2020-07-12
143
Законом України "Про плату за землю" № 378/96-ВР від 19.09.96 р. передбачено, що використання землі є платним, платником податку за землю є власник землі або землекористувач, тобто юридична або фізична особа, права якої на земельну ділянку відповідно до Земельного кодексу України повинні бути засвідчені актом на право власності або право користування. Виходячи з площі земельної ділянки, що вказана у такому акті, розраховується податок на землю, з урахуванням її грошової оцінки.
Статтею 7 цього Закону встановлено, що ставка земельного податку з земель, грошова оцінка яких проведена, складає 1 % щодо їх грошової оцінки, крім земельних ділянок, вказаних у частинах п'ятій-десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.
Статтями 8 та 11 Закону України "Про плату за землю" встановлено, що при обчисленні земельного податку за землі, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення "... за межами населених пунктів, платники застосовують одну ставку - 5% від грошової оцінки 1 га ріллі по області. Ставка за земельні ділянки, надані на землях водного фонду" - 0,3% грошової оцінки 1 га ріллі по області.
Впливають на плату за землю опосередковано Земельний кодекс України та інші закони України, зокрема закони про державний бюджет України, які щороку встановлюють коефіцієнти до деяких ставок податку. Також пов'язані з платою за землю нормативні акти регулюють грошову (нормативну) оцінку землі, що використовується для розрахунку розміру земельного податку, мають вплив відповідні роз'яснення норм Закону про податок на землю Державною податковою адміністрацією України, Державним комітетом землі та іншими органами.
Земельний податок не сплачують (ст. 12 Закону України "Про плату за землю" №378/96-ВР від 19.09.96 р.) окремі категорії платників. Так, у 2003 р. звільнено від сплати земельного податку: - заповідники, в тому числі історико-культурні, національні природні парки, ботанічні сади тощо; - зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не займаються
підприємницькою діяльністю, та ін. Звільнено від земельного податку фізичних і юридичних осіб суб'єктів малого підприємництва, які відповідно до Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" №727/98 від 03.07.1998 р. сплачують податок лише за ті землі, які вони використовують для здійснення підприємницької діяльності, зазначеної у Свідоцтві про оплату єдиного податку (п. 6 Постанови КМУ №507 від 16.03.2000 р.).
Не сплачують земельного податку, відповідно до Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" №320-ХІУ від 17.12.1998 р., сільськогосподарські підприємства - платники фіксованого сільськогосподарського податку. Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" встановлена плата за землю - 2008 (податки растуть).
При оренді будівлі, споруди або іншого об'єкта основних засобів з відповідною частиною земельної ділянки платником земельного податку є не орендар, а орендодавець.
Сплата податку за землю орендарем як у складі орендної плати, так і окремо від неї, не може бути віднесена до витрат виробництва.
Якщо власники землі та землекористувачі - юридичні особи, що користуються пільгами щодо сплати податку, надають в оренду земельні ділянки, будівлі або їх частини, вони зобов'язані сплатити податок на землю та на ці об'єкти на загальних умовах. Якщо в оренду здається частина будівлі, податок на землю сплачується пропорційно площі, що надається в оренду.
У разі, коли будівля належить двом власникам, а земельна ділянка рішенням міської ради надана у користування одному з них, до переоформлення документів на право користування земельною ділянкою платником є тільки той власник, якому надана ділянка. До такого переоформлення другий власник не може включати сплачену ним частину загальної суми податку на землю до складу власних витрат.
Враховуючи, що плата за землю в Україні є загальнодержавним податком, механізм нарахування і сплати його встановлюється Верховною Радою. Органам влади дозволяється збільшувати середні ставки плати за землю, затверджені ВР, але не більше ніж удвічі.
Залежно від призначення землі, існують різні підходи до справляння сплати:
1. Плата за сільськогосподарські землі. Ставки плати за землю з 1 га сільськогосподарських угідь встановлені у відсотках до їх грошової оцінки у розмірах:
1.1) для ріллі, сіножатей та пасовищ — ставка 0,1;
1.2) для багаторічних насаджень — 0,03;
1.3) по земельних ділянках, що використовуються за цільовим призначенням для сільськогосподарського виробництва плата складає 0,1.
2. Плата за землі в межах населених пунктів. Плата за землю в межах населеного пункту, по якій встановлено грошову оцінку, стягується за ставкою 1 % від грошової оцінки.
ПЗ = Ставка податку • Грошова оцінка землі • Кількість (га) землі
Якщо грошову оцінку не встановлено, тоді використовують ставки плати за землю, деференційовані залежно від таких факторів:
• групи населених пунктів за чисельністю;
• за віднесенням до певних зон.
У 2006 році по населених пунктах, грошова оцінка земель яких не проведена, застосовувалися ставки земельного податку збільшені в 3,1 раза. Крім того, у населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів України до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:
1) на Південному узбережжі Криму — 3,0;
2) на Південно-Східному узбережжі Криму — 2,5;
3) на Західному узбережжі Криму — 2,2;
4) на Чорноморському узбережжі (крім Криму) — 2,0;
5) у гірських і передгірських районах Карпат — 2,3 (крім окремих винятків);
6) на узбережжі Азовського моря, інших курортах — 1,5.
Порядок обчислення податку з прибутку
