Методичні підходи оцінка фінансового стану та загрози банкрутства підприємств

 

Діагностика кризового стану та визначення потенціалу виживання є найголовнішими завданнями в процесі інституту банкрутства підприємством.

Діагностика кризового стану може проводиться багатьма шляхами. Однак необхідно виділити декілька найважливіших підходів, що використовуються сьогодні на практиці.

Детально фінансову діагностику кризового стану підприємства можна проаналізувати використавши методику оцінки фінансового стану підприємства за Балабановим І.Т. [11]. Однак наведені даним автором показники доходності, фінансової сталості, кризового стану й інші припускають детальний розгляд окремих моментів господарської діяльності підприємства, що виступає вже завданням економічного аналізу. Крім того, окремі показники лише підтверджують один одного, загромаджуючи вихідні дані зайвою інформацією. А відсутність граничних значень більшості показників змушує використовувати метод порівнянь. Наведені ж значення показників вимагають уточнення, оскільки вони базуються на даних банків, що не зовсім правильно. Відомо, що банку, як користувачу інформації, притаманне перестрахування, особливо в нинішніх умовах.

Достатньо обґрунтованими є методики діагностики кризового стану підприємства, запропоновані М.Г. Чумаченко [59]. Висвітлені ним методики, на думку автора роботи, найбільш відповідають сучасним умовам економіки і включають найважливіші напрями аналізу: загальну оцінка фінансового стану, аналіз ліквідності та платоспроможності, аналіз фінансової стабільності, аналіз ефективності використання оборотного капіталу; аналіз оборотності оборотних коштів; аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості; аналіз використання капіталу.

Найбільш прийнятною методикою діагностики кризового стану підприємства є методика, запропонована професором Лігоненко Л.О [46]. В додатку А наведено основні групи показників, що використовуються в процесі здійснення аналізу. Методика експрес-діагностики є універсальним підходом до оцінки кризового стану. Однак, автором відомої монографії також запропоновано велику кількість інших підходів до діагностики кризового стану та прогнозування ситуації банкрутства. Зазначені методики базуються на елементах використання R-аналізу (коефіцієнтного аналізу), а також економіко-статистичних методів. Досить важливою та ефективною є методика аналізу грошових потоків, яка дозволяє максимально об’єктивно оцінити здатність господарської системи до генерування позитивної величини грошового потоку.

Важливою передумовою розробки оптимальної системи заходів є оцінка потенціалу виживання (аналіз наявних у підприємства можливостей відновлення платоспроможності, прибутковості та прогнозування їхніх змін на короткостроковий і довгостроковий період).

 В сучасній науковій літературі існує велика кількість методів та методик, які розроблені і запропоновані вітчизняними та зарубіжними фахівцями – Лігоненко Л.О., Шереметом А.Д., Бланком І.А., Терещенком О.О., Карліном Т.Р. та іншими.

Розглянемо спочатку особливості найбільш поширеної методики діагностики кризового стану, що запропонована загаданими вище вченими.

Вказані у табл. 1.2. показники фінансового стану, розраховуються за попередні 2-3 періоди, включаючи звітний. Вибір періоду (квартал, рік, півріччя) залишається за аналітиком з урахуванням зіставлення зазначених періодів.

Таблиця 1.2

Показники фінансового стану

№	Показники	Формула розрахунку показника фінансового стану акціонерного товариства та пІдориемства-емітента та облігацій	Орієнтовне позитивне значення показника
1	Коефіцієнт абсолютної ліквідності	К1 = (Грошові кошти + Грошові еквіваленти + + Короткострокові фінансові вкладення): Короткострокові зобов'язання	0,25-0,5
2	Коефіцієнт загальної ліквідності (покриття)	К2 = (Грошові кошти + Грошові еквіваленти + Дебітори (непрострочені та реальні) + Запаси + Витрати): Короткострокова заборгованість	1,0-2,0
3	Коефіцієнт фінансової стійкості (або платоспро­можності, або автономії)	КЗ = Власні кошти: Вартість майна (підсумок активу балансу)	0,25-0,5
4	Коефіцієнт структури капіталу (фінансування)	К4 = (Короткострокова кредиторська заборгованість + Довгострокова кредиторська заборгованість): Власний капітал	0,5-1,0
5	Коефіцієнт автономії	К5 = (Власний капітал): Капітал	0,5-1,0
6	Власний оборотний капітал	К6 = Оборотні активи – Поточні зобовязання	Чим більше, тим краще
7	Коефіцієнт маневренності	К7 = Власний оборотний капітал: Власний капітал	0,4-0,7
8	Коефіцієнт заборгованості	К8 = Позиковий капітал: Капітал	0,2-0,5

 

Інші показники (Додаток А) розраховуються та наводяться у висновку при необхідності за рішенням аналітика.

