Стислий переказ твору«в житах»

ПЛАН ВИВЧЕННЯ ТЕМИ

1. Огляд життя та творчості  Г. Косинки. Трагічна доля митця.

2. “В житах”. Змалювання строкатої картини життя крізь призму долі й душі людини.

3. Перевага імпресіонізму в стильовій палітрі.

4. “В житах” - зупинена мить, пошуки порушеної гармонії.

5. Вітаїстичний пафос, імпресіоністична настроєвість.

Теорія літератури: поглиблення поняття про імпресіонізм.

Практичне заняття

1. Переказ сюжету новели “В житах”.

2. Визначити жанр, ідею, основні мотиви, проблематику, пафос, риси імпресіонізму твору “В житах” (ЗАПИС У ЗОШИТИ).

3. Прокоментувати показ переваги загальнолюдського над класово-ідеологічним.

4. Виокремити й прокоментувати зорові й слухові образи, художні деталі.

НАВЧАЛЬНИЙ МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ

Г. Косинка - один із найкращих українських новелістів XX ст. Григорій Михайлович Стрілець (справжнє прізвище письменника) народився 29 листопада 1899 р. в с. Щербанівці на Київщині в бідній селянській родині. 1913 р. закінчив початкову школу в с. Красному й працював писарем. 1914 р. Григорій переїхав до Києва, де доводилося працювати й вчитися на вечірніх гімназійних курсах. Під час визвольних змагань брав участь у бойових діях у лавах армії УНР, за що певний час довелося відсидіти у в’язниці. Пізніше примкнув до лівих есерів («боротьбистів»), які симпатизували більшовикам. 4 травня 1919 р. в газеті «Боротьба» було надруковано автобіографічний етюд «На буряки», за підписом «Г. Косинка», що став псевдонімом письменника.

1920 р. вступив до Київського інституту народної освіти (КІНО), який згодом довелося залишити через матеріальну скруту.

Доробок одного з фундаторів імпресіонізму в новій українській літературі складає низка оповідань. Обдарований учень В. Стефаника й В.Винниченка «гарно списав» події громадянської війни та пожовтневого села на Україні.

Його новели з’являлися на сторінках багатьох часописів, а 1922 р. вийшла його перша збірка «На золотих богів». Г. Косинка часто виступав на літературних вечірках з читанням своїх творів, що, за свідченням багатьох сучасників, він робив із неперевершеною майстерністю. Г. Косинка був членом київського літературного об’єднання письменників-попутників «Ланка» (з 1926 р. - МАРС - Майстерня Революційного Слова), до якого входили В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, Є. Плужник, Т.Осьмачка та ін. У 1920-1930-ті рр. виходило багато збірок письменника: «В житах» (1926), «Політика» (1927), «Вибрані оповідання» (1929), «Серце» (1933) тощо. Писав він і публіцистичні твори, перекладав російських письменників. Твори молодого новеліста були причиною його арешту, а згодом і розстрілу. 5 листопада 1934 р. Г. Косинка був заарештований і 18 грудня то ж року розстріляний.

У своїй творчості Г. Косинка розвиває найкращі традиції української новелістики початку XX ст., зокрема М. Коцюбинського, С. Васильченка й передусім В. Стефаника. Письменник прагне на обмеженому часі й просторі художнього твору зобразити трагічну розірваність сучасного йому світу, в якому персонажі не можуть ужитися. Для змалювання індивідуальних характерів Г. Косинка майстерно використовує такі засоби психологічного аналізу, як індивідуалізація мовлення, точна й лаконічна художня деталь, символічний пейзаж, показ найдрібніших нюансів психологічного стану персонажів. Суспільні проблеми у творах Г. Косинки зазвичай проходить крізь індивідуалізоване сприйняття героїв, що охоплює однобічні оцінки, наголошуючи на перевазі загальнолюдських цінностей над класово-ідеологічними.

Імпресіоністична новела - невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією, у якому автор висловлює миттєві почуття ліричного героя, відмовляється від ідеалізації свого персонажа,показує уривчасті фрагменти, відбиті у його свідомості. Головне в такому творі - змалювати навколишній світ так, щоб було зрозуміло, що робиться в душі героя.

СТИСЛИЙ ПЕРЕКАЗ ТВОРУ«В ЖИТАХ»

Все було просто до дрібниць — і я, і заспаний ранок, і сивий стен. Добре я пам'ятаю лише ранок: заплаканий у росах, молодий і трохи засоромлений сонцем, що смутне купалося у річці. Я відганяю сонце, що лізе цілуватися. Бджола крильцями видає звук "дізік, дізік", і це мене починає сердити, бо нагадує про дійсність. Я й справді "дізік", дезертир. Отже, коли й сонце починає шукати дезертирів, то в село не піду, заховаюся у свого вірного товариша — в житах. Наливаються жита. Чорногуз поважно пройшов до болота і спіймав дурну жабу. Я підкочую холоші й сміюся до своїх міцних, рівних, сильних ніг, до сірих гарних очей і розпатланого чуба. Треба б поснідати, але в селі можуть підстрелити. Нічого, бо хіба ж можна до служби Божої щось їсти? Раптом на степовому шляху піднялася курява — хтось їде. Якщо кавалерія — стріляти, скільки зможу, потім себе вбити. Але це їде гнилищанський багач Дзюба, на городі якого вбили комуніста Матвія Киянчука. Чванькувато веде розмову про те, що всі "комісарами хотять бути". Хочеться вистрілити, але пам'ятаю наказ отамана Гострого: "Не вилазь і не стріляй".
Аж ось на дорозі майорить під вітром червона хустка, ближче, ближче. Піду, може хоч пиріжка якого дасть. Невже вона, його дівчина Уляна? Змінилася. Тепер вона жінка Дзюби. Говорить, що я, Корній, все такий же славний, гладить рукою мій чуб, який уже другий рік розчісують дощі та сніги, та дике вовче дезертирське життя. Я сп'янів від щастя. Це моя доля. Запитую в двадцятий раз, чи й досі мене любить. Вона пригощає морелями (абрикосами) і йде де своєї матері у веселу Чорносливку. Мені хочеться і плакати, і співати, хочеться жити!

