Консервативний напрям в історії політичної думки України

Ідеї консерватизму активізувались у XX ст. (необхідністю обґрунтування політико-правових підстав гетьманату П. Скоропадського, доведення наступництва монархічно-гетьманських традицій). Харак.риси: нац. спрямованість, істор. та просторова поліваріантність форм і напрямів, недостатня внутр. орг-ція консерв. доктрини на початках її становлення.

Одна з перших пам'яток - «Історія Русів» - полемічна праця з виразним антиросійським спрямуванням. Мета – утверд. Право народу на гідне місце в світ.пол.історії. якщо повна незалежність неможлива, то хоча б найширша автономія. У XIX ст. до консервативної течії належав П.Куліш. Помітний внесок зробила «Руська трійця» - М. Шашкевич, І. Вагилевич та Я. Головацький, які поєднували неприйняття й засудження тогочасної дійсності з апологетизацією минулого. Значний розвиток у 1900-1930-х рр. отримав традиційний напрям українського консерватизму, який базувався на консервативних постулатах природної нерівності людей, а відтак, необхідності існування еліти, пріоритету приватної власності, побудови ієрархічного суспільства тощо.

В. Липинський «Листи до братів-хліборобів»

Обстоював ідею незалеж. укр..державності. Тільки демократія може стати твердою опорою державності. Питання про форму державного правління — монархічну чи республіканську — було для нього другорядним. Форму державності для України шукав поза демократією, більшовицькою диктатурою та націоналізмом. Такою формою він вважав конституційну монархію. Кожний народ мусить пройти період монархії, відсутність якої в У. була причиною неоформлення власної держ.орг-ції впродовж століть. Ідея монархії має виступати консолідуючим чинником укр..сус-ва. Це має бути трудова, правова і спадкова монархія на чолі з гетьманом. Висновок на користь такої монархії В. Липинський зробив на основі аналізу виокремлених ним трьох основних форм і методів державного правління: демократії з республікою; охлократії з диктатурою; класократії з правовою — «законом обмеженою і законом обмежуючою» — монархією. Демократичний метод властивий республіці і заснований на відкритій конкуренції в боротьбі за владу, яка точиться між різними групами суспільства. Охлократичний метод характерний для диктатури і заснований на владі окремих суспільно-політичних груп (класу чи партії) над суспільством. Лише за класократії, яка складається з провідних представників усіх суспільних класів і верств, держава існує для нації.

Осн.підвалини укр.. монархії - аристократія, класократія, територ.патріотизм, укр.. консерватизм і реліг.етос.

Разом з гетьманом управління держ. й сусп. справами здійснює аристократія — найкращі представники нації, незалежно від їх соц. походження. Аристократія має мати матер.сили і морал.авторитет. В аристократії існують статична й динамічна складові. Першу представляють такі елементи, які наявні у будь-який істор. період — шляхта і хліборобський клас. Аристократія завжди повинна поновлюватися, інтегруючись з іншими соц.верствами, які складають монарх. державу.

Аристократія виступає як класократія — влада найкращих представників усіх сусп. класів і станів.

Нація виступає не як етнічна, а як пол.. спільність. Це продукт взаємовіднош.держави і громадянства. Забезпеченню єдності нації слугує й терит. патріотизм — усвідомлення своєї території, любов до своєї землі, почуття єдності та співпраці між усіма її постійними мешканцями, незалежно від їх походження, соціально-класової та етнічної належності, віросповідання тощо.

Важлива умовою побудови держави і формування укр..- релігійна єдність.