На підставі аналізу наведених показників аналітик може зробити висновок про реальність та перспективи антикризового потенціалу підприємства та можливість виникнення кризової ситуації.

Базуючись на представленій таблиці можна з тим або іншим ступенем деталізації виділити напрями аналізу і відібрати конкретні показники для кількісної оцінки, в цьому випадку забезпечується логічний взаємозв’язок цих показників та повнота аналізу. Деталізація процедурної сторони методики аналізу антикризового потенціалу залежить від поставлених цілей, а також різних факторів інформаційного, часового, методичного, кадрового та технічного забезпечення. 

Однак запропоновані методики мають певні недоліки, що полягають у наступному:

ð обмеженість сфери застосування;

ð зарубіжні методи не завжди забезпечують об'єктивні результати при використанні їх в умовах, що склалися в Україні;

ð переважна більшість використовуваних методів призначена для оцінювання ймовірності банкрутства та ознак неплатоспроможності, а не для виявлення можливостей відновлення платоспроможності;

ð деякі методи, зручні й ефективні для визначення можливостей фінансового оздоровлення підприємства, теоретично недостатньо розроблені вітчизняними фахівцями і не набули широкого застосування на практиці.

Необхідно зауважити, що не існує єдиного методологічного підходу до оцінки заходів відновлення платоспроможності. На практиці набули поширення лише окремі методи. Однак моєю метою є пошук цілісно-розробленої методики аналізу та визначення резервів відновлення платоспроможності.

Найбільш коректна та адекватна оцінка наявності необхідних ресурсів може бути отримана на базі дослідження конкурентоспроможності підприємства, виявлення життєздатних конкурентів підприємства та вивчення їхнього ресурсного потенціалу

Концептуальна модель оцінки потенційних можливостей розвитку підприємства, що опинилося в кризовому стані, що передбачає проведення певних етапів роботи.

1 етап - формування системи об'єктів дослідження, що характеризують можливості розвитку підприємства:

- оцінка перспектив розвитку обсягів діяльності (доходів);

- наявність перспектив удосконалення товарних ресурсів;

- визначення перспектив удосконалення складу матеріальних ресурсів (матеріально-технічної бази) підприємства;

- оцінка перспективи розвитку фінансових ресурсів підприємства;

- оцінка перспектив розвитку трудових ресурсів

2 етап - проведення експертної оцінки можливостей розвитку підприємства

3 етап - визначення значущості окремих напрямів дослідження можливостей розвитку підприємства для його виживання;

Ø зростання обсягів діяльності (доходів) - 0.25

Ø перспективи доступу до фінансових ресурсів -0.2

Ø удосконалення системи управління - 0.2,

Ø удосконалення товарних ресурсів -0.15,

Ø зростання потенціалу трудових ресурсів - 0.1

Ø розвиток матеріальних ресурсів -0.1.

4 етап - узагальнення індивідуальних оцінок перспектив розвитку підприємства.

З метою визначення можливостей і шля­хів відновлення платоспроможності підпри­ємства можна застосувати такі методи.

Евристичні прийоми: опитування, «мозко­вий штурм», експертні оцінки, синкретичний метод, ділові ігри та ситуації, метод контроль­них запитань тощо. Зауважимо, що найчастіше евристичні прийоми застосовуються не окре­мо, а в комплексі з іншими методами.

Анкетування (опитування) доцільно про­вести серед працівників усіх структурних під­розділів і керівництва підприємства з метою виявлення слабких сторін потенціалу підпри­ємства, а також резервів його відновлення, по­ліпшення фінансового стану, досягнення або підвищення прибутковості.

Спосіб експертних оцінок. Його варто вико­ристовувати у стратегічному аналізі для про­гнозування та оцінки майбутніх результатів ви­конання певних дій щодо відновлення плато­спроможності на підставі передбачень експер­тів високого професійного рівня, із значним практичним досвідом у сфері, що нас цікавить, які ознайомлені з поставленою проблемою, здатні адекватно оцінити перспективи розвит­ку підприємства.

