Легітимність політичної влади

Термін «легітимний» означає «законний». Саме поняття легітимності й легітимізму виникли на поч. XIX ст. у Франції, де вони виражали прагнення відновити владу короля як єдино законну, на відміну від влади узурпатора Наполеона.

Однак, якщо «легальність» є формально-юридичною, то «легітимність» - соціокультурною характеристикою влади.

Під легітимністю влади сьогодні розуміють такий стан, коли правочинність даної влади визнають сус-во і міжн.співтовариство.

Ознаки легітимності політичної влади:

1. Ліберально-дем. Позицією - та влада, формування якої зумовлено рядом дем. процедур 

2. Пол. реалізм легітимність влади полягає в її не стільки у законності й демократизмі її встановлення, скільки в її здатності оволодіти складною ситуацією в країні, підтримувати в суспільстві стабільність.

Основними причинами делегітимізації влади можуть бути такі:

1.        суперечність між пануючими в сус-ві універс. цінностями та егоїстичними інтересами правлячої еліти;

2.        суперечність між популярною в суспільстві ідеєю демократії й недем. соціально-політичною практикою;

3.        відсутність у пол. сис-мі механізмів реального захисту інтересів народних мас та їх впливу на владу;

4.        бюрократизація і корумпованість державного апарату;

5.        націоналізм та етнічний сепаратизм у багатонац. державах, виражаються в запереченні центр.влади;

6.        дезінтеграція правлячої еліти й державної влади, протистояння і зіткнення різних гілок влади; нездатність влади вирішити існуючі в суспільстві нагальні соціально-економічні проблеми.

Типи легітимності політичної влади за М. Вебером:

Традиційний грунтується на авторитеті традицій і звичаїв.

Харизматичний ґрунтується на вірі підвладних у незвичайні якості і здібності, винятковість правителя.

Раціонально-легальний базується на переконанні підвладних у законності (легальності) й доцільності (раціональності) встановлених порядків та існуючої влади.

В політології виокремлюються також ідеологічний, структурний і персоналізований типи легітимності пол. влади.

Ідеологічної легітимність - утвердження й виправдання влади за допомогою ідеології, що вноситься в масову свідомість. Одним із різновидів І.л. є етнічна легітимність, яка проявляється у формуванні владних структур, політичної еліти за національною ознакою й породжує феномен етнократії - влади націоналістичне налаштованої етнічної еліти.

Структурна легітимність Довіра до системи автоматично поширюється на осіб, які законним шляхом посіли в ній керівні посади.

 Персоналізована легітимність ґрунтується на довірі до конкретної керівної особи.

За джерелами: Легітимність участі ґрунтується на залученні громадян до управління сус-вом, що створює обстановку причетності їх до політики. Технократична – ґрунтується на високій ефективності влади, що здійснюється висококваліфікованими фахівцями. Легітимність через примус виявляється в силовому примушуванні громадян до визнання влади.

 

Соціальні відносини як відносини політичні.

Соц. призначення політики - вона виступає засобом вираження, задоволення та узгодження соц інтересів, розв'язання соц. суперечностей і конфліктів, забезпечення цілісності та стабільності функціонування сус-ва. Для розуміння сутності та змісту політики в сус-ві необхідно з'ясувати, з яких саме спільностей, передусім соц., воно складається, в чому полягають корінні інтереси цих спільностей, як розв'язуються суперечності між ними.

Особливості соц. відносин:

1. виокремлюються на основі їх Sів: соц. спільності людей (для пол. чи ек. відносин- Оти: пол. влада і власність на засоби вир-ва). Під соц.спільностями розуміють лише іст. спільності людей(виникли об'єкт. в процесі іст. Розвитку).

2. їх Sми виступають не всі спільності людей, а лише ті, які виникли об'єкт.в процесі іст. Розвитку: 1) соц.-класові (суспільні класи); 2) соц.-етнічні (племена, народності, нації);3) соц.-демогр. (сім'я, чоловіки, жінки, молодь); 4) соц.-проф.(робітники, селяни, підприємці, спеціалісти, службовці); 5) соц.-територ. (населення адм.-терит. од., регіонів).

Sом соц. Відносин виступає й окрема людина — як індивід чи особа — представник тієї чи іншої соц.спільності.

3.мають двоїстий характер. Між соц. спільностями людей вони складаються з приводу якихось Оів і проявляються як інші види сусп.відносин. Так, складаючись із приводу пол.ї влади, вони проявляються як пол. відносини,

Т. ч., соц. відносини — це відносини між іст.і об'єкт. сформованими спільностями людей. Інтереси цих спільностей є соц. засадами політики, а відносини між ними визначають сутність політики і складають її зміст. Зіткнення інтересів соціальних суб’єктів породжує соціально-пол. конфлікти.