Державне регулювання зайнятості

В умоах ринкової економіки суттєво змінюється механізм регулювання зайнятості. По-перше, поняття зайнятості одержує якісно нове наповнення. Замість гарантованого державою права на працю Закон України “Про зайнятість населення” передбачає заборону адміністративного залучення до праці у будь-якій формі і повну гарантію добровільності праці; робоча сила постає товаром, посилюється мобільність робочої сили, ринок праці вимагає поновлення знань і навичок працівників. Для цього необхідно поводити планомірну перепідготовку робітників та створювати обучену, що має “запас” кваліфікації, робочу силу, яка здатна взятися до роботи на новому виробництві. Ринкові відносини возроджують мотивацію до странної продуктивної праці, але необхідно вже зараз вдосконалювати систему матеріального винагородження.

Постановою Кабінету Міністрів України була ухвалена Державна програма зайнятості населення на 1996-2000рр., яка була розроблена згідно зі ст.14 Закону України “Про зайнятість населення” Міністерством праці спільно з іншими міністерствами та науковими організаціями. Ця програма спрямована на виконання середньострокових завдань розвитку ринку праці в Україні. Головна ціль Програми – забезпечення зайнятості населення та соціальних гарантій у випадку безробіття. Основний зміст заходів, що включені до Програми, заснований на проведенні активної політики на ринку праці. До неї відносяться: допомога громадянам у працевлаштуванні, участь у перепідготовці, професійній орієнтації робітників та учнів, організація оплачуємих громадських робіт, регулювання трудової міграції. Значного розвитку отримало сприяння створенню нових робочих місць, зміні їх структури шляхом інвестицій (за рахунок усіх форм власності, включаючи кошти Державного фонду сприяння зайнятості населення) преш за все у персективні галузі народного господарства та сферу обслуговування населення; забезпечено режим найбільшого сприяння створенню малих підприємств для випуску товарів споживання на основі переробки місцевої сировини, перш за все в населених пунктах, де є вільні трудові ресурси. Продовжується робота по створенню Української інформаційно-довідкової системи зайнятості населення.

Для попередження наслідків прихованого безробіття введено організацію громадських робіт. (Критики громадських робіт вказують на їх низьку суспільну корисність при значних затратах державних коштів. Однак в рекомендаціях Комісії з питань зайнятості ЄС організація громадських робіт, особливо у сфері державних послуг та по програмам соціального захисту, розглядається як один з головних важелів державної політики зайнятості). Нещодавно існувало 2 види громадських робіт. Перший – працемісткі роботи, спрямовані на мобілізацію надмірної робочої сили в зонах помислового спаду. Дані програми передбачають захист земель (лісопосадки), створення доріг, тротуарів, малих іррігаційних споруд, ремонт громадських будівель, будівництво дешевого житла, шкіл, лікарень, вивіз сміття. Це біля 50% робочих місць. Другий вид громадських робіт має соціальний характер. Це послуги пристарілим та інвалідам, нагляд за дітьми в дитсадках, допомога в обслуговуванні хворих, що оплачують муніципальні власті.

Але в Україні відсутня можливість фінансування подібних робіт. Крім того, більшість безробітних поки ще не готово до такого роду зайнятості, та й використовувати подібним чином висококваліфіковану робочу силу нераціонально, адже на відміну від Заходу, де безробітними, задіяними в подібних пограмах є люди, що підчас не мають навіть середньої освіти, в Україні це кваліфіковані спеціалісти та молодь з вищою освітою. Що ж стосується створення додаткових робочих місць на підприємствах, то це є покищо вельми поблематичним, оскільки коштів на це у підприємств державного сектора немає, а у комерційних структур немає економічної зацікавленості. Так, за 1994-1997рр. на підприємствах різних форм власності введено в дію 25тис. додаткових робочих місць. Однак це не врятує становище, оскільки рівень безробітя зростає, й на лютий 1999р. на 1 вакантну посаду в середньому перетендувало 28чол., а в коремих областях України – 100 чол. [4]

Не виправдовують себе покищо й середньотермінові заходи. Підтвердженням цього є те, що головний показник розширення сфери докладання праці – запровадження в дію нових робочих місць в перший же рік роботи за Програмою (1997р.) виконано на 88,1% від запланованого. Через брак коштів майже не задіяно механізм стимулювання створеня нових робочих місць на територіях пріоритетного розвитку. Однак особливу увагу хотілося б звернути на такий важливий показник гнучкості ринку праці як професійна перепідготовка громадян. Розглянемо показники у динаміці (табл.2). З наведеного можна зробити такі висновки: по-перше, не всі, хто проходив професійне навчання, закінчив його, і ця різниця значна; по-друге, такі мізерні відсотки профнавчання (якщо, скажімо, в Німеччині до 2/3 безробітних проходить перенавчання, то в Україні в 1997р. ця цифра становила лише 5%) зумовлюють на довгі роки жорсткість ринку праці, тобто його неможливість швидко адаптуватись до економічних умов, що постійно змінюються, а через це – розширення тривалого безробітя. [1] Негативні тенденції на ринку праці ще більше поглиблюватимуться. Відповідно до Програми зайнятості на 1997 – 2000рр. на обліку в службі зайнятості можуть перебувати у 2000р. понад 4,5млн.чол. Рівень безробіття на кінець 2000р. може сягнути понад 6%. [2]

Отже, вивчення практики регулювання зайнятості населення в країні показує, що заходи, що вживаються системою центрів зайнятості, не в повній мірі відповівдають тенденціям, що складаються в соціально-економічному розвитку як окремих регіонів, так і України в цілому.