М. Вебер як дослідник політики

ВЕБЕР, Макс (1864-1920)- нім. соціолог і філософ політики, один з найвпливовіших авторитетів наукової думки XX ст. Його творча діяльність визначається широким діапазоном науково-дослідницького інтересу: історія економіки, політекономія, теорія моралі й релігії тощо. Але насамперед М. Вебер - засновник нового напрямку в соціології - т.зв. «розуміючої соціології»: фундатор теорії соц. дії, автор концепції «ідеального типу», визнаної класичною. Спираючись на методолог, засади «розуміючої соціології», М.Вебер істотно розвинув теорію політики, збагативши її насамперед оригінальним трактуванням природи політ, влади (концепція бюрократії) і класифікацією типів легітимного панування (здійснення влади). Політ, частина доктрини М. Вебера насамперед присвячена характеристиці капіталізму як типу організації сусп. життя. Виходячи з принципу раціональності та пріоритету духовного (морального) начала, він пропонує альтернативну марксизмові концепцію капіталізму («Протестантська етика і дух капіталізму»). Вбачаючи сутність капіталізму в раціональному господарюванні й прагненні до прибутків, учений стверджує, що в цьому розумінні «капіталізм» існував «у всіх культурних країнах земної кулі: в Китаї, Індії, Вавнлоні. Єгипті, в середземноморських д-вах стародавніх часів, середніх віків і нового часу». Еволюція раціональності, акумулятивність, зростання - осн. тенденція поступу цивілізації. Вона, за М.Вебером, визначає «дух капіталіст, підприємництва», уособлюється в професійній діяльності, втілюється в законодавство, політ, владу. Абсолютизуючи раціональність. М.Вебер, по суті, ототожнює її з культурою, надає їй фатального відтінку: раціоналізація як неминуча «доля Заходу». У контексті концепції раціональності, використовуючи понятійний апарат «розуміючої соціології», М,Вебер аналізує систему і соц. функції політ, влади,.сутність політики- Останню він визначає як прагнення участі у владі або здійснення впливу на поділ влади чи то між д-вами, чи всередині д-ви. чи між групами людей, які вона в собі утримує. Д-ва, за М.Всбером. є відношенням пнування людей над людьми, що спирається на легітимне насильство як на засіб. Згідно з підставами, що виправдовують панування, вчений виділяє три типи легітимного панування. Причому поняття легітимність у веберівському розумінні означає сукупність цінностей і правил, які дають можливість досягнення згоди у владних структурах. З погляду М.Вебера, досягнення згоди можливе, по-перше, за рахунок авторитету минулого (традиційний тип легітимного панування, заснований на вірі у святість здавна існуючих порядків). По-друге, - шляхом дотримання законності, розумних правил і норм (раціонально-легальний тип легітимного панування). І, нарешті, по-третє, - через посередництво особистої волі, доблесті глави д-ви. вождя (харнзматичний тип. заснований на вірі в особливий дар певної особи й довіри до встановленого нею порядку). У безпосередньому зв'язку з названою теорією перебуває й ін. знаменита теорія М.Вебера - т.зв. теорія «раціональної бюрократії», згідно з якою практичне здійснення держ. управління неминуче належить професійній бюрократії, яка слугує своєрідним чинником раціоналізації влади, характеризується ефективністю розподілу обов'язків, суворою ієрархічністю владних функцій, формально встановленою системою правил управлінської діяльності. Водночас М.Вебер фіксував факт політ, відчуження цих «людей політики» від сусп-ва, попереджав про загрозу бюрократизації сусп-ва. Щоб запобігти тиранії бюрократії, М.Вебер запропонував теорію плебісцитарної демократії, згідно з якою харизмат. лідер. вибраний плебісцитарним шляхом (пряме голосування всього народу), має доповнити недостатню легітимізуючу силу парламентарної демократії. Окрім того, вчений аналізував і форми демократії без вождя, метою яких має стати зведення до мінімуму панування людини над людиною завдяки створенню системи раціонального представництва інтересів, механізму колегіальності й поділу влади Загалом проблема примирення д-ви й сусп-ва, визначена як основний напрям сусп- політ, досліджень у XIX ст., була суттєво розвинена у науковій спадщині М.Вебера, соціолог, й політолог, підходи якого справили значний вплив на політолог, теорії зх. теоретиків.

Сутність політики та її значення для життєдіяльності суспільства.

Політика - діяльність з керівництва та управління сус-вом на основі публічної влади. Соц. призначення – забезпечення існування сус-ва як цілісності на основі узгодження інтересів. Мова іде про політику тоді, коли вводиться поняття публічності. Публічне – все те, що стосується сус-ва та сусп. інтересів.

Сутність політики – не влада (не є самостійною метою), а управління.

Передумови політики:

-          Суперечлива єдність індив. і колективного у сусп. житті (люди різні)

-          Проблема розподілу ресурсів ж/д

-          Ієрархічність сусп. відносин (ієрархія – нерівномірність існування і розподілу)

-          необхідність використання механізмів примусу для реалізації інтересів

Структура політики:

-          П. як організація – пол.інститути, певні норми, які регулюють відносини.

-          П. як пол. відносини – взаємодія між носіями влади і сус-вом, між носіями влади, між соц. групами.

- П. як свідомість – виступає як механізм витворення та реалізації ідейних проектів