Міжнародна організація зі стандартизації

1 2 3 4 5 6 7

Міністерство освіти і науки України

Національний аерокосмічний університет

Ім.М.Є.Жуковського

“Харківський авіаційний інститут”

Кафедра прийому,передачі та оброблення сигналів

№504

Метрологія,стандартизація,сертифікація

Та акредитація.

Конспект лекцій для заочного факультету.

За матеріалами підручників:

Г.А.Саранча”Метрологія,стандартизація,

відповідність,акредетація та управління

якістю”-К.:ЦНЛ,2006.

В.Д.Цюцюра,Д.В.Цюцюра”Метрологія,

основи вимірювання,стандартизація та

сертифікація”-К.:знання,2005.

Харків 2008

Глава 1

1.1. Історія розвитку стандартизації

З розвитком суспільства удосконалювалась трудова діяльність людства, з'яви-лася потреба у збільшенні випуску продукції та товарообміні, розробці нових знарядь праці, обладнання, устаткувань і технологій для випуску продукції. Про-ходить постійний відбір найбільш досконалих результатів трудової діяльно-сті з метою їх використання в подальшій роботі, виробництві. Так, у III ст. до н. е. під час будівництва пірамід у Єгипті використовували тесані камені точних розмірів.

Відомі архітектурні споруди Греції складені з невеликої кількості стандартних деталей: колон, портиків, перемичок та ін. У стародавньому Римі для будівницт-ва водогону використовували труби стандартних розмірів. Найпоширенішою була труба діаметром п'ять пальців. У XV ст. у Венеції будували судна із заздале-гідь виготовлених стандартних деталей та вузлів (носова частина, корма, вітрила, щогли тощо), завдяки чому вони мали однакову швидкість і під час морського бою могли триматися разом.

Початок стандартизації в Росії було покладено в середині XVI ст. У 1553 р. указом Івана Грозного було запроваджено стандартні нормальні калібри-кружала для вимірювання ядер до гармат. У 1550—1560 рр. для будівництва храму Васи-лія Блаженного російські будівничі використовували цеглу стандартних форм і розмірів. В Німеччині у 1870 р. вперше було встановлено єдиний розмір цегли для всієї країни.

Для будівництва міста-фортеці Свіяга в 1551 р. на річці Свіяга (під Казанню) використали стандартні дерев'яні деталі, які виготовлялися під Угличем за крес-леннями російського інженера-будівельника І.Г. Вигодкова. Це дало змогу побу-дувати фортецю за літо 1551 р.

Москву відбудовували після пожежі 1812 р. лише за 5 років завдяки тому, що заздалегідь були заготовлені деталі й частини будівель для збирання їх на місці забудови столиці.

Широкого розвитку стандартизація набуває в період розвитку машинного виро-бництва. Взаємозамінність стала поштовхом до масового виробництва деталей, вузлів і складних виробів. Значною подією стало введення в 1841 р. в Англії дю-ймової різьби Вітворта. Згодом від дюймової різьби в Європі перейшли до метри-чної різьби.

Значною подією в розвитку науки і техніки стало створення метричної система мір, яка 7 квітня 1795 р. законодавчо була прийнята Національними зборами Фр-анції. 20 травня 1875 р. представники 19 країн Європи, Азії та Америки підписа-ли Міжнародну метричну конвенцію і заснували Міжнародне бюро мір і ваги, що відіграло значну роль в міжнародному прогресі. Сьогодні метрична система при-йнята більшістю держав світу.

Під час Першої світової війни були засновані перші національні організації зі стандартизації у Голландії (1916), Німеччині, Франції, Швейцарії і США (1918), Канаді (1919) та ін.

Постійне поширення міжнародного товарообміну та співробітництво в науці й техніці сприяло утворенню в 1926 р. Міжнародної асоціації зі стандартизації (ІСА), робота якої була перервана Другою світовою війною.

У 1946 р. у Лондоні на базі існуючого бюро зі стандартизації було засновано Міжнародну організацію зі стандартизації (180), до складу якої увійшли 33 краї-ни. Нині 180 — одна з найбільших міжнародних технічних організацій, до якої входять більше 160 країн. Стандартизація впроваджується багатьма міжнародн-ими і регіональними організаціями.

1953 р. — створено Координаційну комісію зі сталі, уповноважену розроб-ляти Європейські стандарти для шести країн: Франції, Бельгії, Нідерландів, ФРН, Італії, Люксембурга.

1961 р. — на нараді в Парижі утворено Комітет європейської координації стан-дартів, нині — Європейський комітет стандартів (у рамках Європейського еконо-мічного співтовариства, Європейської асоціації вільної торгівлі, Комітету із зага-льного ринку) з великою кількістю робочих (галузевих) груп. Основна задача Ко-мітету — розробка загальних стандартів для країн, які входять до складу Європе-йського економічного співтовариства і Європейської асоціації вільної торгівлі. 15 вересня 1925 р. було створено Комітет зі стандартизації при Раді праці й оборо-ни, це офіційна дата запо-чаткування стандартизації в колишньому СРСР. Комі-тетом запроваджено перші обов'язкові стандарти, які одержали силу державного закону.

