Алфавіт і розташування слів за алфавітом

Обов’язково для вивчення за порядком!

а, б, в, г, ґ, д, е, є, ж, з, и, і, ї, й, к, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ф, х, ц, ч, ш, щ, ь, ю, я

Слова за алфавітом розміщуються відносно першої букви, коли перші букви однакові, то відносно других і далі аналогічно.

Уподібнення та спрощення приголосних

Дзвінкі приголосні вимовляються завжди дзвінко в кінці складу та слова: сніг, репортаж, п’ятнадцять, слабкий, гриб, лід.

Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова піддаються впливу дзвінких: [воґзал], [фудбол], [молод ба], [коз ба].

Звуки дж, дз вимовляються як єдиний, злитий звук: дослідження, їжджу, ґудзик, дзига.

Проривний ґ слід вимовляти в українських і запозичених словах: ґава, ґанок, дзиґа, ґринджоли. Можна розрізняти на письмі та у вимові слова гніт — ґніт, грати — ґрати, гулі — ґулі.

У словах грецького походження треба вимовляти г: географія, гідра, логопед, педагогіка, генетика, логіка, гімназія, гімн. У запозиченнях з латинської та інших мов (крім грецької) г вживається на місці h, а ґ на місці g: гуманізм (humanus), Гегель (Hegel), Гюґо (Hugo), ґатунок (Gattung), ґума (gumma).

Шиплячі звуки в кінці слова і складу, а також перед голосними [и], [е], [а], [о], [у], крім подвоєних, вимовляються твердо: [тиша], [чорний], [дошч], [жити].

Збіг декількох приголосних утруднює вимову. Тому один із приголосних (переважно середній) випадає. Відбувається спрощення. Найчастіше спрощуються групи приголосних:

[ждн] — [жн]: тиждень — тижня;

[здн] — [зн]: проїзд — проїзний;

[стн] — [сн]: радість — радісний;

[стл] — [сл]: щастя — щасливий.

У деяких словах буква т зберігається. Ці слова становлять виняток: пестливий, кістлявий, хвастливий, хвастнути, зап’ястний, хворостняк, шістнадцять.

Буква т зберігається також:

– у словах шістдесят, шістсот.

– у прикметниках, утворених за допомогою суфікса -н- від іменників іншомовного походження з кінцевими приголосними -ст: форпостний, контрастний, баластний, компостний;

– в іменниках жіночого роду однини в давальному і місцевому відмінках: невістці, хустці (хоча відповідний звук у вимові спрощується — не вимовляється).

У дієсловах, утворених за допомогою суфікса -ну-, у групах приголосних [скн], [зкн] випадає середній [к]:

• блиск — блиснути
• тиск — тиснути
• тріск — тріснути
• брязк — брязнути
• бризка — бризнути
• писк — писнути.

Але буква к зберігається в словах: тоскно, випускний, пропускний, вискнути.

Чергування голосних і приголосних

Чергування можуть бути живими, тобто такими, які зумовлюються дією фонетичних процесів, властивих су­часній мові (наприклад чергування за глухістю – зціди­ти [с’ц’ідити]; за дзвінкістю – як же [jаґже]; за м’які­стю – дні [д’н’і]). Такі чергування відбуваються у мов­ленні, і тільки деякі з них зафіксовані у правописі, зокре­ма перехід префікса з- у с- перед к, п, т, ф, х: скинути, спитати, стягти, сформувати, схопити тощо.

Чергування, які не можна пояснити фонетичними зако­номірностями, що виявляються в сучасній мові, називають­ся історичними. Причини, які викликали появу цих чер­гувань, давно зникли, а самі чергування відбуваються за традицією і закріплені у правописі.

До них належать:

1. Чергування приголосних

Найбільш поширеними серед чергувань приголосних є такі:

а) Чергування [г] – [ж], [к] – [ч], [х] – [ш], що від­буваються при словозміні і словотворенні. Наприклад: увага – уважний – зауваження, дорога – доріжка – подорожній, козак – козаче – козаченько, галка – галчин – галченя – Галченко, сміх – смішний – усмішка, бідо­лаха – бідолашний.

б) Чергування [г] – [з’], [к] – [ц’], [х] – [с’] при сло­возміні перед закінченням -і. Наприклад: луг – у лузі, папуга – папузі, райдуга – райдузі, гілка – на гілці, донь­ка – доньці, онука – онуці, свекруха – свекрусі, комаха – комасі, капелюх – у капелюсі.

2. Чергування голосних

До найбільш поширених чергувань голосних можна від­нести такі:

а) Чергування [о], [е] з [і]. Голосні [о], [е], що стоять у відкритому складі, чергуються з [і] в закритому складі. Це може відбуватися не лише у різних формах одного слова, а й у споріднених словах: сокола – сокіл, сходу – схід – східний, Львова – Львів – львів’янин, слово – слів – багатослівний, мого – мій, трохи – трішки, попелу – попіл – попільничка, осені – осінь – осінній, Києва – Київ – київський (є – jе], ї = [jі]). Чергування [о], [е] з [і] властиве тільки українській мові, в жодній з інших сло­в’янських мов не відбувається.

б) Чергування [е] з [о] після шиплячих та [j], що відбу­вається у спільнокореневих словах. Голосний [е] вживаєть­ся тоді, коли далі йде м’який приголосний або склад з [е] чи [и], що походить з давнього [і]. Наприклад: четвертий, вечеря; женити, шести ([и]

Примітка. У давнину шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш] були м’якими, тому у словах краєчок, копієчка [е] після [j] (графіч­но є) виступає закономірно.

• Голосний [о] після шиплячих та [j] з’являється за умо­ви, якщо далі йде твердий приголосний або склад з голос­ними [а], [о], [у] та [и], що походить з давнього [ы]. Напри­клад: чотири ([и] <-[ы]), вечора, вечоровий; жонатий, шос­тий ([и])

Останнє завдання. Зробити фонетичний аналіз слова «життєдіяльність».

Зразок: життя – [ жит’:а ], 2 склади, відкриті обидва

Ж- [ж]- приголосний, шумний, дзвінкий, твердий

И-[ и]- голосний, ненаголошений

Т\ [т’:]- приголосний,шумний, глухий, м’який, подовжений

Т/

Я- [а]- голосний, наголошений

5 літер, 4 звуки

Над літерою «и» ще повинна стояти праворуч маленька «е», бо в слабкій позиції ці звуки наближаються одне до одного, тобто вимовляються схоже.

Домашнє завдання: словниковий диктант на 35 слів з підкресленими орфо-грамами. Коли щось не зрозуміли, телефонуйте – 050-697-63-53