Перед читачами постає лише один «щасливий» день із життя Корнія Дізіка, від особи якого ведеться розповідь. До служби у війську Дізік був селянином. Він зі своєї волі опинився в банді отамана Гострого, став дезертиром із царської армії і переховувався в житах. Звідси — назва новели.

«В житах» — це не лише місце дії, це багатогранний символ, що уособлює в собі й життя селянина, і його ставлення до навколишнього світу, і становлення як людини на землі. Молодий юнак ловить коротку мить і милується життям, але неспокій сидить у серці, бо при думці про розстріл комуніста Матвія Киянчука «до болю робиться сумно». Саме в житах випадково знаходить Корнія Уляна, яка була вимушена через свою бідність стати дружиною гнилищанського багатія Дзюби, але вона досі кохає Корнія Дізіка.

Закохані сп’яніли від щастя в житах, адже там загубилася їхня доля. Що станеться з ними далі — невідомо. Світовідчуття героя твору сконцентровані на одній миті, а тому мають такий контрастний характер.

Життя кожної миті ставить нас перед вибором, як і героя твору.

Для нього в ту мить жита, «червона хустка Уляни» і він сам — єдине мірило буття на землі, усе інше — потім. Корнію не хочеться згадувати про те, що мучить його совість, а саме розстріл комуніста Матвія Киянчука, у якому він, напевно, брав участь. Він молодий, трохи іронічний («ми, дезертири,— народ бойовий», але спраглий до життя. «…Мені хочеться співати… а я ще хочу співати!»).

Новела Григорія Косинки «В житах» — це як зупинена мить, це пошуки героєм порушеної гармонії. Герой любить природу, тонко розуміє її красу. Любить жінку та життя, але змушений переховуватися від усіх, вовком бродити в степу. Бо він дезертир, якому незрозуміла, чужа й ворожа війна, від котрої він хоче втекти, котру хоче забути. Бо війна – це зло, якою б світлою метою воно не прикривалося, зло, яке руйнує і суспільство, і життя кожної окремої людини. Інколи йому доводиться й грабувати селян, бо життя в нього таке безвихідне. Зустріч із дівчиною, яка стала чужою дружиною, але не забула його, ще більше розпалює в юнакові жагу до життя, бажання вистояти, вижити, адже світ — такий прекрасний.

Звичайнісінький злак у канві новели набуває яскраво символічного звучання. Житнє поле — єдиний свідок поневірянь героя, єдиний друг і захисник його — перетворюється у спогадах, свідомості героя у своєрідного повіреного у всі земні таїни, навіть більше: житнє поле стає самим життям. Життям, яке байдуже, а, може, й з біллю сприймає смерть своїх дітей, і так само спокійно дивиться на їхні радощі. Так, наприклад, поряд з тінню розстріля­ного Корнієвого товариша, що ніби проходить житами перед очима героя, з’являється й повна сил і краси Уляна. І вона не лише не тінь, а плоть і кров, вона самі соки землі, саме жито - життя, які здатні пробудити, повернути до сприйняття земних радостей і мертвих, і живих. А саме на пограниччі між цими двома станами перебуває Корній, адже для себе він живий, а для інших — мертвий, та й ледь не тваринне існування його до зустрічі з Уляною скоріше нагадувало смерть, аніж повноцінне життя.

Але почуття любові до Уляни врешті перемагає страх за життя. Корній забуває про небезпеку, що йому загрожує, і піднімається з землі назустріч любові, навперейми справжньому життю. Уляна йде, можливо, він її більше ніколи не побачить. І хоч не довгим було щастя Корнія й Уляни, та все ж у його серці назавжди залишився дух жита й непереможне прагнення жити.

Жито, жити, любити… — це весь Косинка, це його поезія. Читаючи його твори, часто просто-напросто забуваєш, що це проза, а не поезія. Такі ці новели насичені образами, мелодією, почуттям.

Новела «В житах» викликала багато нарікань з боку критики. На літературних вечорах слухачі цікавилися: «Чому вашу увагу привернув такий сюжет? Навіщо з дезертира робити героя художнього твору?».

Г. Косинка відповів: «Я вважаю, що письменник повинен правдиво відображати дійсність, історію наших часів. Дезертири були, і я їх не обминаю, як не обминав босяків М. Горький. Художня форма допомогла яскравіше розкрити психологію дезертира, цю прикру у свій час дрібницю». На те око художника, щоб помічати дрібниці, і ті, що сприяють, і ті, що перешкоджають нам будувати нове життя.

ЗАПИСАТИ У ЗОШИТИ

ü ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