Особливості держ. регулювання націонал. відносин в умовах незалежної України

Україна належить до багатонац. країн. 22,2 % населення складають не українці.Укр. держава будується як держава укр. нації, де нація розглядається як співдружність людей різних національностей в одній державі. Корінна (титульна), нація опікає кількісно невеликі етнічні групи, беручи їх під свій захист.

1.11.1991 р. Декларація прав національностей України. Виходячи з Декларації про державний суверенітет України, Акта про незалежність України, керуючись Загальною декларацією прав людини та ратифікованими Україною міжнародними пактами про права та свободи особистості, Українська держава гарантує всім етнічним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні пол., ек., соц. та культ. права.

Конституція України (ст. 11 гарантує державне сприяння розвиткові етн., культ., мовної та рел. самобутності всіх корінних народів і нац. меншин України; ст. 24 не може бути у громадян привілеїв чи обмежень за ознаками етн. Походження; ст. 53 гарантує „громадянам, які належать до національних меншин”, право на навчання рідною мовою).

До завдань, які реалізуються у сфері етнополітики, належать:

1. неприпустимість виникнення відцентрових тенденцій народів України, всебічний розвиток етносів, з її території;

2. збереження цілісності України як динамічної багатонац.держави;

3. відтворення і забезпечення умов для нормального розвитку нац. меншин;

4. неухильне і безумовне забезпечення прав кожної людини незалежно від національності;

5. розвиток культ. традицій та інтересів усіх етнонац. груп населення, які проживають в Україні.

Важливим здобутком етнополітики в Україні є організація добровільного повернення кримськотатарського народу та представників інших етнічних груп, яких було незаконно депортовано.

 

Сутність, типологія та функції соціально-політичних конфліктів.

Конфлікт – це зіткнення двох або більше різнопланових сил з метою реалізації їх інтересів в умовах протидії. Конфлікти у різних сферах сус-ва, що зачіпають соц. значимі інтереси набувають пол. змісту.

Дослідження конфліктів. Сократ, Платон, Аристотель – моделі ідеальної держави та суспільства як модель вирішення конфліктів. Конт, Спенсер – боротьба з конфліктами.В марксизмі – ідея класової боротьби. Зіммель «Соціологія конфлікту» - конфлікт є прир., норм. явищем буття, що сприяє інтеграції суспільства.

Джерела конфліктів:

1) в економіці – нерівність розподілу ресурсів, сусп. багатства; 2) в соц. сфері – нерівність соц. положення і прагнення до змін свого соц. статусу; 3) в політиці – прагнення до перерозподілу влади;4) в дух.-псих. сфері – усвідомлення своїх інтересів як таких, що суперечать інтересам інших.

Типологія конфліктів:

1. за характером прояву

- реальні - ілюзорні (імітація)

2. за впливом на розиток сус-ва:

- дезінтегруючі - інтегруючі (рухають суспільство вперед)

3. за рінем, масштабом:

- особистий – груповий – міжгруповий – сусп. - регіональні (міждержавні) - глобальні

Функції конфліктів:

1) ф-я сприяння встановленню рівноваги в сусп-ві

2) динамічна – забезпечення необхідних змін

3) оцінювальна – переоцінка цінностей та норм

4) комунікативно-інформаційна

5) диференційна (структурують сусп. відносини)

6) ф-я розрядки напруги в сус-ві.

Дисфункції:

1) ф-я дезінтеграції сус-ва

2) конфлікти посилюють боротьбу за владу

3) посилюють девіантну антисоц. поведінку.

 

Основні шляхи подолання соціально-політичних конфліктів.

Конфлікт – це зіткнення двох або більше різнопланових сил з метою реалізації їх інтересів в умовах протидії.

Два підходи до вирішення:

1) марксизм: через ліквідацію однієї зі сторін

2) через узгодження інтересів сторін.

Основні процедури вирішення конфліктів(загальна схема):

1) виявлення та пізнання дійсних інтересів, що лежать в основі конфлікту

2) обмін інформацією про інтереси сторін

3) свідоме утримання від застосування сили

4) взаємний мараторій ні дії, що загострюють конфлікт

5) підключення посередників

6) треба приділяти увагу потенційним учасникам конфлікту

7) чітке дотримання норм і процедур, що зближують конфліктуючі сторони, створюють атмосферу довіри

Методи вирішення:

1) втеча від конфлікту

2) відкладання конфлікту (перемир’я)

3) примирення сторін за допомогою посередників

4) метод арбітражу

5) переговори.

 

Демократія як суспільне явище і наукове поняття.

Первісне – влада народу. Як форма держави, де влада належить народу. ВФР розширила зміст + соц.аспект (рівність, права людини).

Основні аспекти сучасного тлумачення демократії:

1) Д. як загальний принцип ж/д сус-ва

2) дем. принцип пол. життя сус-ва (як механізм здійснення пол.влади: виборність, оновлюваність влади, принцип більшості)

3) Д. як принцип культури людини і сус-ва:

- як певна етика взаємовідносин між людьми (принцип рівності, повага до особистості, толерантність)

- як певні риси особистості (свобода мислення, свобода думки, широта поглядів тощо)

Політичний зміст демократії - основні принципи демократії. Загальний принцип – свободи, рівності, справедливості.

1.Основоположний принципи – нар. суверенітету.

2. Принцип представництва – народ делегує владу своїм представникам

3. Принцип виборності

4. Принцип більшості – політична влада належить більшості народу, а ця більшість визначається шляхом виборів.

5. Принцип конституційності – основним законом є конституція.

6. Гарантія і забезпечення основних прав громадян. Вони визначені Декларацією прав людини ООН 1948 року.

7. Принцип плюралізму.