Суть та склад податкових надходжень до бюджету

ВСТУП

     Податкові доходи забезпечують соціально-економічний розвиток Країни загалом, а також окремих її регіонів і фінансову підтримку населення.

З огляду на це, головним завданням держави є збалансування її доходів  з видатками. Адже значне   перевищення видатків над доходами призводить до

економічної кризи,  зростання державного  боргу,  дефіцитів  бюджетів усіх

рівнів тощо. Складність   економічних  відносин, що  мають  місце   у процесі

бюджетного забезпечення  соціально-економічного  розвитку,  вимагає більш

детального  вивчення  характеру  та  напрямів таких   відносин.   Державний

бюджет  як  система  складових  прямо чи  опосередковано впливає на всі

процеси, які відбуваються у соціальній та економічній сферах суспільства.

     Тому актуальним є дослідження методів, видів і джерел формування податкових доходів, що слугуватиме теоретичною  основою  для вироблення

практичних рекомендацій щодо їх збільшення та раціонального використання.

   Метою курсової роботи є дослідження теоретичних та практичних аспектів формування податкових доходів Державного бюджету України та обґрунтування можливих шляхів їх підвищення.

   Відповідно до поставленої мети були визначені наступні завдання:

  -  дослідити загальну структуру податкових доходів державного бюджету

України;

  - охарактеризувати вплив макро- та мікроекономічних факторів на їх формування;

  - визначити залежність між складовими елементами податкових доходів

Державного бюджету та ступінь їх впливу на сукупний показник доходів;

   - провести аналіз динаміки розвитку податкових надходжень, доходів від операцій з капіталом та міжбюджетних трансфертів;

   - провести оцінку сучасного становища дохідної бази України;

   - обґрунтувати шляхи підвищення податкових надходжень до Державного бюджету України.

   Об’єктом нашого дослідження є податкові надходження до Державного бюджету України за 2012-2014 роки.

   Предметом курсової роботи виступают відносини, які виникають в процесі надходження податкових надходжень до Державного бюджету України.

    Інформаційною базою, підручники, навчальні посібники, періодичні видання, різнопланові статистичні матеріали.

В процесі виконання роботи використовувались наступні методи наукового дослідження: статистичний, аналітичний, описовий, кореляцій, порівнянь та прогнозування.

     Курсова складається зі вступу, 3 розділів, висновку, списку використаних джерел та додатків.

      У першому розділі висвітлюються сутність, склад податкових надходжень та фінансових ресурсів держави.

      В другому розділі дається аналіз дохідної бази та податкових надходжень до Державного бюджету.

      В останньому розділі виділяються проблеми, пов'язані з.формуванням податкових надходжень держави.

     Найбільшу увагу слід звернути на законодавчий накт України, а саме Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755–VI (зі змінами і доповненнями).

РОЗДІЛ 1

       ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ СУТІ ПОДАТКОВИХ НАДХОДЖЕНЬ В СИСТЕМІ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ ДЕРЖАВИ

     1.1. Економічна суть фінансових ресурсів держави

 

    Фонди фінансових ресурсів є об'єктивно необхідною умовою здійснення процесу розширеного відтворення на всіх його стадіях і у всіх формах. Джерелом фінансових ресурсів є валовий внутрішній продукт.

    Створення й використання фінансових ресурсів одночасно передбачає їхній рух. При переміщенні фінансові ресурси відокремлюються від матеріальних цінностей. Проте рухові матеріальних цінностей завжди передує рух фінансових ресурсів.

    Фінансові ресурси – це грошові фонди, які створюються в процесі розподілу, перерозподілу й використання валового внутрішнього продукту, що створюється упродовж певного часу в державі. Фінансові ресурси держави включають ті з них, що перебувають у розпорядженні органів державного управління, всіх видів і форм підприємницьких структур і населення. У розпорядженні держави перебувають ресурси бюджетної системи й різних видів централізованих та децентралізованих фондів, а також державних фінансових інститутів (національного банку, державних страхових органів, державних кредитних установ).

   Інша частина фінансових ресурсів у державі знаходиться в розпорядженні господарських підприємств, установ і організацій різних форм власності та видів діяльності. Третя частина – у розпорядженні населення в формі вкладів, заощаджень і депозитів у банківській системі та в інших фінансових установах.

      З трансформацією вартості валового внутрішнього продукту у відповідні фонди фінансових ресурсів фінанси починають впливати на процес розширеного відтворення й працювати як складова економічного механізму. Усе це зумовлює актуальність розгляду суті й складу фінансових ресурсів, їхньої специфіки у відтворювальному процесі.

      Фінансові ресурси є матеріальними носіями фінансових відносин, що дає змогу виокремити фінанси із сукупності інших економічних категорій, жодна з яких не характеризується матеріальним носієм. Ця особливість характерна для фінансів будь-якої економічної системи, проте в кожній із них застосовуються різні форми й методи створення та використання фінансових ресурсів.

    Тому введення в науковий обіг поняття "фінансові ресурси" дає змогу точніше визначити об'єкт фінансового прогнозування й балансових розрахунків, а за його допомогою обґрунтувати форми й методи впливу фінансів на увесь відтворювальний процес. Тут можна виявити таку взаємозумовлену залежність: фінанси як сукупність економічних відносин знаходять своє безпосереднє вираження в фінансових ресурсах, формою руху яких є фонди. Отже, процес створення й використання фондів фінансових ресурсів є об'єктом фінансового прогнозування та балансових розрахунків і наукових досліджень.

    Місце й роль фінансових ресурсів у розширеному відтворенні можна чітко визначити лише тоді, коли матимемо їхнє теоретичне обґрунтування як економічної категорії. В економічній літературі й досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів, їхнього змісту, методів впливу на ефективність господарювання.

    З огляду на це фінансові ресурси – це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб.

     Наведене вище визначення фінансових ресурсів дає змогу пов'язати їхній обсяг і склад із вартісною структурою валового внутрішнього продукту й закладає основу для забезпечення єдності прогнозування динаміки валового внутрішнього продукту й фінансових ресурсів. Це дає змогу активніше використовувати фінанси як інструмент господарського механізму для впливу на всі елементи структури процесу виробництва. У цьому визначенні виражена економічна основа й зв'язок фінансових ресурсів з відтворювальними процесами, що, в свою чергу, дає змогу визначити їхній склад і структуру.

     Економічна природа й роль фінансових ресурсів визначається структурою форм утворення й напрямків їх використання. За формою утворення фінансові ресурси – це, по-перше, накопичення завдяки господарській діяльності, що відображають первинний розподіл новоствореної вартості. До їх числа належать прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування. По-друге, це ресурси вторинного розподілу й перерозподілу новоствореної вартості. Це також прямі й непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів населення тощо.

     Співвідношення певних форм, в яких виступають фінансові ресурси, відображає наявну систему використання фінансів у регулюванні економічної діяльності в державі. Так, розмір прибутку значною мірою залежить від переліку затрат і відрахувань, що відносяться на собівартість продукції. Розмір прибутку виробника також залежить від наявної системи непрямого оподаткування в державі, розміру торгових націнок, які регулюються державою.

    Структура фінансових ресурсів в державі залежить від задіяної системи відображення величини спожитого у виробництві основного капіталу, тобто від наявної системи амортизаційних відрахувань. Якщо відповідно до чинного порядку підприємницькі структури обліковують лише зношування основних фондів, а відновлення здійснюють за рахунок використання прибутку, що залишається в їхньому розпорядженні після сплати податків, то амортизаційні відрахування становитимуть незначну питому вагу в фінансових ресурсах. З їх урахуванням збільшиться й розмір прибутку.

    На структуру фінансових ресурсів у державі впливає також наявна податкова система, тобто той розмір перерозподілу первинної величини фінансових ресурсів, який здійснюється за допомогою податків.            

    Перерозподіл за допомогою податків об'єктивно необхідний, але слід зазначити, що розмір податкових надходжень завжди визначається обсягом тих функцій у сфері економічного й соціального розвитку, які взяла на себе держава й законодавче закріпила в конституції та інших нормативних актах. 

    Розмір податків у фінансових ресурсах – це похідна від наявної фінансової системи.

   Склад фінансових ресурсів за своїми формами в будь-якій економічній системі однаковий, але їхня структура залежить від рівня використання фінансів у процесах розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту в кожній державі.

   Фінансова система пронизує всю національну економічну систему, починаючи від домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств і закінчуючи державою [4].

    Фінансові ресурси, які існують у державі, накопичуються на трьох рівнях економічної системи. Фонди фінансових ресурсів накопичуються перш за все на мікрорівні, тобто у межах домашніх господарств

    У цьому випадку джерелом їх формування можуть бути як ресурси сфери державних фінансів, так і ресурси підприємництва. Тобто фінансові ресурси на мікрорівні накопичуються як в результаті створення ВВП, так і в результаті їх перерозподілу. На цьому рівні фінансові ресурси мають вигляд накопичень, депозитів та вкладів у банківську систему.

    На мезорівні фінансові ресурси накопичуються у суб?єктів підприємницької діяльності і є безпосереднім результатом розподілу нового створеного ВВП. Фінансові ресурси підприємств мають форму фондів та капіталу підприємств.

    На макрорівні фінансові ресурси держави є наслідком розподілу, перерозподілу та централізації ВВП і мають форму бюджетних та позабюджетних фондів фінансових ресурсів [2].

    Державні фінанси складаються, по-перше, із власне державних фінансів (або федеральних фінансів, як їх часто називають у країнах із федеративним територіальним устроєм), по-друге, регіональних (обласних) фінансів, по-третє, місцевих (муніципальних) фінансів. Основою цих трьох видів державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний, місцевий, які являють собою грошовий фонд формування і використання грошових ресурсів відповідних рівнів управління державними структурами.

   Основними джерелами формування грошових доходів держави є: податки (від доходу, благ і послуг, капіталу, землі, майна чи інших не рухомостей); різного роду збори (збори за візи, збори за різноманітні дозволи та підписи, ліцензійні збори і т. ін.); так звані неподаткові джерела (субсидії, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів від лотереї і доходів від державної підприємницької діяльності тощо) [4].

    За формами походження фінансові ресурси держави поділяють на ресурси накопичення (прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування) та ресурси вторинного розподілу та перерозподілу (прямі і непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів і т. п.). Між розподілом фінансових ресурсів за джерелами формування є обернена залежність. Чим більша частина ресурсів у державі утворюється як ресурси накопичення, тим менша частина їх утворюється у результаті розподілу та перерозподілу. Проте дана залежність не є прямою. Основним фактором є темпи накопичення амортизаційних відрахувань. Якщо амортизаційні відрахування лише відображують просте відтворення вартості основних фондів, то кількість ресурсів накопичення у державі загалом буде незначною. Слід зауважити, що при планово-адміністративній економіці амортизаційні відрахування є основним джерелом фінансових ресурсів держави.

   Основним джерелом ресурсів розподілу є податки і прибуток. Прибуток прямим чином залежить від кількості амортизаційних відрахувань. Чим меншими є амортизаційні відрахування, тим більшим є прибуток і податок з прибутку [2]. 

     Витратна форма фінансових ресурсів на противагу дохідної, яка формується виключно за допомогою податків, різнорідніша. Серед її компонентів, з огляду на функціональну класифікацію бюджетних витрат, можна виділити: видатки на придбання товарів та послуг; соціальні трансфертні платежі домогосподарствам; державні інвестиції; державні кредити, субсидії та поточні трансферти підприємствам; заробітна плата працівників і службовців державного сектора економіки тощо [8].

    Наслідком використання грошових коштів держави поза наявних податкових доходів стає фіскальний дефіцит.

Суть та склад податкових надходжень до бюджету

    Податкові надходження служать важливою формою перерозподілу валового внутрішнього продукту і забезпечують мобілізацію майже три чверті доходів бюджетів України. Вони включають такі податкові надходження:

   - податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості;

  - податки на власність;

  - збори за спеціальне використання природних ресурсів;

  - внутрішні податки на товари та послуги;

  - податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції;

  - інші податки.

  Найбільшу частку податкових надходжень до бюджетів (до 49,2% усіх податкових надходжень у 2012-2014рр) становлять податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення ринкової вартості. До цієї групи податків належать прибутковий податок з громадян та податок на прибуток підприємств.

   Оподаткування доходів фізичних осіб відбувається на основі обов´язкового вилучення частини їхніх доходів до бюджету. Цей податок відображає характер взаємовідносин між державою та її громадянами. Рівень оподаткування доходів фізичних осіб безпосередньо впливає на реальні особисті доходи значної частини населення. За обсягами надходжень цей податок займає друге місце серед усіх податків.

      Податок на прибуток підприємств — один із найважливіших податків. Разом з податком на доходи фізичних осіб та податком на додану вартість податок на прибуток є основою податкової системи. Він використовується як засіб для реалізації стабілізаційної політики у державі та її структурної перебудови.

   До другої групи податкових надходжень — податків на власність — належать періодичні податки на чисту вартість майна (податок на нерухоме майно підприємств та податок на нерухоме майно громадян), а також податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

   Збір за спеціальне використання лісових ресурсів призначений для відшкодування витрат держави за відтворення лісових угідь. До його складу включається збір від пня, що вносять лісозаготівельники за відпускання їм лісу на пні та інших лісових матеріалів.

   Збір за спеціальне використання водних ресурсів встановлений з метою зацікавлення суб´єктів господарювання у раціональному використанні водних ресурсів. Об´єктом обчислення цього збору є об´єм води, яку використовують споживачі для власних потреб. Збір за спеціальне використання водних ресурсів утримується незалежно від того, надходить ця вода безпосередньо з підземних чи поверхневих джерел чи від інших користувачів. Розмір збору за спеціальне використання водних ресурсів, крім тих, що використовуються підприємствами гідроенергетики та водного транспорту, встановлюється відповідно до нормативів плати, обсягів використання води та лімітів її використання.

   Нормативи плати диференційовані за двома ознаками:

    - якщо вода забирається з поверхневих водних об´єктів - залежно від водогосподарських мереж;

    - якщо вода забирається з підземних вод - залежно від адміністративно-територіальної одиниці.

    Збір на геологорозвідувальні роботи запроваджено з метою компенсації витрат бюджету для виконання робіт, зумовлених приростом запасів корисних копалин для забезпечення вітчизняних підприємств мінерально-сировинними ресурсами, а також відображенням у собівартості та цінах на добувну продукцію складу витрат на роботи з пошуку і розвідки родовищ корисних копалин.

   Практика показує, що 20-ти відсоткова ставка податку на додану вартість є досить високою. Вона впливає на збільшення роздрібної ціни, яка виступає у формі податку на споживачів, перерозподіляючи їх доходи до бюджету. Загалом динаміка обсягу податку на додану вартість має тенденцію до збільшення.

   Серед податкових джерел формування дохідної частини зведеного бюджету важлива роль належить акцизному збору. У 2012 р. його обсяг з вітчизняних та імпортних товарів перевищував 5 млрд грн, а його частка у внутрішніх податках на товари і послуги за 2012 р. становила 28,3%. За 2013—2014 pp. обсяг акцизного збору зріс майже у два рази, а з підвищенням життєвого рівня населення зростатиме його надходження до бюджету.

   Головні відмінності акцизного збору від податку на додану вартість полягають у наступному:

  - внаслідок досить обмеженого кола підакцизних товарів акцизний збір порівняно з податком на додану вартість значно менше впливає на загальний рівень цін у суспільстві. Водночас, зважаючи на те, що обидва податки належать до непрямих податків і долучаються до цін на товари і послуги у формі надбавки, вони певною мірою впливають на процеси ціноутворення;

   - завдяки уніфікованій ставці податок на додану вартість є нейтральним щодо механізму ринкового ціноутворення, а акцизний збір за рахунок диференціації ставок суттєво впливає на структуру ринкових цін і рівень споживання підакцизних товарів;

  - на відміну від стабільних і рівномірних надходжень до бюджету від ПДВ, доходи від акцизного збору менші за обсягом і найбільш ризиковані за показниками стабільності надходження;

   - порівняно з податком на додану вартість акцизний збір вважається більш справедливим, оскільки підакцизні товари споживаються переважно найзабезпеченішими верствами населення.

    До складу податкових надходжень четвертої групи належить також плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності та плата за ліцензії на певні види господарської діяльності. Об´єктом патентування деяких видів підприємницької діяльності є торгівельна діяльність за готівкові кошти та із використанням інших форм розрахунків і кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (враховуючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність із надання послуг у сфері ігрового бізнесу і побутових послуг. Торговий патент за плату одержують юридичні особи і суб´єкти підприємницької діяльності, які не мають статусу юридичної особи, резиденти і нерезиденти, що займаються згаданими видами підприємницької діяльності.

   Для впорядкування розвитку підприємництва законодавчо визначено ліцензування окремих видів підприємницької діяльності. Правила та умови ліцензування встановлює Ліцензійна палата України. За її поданням Кабінет Міністрів України затверджує перелік органів, яким надається право на видачу ліцензій для провадження певних видів підприємницької діяльності. Для впорядкування видачі ліцензій створено Єдиний ліцензійний реєстр, до якого надсилається електронна інформація про видані ліцензії та зміни у відомостях про суб´єктів підприємницької діяльності.

   Мито — непрямий податок, який стягується при перетині митного кордону України, тобто з імпорту, експорту та транзиту товарів. Згаданий податок включається у ціни на товари і сплачується за рахунок покупця. Ставки мита єдині для всіх суб´єктів зовнішньоекономічної діяльності незалежно від форми власності, організації господарської діяльності й територіального розташування. Встановлення митних пільг та зміну ставки мита здійснює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів.

    В Україні застосовуються такі види мита: ввізне (імпортне), вивізне (експортне), транзитне, сезонне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне. Мито на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладанню, нараховуються на основі їхньої митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включають ціну товару, зазначену в рахунку-фактурі, та фактичні витрати, що не включені до рахунка-фактури: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту митного кордону; комісійні та брокерські; плату за використання об´єктів інтелектуальної власності тощо. За методами нарахування застосовуються такі види мита: адвалерне (нараховується у відсотках до митної вартості товарів, що обкладаються митом); специфічне (нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товару); комбіноване (поєднує обидва види згаданого митного обкладання).

   Мито нараховується митним органом України відповідно до ставок єдиного митного тарифу і сплачується як у валюті України, так і в іноземній валюті. Мито зараховується до доходів Державного бюджету.

   Джерелом доходів Державного бюджету також виступають консульські збори. Вони справляються за оформлення ввізних документів для в´їзду в Україну, які надаються дипломатичними представництвами та консульськими установами України. Консульські збори включають надходження за автоматизовану обробку візової анкети, оформлення візи, подовження терміну дії візи, надання візової підтримки, інші візові операції.

   Шоста група податкових надходжень об´єднує інші податки, зокрема: групи місцевих податків і зборів; фіксований сільськогосподарський податок; єдиний податок для суб´єктів малого підприємництва; збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

   Фіксований податок для сільськогосподарських товаровиробників запроваджено з метою спрощення системи оподаткування в галузі сільського господарства та спрощення механізму сплати податків сільськогосподарськими товаровиробниками. Платником фіксованого сільськогосподарського податку у 2012 р. може бути суб´єкт господарювання, який здійснює діяльність у галузі сільського господарства (сільськогосподарські підприємства, селянські та рибальські господарства), та може довести, що сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за 2013 p., перевищує 75% загальної суми валового доходу підприємства. Платники згаданого податку не сплачують земельний, транспортний і комунальний податки, збір за геологорозвідувальні роботи, плату за придбання торгового патенту, а також збір за спеціальне водовикористання незалежно від напрямку використання водних ресурсів.

   Платники фіксованого сільськогосподарського податку перераховують визначені суми до місцевого бюджету за місцем розташування земельної ділянки.

   Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб´єктів малого підприємництва запроваджена для таких його суб´єктів:

—фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб і обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 5000 тис. грн.;

—юридичних осіб — суб´єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких за рік середня облікова чисельність працівників не перевищує 50 осіб і обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн. грн.

    Суб´єкти малого підприємництва — фізичні особи — мають право самостійно обрати спосіб оподаткування доходів за єдиним податком шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку. Ставка цього податку встановлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності і не може становити менше 20 грн. та більше 2000 грн. на місяць. У разі, коли фізична особа — суб´єкт малого підприємництва — здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлено різні ставки єдиного податку, вона має придбати одне свідоцтво і сплачувати єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки. Суб´єкт підприємницької діяльності - фізична особа, яка сплачує єдиний податок, — звільняється від обов´язку нарахування, відрахування та перерахування до державних цільових фондів зборів, пов´язаних з виплатою заробітної плати працівникам, які пе­ребувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім´ї. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства сплачують суб´єкти підприємницької діяльності, які реалізують в гуртовій і роздрібній торгівлі та у сфері громадського харчування алкогольні напої та пиво, включаючи імпортовані. Базою оподаткування служить виручка від реалізації алкогольних напоїв та пива, одержана на кожному етапі реалізації у гуртовій і роздрібній торгівлі, у сфері громадського харчування. Ставка збору становить один відсоток від бази оподаткування.

                                                                      РОЗДІЛ 2