Цікаві фразеологізми про мову з поясненням значення

Фразеологізми – цікаві стійкі словосполучення, які мають певний зміст. Нерідко навіть важко здогадатися, що насправді означає той чи інший вислів. Я підготувала велику підбірку українських фразеологізмів про слова, а також про мову. У переліку фразеологізмів вказане їхнє значення.

Говорити на різними мовами — не розуміти один одного.

Утрачати мову — на якийсь час позбуватися здатності говорити.

Держати слово – цей фразеологізм має декілька значень:

1. Виголошувати промову, говорити.

2. Виконувати обіцянку.

Держати (тримати) язик за зубами — мовчати, зберігати таємницю.

Гострий на язик — людана, у якої влучна, образлива, дошкульна, глузлива мова.

Сипати словами як горохом — говорити, не зупиняючись, дуже швидко і багато.

Сипатися з язика — вимовлятися швидко та у великій кількості (про слова, фрази).

Співати соловейком — з надмірним запалом, довго і пишномовно висловлюватися, говорити про що-небудь.

Справляти балачку — вести пусту розмову.

Решетом воду міряти — вести пусту розмову, балаканину.

Дерти мовчака — сумирно поводитися; мовчати, не протестувати.

Переливати з пустого в порожнє — повторювати те саме, ведучи непотрібні, пусті розмови.

Повернути слово — відмовлятися від сказаного раніше.

Погубити мову (слова) — втратити на якийсь час здатність логічно мислити, говорити; обдумавши що-небудь з усіх боків, не прийти ні до якого висновку.

Теліпати язиком — базікати, вести беззмістовні, пусті розмови.

Розводити боби — вести пусту розмову з ким-небудь.

Розв’язувати язика — голосно говорити після тривалого мовчання.

Розводити демагогію — пустими, непотрібними розмовами навмисне впливати на почуття людей; розкладати, дезорганізовувати кого-небудь.

Язик до Києва доведе — про необхідність розпитувати. Язик заплітається — хто-небудь говорить невиразно, через силу (про п’яного, хворого).

Язик не повертається — хто-небудь не хоче, не наважується або соромиться говорити щось.

Добре язик підвішений — хто-небудь уміє вільно, влучно дотепно говорити.

Мовчати як риба — зовсім нічого не говорити.

Цікавий на язик — уміє гарно, майстерно висловлювати думки; красномовний.

Чесати язика — вести безпредметні, несерйозні, пусті, неправдиві розмови.

Укоротити язика — примушувати кого-небудь замовкнути або менше говорити; помовчати, не говорити зайвого.

Укуситися за язик — утримуватися від висловлювання; раптово замовкнути.

Уста не розмикаються — хто-небудь мовчить, не говорить нічого.

Точити ляси — вести пусті розмови, марнуючи час (синоніми: правити теревені; клепати язиком; чесати язика; плескати язиком; точити брехні); весело розмовляти, жартувати, розповідаючи про щось незначне, несерйозне.

Сипати вогнем — дуже сердито, гнівно розмовляти.

 

Завдання 1 (письмово): вибрати 5 фразеологізмів і скласти з ними речення (5)

Лексикологія - розділ мовознавчої науки, що вивчає словниковий склад мови, або лексику.

Лексика - сукупність слів певної мови.

Лексичне значення мови - те, що слово означає. Кожне повнозначне слово може мати одне або кілька лексичних значень. Лексичне значення слів пояснено в тлумачних словниках.

В таблиці представлені групи слів за значенням, походженням, уживанням та емоційним забарвленням. Про кожну групу слів докладніше можна прочитати в інших статтях розділу

 

.

