У багатьох соціальних службах для забезпечення телефонного консультування діють телефони довіри. Телефон довіри – форма соціально-терапевтичної допомоги, адресованої особам, які перебувають у кризових станах і звертаються по допомогу через телефонний зв'язок.
Першу «лінію довіри» було створено в 1953 р. у Лондоні, відтак ця практика утвердилася в багатьох країнах світу. Зараз у світі функціонують тисячі служб телефонної допомоги. Вони забезпечують особам у кризовій ситуації негайний телефонний зв'язок зі співчуваючим анонімним слухачем, який володіє особливою технікою роботи з абонентами по телефону. Як правило, це психологи, психіатри, психотерапевти, соціальні працівники.
Перші служби телефонної допомоги діяли як центри із запобігання суїциду (навмисне самоушкодження зі смертельним фіналом). Тепер вони надають послуги особам, які переживають будь-який вид емоційної кризи: проблеми, пов'язані із сімейним життям, адаптацією до нових умов, вагітністю, абортами, шкільними конфліктами тощо. Більшість звертань до телефонних консультантів відбувається в стані психологічної кризи.
Перша розмова з клієнтом по телефону довіри, як правило, охоплює такі етапи: встановлення контакту (емоційне прийняття абонента); інтелектуальне оволодіння ситуацією (структурування ситуації, розкриття її зв'язку з контекстом життєвого шляху клієнта, «зняття гостроти», «терапія успіхами і досягненнями» тощо); планування дій, необхідних для подолання критичної ситуації; активна психологічна підтримка.
Працівники, які здійснюють телефонне консультування, повинні активно підтримувати віру клієнта в сенс життя; володіти вмінням авторитетною дією зняти в абонента стан розладу, бути конструктивними (здатними залучити до вирішення ситуації інших спеціалістів). Для цього вони повинні бути високоосвіченими, духовно розвинутими, психологічно грамотними людьми, здатними вислуховувати і розуміти інших, непідробне співчувати їм, уміти динамічно і гнучко мислити, оперативно знаходити відповіді на несподівані запитання, аргументовано переконувати тощо.
|
|
19. Які техніки і засоби доцільно використовувати під час проведення групової соціальної роботи?
Організація і проведення занять групи залежать від мети і призначення групи, ситуацій, які виникають у процесі групового розвитку. Проте чи не найсуттєвішим їх елементом є організація комунікації між учасниками групи. Для цього організатори групових занять можуть застосовувати такі засоби і техніки:
аудіовізуальні засоби (перегляд навчальних відео-фільмів, прослуховування тематичних аудіопрограм);
друковані матеріали (опитувальники, звіти);
емпіричні методи (вправи, ігри, рольові ігри; наприклад, під час групової роботи для людей із проблемамипсихічного здоров'я на тему «Активна участь у лікувальнійтерапії» один клієнт бере на себе роль лікаря та пояснює іншому клієнту, як треба приймати ліки, яка їх побічна дія,якими можуть бути наслідки, якщо їх не прийняти, тощо;переконуючи під час заняття когось, він переконує себе);
графічні матеріали (діаграми, фотографії, записи нафліпчарті тощо, наприклад, під час групової роботи із нар-козалежними можна скласти діаграму «Але чому?», якадемонструє причинно-наслідкові зв'язки вживання наркотиків, ставлення оточуючих до наркозалежних осіб, що допомагає у виборі стратегії подолання проблеми);
зміна складу (робота в парах, трійках, малих групах).
Одним з найпростіших і найпопулярніших методів роботи з групою є «мозковий штурм» — техніка групової дискусії, яка заохочує учасників до активного обміну інформацією та досвідом. Для цього учасники сідають за загальний стіл обличчям один до одного. Ведучий у короткому виступі розкриває суть проблеми, причини її виникнення, результати, на які можна сподіватися від її розв'язання. При цьому важливо правильно і чітко сформулювати проблему (найчастіше — у формі запитання, що дає змогу учасникам дискусії генерувати свої пропозиції, відповідаючи на нього).
|
|