Питання для обговорення

1.  Становлення особистості:

- психологія немовлят;

- психологія дітей;

- психологія юних;

- психологія людей зрілого віку.

1. Поняття про особистість.
2. Теорії особистості.
3. Спрямованість особистості.

Тези по питаннях семінару:

1. Становлення особистості:

ПСИХОЛОГІЯ НЕМОВЛЯТ

Чимало людей вважають, нібито психічний розвиток дитини починається тоді, коли вона усвідомлює перші слова, ходить, розмовляє, чи, принаймні, з миті народження, — і глибоко помиляються. Основи психічного розвитку дитини закладаються ще задовго до її появи на світ. Перш за все, подальший розвиток малюка залежить від священного моменту зачаття. Якщо дитина бажана, а не випадкова, то й подальший розвиток її й умови для нього будуть більш сприятливими:

В цьому грішному світі мудрість правди живе:

Випадкові є діти, кажуть, й крадені є...

Я ж дитя від любові, я щасливе дитя —

Бо мені із любові дарували життя.

Н.Дубравська

Не менше значення для майбутньої особистості має фізичний та психічний стан осіб, що вирішили зачати дитину, їхній настрій. Здоровий генетичний код пари, кохання, відсутність у крові алкоголю, нікотину та наркотичних речовин — це те, що сприяє закладенню фундаменту для формування та розвитку майбутньої особистості.

Статистика свідчить, близько 90% новонароджених мають усі передумови для подальшого розвитку. Однак деякі малюки обділені долею, бо народжуються з тими чи іншими вадами.

Однією з вагомих причин поганого здоров'я є генетичні порушення, успадковані від одного чи обох батьків. Серед генетичних хвороб особливо поширеною є хвороба Дауна, що спричинює тяжку розумову відсталість. Наукові дослідження свідчать, що синдром Дауна зумовлений (поряд з іншими факторами) віком матері. Деякі вчені стверджують, що у групі ризику народити дитину з цим захворюванням перебувають матері віком до 18 років та після 35.

Однак негативна генетична спадковість не єдина причина дитячих хвороб. Серед них є й інші: незадовільний стан здоров'я матері, вживання ліків під час вагітності, обмежена активність; маловітамінне, одноманітне харчування; переживання, поганий настрій, неспокійний сон, недоброзичливе ставлення близьких. Деякі наукові дослідження переконливо свідчать про те, що автономна нервова система плода особливо чутлива до хімічних змін, які відбуваються в організмі матері під час тих чи інших емоційних станів; вживання матір'ю алкоголю чи наркотиків, паління під час вагітності; ускладнення при пологах (наприклад, відсутність кисню протягом тривалого часу внаслідок обмотування дитини пуповиною тощо).

Важливо пам'ятати, що біологічні та соціальні фактори взаємодіють між собою, впливаючи на формування плода в період перинатального (внутріутробного) розвитку. Тому особливого значення набуває внутріутробне виховання. Перебуваючи в утробі, маля інтуїтивно відчуває все, чим живе його матір. Батьки мають можливість встановити контакт з дитиною задовго до миті її народження — для цього необхідно «спілкуватися» з нею: погладжувати живіт, промовляти до неї ласкаві слова, співати їй колискові, пояснювати складні ситуації (якщо вагітна жінка чогось злякалася, то подумки повинна попередити дитину, що це її не стосується і скоро минеться). Такий спосіб спілкування, на думку автора, сприяє ранньому розвитку музичних, літературних, комунікативних здібностей дитини (звичайно, за умови подальшої роботи в цьому напрямі).

Отже, важливо пам'ятати, що розвиток майбутньої особистості залежить від вдалого поєднання генетики та середовища, до яких пізніше приєднається воля. Ці фактори взаємопов'язані.

Криком дитина заявляє про свою появу на світ (це рефлекторний акт, що встановлює дихання). У перші дні вона пристосовується до життя завдяки рефлексам, якими наділила її природа: моргання, смоктання, чхання, схоплювання, плач, ковтання тощо.

У новонародженої дитини добре розвинений нюх — вона інстинктивно шукає материнське молоко. Це забезпечує їй тісний зв'язок з матір'ю. Ось чому так важливо не забирати маля від матері у пологовому будинку в перші години, підкріпити цей інстинкт.

Дитина має вроджену тенденцію до соціалізації. Ця тенденція полягає, в першу чергу, у готовності відповідати, реагувати на соціальні стимули. Вчені виявили цікаву закономірність: уже з першого дня життя дитина узгоджує свою поведінку зі звучанням людського мовлення, на звертання реагує по-різному: піднімає пальчик, брови, рухає бедром чи ніжкою тощо. Звичайно, це не означає, що немовля розуміє значення слів. Прямого зв'язку між спілкуванням і його поведінкою немає, спостерігається лише вибірковість реакцій на стимули. Однак те, що на безсмислове мовлення та шуми дитина не реагує, примушує замислитися і продовжити дослідження в цьому плані.

Дитина не може існувати самостійно, вона є безпомічною значно більше, ніж малюки всіх ссавців. Немовля використовує лише 23% (у 2-3 роки — 75%) можливостей мозкової діяльності порівняно з дорослою людиною. Фізичний розвиток порівняно з дорослими теж незначний. Однак цей період залежності від дорослого має свої переваги: дитина шляхом копіювання навчається певним рухам, діям, перебуваючи постійно з дорослими та спілкуючись з ними. Імітація дій дорослого дитиною не завжди закономірна, переважно вона випадкова. Однак взаємодія дитини з дорослими сприяє її розвитку як особистості. Дитина є найважливішою частинкою родинних зв'язків. Саме вона згуртовує родину, робить її міцною.

Сучасні дослідники Р.Шаффер і П.Емерсон внаслідок спостережень дійшли висновку, що немовлята поділяються на прихильних (дають себе любити, ласкаві, тихі, спокійні тощо) і неприхильних. Вчені вважають, що прихильність дитини породжується, в першу чергу, доглядом за нею, але не є його прямим наслідком.

М.Раттер стверджує, що неконформні діти одержують в сім'ї кращий догляд, ніж конформні. Наприклад, діти, що не мають звички регулярно спати, їсти, часто вередують, навіть, здавалося б, без причин, викликають більше невдоволення та критики з боку дорослих, ніж ті, які поводяться спокійно і врівноважено. Можливо, це й так. Але погодьтесь, що неспокійні діти мають більше контактів з дорослими, спілкуються з ними частіше, бо їхня поведінка вимагає додаткової уваги батьків, змушує їх розмовляти з дитиною, співати їй пісень, гратись.

При правильному спілкуванні з дитиною її ставлення до обох батьків буде однаковим, рівноцінним. Це можливо за умови, що батько не лише допомагатиме матері виконувати важку роботу, а й буде гратись з дитиною, спілкуватись з нею.

Існують загальні закономірності розвитку рухів немовляти.