 

Завдання 2 (письмово)

1. До поданих прикметників дібрати синоніми й антоніми

А.Легкий удар – слабкий удар - сильний удар

Б.Легке питання – _______ питання – ________ питання

В.Легкий характер - ________ характер -________ характер

2. Заповнити пропуски словами з дужок

А. Учитель детально ………………………. тему. Вулиця ……………………

дуже добре. (освітлювати, висвітлювати)

Б.  Сергій - постійний……….. оператора «Київстар». Дівчина придбала ………

на відвідування басейну.(абонент, абонемент)

В. Пам’ятник Невідомому солдату - ……..  споруда.

Від Шевченка українська література співає ……………пісню матері. (величний, величальний). Якими частинами мови можуть бути пароніми?

3. Замінити запозичені слова (назвати ознаки) відповідними синонімами. Пояснити правопис

Чудовий сервіс (обслуговування), яскрава афіша (оголошення), важка орфографія (правопис), нове шосе (дорога), ввічливий портьє (швейцар)

4. Продовжити ряд слів, які б починалися названими запозиченими елементами.

БІО- (життя) – біологія, біохімія, біосинтез

ТЕЛЕ – (далеко) – телеграма, телефон, телеграф

ІНТЕР (поміж всіма) – Інтернет, інтервал.

Орфографія Орфографія (від грецьких orthos - правильний і grapho - пишу) - це система загальноприйнятих правил написання слів якої-небудь мови і розділ мовознавства, який вивчає правопис слів. Українська орфографія вивчає правила написання значущих частин слова, вживання великої букви, правила переносу слів з рядка в рядок, правила написання слів разом, окремо і через дефіс. Орфограма. Орфографічне правило Слово орфограма походить від грецьких orthos - правильний і gramma - буква. Орфограмою називається правильне (таке, що відповідає правилам або традиціям) написання, яке потрібно вибрати із ряду можливих. В українській мові переважають написання за фонетичним принципом, коли варіантів немає і слова пишуться так, як чуються, наприклад: хата, рік, вікно, брат. Проте в багатьох випадках людині доводиться вибирати один із можливих варіантів. Наприклад, у слові живуть другий звук вимовляється нечітко - наближено до и: [жеивут'] або [жиевут']. У таких випадках той, хто пише, повинен звернутися до правила написання: щоб знати, яку букву писати (е чи и) в ненаголошеному складі, треба слово змінити так, щоб ненаголошений звук був під наголосом: живуть - жити. Орфографічним називається правило, яке необхідно застосувати до тієї чи іншої орфограми на основі її відмінних ознак. Апостроф Українська мова має специфічний знак - апостроф ('). Він використовується для переданих твердої, роздільної вимови приголосних, що не зливаються з наступними звуками: пам 'ять, п'ятниця, сім 'я, б'є, в'юн. В іншомовних словах апостроф ставиться в таких самих позиціях, як і в українських словах. Різниця в тому, що апостроф ставиться перед я, ю, є, ї не тільки після губних і р, а й після шиплячих та задньоязикових, якщо вони вимовляються твердо й після них чується звук [й]: прем 'єра, об'єкт, бар 'єр, Х'юстон, ін 'єкція, кон 'юнктура, п'єдестал, В'єтнам, к'ят, п 'я. Апостроф не ставиться в іншомовних словах, якщо я, ю, є, ї передають м'якість попереднього приголосного, не чується звук [й] і відповідно вимова є не роздільною, а плавною: бюро, манікюр, рюкзак, гравюра, бюджет, бювар, мюзет, Мюнхен, мюзикл, кюбель, кювеляж. Вживання м'якого знака на письмі М'якість приголосних звуків в українській мові передається: спеціальною буквою (ь — м'яким знаком); буквами я, ю, є, перший звуковий елемент [й] яких пом'якшує попередній приголосний: доля, любов; наступним голосним звуком [і]: місяць, вітряк, кінь. М'який знак пишеться: o 1) після букв д, т, з, с, ц, дз, л, н наприкінці слова чи складу, якщо ці букви передають м'які звуки: тінь, день, біль, мазь, увесь, станьте, міць, мідь, молодість; o 2) після м'яких приголосних перед о: літнього, осіннього, сьогодні, трьох, чотирьох; o 3) у суфіксах -ський, -цький, -ськість, -зькість, -цькість, -ськи, -зьки, -цьки: український, європейський, козацький, запорізький, ризький, паризький, київський, криворізький, людськість, по-болгарськи, по-німецьки; o 4) у суфіксах -еньк, -оньк, -есеньк, -ісіньк, -юсіньк: легенько, біленький, дитинонька, гарнесенький, малюсінький; o 5) після м'якого звука [л] перед наступним м'яким: учительський, стільця, пальці, їдальня, читальня; Увага! Щоб перевірити м'який чи твердий у слові звук [л], поставте слово в називному відмінку однини: спілка - спілці, полька - польці; o 6) у формах родового відмінка множини іменників жіночого роду: сердець, робітниць, учениць, творінь; o 7) у дієслівних формах наказового способу: стань, винось, виходь; станьте, виносьте, виходьте; пишіть, кажіть, робіть; o 8) у дієслівних формах 3-ї особи однини та множини дійсного способу: стоїть, спить, стоять, читають, пишуть, думають, складають, готують. М'який знак не пишеться: o 1) після букв, що позначають губні та шиплячі звуки: степ, голуб, кров, любов, сім, вісім, ніж, ніч, піч, ідеш; o 2) після р у кінці складу: кобзар, товар, писар, Харків (виняток Горький), вір -вірте; o 3) між приголосними, якщо перший пом'якшується під впливом другого: сонця, радість, якість, кінця, сміх, щастя; o 4) після н перед ж, ч, ш9 щ. тонший, менший, інший, кінчик. Увага! Ніколи м'який знак не пишеться після 13 букв (6 л, в, м, ф (ж, ч, ш, Щ (*" г, к, де), бо цими буквами позначаються тільки тверді приголосні звуки, які можуть пом'якшуватися у позиції перед [і].

