Соціалістичний напрям в українській політичній думці

М. Драгоманов

Переконаний в тому, що основною одиницею суспільства є особа, добробут і щастя якої він вважає вищим критерієм суспільного розвитку.

Політична історія, на його думку, є колообігом трьох основних форм державного правління — аристократії, монархії та демократії. З появою держави люди втрачають первинну свободу і, хоча, завжди прагнуть її повернути, навіть на певний час повертають, встановлюючи демократичні режими, однак, з конечною необхідністю, втрачають її.

Держава за своєю суттю є інститутом, що заперечує свободу індивіда, обмежує її і за логікою свого існування постійно прагне до обмеження прав і свобод особистості. Демократія закономірно вироджується в аристократію, аристократія — в монархію і тиранію.

Замість ідеї "народоправства" вчений, як остаточний ідеал організації суспільного буття, висуває ідею "безначальства".

Соціалістичний ідеал Драгоманова: федерація вільних спілок вільних людей.

Вважав, що завданням будь якого прогресивного політичного діяча є боротьба за вплив на державу, за те, щоб з допомогою держави, яку необхідно відповідним чином реорганізувати, добитись мінімізації її ролі в суспільному життя та максималізації свободи особистості.

"Переднє слово до "Громади"".

Співвідношення українських національних задач та загальнолюдських.

Мета розвитку людства – забезпечення найкращих умов для вільної самореалізації особистості => всі люди прагнуть до спілкування та об’єднання. Основними формами таких об’єднань, де не порушують суверенітету особистості, є громада і товариство. Вони протистоять державі, як добровільні форми об’єднання насильницьким.

Головною відмінністю громади від держави є те, що вона добровільно об’єднує вільних індивідів, а взаємовідносини між ними регулюються переважно засобами морального впливу.

Був федералістом, його метою була федералізація Росії.

Федералізм у його трактуванні виступає не тільки формою територіального устрою, а головним способом взаємозв’язку суб’єктів політичної дії.

Основу майбутньої федерації мали складати громади, спілки вільних людей, що добровільно вступали в певні політичні зносини для реалізації спільних інтересів.

Шлях побудови всієї світової системи міжлюдських відносин: спілки громад в подальшому об’єднувались в спілки спілок, а останні - у світову спілку, що була б покликана вирішувати питання глобального характеру.

Права і інтереси особистості - вища цінність.

"Рай і поступ"

Рай – те, до чого людство прагне.

Поступ – шлях до раю.

Висновок: всім було добре в громадах. Найкраще організовуватись в громади. «Світова спілка громад»

Оглядаючи долю всіх народів, бачимо, що всі народи помалу зближаються між собою, виробляють з себе ніби одну громаду.

Українці відіграють певну роль в загальнолюдському прогресі.

Одним з головних завдань свого життя вважав залучення української інтелігенції до справи визволення народних мас.

Однак він розумів, що без провідної верстви, освічених провідників маси самі по собі добитись реалізації омріяного ним суспільного ідеалу не зможуть. Саме тому висуває досить жорсткі вимоги до української інтелігенції, вимагаючи від неї навіть певного самозречення в ім’я майбутнього народу.

"Чудацькі думки про українську національну справу".

Пропаганда національної виключності, ідея ненависті до інших людей за етнічною ознакою - неприйнятний спосіб відродження України.

Ворогами українців є не росіяни, не поляки, чи представники інших національностей, а державно-бюрократичний апарат імперії, власники фабрик і заводів, великих маєтків, що гноблять всіх трудящих, незалежно від їх національної приналежності.

Не сприймав ідею "єдиного русского народа".

Не є принциповим прихильником чи противником націоналізму як ідеї та політичного руху.

Розрізняє націоналізм націй пануючих, що пригнічують інші народи і націоналізм пригноблених, що борються з свободу.

Висновок про необхідність домінування загальнолюдських інтересів над національними

Держава, навіть національна, власна українська, не була для М. Драгоманова абсолютною ідеєю тому, епоха державної організації міжлюдських відносин закінчується і в не дуже віддаленому майбутньому її змінять інші, більш наближені до потреб та інтересів кожного індивіда форми співжиття людей.

