Технології лобіювання та тиску на політичну владу

Лобізм (lobbyism, від lobby – кулуари) – організований вплив різних суспільних груп на представників органів державної влади з метою домогтися від них прийняття вигідних для себе рішень (П. П. Шляхтун - “Парламентаризм: словник-довідник”).

Методи лобіювання (П. П. Шляхтун):

І. Законні:

направлення листів і особистих звернень до законодавців або представників виконавчої влади;

підготовка для парламентарів проектів законів;

надання консультативної допомоги;

контроль за дотриманням законів і рішень;

організація кампаній у ЗМІ;

проведення демонстрацій, маршів, пікетування або інших пулічних акцій;

підтримка кандидатів у депутати на виборах;

сприяння призначенню чи просуванню по службі працівників органів державної влади;

налагодження особистих контактів із членами законодавчих чи виконавчих органів;

ІІ. Незаконні:

прямий підкуп (корупція);

непрямий підкуп (подарунки);

контроль за особистим життям законодавців і чиновників;

збирання компрометуючого матеріалу;

шантаж, погрози.

Функція лобізму: покращення якості рішень державних органів.

Типи “цивілізованого лобіювання” (Г. Г. Почепцов):

персональні контакти з представниками влади;

участь у засіданнях комітетів і комісій парламенту та міністерств;

робота в експертних групах по підготовці проектів документів парламенту і уряду;

з’їзди та нарди підприємців за участю представників влади;

участь у громадських слуханнях законопроектів у парламенті;

вплив на громадську думку через ЗМІ;

доповіді, послання з боку бізнесу до владних структур;

зустрічі з вищим керівництвом держави;

Технології лобіювання і тиску на політичну владу:

1. Інформаційний вплив на громадську думку через ЗМІ;

2. Узгодження інтересів та участь у прийнятті урядових рішень (консультативні групи, ради і палати при Уряді);

3. Вплив на вибори до владних органів шляхом фінансування та організації виборчої кампанії;

4. Різноманітні форми взаємодії з державними чиновниками та депутатами (участь у різного роду слуханнях, неформальні контакти);

5. Контроль за виконанням законів з боку зацікавлених груп;

6. Страйки;

7. Тероризм

Хабарі та інші незаконні способи винагородження державних чиновників;

 

97.Популізм як політична технологія.

Популізм – підвищена чуттєвість великих мас людей до простих пояснень складних проблем, до примітивних галасливих закликів; це демагогічні політичні дії політиків, які прагнуть використати цю чуттєвість (Д. Видрін).

Засади популізму:

1. “Підігравання” мінливим настроям та вимогам мас.

2. Використання емоційних станів мас людей (страх, ненависть, ворожість).

3. Загравання з масами.

4. Використання лексики натовпу.

5. Завищені обіцянки.

6. Апеляція до найменш-освіченої частини мас.

7. Створення ідеологічних кліше.

8. Презумпція малих але конкретних справ.

9. “Істинність простих рішень”.

Необхідно враховувати той аспект, що в той чи іншій мірі популістом є кожен політичний діяч, що зумовлено ірраціональністю великих мас людей.