Етапи моторного розвитку немовляти

 

 

Поза немовляти при народженні

Підняте підборіддя (1 місяць)

Піднята грудна клітка (2 місяці)

Сидить у дитячому стільчику

і бавиться підвішеними іграшками (6 місяців)

Сидить самостійно (7 місяців)

Стоїть зі сторонньою допомогою (8 місяців)

Повзає (10 місяців)

 

Ходить, тримаючись за руку (11 місяців)

Встає, тримаючись за меблі (12 місяців)

Піднімається по сходах (13 місяців)  

Стоїть самостійно (14 місяців)

Ходить самостійно (15 місяців)

При цьому варто пам'ятати, що рівень розвитку кожної дитини є індивідуальним (в одних він пришвидшений, в інших, навпаки, сповільнений).

ПСИХОЛОГІЯ ДІТЕЙ

До XV ст. суспільство не виокремлювало період дитинства як особливий. Можемо пригадати з історії, літератури, мистецтва, що дітей на картинах зображали непропорційно великими, подібними до дорослих. Малюки перебували в місцях праці та розваг батьків.

Особливу увагу почали приділяти дітям лише з XV ст. Для них стали споруджувати ігрові майданчики, окремі спальні. У XIX ст. стає модним написання біографій, що спонукає до спостережень за дитиною, за тим, як відбуваються зміни в її інтелектуальному та соціальному розвитку. У цьому напрямі проводяться певні наукові дослідження (Ч.Дарвін, С.Холл, А.Гессл та інші), які ставлять перед собою такі запитання: Чи мислять діти і як саме? Як вони граються з ровесниками? На чому грунтуються їхні стосунки з батьками та дорослими? Які зміни відбуваються у розвитку дитини з моменту народження? Що спричинює ці зміни? У чому полягають відмінності у розвитку дітей?

Сьогодні ці питання досліджує дитяча психологія. Відповідно до психологічного рівня розвитку ми називаємо дітьми осіб у віці від 1 до 15років. Однак розрізняємо:

- ранній період (1-2 роки),

- дошкільний (2-6 років),

- молодший шкільний (6-9 років),

- підлітковий (9-15 років).

Кожний період має певні особливості, по-своєму впливає на формування особистості дитини.

Для дитини раннього періоду основним шляхом формування майбутньої особистості залишається спілкування з дорослими, оскільки саме другий рік життя є сенситивним до оволодіння мовленням, а через нього і соціальним досвідом певного рівня.

Важливо встановити тісні зв'язки з дитиною саме в початковий період її життя, бо це матиме великий вплив на її формування. Мислення дитини раннього віку конкретно-образне, основний вид діяльності — вправляння, маніпулювання предметами. Основні досягнення цього періоду — ходьба, мовлення.

Для дошкільного віку характерним є наочно-образне мислення, безпосереднє емоційне сприймання (діти не розуміють переносне значення слів, все сприймають буквально), симпатія до дорослих та дітей і здатність їм співчувати, хоча поведінка дошкільнят є дещо імпульсивною, бо вони керуються емоціями.

Дослідження вчених різних країн переконливо свідчать про важливість цього періоду в житті людини, бо саме в цей час закладається характер майбутньої особистості. Л.Толстой стверджував: «Від п’ятирічної дитини до мене — один крок, від новонародженої до п'ятирічної — величезна відстань, від зародка до новонародженого — прірва».

У процесі спілкування дорослі допомагають дитині усвідомлювати себе, формувати своє «его». Наш догляд і спілкування з дитиною свідчать про нашу любов. Схвалення її поведінки є ознакою любові. Якщо зусилля, вчинки дитини схвалюються з боку дорослих, то вони закріплюються у сталі форми поведінки. На цій основі дитина робить нові зусилля, спроби, іноді зовсім відмінні від попередніх. Регулятором такої поведінки є емоції.

Не менш важливим для формування, зародження нової особистості є і фізичний розвиток, оскільки оволодіння рухами дає змогу дитині стикатися все з більшою кількістю предметів, ситуацій, об'єктів, що стимулює її допитливість і спілкування.

Вперше дитина «народжується» як особистість у два-три роки, коли впевнено заявляє всім про своє існування, виявляючи свою волю, свої бажання: «Наталя хоче пити», «Наталя хоче сама одягатися» тощо. Вона не терпить наказів, утиску, ущемлення своїх інтересів. Цікаво, що про себе дитина спочатку говорить у третій особі, тобто так, як звертаються до неї дорослі. Говорячи «Я», вона демонструє вже свою незалежність, самостійність.

