Динаміка показників економічної активності, зайнятості та безробіття України в 2002 - 2007 рр

У цілому за 2002 - 2007 р. рівень безробіття знизився на 3,2 процентних пунктів, чисельність безробітних - на 723,1 тис. осіб.

Євростат опублікував рівень безробіття населення в країнах Європейського Союзу. Графічно рівні безробіття в країнах Євросоюзу та в Україні представлені на рис. 2.2.

Дані, які наведені на рис. 2.2 показують, що Україна входить у шестірку країн з найвисоким рівнем безробіття. Гірші показники лише в Іспанії (8,6%), Франції (9%), Греції (9,8%), Словаччині (13,4%) та Польщі (14%). Самі низькі рівні безробіття в Данії та Нідерландах (3,9%).

Рис. 2.2. Рівні безробіття в країнах Євросоюзу та в Україні в 2006 р.

Але говорити про вирішення проблеми безробіття на національному ринку праці передчасно, оскільки воно знижувалося значною мірою за рахунок скорочення загальної чисельності населення.

Чисельність економічно активного населення в Україні за 2002 - 2007 р. збільшилася на 90,4 тис. осіб (0,4%) і в останні роки стабілізувалася біля показника 22,2 млн осіб.

Особливістю вітчизняного ринку праці є великий розрив у показниках безробіття по методології МОП і зареєстрованого безробіття: чисельність безробітних по дослідженнях економічної активності, програма якого ґрунтується на міжнародних стандартах, традиційно вдвічі більше, ніж по даним державної служби зайнятості. Частково це порозумівається відмінностями в критеріях визначення безробітні по міжнародним стандартами й національним законодавством, але також це свідчить про недостатній рівень ефективності державної інфраструктури, призначеної для обслуговування ринку праці, через цього значна частина населення не розраховує на державну допомогу в пошуках роботи, намагаючись працевлаштовуватися самостійно.

Проблеми зайнятості населення мають потребу в розробці на державному рівні ряду захисних заходів: забезпечення гарантій зайнятості при зміні власника, приватизації й банкрутстві підприємства, удосконалення системи виплат і допомоги у зв'язку з безробіттям і створення страхової системи, організації й проведення суспільних робіт, договірного регулювання зовнішньої трудової міграції й захисти прав й інтересів співвітчизників за рубежем тощо.

Моніторинг соціально-трудових відносин на підприємствах дає можливість вивчити на рівні окремих підприємств, установ цілий комплекс проблем у сфері стану платоспроможності підприємств, зміни обсягів виробництва й кількості робочих місць, і їхнього загального впливу на зайнятість, матеріальне стимулювання, організацію й умови праці, трудові відносини. У цьому напрямку моніторингу СТС варто досліджувати роль підприємства в розв'язанні проблем соціального захисту й підвищення рівня життя працюючих, необхідно вивчати співвідношення динаміки чисельності зайнятих на підприємствах з динамікою обсягів виробництва, особливості змін у масштабах, характері напрямки прихованого безробіття; динаміку заробітної плати, її зв'язок з результатами праці; причини масових невиплат заробітної плати, аналізувати диференціацію в заробітній платі між окремими підприємствами, галузями, категоріями працівників і т.д.; здійснювати аналіз трудових відносин, виконання трудових договорів, ролі профспілок у діяльності колективів й ін.

Ринкові реформи, зміна форм власності підприємств викликає нові явища в сфері трудових відносин. Основні проблеми, пов'язані із соціально-трудовою сферою підприємств, проявляються насамперед у характері трудових відносин й особливості соціального клімату в трудових колективах. Найбільша напруга спостерігається в колективах у той час, коли відбувається найбільше падіння реальної заробітної плати, значні затримки з її виплатою, простої, масові вивільнення.

Всі ці проблеми є невідкладними, хоча останнім часом у цій сфері спостерігаються певні, хоча й незначні, позитивні зрушення. Триває тенденція підвищення ефективності використання робочої сили на виробництві, зростання відпрацьованого робочого часу й зменшення його втрат. Роль профспілкових комітетів на підприємствах значно знизилася, і на цьому етапі вони практично не виконують одну з найважливіших своїх функцій захисту прав трудящих.

Фахівці вважають, що на сучасному етапі потенційні можливості колективних договорів виконуються лише на 30 %. Така ситуація пов'язана з багатьма обставинами, зокрема в багатьох трудових колективах залишається формальне відношення до колективних договорів. У свою чергу це пов'язане з тим, що не відбулися кардинальні зміни в психології працівників щодо їхньої участі в керуванні виробництвом, рядові акціонери не в змозі впливати на прийняття управлінських рішень. Становлення системи соціального партнерства проходить у досить складних умовах. Отже, стан справ у СТС на підприємствах указує на те, що реально поворот реформ до соціальної орієнтації йде вкрай повільно, невиразно, суперечливо. Виникає необхідність розробки нових підходів до вирішення ряду проблем, а також механізмів реалізації соціальних заходів, насамперед у сфері оплати й охорони праці, ефективної зайнятості.