Вплив держави на стан фінансового ринку України

 

Держава на фінансовому ринку посідає окреме місце. Вона може виступати позичальником, регулярно розміщуючи на зовнішньому та внутрішньому ринках свої боргові зобов'язання та інвестором, здійснюючи фінансову підтримку тих чи інших суб'єктів господарювання. Але держава також на фінансовому ринку виконує специфічну і дуже важливу функцію - регулювання.

Головним завданням регулювання є узгодження інтересів всіх суб’єктів ринку шляхом встановлення необхідних обмежень і заборон в їх взаємовідносинах, а також непрямим втручанням в їхню діяльність.

У всіх країнах регулювання діяльності фінансового ринку здійснюється трьома гілками влади: законодавчою, виконавчою та судовою. Водночас у більшості країн існує спеціальний виконавчий орган, який контролює окремий сегмент дотримання законодавства його учасниками.

Зміст державного регулювання фінансового ринку полягає в здійсненні комплексних заходів щодо упорядкування, контролю, нагляду за ринком та запобіганні зловживанням і порушенням у цій сфері. Державне регулювання здійснюється з метою:

- створення умов для ефективної мобілізації та розміщення на ринку вільних фінансових ресурсів;

-   захисту прав інвесторів та інших учасників фінансового ринку;

    контролю за прозорістю та відкритістю ринку;

    дотримання учасниками ринку вимог актів законодавства;

    запобігання монополізації та сприяння розвитку добросовісної конкуренції на фінансовому ринку. [33]

Хоча в процесі регулювання фінансового ринку державою реалізуються різні підходи до регулювання діяльності професійних та інших учасників ринку - інвесторів і емітентів, державне регулювання має забезпечувати однакові права й однаковий доступ до ринку всіх його суб'єктів, максимальну прозорість ринку, конкурентне середовище, не допускати монополізації ринку. На сьогодні для всіх країн основними формами державного регулювання фінансового ринку є:

- прийняття актів законодавства з питань діяльності учасників ринку;

-   регулювання випуску та обігу фінансових активів;

    реєстрація випусків (емісій) фінансових активів та інформації про їх випуск, контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску та продажу фінансових активів;

    регулювання прав і обов'язків учасників ринку;

    видавання спеціальних дозволів (ліцензії!) на здійснення професійної діяльності на ринку та забезпечення контролю за такою діяльністю;

    створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами фінансових активів і особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку;

    контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами та особами, які здійснюють професійну діяльність на фінансовому ринку, контролюючим органам;

    контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку тощо. [21]

За допомогою законів та нормативних актів держава впливає на поведінку учасників ринку і певною мірою спрямовує розвиток ринку в заданому напрямі.

До основних напрямів державного регулювання фінансового ринку належать регулювання:

) процедур випуску та обігу фінансових активів;

) різних видів фінансової діяльності, таких як торгівля фінансовими активами, валютними цінностями, надання кредитних, страхових послуг, емісійна діяльність тощо;

3) діяльності конкретних фінансових інститутів (комерційних банків, страхових, інвестиційних компаній, пенсійних фондів та інших посередників);

) діяльності іноземних учасників ринку. [27]

Основні напрями державної політики та ключові заходи щодо розвитку фінансового ринку

Державна політика щодо подальшого розвитку фінансового сектору України, яка стосується усіх його складових, має здійснюватись за такими напрямами:

.Підвищення ефективності державного регулювання та посилення уніфікації регуляторних вимог.

. Реформування системи державного нагляду шляхом його відокремлення від інших регуляторних функцій та запровадженні пруденційного нагляду в усіх сегментах фінансового ринку.

.Забезпечення переходу від екстенсивних шляхів розвитку фінансового ринку до інтенсивних.

.Створення передумов для підвищення рівня капіталізації фінансових установ, забезпечення їх надійності та платоспроможності.

.Збільшення інформаційної прозорості фінансових інститутів та відкритості регуляторних органів.

.Посилення рівня захищенності прав та законних інтересів усіх учасників фінансового ринку.

.Здійснення виваженої та поступової інтеграції вітчизняного фінансового сектору до світового фінансового простору шляхом впровадження європейських стандартів професійної ринкової діяльності та процедур державного регулювання і нагляду.

