Визначення: Віри, Надії, Любові в творах китайських мудреців

Визначення віри, надії, любові в творах китайських мудреців має спільне та відмінне у порівнянні з індійськими джерелами. Їх єднає афористичність, образність, конкретність, практичне, в першу чергу, нормативно-етичне призначення. Разом з тим, давньокитайська філософія не споглядальна, в ній значно менше містики, релігійного екстазу, немає відчуження від світу та «самості», а тріада постає як необхідній компонент вчень про канони, правила політики та вмілого керування країною. Віра та Надія в китайських пам'ятках - це етична та психологічна основа існування держави, порядку в ній, вони знаходить прояв у взаєминах управителів і підлеглих, старших і молодших, підсилюючись та зміцнюючись любов'ю. У Конфуція, наприклад, Любов виявляється у родинних почуттях, шанобливості дітей до батьків та молодших братів до старших, у підтримці родових відносин. Визнається й «любов до людей» [4, с. 161] як загальний гуманістичний принцип («жень») взаємовідносин між ними, з певними правилами для різних верств. Цей принцип не заперечує можливої ненависті, яку потрібно стримувати, щоб не було заколотів, не порушувалась «золота середина». Любить людей той, вважав Конфуцій, хто здатен розповсюджувати в державі п'ять якостей: шанобливість, великодушність, правдивість, кмітливість, милість [4, с. 148-149]. Впровадження цих якостей приносить користь країні.

Противником конфуціанства був Мо-цзи. Він не визнавав родинної любові як окремого її виду, виступав проти ієрархічності у моральних нормах. Замість принципу «любові до людей» («жень») Мо-цзи вводить принцип «всезагальної любові» («цзянь-ань»). Для того, щоб розвивати все вигідне та знищувати шкідливе, необхідне «об'єднання для заміни роз'єднання», - говорив цей філософ. Роз'єднання людей на близьких та далеких, родичів та чужих, сильних та слабких породжує ненависть, яку можна подолати всезагальною, взаємною любов'ю. Шлях до цього - об'єднання інтересів та цілей окремих людей, скріплене взаємною зацікавленістю, користю. Всезагальна любов означає ставлення до інших, як до самого себе, це любов всіх до всіх, вона не знає різниці в ступенях спорідненості та соціальному становищі, але, разом з тим, в ній реалізується взаємна користь.