Пропаганда космополітичних ідей як альтернативу ідеї національної виключності.

Українська справа полягала в звільненні не просто України, відтворенні її державно-політичної самостійності, а у свободі, в усіх її виявах, представників тих соціальних верств, що репрезентували українську націю, зберегли вірність мові і національним традиціям, в першу чергу — українського селянства.

Межі української "хати" — від Карпат до Дону і Кавказу, від пінських боліт — до чорноморського берега.

Україна як федеративна спілку вільних громад, що об’єднуватимуть в собі представників різних національностей. Національні громади матимуть широкі повноваження у питаннях організації свого внутрішнього життя, що дозволить їм в повній мірі реалізувати свої національно-культурні інтереси не вступаючи в конфлікт з українцями як титульною нацією майбутньої федерації.

Орієнтація на Зх.Європу, прилучення українців до здобутків світ.культури та науки.

С. Подолинський 

Критикуючи самодержавство в Росії, С. Подолинський ставив за мету довести необхідність знищення його революційним шляхом, завоювання трудящими політичної влади та утворення соціалістичної республіки. Виникнення держави він вважав історично прогресивним явищем і доводив, що подальший її розвиток ішов шляхом поглиблення майнової нерівності та посилення панування одного класу над іншим. У майбутньому суспільстві мала бути забезпечена рівність не лише політична, а й економічна. Ідея соціально-політичної рівності є центральною у політичних поглядах С. Подолинського. Складена ним програма соціалістичного перетворення України передбачала надання всім трудящим рівних політичних та економічних прав, свободи слова і совісті, рівних можливостей для всебічного культурного розвитку.

Основним осередком соціалістичного суспільства, за С. Подолинським, має стати громада. Вона виступатиме основою для ведення господарства та органом політичного самоврядування, поєднуватиме в собі законодавчу, виконавчу й судову владу.

Формою політичного устрою громадівського соціалізму буде народна федерація громад, заснована на повному політичному рівноправ'ї кожної громади й повному внутрішньому самоврядуванні. За проектом С. Подолинського Україна майбутнього має бути спочатку федеративною демократичною республікою добровільно об'єднаних громад, а потому стати членом всенародного вільного союзу — міжнародної федерації.

На відміну від М. Драгоманова, котрий виступав за еволюційний шлях переходу до соціалізму, С. Подолинський засобом цього переходу вважав революцію у формі збройного повстання: в Західній Європі — пролетаріату за підтримки селянства, а в Східній — селянства за підтримки найбіднішого міського населення.

І. Франко.

Арешт зробив з нього переконаного соціаліста.

Знайомство з роботами Маркса, Енгельса => перек., що екон. стан народу – гол.підстава цілого його життя.

Забезпечення соц.справедливості та ліквідація нерівності.

Держави практично не потрібні, потрібне об’єднання в громади.

Ознакою соціалізму повинна бути співдружність людей праці, побудована на госп.рівності, встановленні повної громадянської та політичної свободи. Пол..свобода в його розумінні – відсутність держави в її нинішньому вигляді.

Закликав укр..інтелігенцію сприяти формуванню укр..нації як культурного організму.

"Мислі о еволюції в історії людськості"

Виводить дві головні передумови появи політичної влади — військову силу та релігію, які повинні закріпити та освятити майнову нерівність та узурпацію права народу на суверенітет. Особливо ефективно вдається досягнути бажаного результату, якщо в одній особі поєднується військовий вождь і відун — тоді з’являється володар.

Не вважає зміну громадського самоуправління на державне управління, розвал общини, явищем негативним.

Розвал первісних громад викликаний прогресом в освоєнні людством природного середовища.

Необхідною є ще одна революція, яка закінчить вирішення соціального питання. Держави в нинішньому розумінні не буде, народ знизу (від громад) управляє собою.

