Створення нових робочих місць – важлива умова стабілізації й економічного зростання

Останнім часом поглиблюються розбіжності між пропозицією робочої сили й попитом на неї підприємств, організацій і установ. Це зумовлено такими причинами. По-перше, на введення в дію нових робочих місць потрібно все більше капіталовкладень, а вартість робочого місця підвищується. внаслідок бурхливого розвитку високих технологій та інформаційних систем, необхідності створення нових робочих місць відповідно до вимог міжнародних стандартів. Однак через тривалу економічну кризу і зменшення обсягів державних капіталовкладень, за одночасної відсутності розвиненого фондового ринку й сприятливого інвестиційного клімату, податковий тиск на вітчизняного товаровиробника на більшості підприємств різних форм власності останнім часом спостерігаються спрацювання основних виробничих фондів і руйнація механізму збереження ефективних і створення нових робочих місць.

По-друге, створеню нових робочих місць не сприяє й відносно низький рівень конкурентноздатності продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках унаслідок використання морално застарілого обладнання, енерго- і матеріаломістких технологій. За цих умов має відігравати певну роль виважена протекціоністська політика Кабінету Міністрів України щодо продукції вітчизняного товаровиробника. Зниженя акцизних зборів на неї та інших податків сприятиме зростанню вітчизняного виробництва і стримуватиме процес безробіття. При цьому повинні бути збільшені митні тарифи на товари некритичного імпорту, ввезення яких негативно позначається на розвитку національного виробництва.

По-третє, в результаті активації процесу вивільнення робочої сили з підприємств збільшився надлишок трудових ресурсів, що на тлі різкого скорочення попиту на працівників призвело до подальшого посилення напруженності на ринку праці.

По-четверте, кризова ситуація із створенням нових і збереженням ефективних робочих місць значною мірою також спричинена суттєвими недоліками у регулюванні цього процесу центральними і місцевим органами виконавчої влади. До цього треба, передусім, віднести відсутність ефективного механізму стимулювання створення робочих місць на територіях пріоритетного розвитку.

У державі за 1994-1997рр. обсяги фактично введених у дію нових робочих місць не досягли прогнозованого рівня. Наприклад, у 1996р. їх кількість становила лише 90,0тис., що на 24% менше порівняно з 1995р. У 1997р. було створено лише 74,2тис. робочих місць, що становило 88,1% передбачуваної кількості. Серед галузей народного господарства за 1994-1997рр. найбільша їх кількість була введена у торгівлі і народному харчуванні. Так, в Україні вказаний показник у цих галузях збільшився із 34,7% у 1994р. до 59,7% у 1997р. Спостерігається чітка тенденція до зменшення питомої ваги впровадження робочих місць у промисловості і будівництві, що свідчить про незацікавленість підприємств інвестувати матеріальне виробництво. В результаті за станом на 1997р. частка промисловості у загальній кількості введених в дію робочих місць становила 11,1%, а в будівнцтві – 5,1%. Істотно не змінилася питома вага нових робочих місць у сільському господарстві. Це не відповідає потребам радикальної структурної й технологічної перебудови народного господарства.

У структурі робочих місць у промисловості останнім часом дещо збільшилася питома вага паливно-енергетичного комплексу, металургійного, хімічно-лісового, водночас суттєво зменшилась у машинобудівній, легкій і харчовій промисловості. Відбувається деградація заготівельно-сировинних, соціально орієнтованих і наукоємких галузей України. Привертає увагу вкрай низька частка нових робочих місць у невиробничих сферах: побутового обслуговування населення (на транспорті, у зв¢язку), охорони здоров¢я, фізичної культури, соціального забезпечення, народної освіти, науки і інформаційного обслуговування, фінансування, страхування і пенсійного забезпечення. Враховуючи тенденції розвитку цих галузей в розвинутих країнах, існуюча ситуація у вітчизняній економіці є небажаною і відображає кризовий стан цих галузей народного господарства.

На створення нових робочих місць негативно впливає чинне податкове законодавство держави, що стримує інвестиційний процес й виробнцтво, встановлюючи високі ставки податків і значну їх кількість, що вимагає надмірної складністі розрахунків. Останній чинник особливо пригнічує розвиток малого і середнього підприємництва. Заходи щодо створення нових робочих місць мають здебільшого загальний характер і не забезпечені конкретними джерелами фінансування. На вирішення проблеми створення і збереження робочих місць лише частково спрямовані Програма захисту працівників, які вивільнюються через закриття шахт, та Програма розвитку підприємництва. Роботу із введення в дію нових робочих місць ускладнює відсутність належного методичного й організаційно правового забезпечення.

Відповідно до затвердженого Плану дій на 1998р. щодо реалізації Програми зайнятості населення та кошторису витрат Державного фонду сприяння зайнятості населення на 1998р. за рахунок усіх джерел фінансування було передбачено введення 118,4тис. нових робочих місць, що значно більше порівняно з 1997р. Однак враховуючи, що на обліку в державній службі зайнятості на початок 1998р. перебувало 677,9тис. незайнятих громадян, а на кінець року їхня чисельність вже становила 1413тис. осіб, вказану кількість нових робочих місць не можна вважати достатньою. Це твердження справедливе для всіх без вийнятку регіонів держави. За таких умов важливо розробити низку заходів, які підвищили б зацікавленість підприємств і організацій різних форм власності, державної служби зайнятості щодо пошуку додаткових можливостей створення робочих місць найближчим часом з метою запобігання зростанню масового безробіття. [5]

Таким чином, попит на робочу силу буде формуватися за умов загального зниження інвестиційної активності і обмеження кількості вакантних робочих місць, що зумовить необхідність звільнення працюючих пенсіонерів і може призвести до загострення проблеми соціального захисту людей похилого віку. Процес створення нових робочих місць ще не в змозі активно протидіяти прогнозованому росту безробіття, однак він дещо збільшить варіантність вибору робочих місць і буде сприяти посиленню професійної, територіальної та галузевої мобільності робочої сили. [4]