Б. Азійська та північноафриканська філософська традиція

Філософсько-історичні рефлексії в ісламській філософії. Філософський еволюціонізм Шибли Шмейла в дусі Л. Бюхнера («Філософія походження та еволюції», «Трактат про істину»). Джамал ад-Дін аль-Афгані. Та його учень Мухаммад Абдо.

Філософія історії в євроколонізованих Південної та Південно-Східніої Азії. В’єтнам: філософія історії за спроб модернізації чжусіанства запозиченням ідей європейської філософії. Індостан: стан філософсько-історичних ідей доби британської колонізації в умовах протиборства фундаменталістсько-реформаторського і ліберально-реформаторського рухів в індуїстській та ісламській філософії проти християнської історіософії та течій західноєвропейської філософії історії (ХІХ –початок ХХ ст.). Зародження та еволюція неоіндуїзму і місце філософської історичних ідей у ньому. Перший етап неоіндуїзму: Рам Мохан Рай, Дебендранат Тагор, Кешабчондро Сена, Даянанда Сарасваті. Другий етап неоіндуїзму: Рамакрішна Парамаханса, Свамі Вивекананда, Свамі Абхедананда, Ауробиндо Гхош, Неочайтанізм.

Далекосхідна філософія історії. Китайська філософія історії доби «пошуку істини на Заході», традиціоналістської модернізації та буржуазно-демократичних революцій. Критико-схоластичне конфуціанство: «текстологічна школа сучасних письмен» Чжуан Цуньюя (Лінь Цзесюй, Гун Цзичжень и Вей Юань). Філософсько-історичні погляди тайпінів на основі християнізованої концепції «Великої рівноваги» (Хун Сюцюань, Хун Женьгань). Індустріалізаційне неокласичне конфуціанство Ван Тао (Лібіна), Чжен Гуаніна, Янь Фу. Вчення про три ери Кан Ювея.

Філософсько-історичні ідеї, принципи і проблеми у корейській філософії кінця ХІХ – початку ХХ ст. Криза чжусіанства. Розвиток теорії чугірон Чхве Хан Гі. Школа «тонхак» Чхне Че У. Ортодоксальна неоконфуціанська реакція ХІХ століття (Кі Чон Чін, Лі Чін Сан). Конфуціанське богошукацтво Пак Ин Сіка.

Японська історіософська традиція ХІХ – початку ХХ ст. Застій буддійської та конфуціанської думки в другій половині епохи Едо. Консолідація і систематизація вчення сінто: у працях мислителів «Школи національних наук».

Трансформація японської філософії історії в умовах експансії західноєвропейської філософської традиції (епоха Мейдзі). Домінування впливів німецької філософії на межі ХІХ і ХХ ст. (Іноуе Тецудзіро та його синтез гегельянства з ученнями Кесон. Міяке Сецурей та його синтез даосизму Лао-цзи і Чжуан-цзи с теорією А. Шопенгауера за принципом аналогії. Японська філософія історії за панування неокантіанства в період Тайсе (1912 – 1926 рр.): Онісі Хадзіме (1864 – 1900 рр.) і неокантіанський критицизм в дусі теологічного еволюціонізму Гріна; Кувакі Гєньєку (1864 – 1900 рр.) і Хатано Сеїті (1877 – 1950 рр.). Вплив формування Кіотської школи екзистенціалізму на японську філософію історії початку ХХ ст.

Внесок кожної з регіональних філософських традицій у розвиток світової філософсько-історичної думки.

Місце філософії історії доби утвердження, панування і поширення буржуазного суспільства в еволюції філософії історії.