Не відкидає державу взагалі, не вважає її головною причиною всіх суспільних негараздів, не трактує її як виключно апарат насильства економічно пануючих класів над всім суспільством. На його думку необхідно повернути державі її сутність, щоб вона змогла виконувати свою головну функцію — забезпечувати "добро загалу".

Висновок: необхідність заміни в майбутньому державного управління громадським самоуправлінням.

Традиційним для українців є поєднання колективних форм організації влади з персоніфікованою відповідальність наділених владою осіб. Сила морального авторитету, відповідальність можновладців за свої дії, ненасильницькі механізми реалізації –позитивний досвід минулого, який необхідно використовувати.

Ідеал політичного лідера – здатний на жертовність, спроможний виразити інтереси широких мас.

Переходить з класових позицій на інтереси окремої людини.

Істину намагається знайти в рамках соц.теорії, але в її найбільш поміркованому вигляді.

«Що таке поступ?»

Розглянувши основні сучасні йому прогресистські соціально-політичні доктрини, він особливу увагу звертає на комуністичну ідеологію в різних її теоретичних виявах.

Головною теоретичною відмінністю у вченнях комуністів та соціалістів він вважав те, що останні визнають неможливість усуспільнення всіх засобів життєдіяльності та впровадження абсолютної рівності для всіх членів суспільства.

Анархізму не треба боятися, не всі анархісти – прихильники терору. Анархісти бачать корінь всього зла не в поділі праці, а у владі (критика влади). Вихід – скасувати владу. Якщо придивитися, то влада однієї людини над іншою – це той самий поділ праці, в якому ми бачили ядро всього поступу, тільки з іншого боку.

Анархісти пропонують поділ сус-ва на громади, члени яких мали б рівні права. В рамках сус-ва держави існує сукупність вільних громад, об’єднаних за принципом федералізму.

Комуністи стоять на тому, що зло в людс.спільності походить не від поділу праці, а від поділу власності. В межах держави створюється певний надлишок продукції, власне в тій надлишковості плодів людс.праці лежить, на думку комуністів, основа людського поступу.

Вся теорія розвитку людс.сус-ва – пошук дороги до поступу, в основі якого лежать поділ праці і поділ сус-ва на верстви.

Мета поступу – зробити людину щасливою у своєму житті, що можливо лише в співжитті з іншими людьми.

 

Погляди про безелітність української нації базувались на ідеї всесвітньої історичної місії українців, сформованої в програмних документах Кирило-Мефодіївського товариства М. Костомаровим і розвинутої в концепції "громадівського соціалізму" М. Драгомановим та його сподвижниками.

Ідеал М. Костомарова - федеративна демократична слов'янська республіка, де «не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя …», де будуть втілені ранньохристиянські ідеї повної соціальної справедливості, свободи, рівності та братерства, скасоване кріпацтво, станові відмінності; де на засадах християнської моралі будуть неухильно дбати про освіту і добробут народу, його культуру. Як провідник «теорії народного елементу» в політичному процесі М. Костомаров ідеалізував «український дух», «українську раціональну демократію», «братерське співжиття рівних слов'янських народів».

У концепції В. Антоновича було висловлено такі ідеї: вроджена нездатність і нелюбов українського народу до державного життя і перманентність опозиції до будь-якої форми держави; протиставлення самозорієнтованості державності вільній творчій суспільності; несумісність принципів демократизму з існуванням бюрократичного апарату; ототожнення демократії з народоправством, а українського народу - з трудовим селянством.

П. Куліш доводив нездатність українства до власного державотворення, розглядав козаччину і гайдамаччину як силу, позбавлену державницьких ідеалів.

М. Грушевський перейняв івд В.Антоновича як вихідну ідею методології дослідження та політичної діяльності, концепцію "єдиного потоку", згідно з якою українці були безелітною нацією для якої боротьба за національне визволення означала, у першу чергу, вирішення питання соціального звільнення, а не створення власної національної незалежної держави

Елітність:

І. Франко, розуміючи, що для національного відродження необхідно розбудження духовних сил народу, вважав завданням української інтелігенції об'єднати народ навколо ідеї націотворення. Саме інтелігенція, вважав І. Франко, може зробити з мас політичну силу, українську націю. Таким чином, за І. Франком, тільки інтелігенція може внести в маси національну ідеологію

Міхновський. Головною проблемою укр..нації є відсутність провідної національне свідомої верстви — інтелігенції.