Оцінка поточної ситуації.

Існуюча в Україні система регулювання у фінансовому секторі є розпорошеною, витратною та малоефективною. Головним її недоліком є те, що вона не відповідає сучасним вимогам, зокрема, не забезпечує дотримання принципу єдності у регулюванні. У той же час характерною тенденцією сучасного розвитку фінансового ринку є універсалізація фінансових установ, диверсифікація послуг, що вони надають, зосередження діяльності з надання усього спектру фінансових послуг в рамках багатогалузевих корпорацій і конгломератів. Крім того в Україні відсутні єдині вимоги до інвестиційної діяльності фінансових установ та мають місце різні режими оподаткування однакових за характером фінансових операцій та послуг.

Низька ефективність регулювання у фінансовому секторі багато в чому зумовлена недостатньою співпрацею державних регуляторних органів з професійними учасниками фінансового ринку, їх саморегулівними організаціями (СРО) та об'єднаннями споживачів фінансових послуг.

За таких обставин перехід до сучасної моделі регулювання вимагає масштабного та досить глибокого реформування існуючої Україні системи регулювання на фінансовому ринку.

Основні напрями державної політики.

Розвиток регулювання та нагляду на вітчизняному фінансовому секторі потребує урахування нових підходів та основних складових перебудови регулювання, що зараз відбувається у світі, і які передбачають: уніфікацію процедур регулювання; впровадження нагляду, що базується на ризиках, та стандартизованих процедурах управління ризиками; посилення контролю за власниками та керівниками фінансових установ; концентрація та інтеграція регуляторних функцій, їх зосередження у єдиному державному органі; активізацію участі об'єднань професійних учасників ринку у вирішенні проблем, що стримують розвиток фінансового ринку, у тому числі, залучення їх ресурсів для фінансування діяльності регуляторних органів; здатність та готовність національних регуляторів до ефективної співпраці з міжнародними фінансовими органами та їх об'єднаннями; посилення боротьби з відмиванням грошей.

З огляду на це реформування регулювання та нагляду на фінансовому ринку України повинне здійснюватися за чотирма основними напрямами: по-перше, шляхом уніфікації норм і правил державного регулювання на фінансовому ринку з поступовою концентрацією регуляторних функцій в одному державному органі; по-друге, відокремлення наглядових функцій від регуляторних та впровадженням системи пруденційного нагляду в усіх основних сегментах фінансового ринку; по-третє, підвищенням ролі саморегулівних організацій професійних учасників і встановленням їх більш тісного зв'язку регуляторними органами; по-четверте, суттєвим поліпшенням фінансування державних регуляторів, у тому числі з ринкових джерел.

Ключові заходи розвитку.

Необхідно в першу чергу уніфікувати регуляторні вимоги до інвестиційної діяльності фінансових установ, насамперед у сфері колективного інвестування. При цьому слід виходити з того, що принципової різниці між діяльністю інститутів колективного інвестування (управляючими компаніями, інвестиційними та недержавними пенсійними фондами, а також і страховими компаніями) у галузі розміщення активів (за наявністю певної специфіки залучення фінансових ресурсів) не існує. Водночас вимоги до розміщення акумульованих цими інститутами коштів, що закріплені законодавчо, а також на рівні підзаконних нормативних правових актів, у тому числі відомчих, істотно розрізняються. Для подолання неоднорідності правових норм, що регулюють діяльність інвестиційних інститутів різних форм, найважливішим стратегічним завданням у галузі регулювання фінансового ринку має стати застосування єдиних вимог і стандартів інвестування для всіх форм інститутів колективного інвестування. Для вирішення цієї проблеми слід прийняти відповідні рішення, які мають бути покладені в основу нормативної бази, що встановлюватиме єдині стандарти інвестиційної діяльності відносно різних учасників фінансового ринку, що діють у сфері колективного інвестування з урахуванням специфіки їхньої діяльності (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

У сучасних умовах питання про єдиний центр регулювання фінансового ринку набуває особливої актуальності. Разом з тим, вирішення цього питання має здійснюватися з урахуванням реалій сформованої в Україні системи державного регулювання, зокрема, необхідності перегляду існуючого законодавства та збереження за Національним банком України відповідних повноважень, що безпосередньо випливають із завдань макроекономічного регулювання та здійснення грошово-кредитної політики.