 

Завдання 3 (письмово). Вставити пропущені орфограми.

Лук_ян, Пол_ща, л_одяник, людс_кіст_, Іл_їн, міжгір_я, Заполяр_я, буд_мо, л_няний, киц_ці, голуб_, Іл_юшин, під_аш_я, смері__я, ю__ат, в_ажати, туристс_кий, піз_ій, бозна_де, казна_хто, жовто_гарячий, допом_-гати, очікував_ння, кр_вавий, попідти_ю, хто_небуть, Хар_ків.

Орфое́пія, або ортое́пія (грец. ορθος — «правильний», грец. επος — «мова», «мовлення») — це розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення, однак усне мовлення розглядається в цьому випадку не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам.

Під орфоепією часто розуміють взагалі вимову літературної мови і говорять про «добру» та «погану» орфоепію. У науці про мову орфоепія означає розділ, присвячений вимовним нормам. Нормувати дозволено тільки літературні твори, що необхідно для радіомовлення, театру і естради, школи і ораторського мистецтва. Спираючись на знання фонетики даної мови, в тому числі на знання складу фонем і знаків розподілу їх за позиціями, що виходять в слабких позиціях варіаціями і варіантами, орфоепія дає індивідуальні норми для різних ситуацій і вибирає з існуючих варіантів вимови той, що більш за все підходить до прийнятих традицій, тенденцій розвитку мови та послідовності в системі.

Найцікавіше завдання в орфоепії – це транскрипція. Затранскрибувати слово – записати його звуками. Наприклад: [жит’:а ],  [п’ід:аш’:а], [нев’іс’ц’і], [йаблун’ка].

Завдання 3 (письмово). Спробуйте затранскрибувати цитату з вірша Максима Рильського «Мова».

Як парость виноградної лози плекайте мову.

 

Фонетика і графіка — розділи мовознавства, з яких починається вивчення української мови. Вони є осовою правильної вимови, написання, переносу слів із рядка в рядок, легкого орієнтування в середовищі.