Інтелігенція польського походження розбудовувала Польщу, діяла в інтересах Росії. Лише нинішня інтелігенція не хоче миритися з пануванням чужинців на своїй землі й виступає з вимогами захисту інтересів власної нації.

 

Основними підвалинами, на яких має засновуватися українська монархія, В. Липинський називає аристократію, класократію, територіальний патріотизм, український консерватизм і релігійний етос.

Для Липинського еліта — активна меншість, яка створює держави і нації.

У певний історичний період будь-яка державна нація, вважає Липинський, має в собі певну групу людей, яка є засадою її державного існування.

У своєму вченні про еліту Липинський виходить із макіавелістської традиції європейської соціологічної думки, в особах таких соціологів, як Парето, Моска, Михельс. Вони вважають, що невіддільним атрибутом соціальної системи є наявність найвищого привілейованого стану суспільства.

На думку Липинського, історично еліту утворюють вихідці із чужих племен. Скажімо, в українському суспільстві носіями елітарної культури є аж ніяк не самі українці, а поляки. Поляки, асимілюючися з «українською народною масою», стимулюють процес відокремлення її в масі руських племен. Саме цей процес «І єсть собственно українство, Україна».

Разом з гетьманом управління державними й суспільними справами здійснює аристократія — найкращі представники нації, незалежно від їх соціального походження. В аристократії існують статична й динамічна складові. Першу представляють такі елементи, які наявні у будь-який історичний період, — шляхта і хліборобський клас. Аристократія завжди повинна поновлюватися, інтегруючись з іншими соціальними верствами, які складають монархічну державу.

Аристократія виступає як класократія — влада найкращих представників усіх суспільних класів і станів.

Формування національної політичної еліти як державотворчого елемента Д. Донцов вважав необхідною умовою національного поступу, перетворення маси в націю. Цей елемент він називає по-різному: аристократією, провідною верствою, ініціативною меншістю, правлячою кастою. Говорячи про головну причину всіх історичних бід українців, Д. Донцов зазначає, що вона полягає у виродженні державотворчого елемента, відсутності власної провідної верстви. У найвідповідальніші історичні моменти українська еліта виявлялася не гідною свого народу і свого призначення. Тому першочерговим завданням українського націоналізму є формування саме провідної верстви, гідної завдань, що стоять перед нацією. Провідна верства має визначитися своїм окремим становищем у суспільстві та окремими, тільки їй притаманними, державотворчими функціями. Маси не можуть творити державу, оскільки їх покликанням є фізична праця, і вони прив'язані до землі як до засобу виробництва. Це люди земних інтересів і земної праці, які приносять суспільству користь тим, що сумлінно виконують своє призначення.

Правляча ж верства — це аристократи духу, для яких земля — передусім арена боротьби й захисту інтересів усього суспільства. Аристократ б'ється за землю й віддає за неї своє життя; межі своєї землі він встановлює не плугом, а мечем. Крім відчуття духу землі, для належності до провідної верстви необхідні ще й інші ознаки. Це, по-перше, шляхетність, яка виявляється в домінуванні духовного над матеріальним, прагненні до високих ідеалів, цінуванні ідеалів честі, слави й морального обов'язку. По-друге, мудрість, здатність до розуміння тих одвічних законів, на яких тримається світ у цілому й суспільство зокрема. По-третє, мужність, що проявляється здатністю жертвувати своїм життям в ім'я загального блага, виконувати своє призначення, незважаючи ні на що. Методом реалізації

провідною верствою ідейних настанов інтегрального націоналізму, за Д. Донцовим, мало бути «творче насильство», що означає орієнтацію на примус у процесі боротьби за державну незалежність.