Тема 6. Філософія історії промислово-індустріального суспільства. Філософія історії доби становлення бюрократичного суспільства (1917 – 1940-і рр.)

Неопозитивістський напрям філософії історії («логічний атомізм», «логічний позитивізм», «аналітична філософія», «логічний емпіризм»): а) логічний позитивізм Віденського гуртка М. Шліка (Л. Витгенштейн, Р. Карнап, Ф. Франк, О. Нейрат, Г. Хан, «функція загальний законів історії» К.Г. Гемпеля), берлінського «Товариства емпіричної філософії» Г. Рейхенбаха, британської групи «філософів-аналітиків» (Дж. Райл) і львівсько-варшавської школи (К. Твардовський, К. Айдукевич, А. Тарський); б) логічний атоміз Б. Рассела; в) лінгвістичний позитивізм Л. Витгенштейна.

Екзистентна філософія і філософія історії (німецька традиція:М. Гайдеггер, К. Ясперс, «оптимістичний екзистенціалізм» О.Ф. Больнова;російська традиція: Л.І. Шестов (І.Л. Шварцман ), М. Бердяєв; французька традиція: промарксистський екзистенціалізм Ж.П. Сартра, А. Камю, Г. Марсель), позитивний екзистенціалізм Н. Аббаньяно, X. Ортега-і-Гасет, М. Бубер, Л. Сенгор, У Баррет, Абд-аль-Рахман Бадаві, Таїб Тізіні, Камаль Юсеф аль-Хадж

Новітня герменевтика і філософія історія. О нтологічна герменевтикаГ.-Г. Гадамера. Релігійна феноменологічна (гносеологічна) герменевтика П. Рікера, методологічна герменевтика Е. Бетті. Прагматична герменевтика і постмодернистский прагматизм Р. М. Рорти.

Ноосферна концепція у філософії історії (суб’єктивістські рефлексії Е. Леруа, натуралістично-теологічні варіації П. Тейяра де Шардена і біо-антропологічний матеріалізм В.І. Вернадского).

Релігійна філософія в умовах бюрократичного суспільства: неотомізм, персоналізм, тейярдизм,неопротестантизм.

Неотомізм і філософія історії(«Інтегральний гуманізм»Ж. Маритена, Е. Жильсон, П. Тейяр де Шарден ).

Новітній персоналізм (французька течія: класичний новітній персоналізм Е. Муньє і філософія духу Ж. Лакруа; північноамериканська течія: У.Е. Хокінг, М. Калкинс, самотворчо-ціннісний персоналізм Э.Ш. Брайтмена, трансцендентно-іманентний персоналізм Р.Т. Флюеллінга; П.Л. Ландсберг).

Еволюція адепт-марксизму (адептового марксизму): від вульгаризованого марксизму до схоластично-догматичного і спекулятивного історичного матеріалізму.

Радянський адепт-марксизм ( Й.В. Сталін, Г.О. Зинов’єв, М.І. Бухарін, П.М. Федосєєв, А.М. Деборін (Іоффе), Ф.В. Константинов, Р.І. Косолапов, Т.І. Ойзерман, М.О. Лівшиць, ліберальний діалектичний матеріалізм Е.В.Ільєнкова).

Азійський адепт-марксизм. Китайська традиція: Ли Дачжао, Лю Данянь. Елементи філософії історії у маоїзмі (Мао Цзе-дун). Японська традиція: Тосака Дзюн і Кодзаі Єсісіге.

Псевдомарксизм. Неомарксистська філософія історії. Німецька течія: Франкфуртська критична школа (Т.Л.В. Адорно, Г. Маркузе, Е. Фромм, В. Беньямін, М. Хоркхаймер, Л. Лёвенталь, Ф.Л. Нейман, Ф. Поллок,). Італійська течія: А. Бодрига, «творчий марксизм» А. Грамши, Р. Гароди, Д.(Г.) Б. Лукач (Д.Б. Лёвингер, Г.О. Лукач). К. Манхейм. Структуралістський «марксизм» Л. Альтюссера. Традиціоналістський неомарксизм П. Андерсона.

Філософсько-історичні рефлексії в арабо-мусульманській філософії 1920-х – 1930-х рр. Таха Хусейн. Арабський квазімарксизм Саляме Муси.

Китайська філософія історії (немарксистська). Постконфуціанство у трактуванні Фен Юланя. Модерне фундаменталістське конфуціанство на етапі його формування і консолідації (1922 – 1949 рр.: Лян Шумін, Сюн Шилі, Фен Юлань, Чжан Цзюньмай і Хе Лінь); на етапі саморозвитку на засадах неоконфуціанства Ван Янминя і буддійської школи йогачара (1949 – 1985 рр.: Цянь Му, Моу Цзунсан), Тан Цзюньі, Сюй Фугуань і Ду Веймін) і на постмодерному етапі (з другої половини 1980-х рр.: Ду Веймін, Чен Чжунъін, Антоніо Куа и Фу Вейсюнь).

Японська філософія історії (немарксистська традиція). Кіотська школа японського екзистенціоналізму (Кітаро Нісіда і його теорія протиріччя – опозиції; «логіка видів» Танабе Хадзиме; атеїстичний екзистенціалізм Нісітані Кейдзо; Мики Києві та його філософія історії) і «класичний японський ідеалізм». Теорія «екзистенціального розуму» Канеко Такедзо і суспільна історія.

Філософія історії в Індії. Натурфілософія Дев Атми. Філософія М. Ікбала. Філософія Б.Г. Тилака. Неоведантизм ХХ ст. (вчення Махатми Ганді, філософія самопізнання Р. Махарші, Бх. Даси, абстрактно-символічний ідеалізм Кр. Бхатгачарьї). Ідеологія індуського комуналізму (хіндутва). Індійські течії західноєвропейської філософії. Моністичний веданто-йогічний інтегралізм Ауробіндо Гхоша (Шрі Ауробіндо).

В’єтнамська філософія історії за спроб модернізації чжусіанства запозиченням ідей європейської філософії, «марксистсько-ленінський» етап у в’єтнамській філософії історії.

Вплив протиборства шкілбуддизму Тхеравади, Махаяни та ісламу на еволюцію філософії історії у М’янмі.

Внесок кожної з регіональних філософських традицій у розвиток світової філософсько-історичної думки.

Місце філософії історії доби становлення бюрократичного суспільства в еволюції філософії історії.

Змістовий модуль 3. Трансформація філософії історії за доби інформаційно-індустріальної стадії індустріального суспільства.

Тема 7. Філософія історії доби генезису і становлення інформаційно-індустріального суспільства. Класичне бюрократичне суспільство.