Особливості сприйняття музики дітьми молодшого шкільного віку

У музично-методичній літературі терміни «сприйняття» і «слухання» музики нерідко фігурують як ідентичні. Звичайно, можна спеціально слухати музику, перш за все ту, яку школярі не можуть виконати самі (наприклад, оркестрову). Проте мета слухання не зводиться просто до знайомства з таким-то твором. Проблема слухання - сприйняття музики ширше, ніж просто слухання. Вона охоплює і виконання, оскільки не можна добре виконувати, якщо не чути, що і як використовується. Чути музику означає не тільки безпосередньо емоційно відгукуватися на неї, але розуміти й переживати її зміст, зберігати її образи на своїй пам'яті, внутрішньо представляти її звучання.

Перш за все потрібно мати на увазі, що будь-яке сприйняття (того чи іншого предмета, явища, факту) є складним процесом, в якому беруть участь різні органи чуття, утворюються складні, комплексні умовно-рефлекторні зв'язки.

Поняття «сприйняття» визначається в психології як відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх окремих властивостей (форми, величина, кольору і т. д.), що діють в даний момент на органи чуття. Сприйняття, оскільки воно пов'язане з індивідуальністю, її особистим досвідом, теж індивідуально, по-різному, у значній мірі воно визначається особливостями нервової системи індивіда; воно завжди залишається рефлекторно-цілісним живим спогляданням.

Сприйняття музики тісно пов'язане із завданням формування музикальний-но-естетичного-смаку. Смак характеризується тим, що дитина вибирає й оцінює як найбільш цікаве, потрібне. Якщо його по-позитивним безпосередньо-емоційну оцінку отримують вироблення високохудожні, значить, він має гарний смак, в протилежному випадку - поганим (можливо, нерозвиненим). Смак може бути обмежений-ним і - широким, і одночасно добрим чи поганим, тобто людині мо-гут подобатися справді художні твори, але їх кількість може бути великим або малим. Те ж саме можна сказати і про поганий смак: подобається багато чого, але низькопробне або й небагато, і низькопробне.

Все вищесказане підтверджує важливість положення про необхідність вчити сприймати музику. Звичайно, перш за все потрібно «спілкуватися» з нею, слухати. На уроках музики в початковій школі учні, поряд про музикою, написаної спеціально для дітей, зустрічаються з творами, виходячи за межі суто дитячого музичного репертуару - з творами серйозного класичного мистецтв. Ввести школярів до духовної атмосфери великого мистецтва, можливо ширше познайомити їх зі зразками російського, радянського та зарубіжного музичної творчості - програмна установка нової системи музичних занять в загальноосвітній школі. При цьому здатність школярів до емоційно безпосереднього і в той же час заснованого на роздумі, осмисленого сприйняття творів музичної класики характеризує самі ступені музичного розвитку школярів, щаблі формування їхньої культури.

У першому класі музичні знання виконують переважно орієнтовну функцію: знання про "трьох китів" (пісні, танці, марші) слугують для дітей орієнтирами при сприйнятті жанрів великої музики - оперної, балетної, симфонічної. У другому класі музичні знання вже стають не тільки орієнтирами, але і засобами, способами музичного спостереження: наприклад, знання про інтонації, розвиток, формах (побудові) музики спрямовують музичне сприйняття учнів на найважливіше, істотне в музичному розумінні, дозволяють їм оперувати різними сторонами, елементами музики. Б третьому класі, разом з орієнтовною і оперативною функцією, музичні знання виконують і цільову функцію: вони націлюють музичне сприйняття хлопців на виявлення інтернаціональної спільності, ідейного споріднення музики різної національної приналежності.

Таким чином, педагогічна організація процесу музичного розвитку дітей, зумовлена логікою організації програми, дозволяє школярам вже в початковій школі естетично адекватно сприймати твори музичної класики. Вчитель музики не долали забувати про дидактичної природі цієї можливості, не покладатися на "високий потенціал дорослості" сучасних дітей, а планомірно забезпечують педагогічно-вати розвиток музичного сприйняття школярів. Звернення до музичної класики, на краще, що створено відомими представниками світової музичної культури, - принципова установка програми. Який же зміст лежить за цією ідеєю? У плані музикознавчих відповідь на це питання вироблений визначений-ний: класика дає зразок мови, форми, суті естетики музики, на яких будується багато років практика музичної творчості і виконання. Але в плані виховному, психологічному відповідь не такий простий і відомий. Адже далеко не завжди ми замислюємося, захоплюючись чудовими витворами класиків, музикою як такої, про ту схованої в цих творах "психологічної програмі", якою живе й було викликано до життя цей твір. Діти ж, істоти психологічно зростаючі, надзвичайно тонко помічають цей прихований психологізм»намагаючись знайти гармонію між-собою, своїм відчуттям життя і музикою. Вони спрямовані до нового, але нове для них так неосяжно широко. Вони спрямовані до дії і вираження, але результати його так невизначена.

Як показали дослідження, у сприйманні молодших школярів найрозвиненіший емоційний компонент, відстають у розвитку музичний (гармонійний) слух і мислення. Головний компонент музичного сприймання – співтворчість – виявляється на рівні безпосередньої, емоційної чутливості до музики. Компоненти сприймання взаємозв’язані між собою.

Розвиток сприймання музики – складне завдання, зокрема на початковому етапі навчання. Справа в тому, що молодші школярі перестають сприймати твір. Вони можуть бути неуважними, потім знову слухати музику, не помічаючи, що якийсь час взагалі не чули її.

Уже в 5-6 річному віці діти здатні прослухати і запам’ятати невеликий музичний твір, визначити його характер, настрій, найяскравіші засоби музичної виразності. За результатами досліджень Н. Вєтлугіної, Р.Зінич та інших учених з’ясовано, що в дітей молодшої групи дитячого садка, які розрізняють загальний настрій і характер твору, почуття, викликані музикою, дуже швидкоплинні. Сприймання музики 4-5 річними дошкільними зберігаються ще довше. Проте довільна увага в них розвинена недостатньо, через те твори, призначені для слухання, мають бути невеликими та образними.

Музика, яку слухають діти, повинна відповідати тим же вимогам, що й пісні, які вони розучують. Доступність музики визначається перш за все її змістом, близькістю тематики інтересам дітей, а також обсягом музичного твору. Учні 6-7 років можуть уважно слухати музики лише 1,5-2 хв. Поступово обсяг уваги у дітей розширюється, і у 3-4 класах тривалість музичної п’єси може досягати 3,5 – 5 хв.

У різних учнів один і той самий твір може викликати різні асоціації, залежно від індивідуальності слухача, його духовної культури. Чим молодший слухач, тим більше він опирається на поза музичні асоціації.

Частина учнів не може відділити, які виникають під час слухання музики, від власне змісту музики. Саме тому їхні відповіді можуть бути такими несподіваними.

У 3-4 класах емоційність сприймання поступово доповнюється прагненням учнів зрозуміти, що виражає музика, у чому її зміст. Школярі можуть досить повно визначити емоційний зміст музики, дати їй образне пояснення, а завдяки властивій спостережливості – почути окремі деталі музичної мови, відтінки, виконання.