SWOT-аналіз є порівняно простим наочним методом аналізу, який дозволяє виробити стра­тегічні рішення в діяльності підприємства. Він досить ефективний при оцінюванні існуючого у підприємства потенціалу з метою поліпшен­ня його фінансово-господарського стану та відновлення платоспроможності. Для реаліза­ції методу необхідно:

- визначити сильні і слабкі сторони у по­тенціалі підприємства;

- встановити, які раніше невикористовува­ні можливості надаються потенціалу його зов­нішнім середовищем;

- виявити ризики, що існують у зовнішньо­му середовищі.

SWOT-аналіз дозволяє розробити заходи, спрямовані на стабільне відновлення плато­спроможності і прибутковості, загальне поліп­шення фінансового стану за рахунок найповні­шого використання існуючого потенціалу, усу­нення слабких місць. Результати аналізу мо­жуть представлятися у вигляді діаграм, мат­риць, схем, графіків.

Метод оцінки кризового стану на основі аналізу ділового ризику

Діловий ризик пов'язаний з переривчастою кругообігу фондів, можливістю не завершити ефективно цей кругообіг. Аналіз такого ризику дозволяє прогнозувати достатність джерел погашення позики. Тим самим він доповнює способи оцінки кризового стану.

Залежно від кількості врахованих чинників і прийнятої шкали розробляється таблиця визначення класу кризового стану підприємства на основі ділового ризику [38, с. 40-41]:

Вірогідність ризику	Бали	Клас кризового стану
1.Неризикова операція 2.Мінімальний ризик 3.Середній ризик 4.Високий ризик 5.Повний ризик	більше 100 80-100 50-79 30-49 0-29	I II III IV V

Рис. 1.3. Ризики кризового стану підприємства [38, с. 40-41]

 

Прогнозні методи оцінки кризового стану

Більшість використовуваних методів оцінки кризового стану обернута на аналіз минулого стану підприємства. Проте, при визначенні кризового стану часто говорять не про поточну, а про майбутню спроможність підприємства.

Як додаткові методи оцінки кризового стану можна використовувати різні методи прогнозування можливого банкрутства підприємств. Для експрес-аналізу потреба в застосуванні різноманітних прийомів і методів прогнозування відпадає, тому зупинимося на 3 основних [38, с. 40-41]:

- розрахунок індексу кризового стану;

- використовування системи формалізованих і неформалізованих критеріїв;

- прогнозування показників платоспроможності. Розглянемо їх докладніше.

Запропонований ще в 1968 році індекс кризового стану відомим західним економістом Е. Альтманом був побудований за допомогою апарату мультиплікативного дискримінатного аналізу, що дозволяє йому в першому наближенні розділити всі господарюючі суб'єкти на потенційних не- або банкротів. Загалом,індекс кризового стану (Z) має вигляд [38, с. 50-51]:

Z=3. 3*К1 + 1.0*К2 + 0.6*КЗ + 1. 4*К4 + 1. 2*К5, (1.1)

де показники К1,К2,КЗ,К4,К5 - параметри кризового стану

 

Критичне значення індексу Z складає 2,675. Це дозволяє провести межу між підприємствами і виказати думку про можливості в недалекому майбутньому (2-3 роки) банкрутства одних (Z<2. 675) і досить стійкий фінансовий стан інших (Z>2. 675).

Відомі і інші подібні критерії, зокрема, британські учені Тафлер і Тішоу запропонували в 1977 році прогнозну чотирьохфакторну модель.

Приведена методика має один, але вельми серйозний недолік: істоті її можна розглядати лише відносно крупних компаній, котируючих свої акції на біржах. Проте, є досвід розрахунку індексу 2 для вітчизняних компаній нафтогазового комплексу (26.-с.10).

Будь-яке прогнозне рішення є суб'єктивним, а розраховані значення критеріїв носять швидше характер інформації до роздуму. Рішення в однокритерійній задачі простіше, ніж в багатокритерійній, але і там і тут є свої плюси і мінуси. Використання системи формалізованих і неформалізованих критеріїв дозволяє врахувати не тільки дані бухгалтерського обліку, звітності, але і додаткову інформацію (наприклад, стійко низькі коефіцієнти ліквідності, погіршення відносин з установами банківської сфери, недостатня диверсифікація діяльності або втрата ключових контрактів, інші).

