Методичні рекомендації до викладання музики в молодших класах

Під поняттям «метод» в педагогіці, за традицією, прийнято розуміти упорядкований спосіб діяльності для досягнення навчально-виховних цілей. Метод характеризується трьома ознаками: спрямованістю навчання (мета), способом засвоєння (послідовність дій), характером взаємодію суб'єктів (викладання і навчання). При цьому, способи навчальної діяльності вчителя та учнів тісно пов'язані між собою і знаходяться у взаємодії. В окремі періоди розвитку музичної педагогіки на першому плані виявлялося обґрунтування методу як послідовності оволодіння учнями навчальним матеріалом. Сучасна система освіти ставить завдання, засновані на організації спільної діяльності педагога і учнів, при якій активність суб'єктів освітнього процесу стає головним і визначальним фактором методичного устаткування.

Існують різні підходи до класифікації методів. У педагогіці однією з найбільш поширених є класифікація методів за джерелом отримання знань: словесні методи, коли джерелом знань є усне або друковане слово; наочні методи, коли джерело знань - спостерігаються предмети, явища, наочні посібники; практичні методи, коли учні отримують знання та виробляють вміння, ви-повна практичні дії. Зупинимося докладніше на особливостях застосування кожної з цих груп методів на уроці музики як урок мистецтва. Словесні методи (розповідь, пояснення, бесіда, дискусія, лекція, робота з книгою) займають провідне місце в системі методів навчання. Вони дозволяють в найкоротший термін передати велику за обсягом інформацію, поставити проблеми, вказати шляхи їх вирішення, зробити висновки. За допомогою слова вчитель може викликати у свідомості дітей яскраві картини минулого, що стоїть на-і майбутнього. Слово активізує уяву, пам'ять, почуття учнів. Слово вчителя, - писав В. О. Сухомлинський, - нічим не замінний інструмент впливу на душу вихованця. Мистецтво виховання включає перед усім все мистецтво говорити, звертаючись до людського серця... Слово ніколи не може до кінця пояснити всю глибину музики, але без слова не можна наблизитися до цієї тонкої сфері пізнання почуттів. Пояснення музики має нести в собі щось поетичне, щось таке, що наближало б слово до музики. Будучи певним орієнтиром при сприйнятті музики, слово не може вичерпати смислову багатозначність художнього образу. Воно дає лише напрямок, в якому розвивається творча уява дитини.

У силу звукової природи музичного мистецтва наочно-слуховий метод, або метод слухової наочності, навчання набуває особливого значення. Пріоритетним видом наочності на уроці музики є звучання самої музики, що припускає демонстрацію музичних творів як у живому звучанні, так і з використанням звуковідтворювальною техніки. Особливу цінність у зв'язку з цим представляє виконання музики самими дітьми: хоровий спів, спів окремих тем-мелодій, вокалізація, елементарне музикування, гра на уявних інструментах, пластичне інтонування, диригування, музично-сценічне дійство та ін. Обсяг і якість звучання на уроці музики, а також її функція в драматургії уроку є важливим показником успішності музично-педагогічного процесу. Серед широкого спектру методів і прийомів слуховий спрямованості видатні діячі масового музичного виховання (Б. В. Асафьев, Б. Л. Яворський, Н. Л. Гродзенская, Д. Б. Кабалевський) особливо виділяли метод спостереження і вважали його основним ланкою музичної освіти.

Спостерігати мистецтво, за словами Б. В. Асафьева, значить, перш за все, вміти сприймати його. Це в першу чергу означає, що будь-яка форма виконавської діяльності, твір музики дітьми набуває відчуття і усвідомленого характеру. «Спостереження музики веде за собою установку свідомості не на одиничні предмети і їх властивості, «окремо», а як взаємозалежність і спряженість явищ, - як це звичайно відбувається при спостереженні за властивостями явищ тільки відчутних, але невидимих»[2, с. 52-53]. Тільки в цьому випадку, вважає Б. В. Асафьев, музика чинить на дітей виховний вплив,, на основі якого збагачується їхній життєвий досвід, пробуджуються «соці-ально-цінні психічні стани», розвиваються «ініціатива, майстерність, організаторські чуття, критичне ставлення», учні привчаються робити висновки і узагальнення.

У музично-педагогічній практиці широко застосовується і наглядно-зоровий метод, або метод зорової наочності. Наприклад, дидактичні посібники, схеми, нотні таблиці, словник емоційних характеристик. Для підготовки дітей до сприйняття музики і збагачення музичних вражень зоровими асоціаціями використовуються репродукції. Схожі функції на уроках музики виконують та малюнки дітей про музику під музику.

До практичних методів в загальній педагогіці відносяться методи, направлення на отримання інформації в процесі дій. Спостереження музики, - перш за все, веде до загострення слухових вражень і, отже, до збагачення нашого життєвого досвіду і нашого знання про світ через слух але необхідно викликати в слухачах інстинкт виконавця. Треба, щоб якомога більшу кількість людей активно, хоч в самій меншій мірі, але брали участь у відтворенні музики.

На втілення виховних завдань програми в конкретних умовах уроку орієнтує вчителя метод емоційної драматургії, використовувані в певному зв'язку і єдності з методом музичного узагальнення.

У ситуації уроку музики вчитель повинен максимально тонко враховувати емоційно-образну природу педагогічних впливів на учня. Слово вчителя має бути образним поетично і разом з тим чітко орієнтує свідомість молодших школярів - лаконічним і ясним, що і буде відповідати психологічної специфіки впливу музики на особистість школярів. Це і буде втіленням у педагогічній практиці вчителя закономірностей музичного мистецтва. Сказане вище, безумовно, поширюється і на загальну тактику поведінки вчителя у взаємодії з школярами. Гуманність, емоційність, чуйність і тактовність не є зовнішніми вимогами до педагога, а природно випливають з моральної ситуації естетичного взаємодії слухача і музики. Адже без теплоти та емоційної розкутості, відкритої особистої зацікавленості школяра в музичному мистецтві не можна розраховувати на повноцінний, тим більше творчий ефект емоційно-образного проникнення музичного мистецтва.

Отже, підводячи підсумки розгляду питань відзначимо, що коло цих питань обертається навколо трьох центральних "фігур" процесу музичного навчання: музика - вчитель - учень, учитель є глибоко зацікавленим посередником творчого взаємодії продуктів поєднання школярів з музичним мистецтвом. Він порівнює всі свої кроки, пов'язані з організацією, стимулюванням, контролем та оцінкою навчальних успіхів учнів молодших, з морально-етичним спогляданням музики, прогресивного музичного мистецтва, заломлені в педагогічних установках і принципах програми музичного навчання, дозволяє йому обрати вірні психологічні орієнтири в педагогізації керівництві музичним, а значить, в цілому духовним розвитком школярів на уроках музики