Впровадження мегарегулювання на вітчизняному фінансовому ринку України повинне здійснюватися поетапно, відповідно до спеціально розробленої урядової Концепції, насамперед, шляхом уніфікації вимог і стандартів діяльності на фінансовому ринку, а також створенням відповідних законодавчих передумов для консолідації державних функцій регулювання, що в цілому повинно бути завершене до 2015 року.

Спочатку необхідно розпочати уніфікацію вимог щодо інвестиційної діяльності фінансових установ, довірчого управління активами, а також режимів оподаткування для однакових за характером фінансових операцій і послуг. Потім треба запровадити уніфіковані підходи до управління ризиками фінансових установ, які здійснюють діяльність на різних сегментах фінансового ринку. Ці підходи слід сформулювати на основі «Базельських принципів», що вже реалізуються в рамках регулювання банківської та страхової діяльності. Ці принципи необхідно поширити і на інших професійних учасників фінансового ринку, зокрема, на компанії з управління активами, страховиків та кредитних спілок, з урахуванням специфіки діяльності таких учасників, їх клієнтів та видів здійснюваних операцій.

Мегарегулятор, що буде діяти на фінансовому ринку, має виконувати свої функції як колегіальний орган державної влади зі спеціальним статусом, з особливим порядком призначення та звільнення вищих посадових осіб та гнучкою системою фінансування, що передбачатиме можливість залучення до цієї справи коштів професійних учасників ринку.

З метою забезпечення стійкості та надійності функціонування фінансового ринку як цілісної системи, необхідно підготувати та здійснити організаційно-правові заходи, спрямовані на розвиток пруденційного нагляду за професійними учасниками усіх його сегментів, що дозволить прогнозувати та попереджати як ризики діяльності окремих фінансових установ, так і системні ризики ринку в цілому.

 При цьому стосовно окремих учасників фінансового ринку завдання наглядового органу полягатиме в оцінці ризику ліквідності, властивого фінансовій установі, для попередження можливих наслідків неплатоспроможності, а також у зменшенні операційного ризику шляхом впровадження ефективних процедур контролю за проведенням операцій.

Запровадження системи пруденційного нагляду на фінансовому ринку також припускає встановлення ефективних заходів дії (як попереджувальних, так і примусових) наглядового органу на порушників пруденційних норм і стандартів. Ці заходи повинні, з одного боку, примусити учасників ринку дотримуватись пруденційних норм, з іншого, - бути для наглядового органу інструментом впливу на несумлінні компанії.

З цією метою насамперед мають бути вжиті заходи для гармонізації методів і правил нагляду за небанківськими фінансовими установами з вимогами банківського нагляду, що, в цілому, відповідає європейським стандартам Зокрема, Директива 2004/39/ЄС припускає, що підходи до визначення власних коштів кредитних інститутів, повинні бути базисом для визначення власних коштів всіх інших категорій фінансових інститутів.

Необхідно ввести єдині для всіх учасників ринку вимоги до розрахунку власних коштів, що відповідають міжнародним стандартам, а також встановити вимоги про щоденний розрахунок капіталу професійними учасниками фінансового ринку. Також необхідно переглянути вимоги до мінімального розміру власних коштів, поступово підвищуючи їх і в той же час, з огляду на необхідність збереження учасників фінансового ринку з незначним рівнем мінімального капіталу й обмеженою кількістю операцій, які вони здійснюють.

З метою створення системи ризик-орієнтовного пруденційного нагляду на перспективу необхідно буде наблизити вимоги щодо визначення достатності капіталу до міжнародних стандартів. Передбачається розвивати вимоги достатності капіталу, що відбивають ризики, зробивши в цілому підхід до розрахунку достатності власних коштів більш чутливим до ризиків, і сприятливим для зближення регулятивного й економічного капіталу.

Для введення міжнародно прийнятих вимог здійснення розрахунку достатності власних коштів слід доопрацювати систему бухгалтерського обліку професійних учасників ринку цінних паперів та страхових компаній таким чином, щоб вона дозволяла одержувати всі необхідні наглядові дані (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Мають бути запроваджені сучасні методики оцінки ризиків, що базуються на міжнародно прийнятих моделях та активному використанні рейтингових оцінок.