Далі розглянемо більш детально моделі комплексного аналізу. У зарубіжних країнах із розвинутою ринковою економікою банки застосовують досить складну систему показників для оцінки кризового стану клієнтів. Вона диференційована залежно від характеру підприємства (фірма, приватна особа, вид діяльності) та від періодичності і розміру грошових надходжень на рахунки підприємства. Узагальнення кількісних та якісних характеристик підприємства здійснюється за допомогою таких моделей комплексного аналізу: Правило «6С», PARSER, CAMPARI, PARTS, MEMO RISK, система 4FC, Правило «5С» поганих кредитів [4]. Ці методики оцінки кризового стану підприємства стали досить популярними завдяки вдалому поєднанню в них аналізу особистих та ділових якостей клієнта.

Для характеристики фінансової ситуації в сучасній літературі виділяють чотири типи фінансової стійкості [12].

Перший тип поточної фінансової стійкості - абсолютна стійкість кредитоспроможності підприємства, коли запаси і витрати менше суми власного оборотного капіталу та кредитів банку під товарно-матеріальні цінності [16, с. 88-91]:

ЗЗ < SUMA (ВОК) + КР_тмц   (1.2)

 

де 33 -запаси і затрати; КРтмц - кредити під товарно-матеріальні цінності, ВОК – обсяг власних оборотних коштів.

Коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат джерелами засобів (К_зз) більше одиниці [16, с. 88-91]:

К₃₃ = (SUMA (ВОК) + КР_тмц) / ЗЗ > 1 (1.3)

де 33 -запаси і затрати; КРтмц - кредити під товарно-матеріальні цінності, ВОК – обсяг власних оборотних коштів.

Це співвідношення показує, що всі запаси повністю покриваються власними оборотними коштами і кредитами під товарно-матеріальні цінності.

Другий тип поточної фінансової стійкості - нормальна стійкість кредитоспроможності, коли гарантується кредитоспроможність підприємства і виконується умова:

ЗЗ = SUMA (ВОК) + КР_тмц (1.4)

де 33 -запаси і затрати; КРтмц - кредити під товарно-матеріальні цінності, ВОК – обсяг власних оборотних коштів.

та відповідно дорівнює одиниці коефіцієнт забезпеченості запасів і затрат джерелами засобів [16, с. 88-91]:

К₃₃ = (SUMA (ВОК) + КР_тмц) / ЗЗ = 1 (1.5)

де 33 -запаси і затрати; КРтмц - кредити під товарно-матеріальні цінності, ВОК – обсяг власних оборотних коштів.

Третій тип поточної фінансової стійкості - нестійкий (передкризовий) кредитоспроможність, коли відбувається порушення кредитоспроможності, але зберігається можливість відтворення рівноваги платіжних засобів і платіжних зобов'язань за рахунок залучення тимчасово вільних джерел засобів (Д_ТВ) в оборот підприємства [16, с. 88-91]:

ЗЗ = SUMA (ВОК) + КР_тмц + Д_ТВ (1.6)

де 33 -запаси і затрати; КРтмц - кредити під товарно-матеріальні цінності, ВОК – обсяг власних оборотних коштів, Д_ТЗ – тимчасовво вільні джерела засобів

і відповідно [16, с. 88-91]:

К₃₃ = (SUMA (ВОК) + КР_тмц  + Д_ТВ) / ЗЗ = 1 (1.7)

Фінансова нестійкість вважається припустимою, якщо виконуються умови [16, с. 88-91]:

1. Виробничі запаси (В3) і готова продукція (ГП) дорівнюють або перевищують суму короткострокових кредитів і позикових коштів (ККПК), що беруть участь у формуванні запасів:

ВЗ + ГП > ККПК (1.8)

Де ВЗ – виробничі запаси, ГП – готова продукція, ККПК – короткострокові кредити і позикові кошти

2. Незавершене виробництво (НВ) і витрати майбутніх періодів (ВМП) дорівнюють або менше величини власного оборотного капіталу [16, с. 88-91]:

НВ + ВМП < SUMA (ВОК) (1.9)

Де НВ – незавершене виробництво, ВМП – витрати майбутніх періодів, ВОК – обсяг власних оборотних коштів.

Четвертий тип поточної фінансової стійкості - кризовий кредитоспроможність, коли підприємство знаходиться на межі банкрутства, при якому запаси і затрати більше суми власних оборотних коштів, кредитів під товарно-матеріальні цінності та залучених тимчасово вільних джерел засобів [16, с. 88-91]:

ЗЗ > SUMA (ВОК) + КР_тмц + Д_ТВ (1.10)

і відповідно:

К₃₃ = (SUMA (ВОК) + КР_тмц) / ЗЗ < 1 (1.11)

Де ВОК – обсяг власних оборотних коштів, КР_ТМЦ - кредити під товарно-матеріальні цінності, Д_ТЗ – тимчасовво вільні джерела засобів.

Керівництву підприємства необхідно негайно з'ясовувати причини такого стану, розробляти заходи щодо відтворення фінансової стійкості.

Необхідно спрямовувати дії на обґрунтоване зменшення запасів і затрат, поповнення власних оборотних коштів та прискорення обертання капіталу в поточних активах.

Стисло розглянувши деякі з існуючих методів оцінки кризового стану відзначимо, що причиною недоліків будь-якого з них є їх вузька цілеспрямованість. Якщо неможливо врахувати всі чинники, що впливають на оцінку кризового стану, то,як правило, їх групують і розглядають при аналізі окремо, або вдаються до середніх значень і т п. Тому, в сучасних умовах будь-яка методика повинна бути орієнтована на синтез основних і додаткових методів, або застосовувати пов'язану систему, побудовану на декількох методах.

Розглянемо особливості державної методики оцінки фінансового стану, визначену Наказі МФУ.

. Методичною основою оцінки є методологія багатофакторного дискримі-нантного аналізу, використання якої забезпечує розрахунок інтегрального по-казника за два останні календарні роки та останній звітний період.

Економічна інтерпретація інтегрального показника (за два останні кален-дарні роки та останній звітний період) за відповідним значенням дає прогноз-ну оцінку потенційного фінансового стану бенефіціара на наступні один - три роки.

Значення інтегрального показника є результатом розв'язку дискримінантної функції, незалежними змінними в якій є окремі коефіцієнти, що характеризують різні параметри фінансового стану бенефіціара.

Базовий алгоритм багатофакторної дискримінантної функції для розраху-нку Інтегрального показника має такий вигляд:

 

Z=0,97X1 + 1,33X2 + 0,5X3 + 0,6X4 + 2,063X5 + 0,067X6 - 4,15, (1.2)

де Х1– коефіцієнт покриття; Х2– коефіцієнт фінансової автономії; Х3 – коефіцієнт оборотності вкладеного капіталу; Х4– рентабельність операційного продажу за грошовим потоком; Х5– коефіцієнт рентабельності активів за грошовим потоком; Х6– коефіцієнт відношення позичкового капіталу до чистої виручки від реалізації (зі знаком мінус).

Алгоритм розрахунку фінансових коефіцієнтів наведено в додатку 1 до цього Порядку.

Для розрахунку фінансових коефіцієнтів використовується фінансова зві-тність бенефіціара за два останні календарні роки та останній звітний період (форма N 1 "Баланс", форма N 2 "Звіт про фінансові результати", форма N 3 "Звіт про рух грошових коштів"), яка включається до пакета документів для експертизи пропозицій.

Коефіцієнт покриття (X1) розраховується як відношення поточних (обо-ротних) активів до поточних зобов'язань бенефіціара та показує достатність фінансових ресурсів бенефіціара, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань.

 Величина коефіцієнта покриття свідчить про те, скільки одиниць оборотних коштів припадає на одиницю короткострокових зобов'язань бенефіціара і ха-рактеризує здатність бенефіціара забезпечити платоспроможність у середньостроковому періоді.

 Оптимальне значення коефіцієнта покриття становить від 1,5 до 2,5. Якщо значення коефіцієнта надто високе, то це свідчить про те, що бенефіціар нее-фективно використовує власний капітал, зокрема вкладає його в запаси чи інші оборотні активи. Для врахування цієї обставини в процесі аналізу у разі перевищення фактичного значення показника рівня 2,5 для розрахунків коефіцієнта покриття приймається скоригована величина (додаток 2 до цього Порядку).

 Мінімальне значення коефіцієнту покриття становить 1,5.

Коефіцієнт фінансової автономії (X2) розраховується як відношення власного капіталу до валюти балансу, відображаючи питому вагу власного капіталу в загальній сумі джерел фінансування.

