Політичні ідеї засновників УНР

Початок XX сторіччя позначився для України швидким зростом визвольного руху.

Прогресивна частина української громадськості все більше розуміла, що традиційний безполітичний консервативний націоналізм не може виконати функцію національної ідеології в тогочасних історичних умовах. Одночасно драгоманівські космополітичні ідеї викликали настороженість як своїм радикалізмом, так і розглядом національного питання як вторинного, допоміжного при вирішенні проблеми соціального звільнення працюючих мас українського народу.

"Братство тарасівців" - першою такою українською організацією, що стояла на засадах повної самостійності України. Засновниками цього патріотичного українського об’єднання були І. Липа, М. Міхновський та В. Шемет.

У програмі товариства було чітко визначено, що воно орієнтується на ідею самостійної, суверенної й неподільної української держави у формі федерації Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані і Галичини, рівної серед рівних, вільної між вільними, "без пана і хама" і без класової боротьби в майбутньому. Метою цієї держави повинно було стати усуспільнення поверхні і надр землі, великого промислового виробництва та оптової торгівлі, свобода віросповідання, відділення церкви від держави, загальна безплатна і обов’язкова освіта, створення національної армії.

29 січня 1900 р. в Харкові група студентської молоді заснувала Революційну українську партію (РУП). Програмою цієї партії на першому етапі її існування став проголошений М. Міхновським (1873-1924) реферат "Самостійна Україна".

Діячами, погляди і діяльність яких найбільш суттєвим чином вплинули на долю української державності в буремні роки революції 1917-1920 рр., М. Грушевський та В. Винниченко.

М. Грушевський "Освобождение России и украинский вопрос. Статьи и заметки". "Українське питання" полягає в тому: що повинен зробити уряд Росії, її правлячі та керівні кола, щоб по можливості згладити страшну шкоду, нанесену українському народу політикою придушення і викорінювання, що застосовувалася до нього в продовж сторіч в інтересах цієї держави. Які заходи повинні бути прийняті, які засоби культурного і національного розвитку і самовизначення повинні бути надані українському суспільству.

Поставив українське питання як проблему моральної відповідальності російських урядовців та всього суспільства за ті історичні образи й утиски, що їх зазнала українська нація за час перебування в складі Російської імперії.

Сподівався, що революція та демократизація суспільного життя дозволять реалізувати цю відповідальність у конкретних формах організації українського національного життя.

Національно-державний ідеал України - "федерація" та автономія", або "широка автономія". Федерація в його трактуванні є більш високим рівнем політичної самостійності краю.

Програмою мінімум українства є широка автономія, а програмою максимум — федерація і "неповна самостійність".

Самостійництво неприйнятне М. Грушевському з багатьох причин: бажання залишитись вірним ідеалу інтернаціональної єдності соціалістичного руху.

Робить спробу конкретизувати зміст поняття "національно-культурна автономія" щодо України. Його змістом було виділення всіх населених українцями земель імперії в окрему державно-територіальну одиницю з власним парламентом, системою виконавчої влади, освіти.

Не виходив у своїх домаганнях поза межі автономного існування України в складі Росії. Цю автономію вони бажали отримати з рук "демократичного російського уряду", а найбільшим свої ворогом вважало не російських шовіністів, а українських самостійників.

Україна мусить мати широку автономію в федеративній Російській республіці.

"На порозі нової України".

Ставить питання про необхідність нового вибору України. Для цього він звертається до її історії, традицій державності, геополітичного спрямування розвитку.

Геополітичні умови існування України штовхають її до виходу з російського евроазійського простору до Європи з одночасним підтриманням тісних зв’язків з країнами чорноморського та середземноморського басейнів.

Формулює ідею Великої України: фундаментом всього є наука, держава повинна її розвивати; в першу чергу забезпечити матеріальний рівень; переважання в житті людини інтересів колективу, держави. Підставами творення Великої України вважає українське село з його морально-культурними традиціями та українізацію міста.

"Початки громадянства. Генетична соціольогія"

Досліджує проблему походження та сутності держави, джерел державної влади.

"Якої автономії і федерації хоче Україна"

Широка нац.автономія у складі Росії. На основі демократичного самоврядування. Автономія – життя по своїм законам.

В. Винниченко "Відродження нації".

Осмислює причини революції 1917-1920 рр. Напередодні революції, на думку В. Винниченка, в українському русі існувало 3 основних "орієнтації": "на руську ласку", "на німецький штик" та "на свої сили".

Противагою самостійності українські соціалісти бачили автономію в складі Російської республіки. Однак Р. не бажала йти навіть на такі поступки.

Тому необхідне об’єднання українських сил у представницькому органі — Центральній Раді, яка стала виразником інтересів і бажань практично всієї нації.

Головна проблема у створенні нової української державності — "наша бідність на інтелігентські сили". Це і причина поразки революції. Причина успіху більшовицького наступу – відхід лідерів ЦР від соціалістичних ідеалів.

ЦР замість української держави робітників і селян, Центральна Рада будувала українську буржуазну державу => втратила свій авторитет.

Головну помилка українських соціалістів — невміння поєднати у визвольній боротьбі соціальне і національне. Для українців, як "безбуржуазної" нації, національне визволення неможливе без соціального: "Відродження нації в національній сфері йшло й ітиме в гармонії з соціальним визволенням.

В. Винниченко сформував концепцію незалежної української радянської соціалістичної держави, що знаходиться в союзницьких відносинах з іншими державами, які організовані на подібних ідеологічних, політичних та соціально-економічних засадах.

"Заповіт борцям за визволення"

Визначивши державність, як пріоритетне стратегічне завдання, що стоїть перед української нацією, В. Винниченко говорить про необхідність знайти відповідь на питання про тактику дій українських сил. Чи це має бути боротьба за "створення" української держави, чи за її "визволення".

Це боротьба за "визволення", оскільки українська держава існує. Українська держава, українська державність на Україні є. Її створив народ. Українська державність існує у формі УРСР.

Є 2 основні орієнтації політиків У. в істор.плані:

- на зовнішню допомогу (діячі націоналістичного руху, представниками заможніших шарів українського суспільства)

- на внутрішні сили (українські послідовні прихильники соціалістичної ідеї, захисниками інтересів трудового народу, як в самій Україні, так і на еміграції. Саме вони, разом з народом, створили Українську Державу).

Визволення Української державності від більшовицької окупації можливе за умови, коли в цю справу включаться мільйонні маси населення. Причини попередніх поразок визвольних змагань коріняться в тому, що надто часто частина української політичної еліти відділяла питання національно-державне від соціально-економічної емансипації мас.

Завдання українських соціалістів полягає, на думку В. Винниченка, у тому, щоб наповнити соціалістичні ідеї, присвоєні більшовиками, дійсним соціальним смислом. Для цього він пропонує замінити радянську систему формальної колективної власності особливою формою організації громадського життя — колектократією. Колектократія, на відміну від кооперації, не допускає найманої праці, але визнає індивідуальну приватну власність, яка не прийнятна для класиків класичного утопічного соціалізму.