Звертання з двох слів

РОДОВИЙ ВІДМІНОК,2особа(-а(я), -у(ю))

1. Іменники середн. роду в родовому відмінку однини закінчуються тільки на -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі): мі́ста, села́; плеча́, прі́звища; знання́, знаря́ддя, обли́ччя, мо́ря, по́ля.

2. Іменники чол. роду в родовому відмінку однини приймають закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі), коли вони означають:

а) назви осіб, власні імена та прізвища: робітника́, студе́нта, Дмитра́, Дороше́нка, Франка́; також персоніфіковані предмети та явища: Ві́тра, Лі́са, Мороза та ин.;

б) назви тварин і дерев: ведме́дя, кілка́, коня́, пса, пня;

в) назви предметів: ґвинта́, замка́, малю́нка, ножа́,

г) назви населених пунктів: Берлі́на, Ва́шингто́на, Воро́нежа, Жито́мира, Кременчука́, Ло́ндона, (але за традицією Ри́му).

Але -у, -ю пишемо в складених назвах населених пунктів, другою частиною яких є іменник, що має звичайно в родовому відмінку закінчення -у: Дави́дового Бро́ду, Зеле́ного Га́ю, Кра́сного Лима́ну,

ґ) инші географічні назви з наголосом на кінцевому складі, а також із суфіксами присвійності -ів, -їв, -ин: Дінця́, Дністра́, