Охорона рідкісних і зникаючих видів флори України ex situ в контексті реалізації глобальної та європейської стратегій збереження рослин

Тривалий час головним завданням ботанічних садів і дендропарків були інтродукція та акліматизація перспективних видів рослин із природних флор різних регіонів для їх подальшого використання в озелененні міст і сіл, а також у сільському господарстві. Сьогодні пріоритет у роботі цих науково-дослідних установ як в Україні, так і в світі змінився. Тепер одним із основних завдань є культивування рідкісних і зникаючих видів із їх подальшою репатріацією у природні місця зростання з метою збереження генофонду рослин світової флори. Це положення закріплене в багатьох міжнародних документах, насамперед у Глобальній стратегії збереження рослин [5] і Європейській стратегії збереження рослин на 2008-2014 р. [42]. У цих документах під номером 8 чітко сформульовані завдання для ботанічних садів щодо збереження рослин ex situ до 2010 і 2014 років відповідно: 60 % рідкісних видів рослин мають бути представлені в колекціях ботанічних садів, переважно тих країн, у флорах яких вони репрезентовані, та 10 % - у програмах реставрації екосистем.

Історія науково обґрунтованої охорони рідкісних і зникаючих видів у ботанічних садах світу налічує більше 85 років. Вона бере початок від 1923 р. – з моменту розробки найперших рекомендацій щодо діяльності ботанічних садів у сфері охорони рослин [9], хоча у тій чи іншій формі окремі проекти та заходи, спрямовані на збереження та розмноження рідкісних видів у ботанічних садах, впроваджувалися і раніше. В Україні ідею про необхідність культивування рідкісних і зникаючих видів, як одного з ефективних методів збереження рослин, очевидно, вперше було висловлено у статті М.І. Котова та С.С. Харкевича «Охорона природи в Українській РСР та завдання ботаніків» [22]. Перший крок у напрямку її практичної реалізації наприкінці 1960-х років зробив С.С. Харкевич, під керівництвом якого була сформована невелика колекція рідкісних рослин у відділі природної флори Центрального республіканського ботанічного саду АН УРСР (нині -Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України). Починаючи з 1970 р. цю справу продовжив В.Г. Собко, який створив ділянку «Рідкісні види флори України», значно збагативши існуючу колекцію. Протягом наступних 35 років подібні колекції створюються у більшості ботанічних садів України. Однак у процесі цієї роботи постали й проблеми, зокрема, відсутність чітких критеріїв для з’ясування статусу рідкісності конкретного виду та єдиного методичного підходу до створення колекцій. Першу проблему частково розв’язали після виходу в світ «Красной книги...» [23] та «Червоної книги УРСР» [38], а друга залишається невирішеною й досі: колекції рідкісних рослин по-різному представлені в ботанічних садах і дендропарках.

Найчастіше для таких колекцій виділяють окремі ділянки, що загалом забезпечує їхню наочність, однак частина видів періодично зникає з цих колекцій, оскільки більш-менш одноманітні умови ділянок не відповідають еколого-ценотичним потребам усіх видів. Часто окремі рідкісні види рослин представлені у складі інших колекцій або експозицій - «Система вищих рослин», «Лікарські рослини», «Колекція ефемерів та ефе мероїдів», «Дендрарій» тощо. На жаль, такий підхід не забезпечує наочності колекції рідкісних рослин. І останній варіант - це культивування рідкісних видів на ботаніко-географічних ділянках, найбільш наближених за своєю структурою і видовим складом до природних ценозів різних ботаніко-геогра фічних зон. Як свідчить досвід [7, 25, 26], цей метод оптимальний, ос кільки дає змогу не лише вирощувати від кількох десятків до сотень особин певного виду, а й формувати стійкі інтродукційні популяції, здатні самостійно підтримувати чисельність і структуру. Однак і цей підхід має два суттєві недоліки: по-перше, створити штучні зональні трав’яні уг руповання по за їхнім природним ареалом надзвичайно складно, оскільки інтродуценти часто поступово витісняються місцевими видами [41], а по-друге, такі колекції формують переважно в тих ботанічних садах і дендропарках, які займають велику територію: Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка, Донецькому ботанічному саду НАН України та ін. Та все ж і в менших за площею ботанічних садах (Ботанічний сад ім. акад. О.В. Фоміна Київського націо нального університету імені Тараса Шевченка, Криворізький ботанічний сад НАН України) іноді створюють окремі ботаніко-географічні ділянки, як, наприклад, «Степи України».

Шукаючи вихід із цієї проблеми, Т.М. Черевченко наголошує на необхідності поглибленої спеціалізації як власне ботанічних садів, так і колекцій рослин із урахуванням можливостей установ і кліматичних особливостей регіонів, у яких вони знаходяться [40]. Тому під егідою Ради ботанічних садів і дендропарків України розпочато програму, спрямовану на збільшення репрезентативності рідкісних видів флори України в ботанічних садах і дендропарках. Згідно з цією програмою територія України умовно поділялася на 10 регіонів: Дніпропетровський, Донецький, Житомирський, Київський, Львівський, Нікітський (Кримський), Одеський, Ужгородський, Хар ківський і Чернівецький, у кожному з яких за ботанічними садами закріплюються певні види рослин, занесені до «Червоної книги України», переважно з місцевих флор, і ці види визначаються як пріоритетні для збереження ex situ в регіоні [32].

Оцінити ефективність цієї програми сьогодні надзвичайно важко через обмеженість або відсутність інформації про динаміку колекцій ботанічних садів і дендропарків після її запровадження. З цієї ж причини неможливо встановити, наскільки близька наша держава до виконання міжнародних завдань, визначених Глобальною та Європейською стратегіями збереження рослин. Протягом останніх двадцяти років в Україні опубліковано лише 13 каталогів рослин ботанічних садів і дендропарків [1, 4, 11-20, 24], але, за даними Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, у 2002 р. у країні функціонували 22 ботанічні сади та 35 дендрологічних парків. Отже, достовірність інформації про культивування рідкісних і зникаючих видів становить не більше 23 %. При цьому не враховується той факт, що колекції ботанічних садів змінюються з високою динамічністю, тому опубліковані каталоги вже на наступний рік не відображають абсолютно точної інформації про колекції. Для прикладу: в каталозі рослин Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка за 1997 р. [13] вказується, що в саду вирощуються 182 види з «Червоної книги України» [36], а вже за даними 2005 р. [10] їх 136; а в «Каталозі рослин Національного дендропарку «Софіївка» за 2000 р. [15] ідеться про культивування чотирьох видів зі «Світового Червоного списку» [28], шести - з «Європейського Червоного списку  [34] і 28 видів із «Червоної книги України» [36], проте за усним повідомленням завідувачки відділу природної флори цієї установи канд. біол. наук А.А. Куземко у 2009 р. ці показники становили 11, 7 і 37 видів відповідно.

В таблиці 4.2.1 наведеноРепрезентативність рідкісних і зникаючих видів у деяких ботанічних садах і дендропарках України, дані показали, що наші ботанічні сади та дендропарки виконують міжнародні зобов’язання тільки для видів судинних рослин, вказаних у додатках Бернської конвенції [3]. Показники репрезентативності рідкісних видів, вміщених у третій редакції «Червоної книги України» та «Світовому Червоному списку» [28], перебувають у межах 50 %, і для 2010 р. є оптимістичними, оскільки збільшити їх до 60 % до 2014 р. цілком можливо. Для прикладу: в російських інтродукційних центрах вирощують 54 % видів судинних рослин із «Червоної книги Російської Федерації», що вважається результатом, близьким до виконання міжнародних завдань [6]. Найгірший стан справ із культивуванням у ботанічних садах України рідкісних видів з «Європейського Червоного списку» [34] - цей показник сягає лише 35 %.