Проаналізуйте ефективність системи надання соціальної допомоги людям похилого віку

Будинок-інтернат системи соціального захисту – стаціонарна соціально-медична установа для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни і праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.

Територіальний центр соціального обслуговування є спеціальною установою, яка надає послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності. Територіальні центри мають у своїй структурі: відділення соціальної допомоги вдома, відділення соціально-побутової реабілітації; відділення гуманітарної та благодійної допомоги; відділення організації харчування; відділення денного перебування; лікувально-оздоровчий комплекс; відділення медично-соціальної реабілітації; стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання; спеціальні житлові будинки для самотніх непрацездатних громадян; лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні сільські господарства, у тому числі на госпрозрахунковій основі; дієтичні їдальні.

Соціальна робота з людьми похилого віку в Україні прирівнюється до соціальної роботи на рівні помічника соціального працівника в соціальних службах розвинених країн світу. За своїм характером вона є малопрестижною і низькооплачуваною. Робота із людьми пізнього віку дорослості завжди вважалась і вважається, на думку спеціалістів соціальної сфери і науковців, однією із найтяжчих як у фізичному, так і в психологічному плані. Нині більшість співробітників соціальної сфери (лікарі, медичні сестри, адміністрація, керівний та обслуговуючий персонал) вимушені працювати зі старими людьми через певні життєві обставини, а не внаслідок справжнього професійного покликання. У той час, коли за кордоном створюються вищі навчальні заклади для людей похилого віку, є розгалужена система рекреаційних і реабілітаційних закладів для цієї категорії населення, у нашій державі основна увага приділяється підтримці нормального життєвого рівня громадян похилого віку на рівні виживання.

У чому полягає специфіка соціальної роботи з людьми, які мають психічні розлади та інтелектуальну недостатність?

Базовими засадами соціальної роботи з цією цільовою гру-пою можна вважати:

- відмову від біологічного підходу, холістичний підхід;

- інтеграцію в суспільство;

- попередження інституціалізації та деінституціалізацію;

- нормалізацію;

- дестигматизацію;

- безперервність догляду;

- орієнтацію на потреби клієнта;

- мультидисциплінарний підхід;

- доступність послуг.

Загалом, одним з основних принципів роботи вважається імпаурмент (наснаження, активізація) родин розумово відсталих клієнтів.

Методи, які використовує соціальний працівник у роботі з розумово відсталими людьми, є типовими для професії взагалі. Проте для їхнього використання необхідно мати знання про особливості клієнтів цієї групи та навички роботи з ними.

Звичайно, лише проживання клієнтів у громаді – найліпше, у своїх родинах – може бути фактором протидії соціальному виключенню.

Ідеальний варіант соціальної роботи з розумово відсталим клієнтом – надання послуг соціальним працівником, який працює у складі мультидисциплінарної бригади.

Досі в Україні робота мультидисциплінарних бригад у закладах за місцем проживання – рідкісне явище і трапляється, здебільшого, як експеримент.

Робота соціального працівника первинної ланки з розумово відсталим клієнтом та його законним представником або доглядальником є вкрай виснажливою. У ній часто трапляються стресові ситуації. Особливими чинниками про-фесійного вигорання у роботі саме з цією групою клієнтів є необхідність багаторазового повторювання одноманітних дій, навчальних та побутових інструкцій, незначні результати або й повна відсутність результатів роботи у ролі вчителя соціальних та адаптивних умінь, неможливість задовольнити потреби клієнтів через недосконалість соціальної політики щодо організації державних послуг розумово відсталим клієнтам, необхідність працювати з агресивними клієнтами тощо.

Звичайно, як професіонал соціальний працівник повинен працювати над самооцінкою, особистісним професійним розвитком, підвищенням рівня професійних якостей.

Для забезпечення соціальної адаптації осіб з інтелектуальною недостатністю у багатьох розвинутих країнах створено систему надання таких соціальних послуг, як:

- раннє втручання;

- підтримка родин, які виховують розумово відсталу особу;

- фінансова допомога в догляді за інвалідом для непра-цюючого члена родини, не нижча за прожитковий мінімум; доплата за догляд для доглядальника, який працює неповний робочий день;

- оцінювання потреб інваліда та родини мультидисцип-лінарною командою фахівців, складання, виконання та моніторинг плану догляду;

- інтегроване/інклюзивне навчання;

- планування майбутнього для підлітків;

- кризове втручання;

- педагогічна корекція для інвалідів усіх вікових груп (індивідуальні та групові заняття) з метою вироблення та підтримки навичок автономного проживання, стереотипів безпечної поведінки та ін..

Соціальна робота з клієнтами з інтелектуальною недо-статністю потребує високого рівня володіння різноплановими знаннями та навичками. Допомагаючи клієнтам, соціальні працівники можуть виконувати різні ролі та завдання, вдаватися до різних методів роботи.