Слід впровадити у регуляторну практику принцип пропорційності здійснення пруденційного нагляду, що полягає в необхідності застосування наглядових вимог до окремих професійних учасників фінансового ринку, виходячи з їхнього розміру, сфери діяльності, характеру проведених операцій, властивих їм ризиків(упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Мають бути реалізовані заходи, достатні для переходу всіх учасників ринку на передачу наглядової інформації і звітності від фінансових установ до державного наглядового органу виключно в електронному вигляді (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Необхідно завершити роботу щодо зближення положень про банкрутство фінансових установ, що працюють на різних сегментах фінансового ринку, включаючи введення тимчасової адміністрації з метою запобігання банкрутства. При цьому діяльність інституту тимчасової адміністрації як наглядовий захід має поширюватися не тільки на банки, але й на КУА, страхові компанії, кредитні спілки, корпоративні інвестиційні фонди, біржі, депозитарії, довірчі товариства та недержавні пенсійні фонди.

Розвиток саморегулювання. Кількісне зростання та якісне ускладнення фінансового ринку зумовлює об'єктивну потребу в розвитку функцій саморегулювання, що означає з одного боку, посилення ролі та участі операторів ринку у його подальшій розбудові, а з іншого боку, необхідність підвищення ефективності взаємодії СРО і державних регуляторних органів влади.

Підвищення ролі саморегулювання на фінансовому ринку має відбуватися в декількох напрямках. По-перше, окремі повноваження з регулювання, які в даний час закріплені за державним органом виконавчої влади у відповідній галузі фінансового ринку, мають у міру зміцнення саморегулівних організацій передаватися під контролем вказаного органу цим СРО, яких повинно бути не більше однієї на відповідному ринковому сегменті. По-друге, норми і правила, що розроблятимуться СРО, повинні доповнювати і деталізувати норми державного регулювання. По-третє, необхідно стимулювати СРО до встановлення чітких вимог щодо професійної діяльності учасників ринку.

Для посилення ролі саморегулівних організацій та професійних об’єднань на фінансовому ринку необхідно здійснити наступні заходи:

- розробити та прийняти відповідні законодавчі акти, в яких мають бути закріплені принципи та стандарти діяльності СРО;

-   визначити процедуру делегування саморегулівним організаціям повноважень щодо нагляду за добросовісністю конкуренції на фінансових ринках, у тому числі шляхом розробки та впровадження кодексів професійної етики, права на застосування заходів впливу, аж до заборони на здійснення діяльності;

    заохочувати створення в СРО страхових та гарантійних фондів, що мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг.

Діяльність саморегулівних організацій та професійних об’єднань не повинна дублювати функції регуляторів фінансового ринку. Навпаки, членство в асоціаціях і виконання їх вимог має полегшувати фінансовій установі життя і позбавляти зайвої уваги з боку державного регулятора.

Така ситуація можлива за умов високої кваліфікації фахівців саморегулівних організацій, їх бездоганної репутації і непідкупності.

Вони не повинні лобіювати інтереси окремих фінансових установ або їх груп, отже, мусять мати ефективні механізми з’ясування інтересів усіх організацій-членів.

Саме професійні об’єднання та саморегулівні організації мають здійснювати представництво консолідованих інтересів фінансових агентів перед регуляторами фінансового ринку.

Крім того необхідно розвивати та надавати державну підтримку діяльності громадських організацій, що об'єднують споживачів фінансових послуг. Заохочувати та усіляко сприяти діалогу між цими громадськими об'єднаннями та асоціаціями професійних учасників фінансового ринку і регуляторними державними органами щодо законодавчого нормотворення, правовстановлення та правозастовування, консолідації зусиль у справі подальшої розбудови вітчизняного фінансового ринку. З цією метою передбачити внесення відповідних змін до Цивільного кодексу України, щодо цих нововведень, зокрема, уточнень статусу саморегулівних організацій професійних учасників та ініціативних об'єднань споживачів фінансових послуг.

