Завдання педагогіки на сучасному розвитку суспільства

З позиції гуманізму кінцева мета виховання – кожен вихованець повноважний суб'єкт, орієнтація на особистість і створення умов для її самореалізації.

Гуманістичну педагогіку можна визначити як систему наукових теорій, що затверджує вихованця в ролі активного, свідомого, рівноправного учасника навчально-виховного процесу, що розвивається по своїх здібностях.

Гуманістична педагогіка спрямована на створення таких форм, зміст і методів навчання, що забезпечують ефективне розкриття індивідуальності дитини – його пізнавальних процесів, особистісних якостей, створення таких умов, при яких він захоче учитися, буде особисто зацікавлений у тім, щоб сприймати, а не відштовхувати впливи, що виховують.

З позицій гуманізму кінцева мета виховання полягає в тому, щоб кожен вихованець, міг стати повноважним суб'єктом діяльності, пізнання і спілкування, вільною, самодіяльною особистістю. Міра гуманізації виховного процесу визначається тим, наскільки цей процес створює передумови для самореалізації особистості, розкриття всіх закладених у ній природних задатків, її здібностей до волі, відповідальності і творчості.

Гуманізацію навчально-виховного процесу варто розуміти як перехід особисто орієнтованої педагогіки, що додає абсолютне значення особистій волі і діяльність тих, яких навчають.

Гуманізовати цей процес означає створити такі умови, у яких учень не може не учитися, не може учитися нижче своїх можливостей, не може залишитися байдужим учасником виховних чи справ стороннім спостерігачем бурхливо поточного життя. Гуманістична педагогіка вимагає пристосування школи до учнів, забезпечення атмосфери комфорту і психологічної безпеки.

Говорячи про гуманістичну педагогіку, варто мати на увазі, що хоча й існують великі наробітки в області загальних підходів до гуманізації утворення, сьогодні немає оформленої в цілісному виді концепції. Тому доцільно розглянути деякі сучасні напрямки, що існують у рамках гуманістичної педагогіки.

Основні ідеї педагогіки співробітництва. Новаторство в педагогіці.

Основні принципи нової моделі.

1. Людина знаходиться в активно-діяльному відношенні до світу і самому собі.

2. Активність суб'єкта виступає у вищому своєму творчому прояві, коли суб'єкт піднімається до становлення самого себе.

3. Ідея діяльного становлення покликання людини.

Змінилася структура освітнього процесу в новій моделі утворення. Якщо структура традиційного утворення зводилася до наступного логічній схемі: предмет – учитель – вихованець, то в новій моделі освітнього процесу став інший: вихованець – покликання – предмет – урок – вихованець.

У традиційній схемі утворення предмет для вихованця задається зовнішніми цілями, що не торкаються інтерес і його мотивацію. Нова модель утворення спочатку зв'язує вихованця з покликанням, а потім мотивовано, під покликання вводиться предмет, спеціально адресований вихованцю як урок.

Особливості змісту і методики.

1. Гуманний-особистісний підхід до дитини,

а) новий погляд на особистість як ціль утворення,

б) гуманізація і демократизація педагогічних відносин,

в) відмовлення від прямого примуса як методу (примуса до рамок покарання),

г) нове трактування індивідуального підходу (відмовлення від орієнтування на середнього учня, пошук кращих якостей особистості, її інтереси, здібності, особливості розумових процесів, прогнозування розвитку особистості, індивідуальні програми її розвитку, його корекція),

д) формування позитивних Я-концепцій (усі діти талановиті, створювати ситуацію успіху, дитина гарна – поганий його вчинок, у кожній дитині – чудо! Очікуй його!).

2. Дидактичний що активізує і розвиває комплекс -

II. Особистосно гуманна модель, основні положення якої сформульовані видатним педагогом, фахівцем з дитячої психології Шалвой Олександровичем Амонашвили. В основі індивідуально-гуманного підходу лежить гуманістичний принцип, сутність якого – навчання в ім'я розвитку особистості школяра; зміцнення гуманних, моральних відносин до людей, природі, праці, навколишньому світу; дбайлива увага до внутрішнього світу дитини, його інтересам і потребам, збагачення його щиросердечного і духовного потенціалу.

Навколишній світ і педагогічний процес, вважає Ш.А. Амонашвили, повинний бути улаштований так, щоб у них:

1. Дитина пізнавала і засвоювала істинно людське.

“Істинно людське” – інакше правдиве, справедливе, наукове, моральне, добре, корисне.

2. Пізнавав себе як людини.

“Як людини” – тобто як створеного для людей (минулих, дійсних, майбутніх), для себе, для Природи, для добрих людських справ, для турботи, для творення, творчості і праці, для збагачення, прикраси.

3. Виявляв щиру індивідуальність.

“Щира індивідуальність” – виходить, одиничність і неповторність, і тому з особливою місією від Природи.

4. Знаходив суспільний простір для розвитку своєї щирої Природи.

“Суспільний простір” – тобто олюднені умови і людське, що заохочує сприяння для своєчасного і всебічного розвитку задатків; “щира Природа” - безмежність можливостей, задатків, здібностей, талантів, загалом, усього дарунка від Природи.

5. Його інтереси збігалися з загальнолюдськими інтересами.

Інтереси дитини – його потреби, тенденції, захоплення, бажання, досвід, знання; “загальнолюдські інтереси” – значить загальнолюдські цінності, культура, знання, досвід, науки, моральність, естетика, релігія, світогляд, праця, здоров'я. Носіями загальнолюдських інтересів є для дитини дорослі, навколишні його, особливо ж – учителя.

6. Були відвернені джерела, здатні провокувати дитини на асоціальні прояви.

Такими джерелами можуть бути: брутальність у взаєминах людей, серед яких живе дитина; брутальність у відношенні дитини, обмеження його особистості і достоїнства, протистояння його життєвим інтересам, природним тенденціям; авторитаризм і примуси, несправедливість у відношенні до нього, матеріальна недостатність.