1954р. — створено Комітет стандартів, мір та вимірювальних приладів для ко-ординації роботи зі стандартизацїі в галузях народного господарства країни. Впр-оваджується державна система стандартизації (ДСС), що ґрунтується на єдиній системі нормативно-технічної, проектно-конструкторської і технологічної доку-ментації, міжгалузевих системах.

У 1970 р. Комітет стандартів, мір і вимірювальних приладів перетворено у Дер-жавний комітет зі стандартизації (Держстандарт). Вперше застосовуються еконо-мічні санкції за випуск продукції, яка не відповідає вимогам стандартів і технічн-им умовам. Опрацьовується набутий досвід у галузі стандартизації, удосконалю-ється Державна система стандартизації, яка визначає правила проведення робіт зі стандартизації в країні та прогресивні вимоги до якості продукції.

В 1992 р. в Україні створено Державний комітет стандартизації, метрологи та сертифікації (Держстандарт України), який є національним органом державного управління в галузі стандартизації, єдності вимірювань, сертифікації, державного нагляду за виконанням стандартів і представляє інтереси держави в міжнародних організаціях. Україна з 1993 р. є членом Міжнародної організації зі стандартиза-ції.

Міжнародна організація зі стандартизації

Початком міжнародної стандартизації є підписання в 1875 р. в Парижі Міжна-родної метричної Конвенції з організації Міжнародної комісії з мір і ваги. Безпо-середнє співробітництво різних країн у галузі стандартизації розпочалось у 1921 р., коли була проведена перша конференція секретарів семи національних ком-ітетів зі стандартизації. На цій конференції було вироблено організаційні принц-ипи, на основі яких у 1926 р. створено Міжнародну федерацію національних асоціацій зі стандартизації, до складу якої увійшли близько 20 національних організацій зі стандартизації, розроблено близько 180 міжнародних рекомендацій зі стандартизації, але з початком Другої світової війни її діяльність була припи-нена. У 1943 р. при Організації Об'єднаних Націй (ООН) створено Комітет з координації стандартів (ККС), до якого увійшли 18 країн антигітлерівської коалі-ції. Основним завданням цього Комітету було збереження досвіду міжнародної стандартизації та координація діяльності країн у галузі стандартизації у післяво-єнний час.

У Лондоні в 1946 р. відбулося спільне засідання ККС і делегатів 25 країн, на якому було прийнято рішення про створення Міжнародної організації зі стандар-тизації (ISO) і затверджено її статут, який визначив неурядовий статус цієї орга-нізації, структуру, функції керівних і робочих органів, методи роботи.

Основною метою ISO є забезпечення розвитку стандартизації та суміжних з нею галузей для сприяння міжнародному обміну товарами і послугами, а також розвитку співробітництва в інтелектуальній, науковій, технічній та економічній діяльності.

ISO як неурядова організація має консультативний статус ООН і є найбільшою міжнародною організацією в галузі стандартизації з широкого кола питань, її членами є 160 країн світу.

Сьогодні органи цієї організації знаходяться у Женеві (Швейцарія). Офіційні мови ISO — англійська, французька, російська. На цих мовах видаються усі матеріали та документи.

ISO складається із керівних і робочих технічних органів (рис 1.1.).

Вищим органом ISO є Генеральна асамблея, яка скликається один раз на три роки. До керівних органів належать Рада, Технічне бюро та Центральний секре-таріат. Вищими керівними особами є президент, який обирається на три роки, і Центральний секретаріат. Рада керує роботою ISO в перервах між сесіями Гене-ральної асамблеї. До складу Ради входять 18 комітетів-членів. На засіданнях Ради рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні комітетів-членів Ради. Поточну адміністративно-технічну роботу здійснює Центральний секретаріат. Технічне бюро з питань управління готує пропозиції щодо плануван-ня, організації та координації роботи комітетів.

Технічними органами Ради ISO є комітети, що розробляють питання міжнарод-ної стандартизації, сфери діяльності яких розмежовані.

Результатом діяльності САРОLСО є періодичне видання переліку національних і міжнародних стандартів, які становлять інтерес для організацій споживачів.

Сфера діяльності ISO розподілена між 214 технічними комітетами (ТК). Кожний ТК має затверджену Радою 180 сферу діяльності. Основним видом роботи ТК є розробка, погодження та подання на затвердження Ради проектів міжнародних стандартів.

Для безпосередньої розробки проектів міжнародних стандартів у межах ТК створюються підкомітети (ПК) і робочі групи (РГ). Сьогодні налічується близько 650 підкомітетів, до 1700 робочих груп.

Україна є повноправним членом ISO з 1993 р. і входить до складу комітетів: САСО,ТАСО, ШЕСО. Як національний комітет-член входить до складу Комітетів БЕУСО, КЕМСО, СОРОLСО. 25 ТК Держстандарту України співпрацюють з 96 ТК та ПК 180.