Якщо дорослі не помічають змін у поведінці дитини, то в неї настає «криза трьох років». Це виявляється у негативізмі — малюк опирається авторитету батьків, не піддається їхньому впливу, не бажає виконувати їхні вказівки. Якщо дорослі поважають індивідуальність дитини, прислухаються до її думки, то поступово до чотирьох років негативізм минає, оскільки дитина переконується, що розумна слухняність винагороджується більше і це в жодному разі не нівелює її самостійність, індивідуальність.

У період з трьох до шести років дитина навчається розуміти і відрізняти хорошу поведінку від поганої. При неправильних формах поведінки важливо використовувати методику природного наслідку — не можна карати дитину невідповідним шляхом (морально, фізично). Наприклад, якщо дитина розбила вазу, то не слід її лупцювати, ставити у куток. Натомість треба пояснити, що тепер батьки заощаджуватимуть на нову вазу, а отже, певний час не купуватимуть морозиво чи солодощі, іграшки. Така дитина з часом буде більш обережною з речами, а санкції батьків справедливі, бо є природним наслідком поведінки дитини.

У будь-якому випадку дитині треба дати зрозуміти, що не вона є поганою, а її вчинки. Таким чином дитина навчиться розрізняти поняття «я» і «мої дії», «моя поведінка». Ми повинні любити дитину такою, якою вона є і не утотожнювати її з її поведінкою.

Дошкільнята прагнуть взаємодії та спілкування, як і в попередньому періоді, однак тепер у них виникає велике бажання бути разом з ровесниками, гратися з ними. Важливо те, що діти люблять гратися з іншими дітьми, незважаючи на їх стать, національність, релігійну приналежність чи соціальний статус (дорослі можуть їм навіювати думки з цього приводу, але діти забувають подібні вказівки, коли їх не контролюють). І це дуже хороша якість майбутньої особистості — істинний гуманізм.

Цікаво, що коли дитина не відвідує дошкільний заклад і з певних причин не товаришує з однолітками, то вона грається з уявним товариством. Щоправда, така дитина вчиться керувати, бути лідером (адже не відбувається зміна виконавців головних ролей), пізніше їй важко підкорятись комусь у товаристві.

До школи дитина приходить як динамічна, ще не сформована особистість з певними уявленнями, звичками. Ці емоції та соціальні якості мають вплив на навчання дитини. Якщо дитина постійно відчуває любов дорослих, їхню підтримку та заохочення, вміє добре поводитись, то вона швидко ввійде в контакт з іншими дітьми і вчителями, їй буде відносно легко адаптуватися до нових умов, не доведеться «ламати» свою особистість.

Підлітки особливі тим, що прагнуть виглядати дорослими, але за своєю зрілістю є ще дітьми. Однак їм дуже хочеться, щоб до їхньої думки прислухались, поважали їхні погляди, поводились з ними як з особистостями. Для них великого значення набуває оцінка товаришів (іноді більше, ніж рідних та авторитетних осіб). Вони починають замислюватись над питаннями «Хто я є?», «Яке моє місце в цьому житті?».

Саме в підлітковому віці у стосунках дітей різної статі важливими стають проблеми зовнішньої привабливості, їхня поведінка відзначається амбівалентністю (суперечливістю): взаємний інтерес співіснує з відокремленістю хлопчиків і дівчаток. Симпатія нерідко виявляється у неадекватних формах: зовнішній агресії, індиферентності, гострій критиці тощо.

Відбуваються кардинальні зміни в організмі дитини на шляху до біологічної зрілості й статевого дозрівання. Соматичні зміни, перебудова моторного апарату супроводжуються деяким порушенням пропорцій тіла, певною дисгармонією рухів. Саме це спричиняє їх дратівливість, загальну неврівноваженість, періодичну млявість, апатію.

Більшість підлітків при об'єктивному ставленні до їх особи проходять цю стадію безболісно. Однак у цей період вони дуже ранимі, дещо імпульсивні у своїй поведінці, не зовсім реально уявляють наслідки тих чи інших вчинків, а «тому можуть мати різні проблеми: у них зникає бажання вчитись, знижується працездатність, погіршується успішність, апетит, з'являється безсоння, як наслідок — неврози та депресії, вони відсторонюються від друзів. Зростають вияви негативізму до батьків; не знайшовши їх розуміння, не відчувши підтримки, деякі підлітки тікають з дому. Ми повинні любити дітей за будь-яких умов, приймати їх такими, якими вони є, допомагати їм вийти з кризи.

