Легенди про народження Івана Франка

УКРАИНСКИЙ ЯЗЫК И ЛИТЕРАТУРА

УРОК №43

Дата: 22.04.2020

ТЕМА: «Мовно-стилістичні засоби комічного. Види і типи текстів»

Складіть опорний конспект за поданим матеріалом:

Способи творення комічного та його об’єкти у кожній мові
свої. Вони складають один із суттєвих аспектів характеристики
стилістичної системи національної мови. Особливо важливою
у створенні гумористичного ефекту є лінгвокраїнознавча
інформація.
Феномен комічного у мові, як і в побуті чи різноманітних
жанрах мистецтва, неоднозначний, сприймається комічне по-
різному. Відмінності можуть бути індивідуального (одному
смішно, а іншому — ні), соціально-групового (у людей певних
поглядів, класових, ідейних, етичних, релігійних переконань)
чи національного характеру. Національні відмінності можуть
зумовлюватись як національно-психологічними, так і власне
мовними факторами, зокрема текстотворчими.
  Гегель з приводу комічного зазначав: «Люди можуть
сміятися над вкрай протилежними речами. Найбільш вульгарне,
позбавлене смаку може викликати у людей сміх, і часто вони
також сміються над найбільш важливим і глибоким, якщо в ньо-
му виявляється найнезначніша риса, що йде врозріз з їх
звичками і повсякденними поглядами»1.
   О. Потебня так пояснював природу смішного: «Подібно усім
тропам і всякому розумінню, смішне є процес, тобто становить
зміну мисленнєвих актів: подібно іронії, смішне є дія
невиправданого чекання, певного зіткнення позитивного й негативного
і навпаки… Швидкість зміни очікуваного більш або менш
протилежним є неодмінною умовою сміху. Тому від повторення
смішне перестає бути смішним. Від цієї короткочасності
смішного залежить те, що при науковому його аналізі особливо
очевидно, що ми аналізуємо лише мертвий препарат».
   Беручи до уваги ці думки, розуміємо, чому в лінгвостилістиці
так мало досліджень сміхової культури української мови:
смішне і сміх одномоментні, неповторні, живі, від повторення
«в’януть», органічні у конкретній мовотворчій манері мовця.
Однак це не означає, що не можна досліджувати писемні фіксації
традиційних чи індивідуально-авторських мовних елементів
сміхової культури.
  Сміх як реакція організму на комічний контраст несе в собі
два заряди. Один — насолоди, радісного почуття, другий —
засудження, осуду певного факту. Відповідно до цього, хоч
сатира і гумор мають спільний засіб — комічне, вони принципово
відмінні. У сатирі сміх без компромісів, сміх, який за природою
своєю не припускає й тіні примирення з тим, що висміюється.
«У мистецтві комічне розвивається за тими самими законами,
що і в житті суспільства. Щоправда, у мистецтві комічне більш
цілеспрямоване, підкреслене, тому що сила сміху
використовується залежно від поставленої мети, а найчастіше — як засіб
боротьби з негативними явищами.

        Залежно від змісту й будови тексти поділяють на три смислових типи: розповідь, опис і роздум (міркування). Кожен із них мас свою будову.

  Розповідь — це повідомлення про якісь події, що розгортаються в часі. Загальна схема розповіді така: початок дії; розвиток подій; кінець події.

Опис — це висловлювання про певні ознаки, властивості предмета чи явища. В описі дається характеристика людей, предметів, явищ природи шляхом перелічення їх головних, суттєвих ознак. Найголовніше в описі — дати точне або яскраве уявлення про предмет мовлення.

Роздум (міркування) — це висловлювання про причини якостей, ознак, подій. У роздумі обов’язкові три частини: 1) теза — основне твердження, чітко сформульована думка; 2) докази, аргументи, що підтверджують висунуту тезу; 3) висновок, що випливає з доказів (узагальнення). В основі роздуму лежать причинно-наслідкові відношення. «Чисті» розповіді, описи, роздуми використовуються рідко. У текстах описи найчастіше включаються в розповідь або пов’язані з міркуванням; розповідь може доповнюватися роздумом.

  Висловлювання всіх трьох типів бувають різних видів. Так, розповідь має такі різновиди: власне розповідь (оповідання), повідомлення, відповідь, перелік, найменування, оголошення. Кожен з цих видів має підвиди. Так, у повідомленні розрізняємо власне повідомлення, звіт, інформацію, рапорт, донесення, сповіщення та ін. Власне повідомлення - це розгорнута відповідь на питання (найчастіше відповідь на уроках за вивченим матеріалом).

  Інформація або звіт - це насамперед виклад фактичного матеріалу, аналіз повідомлюваних даних, визначення завдань на майбутнє.

Описи поділяють на пейзажні, портретні, описи інтер’єру, характеристики людини, предметів, явищ.

Роздуми теж бувають різних видів: індуктивні (від часткового, конкретного до загального) і дедуктивні (від загальних положень до конкретних висновків), роздум-твердження (доказ істинності висунутої тези) і роздум-спростування, заперечення (доказ помилковості, хибності висунутої тези), роздум з прямими доказами (справедливість висунутої тези безпосередньо обґрунтовується доказами) і роздум з доказами від протилежного (істинність основної тези доводять шляхом спростування передбачуваної тези, протилежної тій, що доводиться).

• Прочитайте. Визначте тип і вид тексту. До якої професійної сфери належить цей текст?

ВАЛЬС

  Вальс — парний танець, в основі якого лежить плавне кружіння, поєднане з поступовим рухом; один із найпоширеніших музичних жанрів. Музичний розмір, як правило, темп помірно швидкий. У 70-х роках XVIII століття словом «вальс» називали селянський танець, поширений у деяких місцевостях Південної Німеччини та Австрії. На початку XIX століття він став популярним серед усіх верств населення цих країн, а також утвердився у професійній музиці інших країн Європи. Найінтенсивніше розвивався у Відні спочатку у творчості Й. Леннера, потім — Штрауса-батька, а згодом його синів Йозефа й особливо Йоганна, відомого «короля вальсів» («Казки Віденського лісу», «Весняні голоси» тощо) (З календаря).

Трансформація тексту

• Прочитайте текст. Складіть його план. Спробуйте скоротити текст, виділяючи, головну і другорядну інформацію.

ЛЕГЕНДИ ПРО НАРОДЖЕННЯ ІВАНА ФРАНКА

І проміж нас живе ясна і чиста слава Малого Мирона, великого Франка. Максим Рильський

  Іван Франко прийшов на світ 27 серпня 1856 року саме в ту пору, коли у вирій відлетіли лелеки.

  Його нарекли Іваном. Так вимагала давня традиція, якої в роді Франків суворо дотримували. Найстарший син мав назвати свого первістка іменем батька. Батька Якова Франка звали Іваном.

    Ця ж традиція вимагала, щоб першу дочку назвали іменем батькової матері. Бабцю Івана Франка звали Катериною. Тому й і назвав Катериною Яків Франко свою першу дочку у пертім шлюбі із донькою нагуєвицького війта Марією Тимишин. З нею він одружився 19 лютого 1824 року, а в грудні того ж року народилася перша дочка Катерина, але через два роки вона померла.

  Із своєю першою дружиною Марією Тимишин Яків Франко прожив 31 рік. Після Катерини всі діти народжувалися мертвими. Які тільки дари не посилав Яків за порадою людей Господові! Викував хрести на церкву, поставив іконостас, щороку давав на свічки ярий віск. Євангеліє купив та в срібні шати оправив, хрест на громадській толоці за свій кошт поставив, аби тільки Бог змилосердився. Ллє дітей більше не було. Яків упав у відчай.

У квітні 1855 року Марія Тимишина до померла. Вона мала усього 43 роки.

Друга дружина Якова Франка Марія Кульчицька була родом із Ясениці Сільної. Коли вона виходила заміж, мала двадцять літ і за законами Австро-Угорщини вважалася неповнолітньою. Марія дуже боялася того заміжжя, бо смерть на обійсті чоловіка була частим гостем. Якраз перед народженням Івана помер слуга Іван Шиян. А ще те, що діти Якова постійно вмирали...

   Забобонні люди твердили, що дитину можна заховати від смерті, якщо називати її іншим іменем, ніж записано в церковній книзі, тобто в метриці. Це називалось «обдурити смерть». Мати, почала називати свого сина Івана Мироном. Ні в Ясениці Сільній, ні в Нагуєвичах, ні в околицях жодного хлопця Мироном ніхто не називав. (За Р. Гораком).

Домашнє завдання: прочитати «Зачарована Десна» Олександра Довженка.

Виконані завдання надсилати на електронну пошту: AnnaFr83@mail.ru