Соціальна стратифікація і політика

Соц. стратифікація вказує на розшарування сус-ва на різні соц.верстви, групи, спільноти та ієрархію таких груп.Вона відображає соц. неоднорідність сус-ва, різне соц. становище його членів, їх соц. нерівність.

Х-р соц. стратифікація має пол. значення (х-р прав та обов’язків Sів, їх соц.-пол. роль, інтереси та можливості їх задоволення).

Причини соціальної стратифікації:

•         функціоналістські теорії (Т.Парсонас, Т.Девіс, І.Мур) - ідея про те що деякі види діяльності суспільство вважає більш важливими в порівнянні з іншими. => певні люди мають привілеї

•         Марксистська - визнання класового поділу головним аспектом соц. розшарування. В основі нерівності лежать відносини власності та характер, ступінь і формула володіння нею.

•         Вебер –багатство, престиж, влада.

•         П.Сорокіна - багатомірна стратифікації -неможливо дати єдину сукупність критеріїв приналежності до якої-небудь страти. 3 групи диференційованих ознак: 1) х-ки від народження (етнічна приналежність, статеві особливості, родинні зв'язки і т.д.); 2) ознаки, пов'язані з набутим соц. статусом і виконанням відповідної ролі (різні види проф.-труд. діяльності); 3- елементи «володіння» (власність, мат. і дух. цінності, привілеї, підвищені права, можливість керувати людьми і т.д.).

Пол. значущим є не тільки характер соц. диференціації, але і способи її зміни, які обумовлюються активністю груп і громадян, що намагаються подолати обмеженість власних ресурсів і піднятися вгору по соц. сходах. Соц.мобільність - це перехід чи переміщення індивіда з одної соц. позиції в другу. У суспільстві відбувається постійне горизонтальне та вертикальне переміщення індивідів та соціальних груп.

Забезпечення державою доступності ресурсів і статусів на основі відкритої інд. мобільності служить найважливішою передумовою пол. стабільності сус-ва. За такої умови в сус-ві діють прир. механізми утворення соц. шарів, укоріняються дем. цінності і ідеали. Протилежна стратегія неминуче веде до наростання пол. напруженості, чреватої найнепередбачуванішими труднощами для правлячого режиму.

 

Соціальна політика і соц.справедливість.

Соц.пол.-це цілеспрямована д-сть по регулюванню соц. процесів. Це те як політика впливає на соц.відносини. Виникла в 20 ст., але її елементи існували і раніше.

Залежно від об'єктів соціальної політики виокремлюються ті чи інші її різновиди:

         політика соц. партнерства,

         етнічна,

         демографічна,

         молодіжна,

         пенсійна,

         регіональна політика.

Проблеми, що вирішує соц.політика:

1) визначення вартості соц. прогресу;

2) вибір тих соц. груп, інтереси яких мають бути пріоритетними в ході здійснення політики;

3) проблема вибору соц. пріоритетів в межах соц.політики

4) регуляція соц. диференціації (співвідношення багатства і бідності).

Основні завдання соц.політики:

1) забезпечення соц. гарантій

2) забезпечення гарантованого рівня життя за рахунок перерозподілу ресурсів

3) регулювання способу життя (норми і стандарти).

Цілі: 1) досягнення соці. Рівноваги; 2) забезп. стабільності; 3) забезп. цілісності сус-ва; 4) динамічний розвиток.

Соціал.справедливість-це певна відповідність між практичною ролю різних індивідів(груп) у житті сус-ва та їхнім соц. становищем, між працею і винагородою, заслугами та їх загальним визнанням. Це ще й оцінка умов життя.

Для Платона: всі займаються своєю справою, Аристотель - пропорційна рівність, участь у політиці.                                               

Основні принципи справедливості:

1) рівність, 2) свобода

Соц.політика базується на пошуках балансу між цими двома принципами – рівністю(абсолютизація рівності, що веде до «зрівняловки») і свободою.

 

Етнонаціональні спільноти як Sти та Oти політики.

До етнонац. спільнот належать етнос, етнічна група, народність, нація.

Етнос - найдавніші людс. спільноти, котрі виникають задовго до появи класів і держав. Етнос склався в результаті природного розвитку на основі специф. стереотипів свідомості й поведінки.

Етнічна група - спільнота людей, споріднених за історичним походженням, етногенезом, мовою, нинішньою або минулою територією проживання, рисами культури, звичаями.

Народність - це іст. сформована мовна, терит., ек. і культ. спільність людей, яка передує нації. Відрізняється від нації нижчим рівнем ек. й соц. розвитку, а також меншою чисельністю.

Нація (Сталін) – іст. сформована стійка спільність людей на основі спільності території, ек. життя, мови, особливості псих. складу і культури, (відсутність хоча б однієї з них призводить до втрати нацією свого статусу).

Для визначення поняття нація використовують три головних підходи

1. духовно-психологічний: об’єднує, визначає націю «націонал. дух», психологічна спільність, 2. пол.: нація як обєднання всіх громадян певної держави; 3. істор.- визначає націю на підставі залучення широкої групи соц.факторів, де головним є народження усталених ек., торг. тісних зв'язків.

Етнонац. спільноти є Sми політики, коли вони чітко виражають і реалізують свої інтереси. Вони є Оми, коли їхні інтереси реалізуються іншими Sми, або коли вони не здатні реалізувати свої інтереси. На до національних етапах розвитку спільноти є більш Оми політики. Чим вища стадія розвитку, тим більше спільнота прагне бути S.

Нація є головним соціальним S державотворення. Кожна нація прагне до самовизначення та утворення власної державності.