Кінцевим наслідком недбалого, жорстокого ставлення до дитини може бути суїцид. При перших же натяках дитини про наміри вчинити самогубство важливо звернутись за допомогою до лікаря-психолога. Розмова про самогубство є спробою нагадати про себе, це крик душі, а не звіряння таємниці.

У зв'язку з відсутністю досвіду та критичного ставлення до дій та поведінки старших підлітки наслідують як позитивне, так і негативне. Тому дуже важливо, щоб позитивний досвід навколишньої дійсності став домінуючим у їхньому житті. Підлітки захоплюються усім популярним, сучасним. Вони відносно правильно оцінюють своїх товаришів, однак самооцінка часто неадекватна. У цей період формуються їх перші диспозиції.

Цікаво, що підлітки об'єднуються за інтересами, за статевими ознаками. Молодший юнацький вік — це період формування стійкої дружби і приятелювання, зокрема між юнаками та дівчатами. Вони цінують відданість, чесність, довіру, взаємодопомогу, вміння берегти таємниці. Велику увагу звертають на зовнішній вигляд симпатії, її привабливість, стильність. Наприкінці підліткового періоду діти починають осягати філософію життя, закохуються, пишуть вірші, ведуть щоденники.

Отже, ми з вами простежили, як безпомічне немовля поступово сформувалося у відносно самостійну особистість —підлітка.

ПСИХОЛОГІЯ ЮНИХ

Період юнацтва охоплює вік від 16 до 21 року (повноліття). Більшість нормально розвинених дівчаток та хлопчиків досягли сексуальної зрілості ще в ранньому підлітковому віці, а фізичної — наприкінці. Це багато в чому визначає подальший розвиток особистості. Становлення особистості залежатиме від багатьох чинників: школи, батьків, друзів, суспільства і, на нашу думку, в першу чергу, від самої особистості.

Звичайно, поки дитина живе в сім'ї, вона певною мірою залежить від норм і цінностей родини. Хороша сімейна атмосфера сприяє тому, що діти люблять і поважають батьків, прислухаються до їх думок, однак вміють робити висновки, намічають цілі й досягають їх, вчаться жити власним розумом. Дуже важливо з боку батьків навчитись також поважати своїх дітей, послабити надмірний контроль, до якого вони звикли з раннього дитинства. У протилежному випадку в сім'ях виникають непорозуміння, сварки, відчуження, «спілкування» за допомогою записок (оскільки діти можуть не розмовляти з батьками тижнями). Інтерес до життя дитини та її потреб, глибоке розуміння її проблем і переживань, вияв позитивних думок та емоцій, віра в її сили, мудра порада (коли її питають) — це те, чого так очікують від нас юнаки та юнки.

Велике значення для юних має думка оточення, в якому вони перебувають, тому вони намагаються стежити за своєю зовнішністю, виробляють свій стиль, який відповідав би внутрішньому складу особистості.

Щоб бути незалежними, юнаки намагаються утвердитися в житті, знайти роботу, хоча не мають ще для цього досвіду, а тому іноді переживають стан загальної невизначеності.

Юнацький період характеризується більш стриманими емоціями порівняно з підлітковим, поведінка юнаків уже не є такою імпульсивною. Інтереси їх дуже різноманітні, але тут є статеві відмінності: хлопчиків цікавить більше спорт, техніка, подорожі, телевізійні передачі, окрім цього, музика, улюблені тварини; дівчаток — модний одяг, кухня, поезія, косметика. До навчання ставляться більш серйозно, порівняно з підлітками, оскільки починають виявлятися професійні інтереси. І хлопці, і дівчата намагаються більше уваги приділяти предметам, які необхідні для їхньої майбутньої професії. Оскільки інтелектуальні можливості в цей період якісно зростають, юнаки та дівчата стають більш незалежними, самостійними. У них формуються певні соціальні й політичні позиції, що сприяє усвідомленню свого місця у суспільстві, модифікації ціннісних орієнтацій, вони прагнуть зрозуміти своє призначення. У цей час деякі з них вважають батьків консерваторами і прагнуть виокремитися з натовпу, розкритися як індивідуальність, іноді навіть реакційним шляхом.

У юнацький період (особливо після 18 років) чимало хлопців і дівчат хоче жити власним життям, вони вступають у ранні шлюби, народжують дітей. У цей період настає конфлікт цінностей: норми суспільства часто суперечать наявним ціннісним орієнтаціям особистості, сформованим у сім'ї. Особистість стає перед вибором, при цьому є максималістом. Зміни в житті особистості, середовище, оточення формують характер упродовж всього її життя.