Особливості розвитку політичної науки Заходу у XX ст

Етапи розвитку політичної науки:

1 період з кінця 19го до кінця 30х років 20. – процес становлення сучасної політ. науки.

Дослідження та представники: Досліджуються проблеми влади та її соціальні основи. Розширення суб’єктного кола політики, включення, окрім держави, партій, груп тощо (теорія Д. Вебера, теорія еліти Моска та Паретто, теорія заінтересованих груп Бентлі, теорія олігархізації влади Міхельса; інституційна теорія Оріу, засновки біхевіоризму – Лассуел.).

ІІ період:   (початок 30-х – середина 40-х рр.) – Етап перелому у розвитку політології. Цей період був позначений кризою тогочасного суспільства.

2 основних напрямки:

1 напрямок: ідеологічний, який був характерний для країн СРСР, Німеччини, Італії, Іспанії, де сформувалися тоталітарні режими. Там політологія, як і всі суспільні науки, стала лише елементом ідеології та пропаганди, інструментом забезпечення офіційної політики.

2 напрямок: ліберально-демократичний, характерний, перш за все, для США, які віддали перевагу оновленню традиційного капіталістичного суспільства на основі ліберально-демократичних принципів, утвердженню соціальної ролі держави, поєднанню приватної економіки з державною системою соціального захисту («Новий курс» Ф.Д.Рузвельта).Розвиток консерватизму та неолібералізму.

Основні теми досліджень: проблема «науковості» політології, питання про об’єкт та предмет політології, залучення кількісних та статистичних методів (Меррієм); закони політичної науки по аналогії з законами фізики (сили, що визначають перебіг поілтичних процесів: географічниі, расові, економічні – Монро). Дискусія між сцієнтистами і антисцієнтистами в США (акцент на кількісних методах проти акценту на творчому осмисленні. Дослідження груп інтересів, громадської думки, поведінки виборців – через біхевіоризм (мотивація), Уотсон

ІІІ період: (кінець 40-х – кінець 60-х рр.) – Етап повороту до проблем лібералізації політичного життя, демократії, соціальної політики держави.

Основні теми дослідження: демократія (розробка різноманітних концепцій демократії), держава загального добробуту (“welfare state”), теорія політичної системи (Д.Істон, К.Дойч, Г.Алмонд, Дж.Пауел); теорії демократичного елітизму (Дай, Зіглер); поліархія Р. Даль;

Представники: Т.Дай, Х.Зіглер, Р.Даль, Е.Латхем, І.Шапіро, Д.Катон, Д.Растоу, О.Тоффлер, К.Макферсон, Д.Вольф, Н.Боббіо.

ІV період: (початок 70-х років по цей час) – Етап пошуку нових парадигм розвитку політичної науки.

Доповіль Д. Істона «Майбутнє постбіхевіоральної фази політичної науки». Виділив тра школи:

-          веберіанський інтенціоналізм: пошук методів, що поєднали б дослідження колективної поведінки та індивідуальних мотивів.

-          Теорія раціонального вибору: зосереджували увагу на внутрішніх мотивах і чинниках окремого індивіда, який робить свідомий вибір з метою реалізації своїх егоїстичних намірів

-          Теорія дерави-актора: повертає державі самостійну роль.

Пошук нових парадигм: футурологічна концепція єдиної світової держави, концепція постіндустріального та інформаційного суспільства.

Теорія політичної модернізації, концепції демократичного транзиту (транзитологія) та демократичної консолідації (консолідалогія).

Представники: Д.Белл, Р.Арон, Д.Гелбрайт, З.Бжезінський, Е. Маруда, У.Ростоу, С.Хантінгтон, Д.Аптер, Л.Пай, Д.Лернер