Посилення боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом. Удосконалення регулювання і нагляду за діяльністю фінансових установ у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму здійснюється з урахуванням міжнародних стандартів, досвіду та практики застосування відповідного законодавства. З цією метою вживаються заходи щодо поступового запровадження банками та небанківськими фінансовими установами систем фінансового моніторингу, які б базувалися на забезпеченні виявлення, оцінці та ефективному управлінні ризиками, визначеними стандартами Базельського Комітету з банківського нагляду.

Одночасно посилено нагляд за результатами впроваджених фінансовими установами процедур внутрішнього контролю, спрямованих на запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, і фінансуванню тероризму, у тому числі шляхом забезпечення спеціалізації інспекторів та введення разом з інспекційними перевірками системи дистанційного контролю за ефективністю здійснення установами заходів з фінансового моніторингу.

Важливим елементом політики, щодо запобігання використанню фінансової системи для легалізації злочинних доходів і фінансування тероризму, буде також забезпечення прозорості в діяльності фінансових установ, недопущення до управління або володіння істотною участю в банках, страхових компаніях та інших фінансових установах осіб, що не мають бездоганної ділової репутації, та запобігання залученню до капіталів фінансово-кредитних установ коштів, джерела походження яких неможливо встановити.

Шляхи інтеграції до світового фінансового простору. Інтеграція вітчизняного фінансового ринку до світового фінансового простору є винятково важливим фактором соціально-економічного розвитку України і тому повинна відбуватися згідно концептуальних засад, визначених державою. Входження України до глобальної фінансової системи має передбачати максимальне врахування національних інтересів, існуючих загроз та сучасних тенденцій розвитку фінансових ринків. Діяльність фінансових установ відбуватиметься за правилами СОТ, Базельских Угод та європейських умов надання фінансових послуг, визначених відповідними директивами Європейського Союзу.

При цьому слід брати до уваги, що інтеграція України до світового фінансового простору відкриває не тільки нові можливості розвитку фінансового сектору, але й породжує потенційні загрози, найсуттєвішими серед яких є втрата контролю над фінансовою системою та можливості підтримки розвитку стратегічно важливих галузей національної економіки, а отже втрату економічного суверенітету країни. Для запобіганню цьому слід на законодавчому рівні визначити граничну частку присутності іноземного капіталу в українській банківській системі та у інших сегментах вітчизняного фінансового ринку, яка не може на першому етапі перевищувати 50%.

Встановити додаткові вимоги щодо економічних нормативів діяльності філій іноземних банків та страхових компаній з метою уникнення масштабних спекулятивних операцій на українському ринку капіталу.

Для запобігання та протидії переміщенню обігу цінних паперів українських емітентів, розрахунків за ними в офшорні зони та на інші іноземні ринки запровадити збалансовану заохочувальну економічну політику (реєстраційну, регуляторну, податкову) для емітентів, інвесторів та професійних учасників фондового ринку.

 Унеможливити використання фінансової системи України для легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, та проникнення до українського фінансового сектору капіталу іноземних юридичних осіб, які мають нестійкий фінансовий стан і сумнівну ділову репутацію. Держава має встановити достатньо жорсткі критерії щодо надання дозволів на відкриття в Україні філій іноземних банків і страхових компаній та інфраструктурних інститутів фондового ринку (бірж, депозитаріїв та клірингових установ).

Для забезпечення уникнення можливих ускладнень та порушень у сфері нагляду за діяльністю філій іноземних фінансових установ, укласти відповідні міжурядові угоди, які б передбачали зобов’язання наглядових органів країн місцезнаходження материнських компаній щодо здійснення належного нагляду за їх філіями на території України та обміну інформацією з відповідними регуляторними органами України (упродовж двох років від моменту прийняття Стратегії).

Державні регуляторні органи повинні відпрацювати цілісний комплекс заходів для регулювання доступу іноземних фінансових установ до українського фінансового ринку, з метою ефективного використання їх інвестиційного потенціалу та нівелювання негативних наслідків для розвитку вітчизняної фінансової системи (протягом року з моменту прийняття Стратегії).

Режим допуску іноземного капіталу у вітчизняний фінансовий сектор має бути орієнтований на розширення асортименту та поліпшення якості фінансових послуг, посиленні конкуренції на вітчизняному фінансовому ринку, забезпеченні його динамічного та суверенного розвитку.