 Коефіцієнт фінансової автономії характеризує структуру капіталу бенефіціа-ра, його незалежність від позичкових коштів. Чим більшим є значення цього коефіцієнта, тим більш фінансово незалежним є бенефіціар.

 Допустиме значення коефіцієнта фінансової автономії має бути більше або дорівнювати 0,5.

Коефіцієнт оборотності вкладеного капіталу (X3) розраховується як від-ношення чистої виручки від реалізації продукції до валюти балансу (середньорічної).

 Коефіцієнт оборотності вкладеного капіталу визначає швидкість обертання капіталу, який інвестовано бенефіціару. Чим більшим є значення цього коефі-цієнта, тим ефективнішою вважається діяльність бенефіціара.

Для нейтралізації надмірного впливу коефіцієнта оборотності вкладе-ного капіталу на  результати аналізу в розрахунках максимальне його значення запропоновано приймати:

•   для оптової і роздрібної торгівлі, готелів і ресторанів – фактичне зна-чення;

•   для харчової промисловості, переробки сільськогосподарської продук-ції, сільського та лісового господарства, транспорту і зв'язку – 10,0;

•   для підприємств усіх інших видів діяльності – 5,0.

Коефіцієнт рентабельності операційного продажу за грошовим потоком (X4) розраховується як відношення чистого грошового потоку від операційної діяльності до чистої виручки від реалізації продукції з урахуванням обсягів інших операційних доходів.

 Цей коефіцієнт характеризує ефективність основної діяльності бенефіціара і визначає чистий грошовий потік від операційної діяльності, який припадає на одиницю виручки від реалізації та інших операційних доходів.

 Чим вищий показник, тим ефективніша діяльність бенефіціара.

Коефіцієнт рентабельності активів за грошовим потоком (X5) розрахову-ється як відношення чистого грошового потоку до валюти балансу (середньо-річної).

 Цей коефіцієнт відображає величину чистого грошового потоку від операцій-ної та інвестиційної діяльності, який припадає на одиницю активів підприємства. Грошовий потік розраховується як чистий грошовий потік від операційної діяльності (з урахуванням зміни в чистих оборотних активах), скоригований на суму надходжень та видатків від неопераційної діяльності, зокрема на суму прибутків (збитків) від володіння та реалізації фінансових інвестицій, продажу основних засобів тощо. Грошові видатки на придбання фінансових інвестицій при цьому не враховуються.

 Чим вищий показник, тим ефективніша діяльність бенефіціара.

Коефіцієнт відношення позичкового капіталу до чистої виручки від реалізації (X6) розраховується як відношення чистого позичкового капіталу (позичковий капітал зменшений на суму грошових коштів, їх еквівалентів, поточних фінансових інвестицій, векселів отриманих, чистої реалізаційної вартості дебіторської заборгованості та вартості наявних на балансі товарів) до чистої виручки від реалізації.

 Цей коефіцієнт характеризує здатність підприємства погасити свою заборго-ваність за рахунок чистої виручки від реалізації. Чим меншим є значення цього коефіцієнта, тим більша спроможність бенефіціара погасити свою заборгованість за рахунок виручки від реалізації. У розрахунках інтегрального показника фінансового стану бенефіціара значення коефіцієнта відношення позичкового капіталу до чистої виручки від реалізації відображається зі знаком мінус.

 З метою нейтралізації надмірного впливу цього коефіцієнта на результати дискримінантного аналізу максимальне його значення рекомендується прий-мати на рівні 4,0; мінімальне - на рівні -4,0, тобто в межах від -4,0 до 4,0 фак-тичного значення показника.

При порівнянні значень фінансових коефіцієнтів у разі, якщо останнім звітним періодом, за який подається звіт про фінансові результати, є квартал, а всі попередні періоди, за які здійснюється розрахунок, є річними, необхідно дані квартального звіту про фінансові результати бенефіціара помножити на коефіцієнт 4/N, де N - порядковий номер останнього звітного кварталу.

Отже, сьогодні існують різні методи оцінки кризового стану є перспективною. Однак рівень ефективності використання кожної методики можливо визначити лише на підставі реальних фактів її дієвості, які виявляться лише в майбутньому. Так, якщо під час оцінки згідно з кожною методикою було прийнято висновок про доцільність санації, а в результаті її проведення відповідні показники (всі або деякі) діяльності підприємства (показники матриці) в майбутньому (наприклад, через рік) виявились нижчими, ніж прогнозовані, то зробити висновок про неефективність даної методики не можна.