Геополітичне положення Румунії

румунія районування геополітичний населення

Займаючи важливе геостратегічне положення, Румунія прагне стати транзитною державою для транспортування каспійської нафти й нині претендує на роль сполучної ланки між Кавказьким регіоном і Європою. Румунія, що знаходиться на одному з маршрутів постачання нафти на Балкани і далі в Європу, а також Молдова стають зацікавленими партнерами. Таким чином, Бухарест, а з ним і Кишинів, мають намір подовжити вісь стратегічного партнерства, що вже сформувалося між Баку, Тбілісі й Києвом.

Вступ Румунії до НАТО забезпечив вихід блоку на західне узбережжя Чорного моря і до Болгарії, а через неї - до з’єднання з „анклавами” Греції та Туреччини.

Румунія вдало розташована і є важливим східним кордоном для ЄС, США й НАТО. На Заході це інтерпретують як високу відповідальність у забезпеченні регіональної стабільності. Маючи стратегічно вигідне розташування в Східній Європі (безпосередньо близько від Балкан) і друге місце серед східноєвропейських держав за площею, численністю населення, економічним і військовим потенціалом, вона прагне стати сполучною ланкою між південним флангом НАТО та Центральною Європою. Володіючи на Чорному морі узбережжям протяжністю 240 км (Україна - понад 1000 км) і 1000 км дунайського берега, Румунія пропонує себе ЄС як головні морські ворота на південному сході континенту.

Існує думка, що румунська дипломатія - одна з найкращих у світі: країна, яка не виграла жодної війни у ХХ столітті, опинившись серед переможених, змогла помітно розширити свою територію. А тепер її влада успішно грає на протиріччях між ЄС і США, використовуючи стару істину: якщо велика держава хоче домінувати над слабкою, тоді в останньої немає шансів; якщо над слабкою країною хочуть панувати дві держави, тоді в неї з’являється шанс вижити; якщо це хочуть зробити більш ніж дві країни - тоді в неї є шанс стати великою.

Державні кордони

Румунія межує на півночі з Україною, на північному сході - із Молдовою, на південному заході - із Сербією, на північному заході - з Угорщиною, а на півдні - з Болгарією.

Що стомується кордону з Молдовою, то Посол Румунії в Молдові Філіп Теодореску поставив під сумнів законність територіального кордону між Румунією і Молдовою.

„Мирний договір 1947 р., що встановлює кордони Румунії, є історичною фальсифікацією, і був підписаний з тієї причини, що Румунія була переможеною і окупованою країною”, - заявив румунський дипломат. За словами Ф.Теодореску, „Паризький мирний договір більше не має юридичної сили, і до нього не можна більше апелювати з метою юридичного закріплення кордону між Румунією і Молдовою, який з радянських часів проходить по річці Прут”.

Відносно українсько-румунського кордону нагадаємо, що українська сторона наполягає на тому, щоб у Договорі про режим державного кордону між Україною та Румунією кордон було б зафіксовано так, як його визначено й описано в Договорі 1961 р. про режим радянсько-румунського держкордону і відповідних документів демаркації, що діють на 16 липня 1990 р. А мирний договір 1947 р. між країнами-переможцями і державами, що зазнали поразки в Другій світовій війні, до яких відноситься і Румунія, визначає радянсько-румунський кордон лише в дуже загальному вигляді. Докладний опис цього кордону було зафіксовано спочатку в радянсько-румунському договорі про режим держкордону 1949 р., який потім було замінено новим документом 1961 р.

Нагадаємо також, що острів Зміїний увійшов до складу СРСР 1948 року. Тож звертання румунів до договору 1947 р. цілком можна розглядати саме як бажання перекроїти кордони.

Для визначення статусу Зміїного Румунія подала в 2004 р. позов до міжнародного суду. Внаслідок рішення суду в Гаазі про визначення меж спірних для Румунії та України, Україна отримала поразку на дипломатично-економічному фронті, програвши значні запаси вуглеводнів у шельфі Чорного моря, і вкотре довела свою нездатність вирішувати серйозні питання.

Міжнародний суд ООН третього лютого визнав Зміїний островом, а також визначив берегову лінію України на континентальному шельфі і межі виключних економічних зон у Чорному морі.

У МЗС України заявили, що домоглися потрібного позитивного результату, більше того, позбулися багаторічної „занози”. І додали, що українські дипломати ретельно проаналізують це рішення. А вже після цього буде висловлена остаточна позиція українського зовнішньополітичного відомства.

У секретаріаті президента одразу ж визначили, що за цим рішенням міжнародного суду у Києва залишилася більша частина практично всіх розвіданих нафтогазових родовищ.

Іншої думки був лідер компартії Петро Симоненко. Він почав вимагати від Верховної Ради негайного розгляду питання особистої відповідальності президента Віктора Ющенка „за порушення територіальної цілісності України”. 16 вересня 2004 р. Румунія передала на розгляд Міжнародного суду ООН питання про делімітацію континентального шельфу і виняткових економічних зон між двома країнами. По-суті, найважливіше для України було, по-перше, підтвердити статус Зміїного як острова і по-друге, включити його до складу прибережної лінії України.

При делімітації континентального шельфу другий висновок дав би можливість шляхом визначення середньої лінії збільшити територію виключної економічної зони України, в якій наша держава могла б спокійно вести господарську діяльність.

Україна хотіла розділити спірні території у співвідношенні 1 до 3: 53,3 тисячі квадратних метрів - за Україною, 21,9 - за Румунією. Але суд вирішив усе навпаки.

Лінія делімітації, проведена судом, засвідчила, що Україні відійшла 12-мильна зона, що включає в себе лише територіальне море. Поза межами цієї смуги біля Зміїного є також виключна економічна зона, заявляє секретаріат президента.

В інтерн’ю Радіо ООН уповноважений України в Міжнародному суді по цій справі доктор юридичних наук Володимир Василенко висловив думку, що суд виніс компромісне рішення.

„Лінія, яку провів суд, і яку будуть дотримуватися, я сподіваюся, обидві сторони, ця лінія розмежовує морські простори в пропорції 2,1 до 1 на користь України. Всі розвідані нафтогазові запаси в цьому регіоні, вони практично залишаються на території України”, - заявив Василенко.

Структура населення

За темпам відтворення населення Росія як і всі країни Європи належить до I типу, тому кількість її населення майже не зростає, наприклад, за 22 роки кількість населення збільшилась лише на 3,5 млн осіб: 1972 р. - 20,7 млн, 1990 р. - 23 269 млн осіб (румуни 89 %, угорці 7,9 %, німці 1,6 %).

Структура суспільства

Населення: 22 317 730 (2002)

Середня густота населення: 94,3 ос./км2

Природний приріст: - 0,21 % (2002)

Структура населення за віком:

-14 років - 17,4 %

-64 роки - 68,8 %

років і більше - 13,8 %

Неписьменність: 2 %

У столиці Бухарест мешкає 1,931 млн осіб.

Мови: румунська (державна), угорська, німецька.

Релігійні переконання: