Спеціальні антинаркоманійні заходи індивідуального масштабу

Названі індивідуально-запобіжні заходи здійснюються сто­совно окремої особи з-поміж тих, які допускають немедичне вжи­вання наркотиків, зловживають ними, займаються їх незаконним

459

  Глава 5

обігом, замислюють, підготовляють та вчиняють злочини, пов'я­зані з наркотичними засобами. В теорії запобігання злочинності та в практиці органів внутрішніх справ індивідуально-запобіжні за­ходи, залежно від часу та безпосередньої мети їх застосування, прийнято поділяти на заходи профілактики (до виникнення зло­чинного наміру з метою недопущення його формування), відвер­нення (після сформування злочинного наміру з метою протидіяти його реалізації), припинення (після початку реалізації злочинного наміру з метою перешкодити доведенню його до кінцевого резуль­тату). Про це докладніше див. § 1 глави 8 Книги 1 Курсу. Наведене повною мірою стосується й індивідуально-запобіжних заходів ан-тинаркоманійного спрямування.

Особливе значення щодо раннього запобігання зловживанню особою наркотиками, вчиненню нею наркозлочину мають інди­відуально-профілактичні заходи. Ці заходи здійснюються у таких формах: виявлення зазначених осіб; стеження у межах дозволеного законом за їх поведінкою і способом життя; усунення на мікросере-довищному та індивідуальному рівнях умов, які можуть сприяти наркотизму та вчиненню злочину; документування наркоманійної антигромадської та протиправної поведінки; застереження щодо останньої з поясненням можливих правових наслідків, у тому числі відповідальності. Індивідуально-профілактичні антинаркоманійні заходи здійснюють з використанням правових, культурно-освітніх, психологічних, контрольних засобів. Названі заходи і засоби засто­совують як безпосередньо до особи, так і стосовно її ближчого ото­чення, близьких людей, що мають вплив на неї.

Індивідуально-профілактичні заходи самостійно або у сполу­ченні із спеціальними заходами загальносуспільного чи мікросе-редовищного масштабу застосовують для обмеження (усунення) детермінуючого впливу чинників Моделі третьої (індивідуально-особистнісні), четвертої (пов'язані з низьким культурним рівнем особи і її оточення), п'ятої груп (антисуспільний вплив оточення).

Як вже зазначалося, індивідуально-профілактичні заходи за своїм змістом (характером) поділяються на декілька різновидів.

Перший — заходи правового характеру. Вони передусім перед­бачені ст. 44 Кодексу України про адміністративні правопорушен­ня (КпАП). Останні застосовуються працівниками міліції щодо

460

  Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів...

осіб, які займаються незаконним виробництвом, придбанням, зберіганням, перевезенням, пересиланням наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах. У разі наявності наркозахворювання або наркозалежності, зовніш­ньою ознакою яких може бути наркотичне сп'яніння, виразне збу­дження, особа підлягає направленню на медичний огляд. У разі ухилення особи від медичного огляду або призначеного медично­го обстеження застосовують заходи адміністративної відповідаль­ності. Передбачені законом заходи антинаркоманійного спряму­вання підлягають доповненню, удосконаленню, передусім у бік підвищення їх ефективності щодо запобігання наркозлочинам.

До спеціальних антинаркоманійних заходів індивідуального масштабу правового характеру належать також подання органів дізнання, слідчих, прокурорів, ухвали судів, які вони вносять у по­рядку, передбаченому ст. 24 Кримінально-процесуального кодексу України з метою реагування на причини й умови, які сприяли вчи­ненню наркозлочину та які вони виявили в процесі розслідування та судового розгляду справ про такі злочини. Пленум Верховного Суду України у Постанові від 26.квітня 2002 р. № 4 «Про судову практику у справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» зобов'язав суди при розгляді справ цієї категорії приділяти увагу з'ясуванню причин вчинення злочинів та умов, які цьому сприяли, і вживати належних заходів до їх усунення.

Інший різновид індивідуальної профілактики становлять індивідуальні або групові заходи роз'яснювально-виховного ха­рактеру: бесіди, ознайомлення з популярною антинаркоманійною літературою, публікації в пресі, на телебаченні, громадське обгово­рення проблем запобігання наркоманії та наркозлочинності, інші форми застереження щодо шкідливих наслідків наркотизму та інше. Заходи цього різновиду важливо якомога раніше застосову­вати до осіб з наркоманійно-ризикованою поведінкою, так само як і індивідуальне визначення для кожної такої особи комплексу по­дальших заходів, що доцільно робити за консультацією з ліка-рем-наркологом. Потрібно сприяти тому, щоб зазначені особи найскоріше пройшли медичний огляд та отримали таку консуль­тацію. Передусім важливо своєчасно вживати ці заходи щодо не-

461

  Глава 5

повнолітніх, які через особливості їх фізіологічного розвитку та несталості психоемоційного стану, несприятливе мікросередови-ще перебувають у зоні ризику посилення наркозалежності та вчи­нення злочинів, пов'язаних з наркотиками.

Окремий різновид індивідуально-профілактичних, у тому числі коригуючих заходів, становить використання лікувально-профілактичних засобів медичних, передусім спеціалізованих наркологічних установ. Ці засоби та форми їх застосування підлягають подальшому удосконаленню. Це проблема більше лікувально-фармацевтична та організаційно-оздоровча. Проте у її розв'язанні зацікавлене широке коло суспільства, небайдуже до поширення наркоманії та наркозлочинності, що прагне практично сприяти їх запобіганню і припиненню. Ефективним з цього погля­ду може стати запровадження спеціального медико-антинарко-манійного патронажу щодо осіб, хворих на наркоманію, які потре­бують через стан здоров'я, наркозалежність та сімейні обставини спеціального догляду, контролю і піклування. Слід мати також на увазі, що одним із чинників вчинення наркозлочину, передбачених Моделлю, є не наркоманійне захворювання, а інша тяжка чи хронічна хвороба (травма), яка через складність або неможливість вилікування психічно пригнічує особу та «штовхає» до вживання наркотиків. Тому потрібно виявляти осіб з наявністю такої вади серед тих, хто має наркоманійну поведінку та схильний до вчинен­ня злочинів, пов'язаних із отриманням чи поширенням нарко­тиків, забезпечити надання їм необхідної лікувальної допомоги у медичних установах відповідного профілю.

Потрібно повернутися до метадону як нібито ефективного засо­бу послаблення наркозалежності, скорочення ін'єкційного спожи­вання наркотиків, в чому вбачається запобіжна роль методону щодо поширення СНІДу. Відомо, що ставлення до використання метадону в Україні різко полярне. Є наркологи високого рівня, зокрема головний нарколог Мініністерства охорони здоров'я (МОЗ) А. Вієвський, та працівники міжнародних фондів, журна­лісти, які наполегливо лобіюють запровадження в Україні метадо-нових програм. Водночас учені спеціалізованого науково-дослід­ного інституту Академії медичних наук України та багато нарко-логів-практиків, спираючись на досвід інших країн та власний

462

  Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів...

досвід, не вважають доведеними ефективні якості метадону, фахівці МВС, СБУ категорично заперечують його запровадження як таке, що веде до поширення наркотизму та наркозлочинності, а ще й з огляду на високу вартість метадонових програм, яка через 2-3 роки після їх запровадження та припинення постачання мета­дону з-за кордону ляже важким тягарем на Державний бюджет.

Перший «наступ» лобістів метадонт у 2003-2004 рр. був зупи­нений тодішнім керівництвом МОЗу з огляду на широкі протести фахівців: наркологів, правоохоронців, громадськості. Слід зазна­чити, що прихильники метадонових програм всіляко ухиляються від відкритого їх обговорення, діють в основному у келійний спосіб. У грудні 2006 р. за нового керівництва МОЗу й Уряду та за надактивної підтримки метадону з боку Глобального фонду бо­ротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією та українських пред­ставників програми ООН з протидії ВІЛ/СНІДу, не звертаючи уваги на переконливі заперечення профільної наукової установи Інституту неврології, психіатрії і наркології АМН України та інших фахівців, лобістам метадону вдалося отримати наказ МОЗ № 846 щодо запровадження програми метадонової замісної те­рапії. При цьому керівництво МОЗ не зважило на те, що нарко­тизм є не лише медичною проблемою, він завдає шкоди освітньо­му, культурному, виробничому, моральному і загалом соціальному розвитку країни, її правопорядку, частково ускладнює криміноген­ну ситуацію, становить загрозу національній безпеці. Відповідно питання про запровадження поширення наркотику методону мало б розглядатися не на рівні одного МОЗ, а привернути увагу Уряду, РНБОУ, широкої громадськості. Вже після видання наказу МОЗ велика група громадських антинаркоманійних організацій зверну­лася з відкритим листом до перших керівників держави з наполег­ливою вимогою забезпечити широке публічне обговорення мета­донової програми та її скасування. Відгук на лист поки що невідо­мий.

Думається, що в разі продовження методонової програми слід забезпечити «жорсткі» умови її запровадження лише на експери­ментальній основі, через багатостороннє контрольоване випробу­вання протягом декількох років корисних якостей чи негативних наслідків метадону в одному-двох містах з напруженою криміно-

463

  Глава 5                                                           ......                 ,,<_;

логічною наркоманійною ситуацією. Програми і методики експе­рименту, враховуючи його соціальний характер, мають бути розроблені фахівцями різного профілю, у тому числі за участю кримінологів. Практика і наукова експертиза, у тому числі кримінологічна, стануть надійними критеріями оцінки лікуваль­но-запобіжних властивостей метадону

Слід нагадати, що в низці країн Заходу практикувалися й інші експериментальні антинаркоманійні програми, зокрема щодо ле­гального дозованого забезпечення наркотиками осіб, залежних від них, чим нібито досягалося скорочення антигромадських вчинків і злочинів з метою здобування наркотиків, а також смертність серед цих осіб. Такий експеримент у 1975-1990 рр. проводився в Італії, але був зупинений. Пізніше його розпочали в Іспанії, Швейцарії. В останній країні, зокрема, програма проводиться через громадські центри, вживання наркотиків здійснюється під контролем. Як і в Італії, налагоджений суворий облік смертності серед осіб, що вжи­вають наркотики. Постійно ведеться аналітична робота щодо по­зитивних і негативних наслідків експерименту. У США була дове­дена його низька ефективність. Думається, що в Україні слід було б спрямовано і досконало вивчити досвід зазначених країн щодо цього та інших антинаркотичних експериментів та визначитися стосовно можливої експериментальної їх перевірки в обмеженому регіоні в українських суспільних умовах.

Поряд із профілактичними заходами, як уже зазначачалося, важливе значення, особливо в діяльності правоохоронних органів, має здійснення на індивідуальному (або груповому) рівні заходів відвернення реалізації злочинного наміру вчинити наркозлочин або її припинення у разі, коли вона вже розпочалася. Особливо важливим з цього погляду є виявлення та перекриття джерел отримання наркотиків та психотропних речовин, які стають пред­метом придбання, зберігання, перевезення, пересилання, вживан­ня. Має стати стратегічною вимогою, непорушним правилом правоохоронних органів у кожному випадку виявлення подібного факту наполегливе здійснення заходів пошуку джерела отриман­ня наркотиків, розвідки, збору необхідної інформації, її аналізу, перевірки із застосуванням всіх наявних можливостей. Виявлен­ня джерел та каналів надходження наркотиків має стати основним

464

  Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів...

критерієм оцінки діяльності підрозділів БНОН та інших служб і органів, до обов'язку яких належить запобігання та протидія нар­котизму і наркозлочинності. Найбільш ефективними з цього по­гляду є заходи оперативно-розшукового характеру. Вони мають здійснюватися наполегливо, ініціативно, повною мірою щодо ви­користання засобів, передбачених Законом України «Про опера-тивно-розшукову діяльність». Останні насамперед необхідні при отриманні інформації про замислювані, підготовлювані злочини, пов'язані з наркотиками, про організовану злочинну діяльність і корупційні зв'язки у сфері нарКобізнесу, про пов'язаність нар-коділків з представниками влади, правоохоронних органів. У цьо­му напрямку за повнотою та законністю застосування оперативно-розшукових заходів має бути посилений відомчий контроль та прокурорський нагляд. На жаль, на необхідності зосередження уваги правоохоронних органів саме на виявленні та перекритті джерел постачання наркотиків та спрямуванні їх діяльності безпо­середньо у цьому напрямку не завжди йдеться в управлінських до­кументах керівних установ органів внутрішніх справ та служби безпеки і навіть у спеціальних наукових рекомендаціях¹.

На основі узагальнення інформаційно-аналітичних матеріалів, зібраних РНБОУ у 2006 р., прогнозується такий розвиток нарко-ситуації в Україні: зростання у 2007 р. кількості споживачів нарко­тиків, смертності від немедичного вживання останніх, контрабанд­ного їх завезення, збільшення кількості нарколабораторій, наркоз-лочинів на етнічному ґрунті, у формі організованої злочинної діяльності, міжнародного наркобізнесу, урізноманітнення спо­собів транспортування наркозасобів та їх сировини, виготовлення та поширення наркотичних речовин, здобуття від цього значних прибутків та їх відмивання тощо². За цих умов запобігання нарко­тизму та наркозлочинності має стати більш предметним, цілеспря­мованим, направлятися в першу чергу на усунення причин і умов,

Заходи правоохоронних органів та громадськості з протидії наркозлочинності та нарко­манії: Програма та рекомендації наук.-практ. конференції МВС України та Київського національного ун-ту внутрішніх справ 12-13 жовтня 2006 р. - К., 2006. - С. 18-19.

Смирнова І. В. Тенденції формування національної антинаркотичної політики України // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). — 2006. — № 14. — С. 65-67.

465

  Глава 5

які сприяють їх поширенню. Проте такого предметного спряму­вання поки що не відмічається. Вище детально описана проведена групою дослідників під керівництвом автора Курсу вперше в Ук­раїні робота з виявлення зазначених чинників наркотизму та нар-козлочинності. Результати цієї роботи та рекомендації щодо ор­ганізації діяльності стосовно усунення цих чинників зразу після її завершення були доведені окремою інформацією до всіх міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, що по­винні займатися цією діяльністю. Про них поінформований Кабінет Міністрів України. Проте вони не знайшли жодного відо­браження у затвердженій ним Програмі та Заходах профілактики правопорушень на 2007-2009 рр. Це ще один приклад зверхнього непрофесійного ставлення урядових службовців до науки, науко­вих рекомендацій та відсутності уваги до питань наукового забез­печення запобіжної та загалом правоохоронної діяльності, зокрема антинаркоманійного спрямування.

Рекомендована література:

1.  Наркозлочинність: Кримінологічна характеристика та запобігання: Наук.-практ. посіб. / За ред. А. П. Закалюка. — К., 2006.

2. Глушков В. О. Наркотизм і злочинність. — К., 1996.

3. Селиванов М. П., Хруппа М. С. Антинаркотичне законодавство України:

Теорія. Історія. Коментар. — К., 1997.

4. Музика А. А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних за-

собів. - К, 1998.

5. Козаченко А. В., Мирошниченко Н. М. Предмет наркотизма: Учеб. посо-

бие. — Николаев—Одесса, 1999.

6. Молодежь й наркотики (социология наркотизма) / Под. ред. В. А. Со-

болева, Й. П. Рущенко. — Харьков, 2000.

7. Організований наркобізнес (поняття, форми, підстави кримінальної відповідальності) / За заг. ред. Ю. В. Бауліна та Л. В. Дорош. — X., 2005.

466

  Глава 6 Злочинність неповнолітніх

Ј 1. Поняття, пов'язані із визначенням злочинності неповнолітніх, її стан та особливості

Проблема злочинності неповнолітніх за всіх часів і зараз є ви-сокоактуальною для будь-якого суспільства. Не є тут винятком і сучасне українське суспільство. Адже мова йде про ту його части­ну, яку воно має підтримувати та всіляко забезпечувати її фізичне, психічне та моральне здоров'я, виховання, підготовку до виконан­ня своєї суспільної ролі за природним законом зміни поколінь. Зрозуміло, що виконання цієї суспільної функції багато в чому за­лежить від нормального соціального розвитку суспільства в ціло­му. Громадянська незрілість, моральні та протиправні збочення не­повнолітніх, тим паче вчинення ними суспільне небезпечних діянь, якими є злочини, мають викликати (знову-таки за нормаль­них соціальних умов) виняткову занепокоєність суспільства, дер­жави, вимагають глибокого аналізу та вжиття всіх необхідних за­ходів для недопущення таких проявів, пріоритетного запобігання їх вчиненню, найбільш раціонального реагування на вчинені зло­чини, включаючи покарання та альтернативи останьому.

Тому потрібно передусім чітко визначити зміст, який вкла­дається у поняття «злочинність неповнолітніх». Неповнолітніми вважаються всі особи з моменту народження і до настання по­вноліття — 18 років. Проте цей віковий період не збігається з тим, яким визначається неповноліття щодо вчинення у цьому віці зло­чинів. Кримінальний кодекс України (ч. 1 ст. 22) визначає, що кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинен­ня злочину виповнилося 16 років. У цій же статті Кодексу (ч. 2)

467

  Глава 6

встановлюється, що у разі вчинення одного з більш тяжких та не­безпечних злочинів особа, що його вчинила, підлягає кримі­нальній відповідальності у віці від 14 до 16 років. Встановлення віку кримінальної відповідальності загалом із 16 років та, як виня­ток, за окремі злочини — з 14 років, зумовлене тим, що із досягнен­ням цього віку пов'язується здатність особи оцінювати суспільну небезпечність своєї поведінки тією мірою, щоб нести за неї відповідальність у кримінальному порядку. Наразі цей аргумент наводиться не для того, щоб оцінити обґрунтованість визначення згаданого віку настання кримінальної відповідальності. Є досить ґрунтовні юридичні, психологічні, педагогічні аргументи щодо визначення віку кримінальної відповідальності за деякі злочини (умисне вбивство, крадіжка, грабіж, розбій, хуліганство) з 13 ро­ків, а також стосовно визначення у законі злочинів, відпові­дальність за які настає лише з 18 років¹.

Про вікове обмеження щодо кримінальної відповідальності тут йдеться через те, щоб показати, що за межами поняття «зло­чинність неповнолітніх» залишається певна частина діянь, які за мірою суспільної небезпечності формально не відрізняються від злочинів. Але через недосягнення особою, яка їх вчинила, віку на­стання кримінальної відповідальності кримінальну справу по фак­ту вчинення зазначеного діяння не заводять, і тому такі факти залишаються поза кримінальною реєстрацією. Кількість останніх чимала. Досить зазначити, що суди щороку звільняють від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових за­ходів виховного характеру згідно зі ст. 97 КК майже 3 тис. непо­внолітніх, які вчинили діяння з ознаками, передбаченими норма­ми Особливої частини Кримінального Кодексу.

До показника злочинності неповнолітніх часто не зараховують злочини, які останні вчиняють разом з повнолітніми. Кількість та­ких злочинів протягом останніх років збільшувалася. На невідповідність кількісного показника злочинності неповнолітніх реальному числу вчинених ними злочинів також істотно впливає неповнота повідомлень про їх вчинення (латентність). Крім типо-

¹ Див. докладніше: Павлов В. Г. Субьскт прсступления й уголовная отвстственность. — СПб., 2000. — С. 31-33, 35-41; Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших дер­жав континентальної Європи. — К., 2006. — С. 196.

468

  Злочинність неповнолітніх

вих для злочинності загалом причин її латентності, злочини непо­внолітніх мають ще одну. Це своєрідне соціально-психологічне ставлення до таких злочинів. Останні нерідко розцінюються, у то­му числі потерпілими, як пустощі, безглузді витівки, без злочин­ного наміру, неадекватного розуміння шкоди і відповідальності. Через це такі «проступки» неповнолітніх часто лише доводять до відома батьків або осіб, які їх замінюють, для батьківського реагу­вання, а до органів міліції чи інших державних органів не повідо­мляють і зазначені «проступки» залишаються поза офіційним обліком. У низці випадків, навіть за наявності повідомлення про злочин, вчинений неповнолітнім, орган, що приймає таке повідо­млення, беручи до уваги біологічні, психологічні та соціальні особ­ливості особи, яка не досягла повноліття, ґрунтуючись на принци­пах гуманізму, індивідуалізації та економії кримінальної репресії, а також за умов, що неповнолітній вчинив злочин уперше, невели­кої тяжкості, щиро у ньому розкаявся, добровільно відшкодував потерпілому заподіяну шкоду, має прийнятну поведінку після вчинку та інші значущі обставини, з огляду на них не порушує кримінальної справи, обмежується застосуванням заходів вихов­ного впливу. У такому разі вчинок також не потрапляє до обліку злочинів і не рахується у сукупності злочинності неповнолітніх.

Отже, поняття «злочинність неповнолітніх» має два значення. Перше, назвемо його фактичним, дає уявлення про всю кількість суспільне небезпечних діянь, передбачених Кримінальним кодек­сом, вчинених особами, що не досягли віку повноліття — повних 18 років. Друге — це офіційне, що визначається ознаками Кримі­нального кодексу, перш за все віком кримінальної відповідаль­ності, та відображує кількість злочинів осіб неповнолітнього віку, стосовно яких була порушена кримінальна справа і тим самим здійснена державна реєстрація, чим забезпечене включення та­ких злочинів до офіційного (статистичного) поняття «зло­чинність неповнолітніх». Останнє поняття задовольняє вимоги кримінальної статистики. Ним користуються й кримінологи при здійсненні кримінологічного аналізу цього виду злочинності. Водночас кримінолог при вивченні причин і умов злочинності неповнолітніх, розробленні заходів її запобігання повинен брати До уваги і ті суспільне небезпечні діяння осіб названого віку, які не

469

  Глава 6

охоплені кримінальною реєстрацією, тому що значна частина чин­ників цього виду злочинності формується і проявляється у період розвитку особи до настання віку кримінальної відповідальності.

Згадані застереження мають братися до уваги й при розгляді, аналізі та оцінці показників стану злочинності неповнолітніх. Про сучасний стан останньої свідчить насамперед досить високий її рівень. До 2004 р. щороку в Україні реєструвалося 31-33 тис. зло­чинів, вчинених неповнолітніми та за їх участю. У 2005 р. їх кількість скоротилася до 26,5 тис., а у 2006 р. — майже до 20 тис. (на 24,9 %). Відповідно скоротилася і кількість неповнолітніх, ви­явлених як таких, що вчинили ці злочини: у 2004 р. до 26,4 тис., у 2005 р. — до 22,7 тис. осіб, а у 2006 р. — навіть до 17 тис. Наведені значення визначають, що питома вага злочинів цього виду та осіб, які їх вчинили, становить відповідно 4,8 % та 7,9 % від загальної кількості злочинів усіх видів, розкритих у той же період, та осіб, що їх вчинили. Порівняно невисока питома вага злочинів та непо­внолітніх, що їх вчинили, не повинна вводити в оману щодо їх по­ширеності. Як правильно вже давно звернув увагу проф. Г. М. Міньковський, показник питомої ваги злочинів неповнолітніх охоплює осіб віком тільки в інтервалі чотирьох років (від 14 до 17 років). Цей віковий інтервал становить лише 0,7 % до вікового проміжку (умовно від 14 до 70 років), в якому загалом вчиняються злочини. Таким чином, незважаючи на порівняно невисоку питому вагу злочинів неповнолітніх, кримінальна активність останніх фак­тично більше ніж у 10 разів перевищує відповідний показник серед всього населення віку кримінальної відповідальності.

Слід відзначити ще одну особливість злочинності непо­внолітніх. Відомо, що показник органів МВС щодо кількості осіб, виявлених за вчинення злочинів, завжди відрізняється від показ­ника судової статистики стосовно кількості осіб, засуджених за їх вчинення, в сторону зменшення останнього. Зрозуміло, що не ко­жен той, хто виявлений за вчинення злочину, надалі отримує обви­нувачення, стає перед судом та засуджується. Але стосовно зло­чинності неповнолітніх розбіжність названих показників є найбільш виразною. Наприклад, у 2005 р. було засуджено 17,6 тис. неповнолітніх, що менше на 5,1 тис. осіб, або майже на одну п'яту частину, ніж було виявлено. Розбіжність названих показників зви-

470

  Злочинність неповнолітніх

чайно пояснюється значною кількістю неповнолітніх, яких звільнено від кримінальної відповідальності (протягом останніх років — 16-17 тис. осіб), що і становить відмінність цього виду злочинності. До цього слід додати, що 12,7 тис. засуджених (дані

2005  р.) були звільнені від покарання з випробуванням (72,3 %), а провадження у справі закрито і застосовано примусові заходи ви­ ховного характеру ще до 3,8 тис. осіб¹.

У динаміці злочинності неповнолітніх за провідною тен­денцією можна виокремити декілька періодів. За радянських часів на території України, як і в усій країні, протягом ЗО років до почат­ку 70-х років спостерігалася тенденція поступового зниження її рівня. З 1972 р. розпочалося його зростання, через що у 1992 р. він у 3,5 рази перевищив рівень 1972 р. Зростання рівня злочинності неповнолітніх продовжилося в Україні й у роки незалежності аж до 1996 р. (41 811 злочинів), що перевищувало показник 1992 р. майже на 20 %. Після цього протягом 1997-2002 рр. рівень злочин­ності неповнолітніх поступово знижувався (у 2002 р. — 32 335) і став нижчим, ніж у 1992 р., на 7,3 %. У 2003 р. на фоні зростання загального рівня злочинності на 23,5 % проти попереднього року, що прийнято пов'язувати із заходами керівництва МВС України зі збільшення реєстрації злочинів, рівень злочинності неповнолітніх зріс на 3,6 % і досяг 33 493 злочини. У період 1972-2001 рр. темп зростання рівня злочинності неповнолітніх майже у 3-4 рази пе­ревищив приріст неповнолітнього населення України, що є ще од­ним свідченням зростаючої кримінальної активності останнього. Найбільш високою вона є у віковому інтервалі 16-17 років, хоча за останні роки помітно зростала і серед 14-15-річних. Як було зазначено, у 2004-2006 рр. рівень злочинності неповнолітніх зно­ву знизився (у 2006 р. проти 2005 р. на 24,9 %). Водночас кількість окремих тяжких видів злочинів, вчинених неповнолітніми, у

2006  р. збільшилася проти попереднього року, зокрема: грабежів —

на 2,8 %, розбоїв — на 1,2 %, ДТП зі смертельними наслідками — на 7 7 °/

')' /О.

Структура злочинності неповнолітніх ще за радянських часів характеризувалася своєю неоднорідністю, відмінністю від струк-

' Вісник Верховного Суду України. - 2006. - №6 (70). - С. 39.

471

  Глава 6

тури злочинності осіб, які досягли повноліття. Зазначалося, що у неповнолітніх злочинців ця структура ніби усічена, охоплює в основному лише чотири види злочинів: крадіжки і хуліганство (разом становлять понад дві третини злочинів), грабежі, а також незаконне заволодіння автотранспортом.

Протягом останніх 5-6 років у структурі злочинності непо­внолітніх відбувалися помітні зміни. Насамперед зростала, вклю­чаючи й 2005 р., частка злочинів, які за сучасної кваліфікації відне­сеш до тяжких та особливо тяжких. Серед злочинів неповнолітніх дві третини становили крадіжки, в тому числі кожна четверта — з квартир, кожна п'ята — зі складів, баз, магазинів, інших торгових точок. Майже кожним десятим злочином був грабіж, близько 5% — хуліганство, 3 % — незаконне заволодіння автотранспортом. Стрімко зростала питома вага неповнолітніх, притягнутих до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у сфері нар-кообігу, у тому числі переважно без мети збуту наркотиків. Підви­щена активність неповнолітніх у вчиненні окремих видів злочинів засвідчувалася зростанням за цими видами питомої ваги осіб цього віку серед усіх вікових категорій, що їх вчинили.

Картина злочинності неповнолітніх помітно змінилася у 2006р. Поряд із загальним її скороченням, як відмічалося на 6,5 тис. зло­чинів, або на 24,9 %, різко скоротилася кількість ще донедавна найбільш розповсюджених їх злочинів, передусім крадіжок — май­же на 6,5 тис. злочинів, або на 43,5 % (!), що зумовило майже в та­ких же розмірах і загальне скорочення злочинності неповнолітніх, а також загальної кількості крадіжок (вчинених і дорослими) — на 5,3 тис., або на 29,0 %. Таке різке скорочення крадіжок за доволі не­тривалий період (один рік), причому після «зменшення» їх кількості у 2005 р. на 46 тис., за фактичної незмінності кількісних та якісних характеристик чинників, що їх зумовлюють, безумовно, є наслідком проведеної у червні 2005 р. зміни законодавства, зок­рема ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення, згідно з якою штучно завищено вартість викраденого, що тягне кримінальну відповідальність за вчинення крадіжок та низку інших майнових злочинів. Про безпрецедентну шкоду цієї акції для справи боротьби зі злочинністю, для захисту майнових прав громадян, зокрема їх права приватної власності, яка проголошена

472

  Злочинність неповнолітніх

Конституцією України недоторканною, вже йшлося вище і нині знову повторюється. Дивно, що наведене не викликало відповідної реакції законотворців та вищих державних посадовців, у тому числі тих, які покликані гарантувати та контролювати дотримання Конституції, ЇЇ норм.

Водночас у 2006 р. скоротилася кількість і деяких інших за­реєстрованих злочинів неповнолітніх, у тому числі умисних тяж­ких тілесних ушкоджень (на 8,6 %), зґвалтувань (на 12,5 %), хулі­ганств (на 7,3 %), фактів незаконного заволодіння транспортними засобами (на 16,1 %), незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибухівкою (на 21,2 %). Загалом це, очевидно, пози­тивне явище. Воно може бути наслідком зміни карної політики що­до притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності та призначення їм покарання або результатом запобіжної діяльності. Кримінологам потрібно уважно дослідити цю практику.

Неоднорідною та відмінною від злочинності дорослого насе­лення є регіональна структура злочинності неповнолітніх. Найбільш висока питома вага останньої у Луганській та Закар­патській областях (14 %), а також у м. Севастополі, Вінницькій і Волинській областях (від 12 % до 13,5 %). Значно вищою від рівня злочинності дорослих вона є також у Донецькій, Сумській, Чернівецькій, Хмельницькій, Одеській областях.

Крім наведених кількісних відмінностей, злочинність непо­внолітніх завжди характеризувалася певними якісними особливо­стями. Деякі з них зберігаються і до цього часу. Це, зокрема, мен­ший порівняно з повнолітніми розмір збитків, завданих вчинен­ням злочинів, висока питома вага групової злочинності. Водночас низка істотних особливостей злочинності неповнолітніх прояви­лася протягом останніх 11-13 років. Серед них відмічається омо­лодження злочинності неповнолітніх із зростанням питомої ваги злочинів, в тому числі тяжких, вчинених особами віком 14-15 ро­ків; значне збільшення фактів втягування неповнолітніх у злочин­ну діяльність. Низку негативних тенденцій сучасної злочинності неповнолітніх наведено у «Курсі кримінології», виданому у 2001 р. Національною академією внутрішніх справ. Це, зокрема, збіль­шення кількості злочинів, вчинення яких потребувало особливої злочинної кваліфікації; зростання серед злочинців питомої ваги

473

  Глава 6

осіб жіночої статі, їх участь у тяжких злочинах; вчинення останніх з незначного приводу або навіть за відсутності такого, із застосу­ванням особливої жорстокості, зухвалості, цинізму; поява «нетра­диційних» для неповнолітніх фактів ритуального вбивства, самозахоплення, вандалізму тощо; постійно збільшуване супрово­дження злочинної діяльності вживанням наркотиків, пияцтвом, токсикоманією, проституцією, поширенням венеричних захворю­вань та СНІДу; зростання серед неповнолітніх злочинців осіб із психічними аномаліями у межах осудності; часті випадки приєднання неповнолітніх злочинців до дорослих, які виступають організаторами вчинення злочинів.

Отже, нині в Україні зберігається доволі високий рівень злочин­ності неповнолітніх, кримінальна активність яких помітно переви­щує її у дорослих. Рівень злочинності неповнолітніх у декілька разів перевищує приріст неповнолітнього населення. Наведене зумовлює необхідність підвищення уваги української держави, передусім ЇЇ державної влади, до проблем скорочення та насамперед запобіган­ня злочинності неповнолітніх. Це, в свою чергу, потребує уважно­го кримінологічного аналізу злочинів, які вони вчиняють, особис­тості останніх та головне — процесів детермінації та зумовлення їх вчинення.

Ј 2. Кримінологічна характеристика злочинності

неповнолітніх, її сучасні соціальні передумови,

причини й умови

Кримінологічна характеристика злочинності неповнолітніх в Україні була предметом детальних досліджень, що проводилися у 60-80-х рр. минулого століття під керівництвом П. П. Михайлен-ка, І. П. Лановенка, С. А. Тарарухіна за активної участі А. Й. Міл-лера, В. Ф. Трегубова, В. П. Сахна та інших. У період суверенної України вибіркові дані щодо кримінологічної характеристики зло­чинності неповнолітніх опубліковані у відповідних розділах підручників з кримінології, виданих Національною академією внутрішніх справ разом з Донецьким інститутом внутрішніх справ у 1997 р., Національною юридичною академією імені Ярослава Мудрого у 2003 р. (автор розділу О. Г. Кальман), Курсу криміно­логії, виданому НАВСУ у 2001 р. (автор розділу Т. А. Третьякова

474

  Злочинність неповнолітніх

_за участю Н. В. Яницької), матеріалах науково-практичного семінару «Основні риси сучасної злочинності неповнолітніх: стан _та шляхи її попередження», проведеного у листопаді 2003 р. Національною юридичною академією імені Ярослава Мудрого та Інститутом вивчення проблем злочинності Академії правових на­ук України¹. Окремі дані щодо кримінологічної характеристики деяких видів злочинності неповнолітніх містяться у кандидатсь­ких дисертаціях О. П. Клименка, Н. С. Юзікової, О. Г. Колба, С. М. Корецького, дослідженнях, що проведені в Інституті вивчен­ня проблем злочинності АПрНУ (В. В. Голіна, В. С. Батиргареєва, Б. М. Головкін). Останні більш повно представлені по Харківсько­му регіону в недавній монографії авторського колективу².

Передусім розглянемо кримінологічну характеристику зло­чинів, які вчиняли неповнолітні. Дослідження свідчать, що згадані злочини, у тому числі тяжкі, майже у 3 рази частіше вчинялися у містах, ніж у сільській місцевості. Водночас окремі дослідники не­безпідставно роблять застереження щодо наведеного твердження. По-перше, не можна ототожнювати злочинність неповнолітніх сільських мешканців і неповнолітніх у сільській місцевості. Певна частина останньої припадає на осіб, що тимчасово, особливо у літній період, перебували у сільській місцевості. По-друге, більш реальним є не скорочення злочинності сільських мешканців (сучасна кримінологічна ситуація у багатьох селах не дає для цьо­го підстав), а зміна ЇЇ структури, в якій зростає питома вага крадіжок приватного майна, переважно під впливом алкоголю або з метою здобуття коштів для його придбання. Злочинність у сільській місцевості загалом та насамперед підлітків є відбиттям сучасного морального та матеріального занепаду у багатьох селах, який є наслідком проведеного протягом останніх років непроду­маного, а можливо, й навмисне деструктивного реформування економічних та соціальних відносин. По-третє, в сільській місце­вості більш високою є латентність злочинності загалом, у тому

Питання боротьби зі злочинністю. — Вип. 8. — X., 2004.

Кримінологічні проблеми попередження злочинності неповнолітніх у великому місті: Досвід конкретно-соціологічіюго дослідження / За заг. рсд. В. В. Голій й та В. П. Ємсльяно-^ва- - X., 2006.

475

  Глава 6

числі неповнолітніх, передусім через значні хиби у реагуванні працівників міліції на повідомлення про вчинені злочини.

Що стосується місця вчинення злочинів неповнолітніми, то дав­но вже відмічено тенденцію його переміщення з вулиць, громадсь­ких установ до приміщень, зокрема до помешкань сім'ї, сусідів, інших осіб, а також до складів, комор, гаражів, будівельних май­данчиків, місць розташування виробництв, навчальних закладів, торгових точок, особливо з продажу алкогольних напоїв. До 80 % злочинів неповнолітніх вчинені неподалік від місця проживання, роботи або навчання. Значну частину, особливо у літній період, становлять злочини, вчинені в місцях відпочинку, «на природі», в курортній місцевості, у приміському транспорті.

Дослідники вказують на деякі особливості злочинів непо­внолітніх щодо часу їх вчинення. Більше половини останніх вчиня­лися у вечірній час (після 22 години), а у зимовий період — після 20 години. Через зменшення кількості неповнолітніх, що працю­ють або навчаються, скоротилася з третини до четвертої частини кількість вчинених ними злочинів у години перебування за місцем роботи або навчання. Розподіл цих злочинів за робочими, вихідними та святковими днями вчинення, за питомою вагою в ос­новному відповідає календарному розподілу таких днів.

Безпосереднім об'єктом злочинного посягання неповнолітнього (особливо корисливого чи насильницького) є члени сім'ї, інші ро­дичі чи особи найближчого оточення. Водночас крадіжки вчиня­ються й щодо майна осіб, які, як правило, не є родичами або близь­кими. Серед потерпілих від злочинів неповнолітніх традиційно переважають також неповнолітні. Однак останнім часом об'єктом групового злочинного посягання підлітків («підліткової зграї») все частіше стають дорослі, у тому числі підприємці, представни­ки бізнесу, інколи правоохоронці — з метою заволодіння зброєю останніх. Одночасно поступово зростає, разом із поширенням на­сильницької та корисливо-насильницької мотивації, кількість зло­чинних проявів, вчинених неповнолітніми із застосуванням зброї, в основному холодної, знарядь катування, залякування, а також технічних засобів.

Значна кількість злочинів вчиняється неповнолітніми, що перебувають у стані алкогольного сп'яніння або наркотичного збу-

476

  Злочинність неповнолітніх

дження. За даними О. Г. Кальмана у такому стані було вчинено до 90 % насильницьких і до 70 % корисливих злочинів. За даними МВС України, у стані алкогольного сп'яніння неповнолітніми було вчинено у 2004 р. 10,3 %, у 2005 р. — 10,8 % усіх злочинів цих осіб.

Майже половину (у 2005 р. — 49,7 %) злочинів неповнолітні вчиняли у складі групи, а крадіжок, грабежів, хуліганств, вимагань та зґвалтувань — до 75-80 %. Однак склад та інші якісні характери­стики злочинних груп неповнолітніх значно відрізняються залеж­но від виду та ситуації вчинення групового злочину. Заздалегідь сплановані злочини, зокрема крадіжки з квартир, товаросховищ, баз, складів, а також розбої, вчинені у зазначених місцях, здійсню­вали, як правло, невеликі групи (до 3 осіб), що зорганізовані та діяли більш-менш тривалий час. Ситуативні групові злочини, які по деяких видах останніх, зокрема зґвалтуваннях, викраденнях ав-томототранспорту, грабежах становлять більше їх половини, а хуліганських проявів — понад 73 %, частіше вчиняли більш чи­сельні групи (до 5-7, а іноді й до 10 і більше осіб) без чіткої попе­редньої організації та тривалої підготовки і згуртування. Останнім часом опубліковані цікаві висновки фахівців у галузі етології та еволюційної психології щодо біологічних та соціальних передумов підліткового гуртування, особливо ситуативного, як прояву генетич­ної програми розвитку загалом зграйних істот, що мотивується, здебільшого підсвідоме, прагненням отримати прихильність та схва­лення подібних істот¹. У складі попередньо організованих груп зрос­ла питома вага неповнолітніх, що раніше притягалися до криміналь­ної відповідальності (до 7-8 %). Рецидивна злочинність серед непо­внолітніх, питома вага якої декілька років тому перевищувала 17 %, у 2004-2005 рр. зменшилася до 11,6 %. Цей показник нижчий, ніж серед дорослих (у 2005 р. — 19,7 %). Проте враховуючи, що питома вага неповнолітніх серед усіх злочинців значно менша (9,6 % у 2005 р.), рівень рецидиву серед них слід визнати високим.

Кримінологічну характеристику особи неповнолітнього зло­чинця почнемо з основних її соціально-демографічних ознак. За ознакою статі ці особи розподіляються у співвідношенні чоловіків

Корсак К. «Альфа-злочипи». Чи можна їм зарадити? // Науковий світ. — 2006. — № 9. — ^. 6—8.

477

  Глава 6

і жінок як 15:1. При цьому частка осіб жіночої статі невпинно зро­стає: за п'ять останніх років — на 5 %. Це зростання особливо помітне серед дівчат, що вчинили майнові злочини, передусім крадіжки. Численними стали серед них також насильницькі зло­чини проти особи, побиття, знущання, розбійницькі прояви, зок­рема стосовно одноліток, а також престарілих¹.

Щодо віку досліджуваних осіб серед них частка вікової кате­горії 16-17 років переважає 14-15-річних у співвідношенні 3:1. При цьому, як відмічалося, частка останніх серед усіх непо­внолітніх злочинців має тенденцію до збільшення. Серед засудже­них у 2004 р. вона досягла 29,7 %.

Рівень освіти неповнолітніх злочинців характеризується таки­ми даними. Серед засуджених у 2004 р. особи з професійно-технічною освітою становили лише 2,3 %; з повною загальною середньою —- 12,4 %; з базовою загальною середньою — 59,2 %: по­чатковою загальною — 23,8 %, загалом без освіти — 2 %. Таким чи­ном, понад 80 % засуджених неповнолітніх мали недостатню освіту (базову загальну середню та початкову), що визначає їх низький освітній, а відповідно й культурний рівень.

Для більшості сучасних неповнолітніх, що вчинили злочин, характерне перебування у сім'ях, що не мали мінімального ма­теріального достатку. Значна частина їх виростала і формувалася у неповних сім'ях, переважно без батька, а кожний дванадцятий — без обох батьків, як правило, в умовах нестачі батьківської та ро­динної уваги, підтримки, турботи. За останні 10 років серед непо­внолітніх злочинців у 2,5 рази зросла частка тих, хто залишив батьківську сім'ю, проживав поза нею, «бомжував», перебував у криміногенному середовищі. У батьківських сім'ях та особливо поза ними кожний третій — четвертий майбутній неповнолітній злочинець перебував в алкогольному або наркоманійному середо­вищі. Кількість підлітків, взятих на облік як наркоманів, у 2005 р. досягла 6 тис. осіб.

¹ Цікаві матеріали дослідження та висновки щодо чинників псрсдкриміпальпої поведінки дівчат наведені фахівцями Інституту вивчення проблем злочинності АПрНУ. Див.: Кримінологічні проблеми попередження злочинності неповнолітніх у великому місті: Досвід коїікрстіїо-соціологічіюго дослідження / За заг. рсд. В. В. ГоліІІи, В. П. Ємсльяпо-ва.-С. 121-137.

478

  Злочинність неповнолітніх

Результатом дії наведених чинників стало значне поширення у сучасній Україні підліткового бродяжництва та дитячої безпри­тульності, які помітно були скорочені у 60-80-х рр. минулого століття. За даними служб у справах неповнолітніх Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту, лише впродовж першого півріччя 2005 р. було виявлено 21,7 тис. бездоглядних та безпритульних дітей та підлітків, що опинилися у складних життєвих обставинах. Із них 5,3 тис. влаштовано до притулків для неповнолітніх, 12,4 тис. дітей повернуто у сім'ї, а 3,7 тис. навпаки вилучено з не-благополучних родин. Бродяжництво, жебрацтво дітей весь час зростає, їх міграція набула міждержавного масштабу, стала джере­лом загрозливої криміналізації підліткового середовища, що утво­рилося поза суспільним контролем та впливом. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх, як правило, займається розкрит­тям злочинів, реагуванням на правопорушення підлітків, а на профілактику останніх здебільшого не залишається часу. Не приділяють їй належної систематичної уваги й органи опіки та піклування. Загалом можна констатувати, що Державна програма запобігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 рр., затверджена Указом Президента України від 21 грудня 2003 р., як і багато інших його актів тодішнього періоду, залишилася не забезпеченою виконанням. На початку травня 2006 р. Кабінет Міністрів затвер­див нову Програму протидії дитячій бездоглядності та безпри­тульності. Хочеться сподіватися, що її не спіткає доля попередньої програми.

Переважна частина неповнолітніх, що вчинили злочин, відста­вала від своїх однолітків не лише за кількістю повних років шкільного навчання, але ще більше за його якістю. Значна частина їх перестала ходити до школи через закриття малокомплектних шкіл (за останні п'ять років в Україні закрито 663 школи, а кількість учнів скоротилася на 1,2 млн осіб), а також через ма­теріальні нестатки. Вона відстала в оволодінні знаннями і, зреш­тою, не могла самостійно надолужити їх набуття. Перебування у шкільному колективі, спілкування з однокласниками викликало у Цієї частині учнів розумовий та психологічний дискомфорт, який нерідко отримував негативну компенсацію у середовищі подібних собі підлітків поза сім'єю та школою. Для більшості досліджених

479

  1Г~

Глава 6

таких осіб характерні відсутність інтересу до надбань культури, особливо до літератури, примітивні розваги, бездумний перегляд телевізійних шоу, фільмів пригодницького змісту, а останніми ро­ками — примітивна гра на комп'ютері, здебільшого в комп'ютер­них молодіжних клубах, які нерідко ставали розплідниками нар­котиків. Можна погодитися з О. Г. Кальманом, що для всіх або більшості неповнолітніх злочинців вибір злочинного варіанту вчинків і поведінки був пов'язаний із глибокими особистісними деформаціями. Протягом останніх років намітився процес скоро­чення відмінностей в інтенсивності кримінальної активності різних груп неповнолітніх, які відрізняються соціальним станови­щем. Як і раніше, серед тих, хто вчинив злочини (як і серед дорос­лих), переважали підлітки, що не мали суспільне корисних занять у вигляді праці або навчання. Водночас стрімко зростає питома ва­га учнів загальноосвітньої школи (у 2005 р. — 25 %), професійних закладів нижчого та середнього рівня, а також тимчасових, сезон­них робітників та осіб, які мають непостійний заробіток.

Морально-психологічна характеристика особистості непо­внолітніх, що вчинили злочини, має низку суттєвих відмінностей. У свій час (1998 р.) їх досить повно описали А. І. Алексєєв на підставі аналізу, проведеного в Росії¹, а ще раніше (1986 р.) — ав­тор Курсу². Дослідження свідчать, що ці характеристики в основ­ному не втратили своєї змістовності і за сучасних умов України. На поведінці неповнолітніх та її мотивації позначаються насампе­ред загальні вікові особливості людини, яка ще повною мірою не розвинулася фізіологічно, психологічно, розумово та у вольовій сфері. Цей особливий період фахівці називають «підлітковою кри­зою»³, її початок зумовлений біологічними трансформаціями, а за­вершення — соціальною адаптацією. Як відмічав один філософ, підлітковий період починається в біології, а закінчується в куль­турі. «Момент розчарованості», який супроводжує входження під­літка у світ, більш помітно та гостро переживається стосовно

 ¹                                                                        Алексєєв А. Я.Криминология. Курс лекций. - М., 1998. - С. 209-211.

²                                                                         Закалюк А. П. Пропіозированис й нредуїіреждеїшсшідивидуальїіогоирсступіюго новеде- ния. - М., 1986. - С. 130-135.

•' Кичичак-Борщевська. Підліткова криза: війна з суспільством або захист від страху? — Дзеркало тижня. — № 45. — 2005. —19 лист.

480

  Злочинність неповнолітніх

близьких, батьків, що породжує гіперіндивідуалізацію, протест, дискредитацію суспільних та родинних цінностей, негативізм. Звідси грубість, спустошення, страх, а разом — моральна деваль­вація, нарочита бравада, агресія. Вихід з цього становища підліток нерідко обирає у вигляді «втечі від світу». Одним зі шляхів «утечі», поряд із самотністю, є активність, але така, якою її розуміє та допускає підліток, у тому числі суспільне не керована та не­прийнятна, у формах антигромадської, протиправної поведінки, яка нерідко має позасвідому «протесту» мотивацію. Якщо цей процес своєчасно не коригується родиною, освітнім закладом, суспільством, не спрямовується на реалізацію активності у доцільному напрямку, остання може стати кримінальною. Психо­логічними проявами підліткової «недозрілості» такого типу також є: підвищена властивість підпадати під сторонній квазіавторитет-ний вплив, захоплюватися пропозиціями та «ідеями», нерідко спірними, близького оточення, несформованість власних устано­вок та цінностей, невизначеність та нестабільність емоційної сфери, складність вольових якостей. Дослідження показали, що визначальною рисою характеру багатьох таких підлітків, яка впливає на значну частину стосунків, є лінощі (ледарство), які об­межують інтереси, передусім у діяльнісній сфері (навчання, праця, підвищення культурного рівня, розвиток творчості, талантів тощо). Значно більше їх приваблює сфера дозвілля, розваг, але зно­ву-таки, як правило, без затрат фізичної, духовної, іншої діяльнісної енергії та з підвищеною увагою до різних її квазізамінників: наркотики, алкоголь, азартна гра, доступний секс, комп'ютерні замінники останніх тощо. Наступною характеро­логічною рисою підлітків у передкримінальний період є нехтуван­ня елементарними правилами поведінки, нерідко демонстративне, що супроводжується гостро болісним реагуванням на зауважен­ня, у тому числі із застосуванням проти них силових аргументів замість змістовних. Силові, насильницькі, у тому числі жорстокі, засоби у взаєминах, передусім у близькому оточенні, із потерпіли­ми, стали характерною рисою сучасного підліткового середовища, з якого рекрутуються неповнолітні злочинці. Культ сили, «фізич­них» аргументів у взаєминах зумовив тягу підлітків до фізичних занять, що супроводжуються «накачуванням» м'язів. Значно

16 7-328                                                   481

  Глава 6 •!•'••-•••

ускладнює кримінологічну ситуацію у підлітковому середовищі настійне просування протягом останніх років кримінальної суб-культури, насилля, агресії та продукції сексуального змісту у засо­бах масової інформації, передусім на телебаченні, особливо у те­лефільмах і серіалах американського та російського виробництва, які замішані на апологетиці кримінальності, насилля і різно­манітної вседозволеності та наполегливо нав'язуються ук­раїнському глядачеві телекомпаніями. Останні, перебуваючи у по­вному віданні «грошових мішків», дбають лише про поповнення їх гаманців. При цьому грубо нехтуються загальнолюдські моральні цінності та вимоги законодавства, зокрема Закону України «Про захист суспільної моралі» (ст. 7). Дійшло до того, що майже всі спортивні програми українських телеканалів починаються з про­пагування компаній типу «Олімп» («Все починалось з «Олімпу»), «Хортиця», «5 капель», «Союз-Віктан» та подібних до них, які, як відомо, спеціалізуються лише на випуску алкогольних напоїв. Горілка і спорт — що може бути більш несумісним? Проте дійове реагування відповідних державних органів практично відсутнє.

Слід відмітити цікаве, ґрунтоване на переконливому емпірич­ному матеріалі, недавно проведене О. І. Бугерою під керівництвом проф. І. К. Туркевич дисертаційне дослідження впливу ЗМІ, зок­рема телебачення, на формування антисуспільної спрямованості і криміногенної мотивації неповнолітніх та загалом на механізм їх злочинної поведінки¹. Дисертантка дійшла висновку, що негатив­ний вплив ЗМІ в одних випадках є причиною формування нега­тивних поглядів підлітків, а в інших він виступає зовнішнім поштовхом до злочинної поведінки і взаємодіє з їх морально-пси­хологічними особливостями. Нечітким є лише твердження, що в деяких випадках цей вплив «виступає причиною злочинів»², тому що за всіх умов безпосередньою причиною останніх є певний індивідуальний психологічний комплекс особистості, що зумов­лює кримінальний прояв її активності. Особливу цікавість станов­лять емпіричні дані авторки. Так, на підставі проведеного нею кон-тент-аналізу фільмів, які демонструвалися на п'яти центральних

' Бугера О. І. Проблеми використання засобів масової інформації для запобігання злочинів серед неповнолітніх: Авторсф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2006. — С. 8-12. ² Там само. — С. 9.

482

  Злочинність неповнолітніх

телеканалах України протягом трьох місяців 2004 р., встановлено, що з 38 фільмів, які увійшли до вибірки, лише 12 не містили сцен насильства, у решти вони були присутні, на один фільм припадало в середньому близько семи таких сцен, у 22 % — дев'ять, а у 10 % — 16-17. Тривалість сцени насильства становила в середньому 5 хви­лин, у більшості фільмів у них брало участь 4-7 персонажів. На цьому фоні становить інтерес вибір жанру фільму, якому надають уподобання неповнолітні глядачі. З цією метою було проведено анкетування трьох груп неповнолітніх: 1) учнів 10-11 класів се­редніх шкіл м. Києва; 2) осіб, взятих на облік у кримінальній міліції в справах неповнолітніх (КМН); 3) вихованців виховної колонії (ВК). Серед перших 35,2 % віддали перевагу бойовикам та фільмам-жахам, а решта цікавилися навчально-освітніми темами (27,8 %), фантастикою (22,3 %), музичними програмами (14,7 %). Інший розподіл наведених показників серед двох наступних кате­горій: у взятих на облік КМН відповідно: 64,5 %; 6,5 %; 17,5 %; 11,5 %; у вихованців ВК: 65,5 %; 4,5 %; 18 %; 12 %. Наведені дані наочно свідчать про зв'язки між уподобаннями жанру фільму з наявністю протиправної поведінки неповнолітніх. Ще більш пока­зовими є свідчення названих категорій опитаних стосовно їх готовності наслідувати поведінку героїв фільму, у тому числі про­типравну. У першій групі (учні середніх шкіл) 58 % респондентів були готові наслідувати поведінку героїв фільмів, у тому числі 37,3 %— їх протиправні дії. У другій групі (перебувають на обліку КМН) перший показник зріс до 63,7 %, а другий — до 48,3 %. У третій групі (вихованці ВК) перший показник лишився майже без змін (65,3 %), але другий помітно скоротився (до 28,5 %). Останнє може розцінюватися як переосмислення протиправної поведінки під впливом позбавлення волі за неї та перебування в колонії. До наведеного додамо, що на підставі отриманих вис­новків дослідження авторкою розроблені предметні рекомендації Щодо усунення негативного впливу ЗМІ на злочинну поведінку неповнолітніх та використання виховних можливостей цих засобів з метою запобігання останній.

Насаджування кримінальної субкультури відбувається й в ін­ших формах: придивіться лише до зеківської зовнішності та зви-^ч°^к молодих людей — героїв численних «Бригад» та інших кримі-

483

  Глава 6

нальних серіалів, прислухайтеся до лексики деяких українських (а ще більше російських) можновладців, аж до найвищих, яка гус­то забарвлена «блатними» слівцями та «поняттями». Все це пере­творює суспільство у своєрідне відображення колонівської «зо­ни».

Неповнолітні правопорушники, як правило, легко сприймають так звану кримінальну романтику, бачать у ній лише прояви муж­ності, сміливості, «чоловічої снаги». Шкідлива, інколи трагічна сторона злочинних вчинків, як правило, перед ними не постає, і тому вони над нею не замислюються, байдуже ставляться до по­терпілих. До того значна частина неповнолітніх злочинців вер-бально та діяльнісно виявляють завищені самооцінки, низький рівень розуміння відповідальності за свої вчинки, відсутність со­ромливості, співчуття іншим людям. Останні якості замінені дефі­цитом самоконтролю, емоційною неврівноваженістю, упертістю, імпульсивністю, а нерідко й злобністю, мстивістю, агресивністю, моральною спустошеністю.

Більшість неповнолітніх, що вчинили злочини та інші правопо­рушення, мали стійкі звички, стандарти та стереотипи антигро­мадської поведінки, яким вони слідували, нерідко майже автома­тично, не обдумуючи заподіяне та його наслідки. У середовищі неповнолітніх злочинців, передусім 16-17-річних, все частіше трапляються «специ», що набули значного кримінального досвіду, дотримуються норм злочинної субкультури.

Нехтування суспільними нормами поведінки, правилами мо­ралі та загальної культури у частини неповнолітніх злочинців пев­ною мірою зумовлено та посилено розумовою нерозвиненістю, нервово-психічними відхиленнями психопатичного характеру або такими, що виникли внаслідок черепно-мозкової травми, інфек­ційного та іншого захворювання. За нашим даними, до 20 % непо­внолітніх, що вчинили правопорушення та через певні зовнішні ознаки направлялися на обстеження до психоневрологічних диспансерів, мали згадані психічні аномалії, що більш ніж у 3 рази перевищує аналогічний показник у неповнолітніх із правомірною поведінкою та у 5 разів — у дорослих правопорушників.

О. Г. Кальман наводить зафіксовані кримінологами такі обтя­жуючі дефекти психофізіологічного та інтелектуального розвитку

484

  Злочинність неповнолітніх

і стану неповнолітніх, які вчинили злочини, а саме:

— різні порушення психофізіологічного розвитку, які відбулися у період внутрішньоутробного розвитку, пологів, у ранньому дитя­ чому віці, у тому числі через зловживання матір'ю спиртними напо­ ями, наркотиками в період вагітності, через черепно-мозкову трав­ му у дитинстві, загальносоматичні та інфекційні захворювання;

— явно виражені, починаючи з дитячого віку, невропатологічні риси характеру і патохарактерологічні реакції (крикливість, плак­ сивість, підвищена образливість, роздратованість, афективність, імпульсивність тощо);

— рання алкогольна неврастенія;

— фізичний і соціальний інфантилізм;

— виражене відставання у фізичному розвитку, включаючи де­ фекти зовнішнього вигляду, які компенсуються агресивною по­ ведінкою;

— знижений рівень інтелектуального розвитку, що ускладнює сприйняття соціальної інформації, суспільних норм та вимог, створює труднощі у спілкуванні з іншими підлітками та доросли­ ми, включаючи батьків та близьких родичів¹. Ґрунтовний сучас­ ний аналіз психічних аномалій як кримінологічної умови форму­ вання мотивації та здіснення злочинних вчинків неповнолітніх, проведений на емпіричних матеріалах Харківського регіону, міститься у колективній монографії фахівців Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України².

Переходячи до висвітлення останньої частини кримінологічної характеристики злочинності неповнолітніх — причин і умов, які її зумовлюють, потрібно зробити два застереження, які стосують­ся зумовлення будь-якого різновиду злочинності, зокрема непо­внолітніх.

Перше. Зумовлення кожного різновиду злочинності, у тому числі неповнолітніх, здійснюється на двох рівнях: а) детермі­ністичним комплексом, який стосується злочинності загалом; б) детермінантами, що властиві зумовленню лише окремого її

Кримінологія: Загальна та Особлива частики: Підруч. / За ред. І. М. Дапьшина. — С. 238.

Кримінологічні проблеми попередження злочинності неповнолітніх у великому місті: Досвід копкрстпо-соціологічного дослідження / За заг. рсд. В. В. Голіни та В. П. Ємельяно-^ва- ~ С. 105-120.

485

  Глава 6

різновиду. Детермінанти злочинності загалом у сучасному україн­ському суспільстві розглянуті у теоретичній частині Курсу (гла­ва 5). У цій главі йдеться про детермінанти, які властиві тільки різновиду злочинності неповнолітніх.

Друге. Наведена дворівневість стосується кожного елемента системи детермінації злочинності, у тому числі її соціальних пере­думов, причин і умов. У цій главі з-поміж останніх розглядати­муться лише специфічні для злочинності неповнолітніх. При цьо­му враховується, що соціальні передумови, причини й умови різновиду злочинності частково складаються з певним чином трансформованих у «видовому» напрямку відповідних детерміна­нтів злочинності загалом.

Починаючи розгляд детермінації злочинності неповнолітніх, нагадаємо (див. § 1 глави 5 Книги 1 Курсу), що детермінація у найбільш загальному розумінні її сутності є формою зв'язку між об'єктами реальності (соціальної або біологічної). Цей зв'язок, за­лежно від рівня детермінації, свідчить: 1) про наявність лише за­лежності між ними, яка є передумовою більш тісного визначально­го зв'язку; 2) про отримання на іншому рівні частиною елементів детермінації більш тісного спрямованого зв'язку зумовлення, коли ці елементи набувають функції умов виникнення, розвитку, зміни інших елементів; 3) про набуття на рівні безпосереднього зумов­лення окремими його елементами каузальної функції, тобто спри­чинення, що перетворює ці елементи у причини детермінуючого процесу. Нагадаємо також, що частина кримінологів — в Україні це проф. І. М. Даньшин та його послідовники — ладні всі елементи процесу детермінації, включаючи каузальні (причини й умови), незалежно від рівня детермінації та виконуваної на ньому функціональної ролі, називати у сукупності терміном «фактори», вважаючи останній родовим поняттям, яке містить у собі всі види кримінологічної детермінації¹. Нами неодноразово зазначалося, у тому числі у Курсі (див. § 1 глави 5 Книги 1), що такий підхід є спрощеним, бо ігноруються вимоги точності і предметності дифе­ренціації елементів детермінації, їх належності до її різних рівнів та виконуваної функціональної ролі, а головне — непродуктивним

¹ Кримінологія: Загальна та Особлива частими / За ред. І. М. Даньшина. — С. 57.

486

  Злочинність неповнолітніх

стосовно визначення конкретних об'єктів запобігання, його адрес­ної спрямованості і черговості залежно від значущості, передусім спричинювальної чи зумовлювальної, того чи іншого елемента де­термінації. У цьому зв'язку відрадно було ознайомитися з по­зицією групи харківських кримінологів, які стосовно детермінації саме злочинності неповнолітніх розглядають термін «фактор» окремо від термінів «причина» й «умова», відносять його тільки до рівня передумов, які породжують основну суперечність, але не сам злочин¹. Тут термін «фактор» служить замінником терміна «пере­думова», який звично присутній у нашій конструкції детермінації. Нагадаємо коротко основні висновки щодо змісту і стану детермінації злочинності загалом у сучасній Україні, які на рівні загального зумовлюють причини й умови злочинності непо­внолітніх. Головний узагальнений висновок полягає у тому, що у період 1992-2005 рр. криміногенний вплив детермінантів злочин­ності у головних сферах дії останніх мав тенденцію посилення, через що кримінологічна ситуація в Україні оцінена як небезпечна, яка має підстави до загострення. В економічні сфері насамперед виокремилися неблагополучні показники матеріального, побуто­вого становища лю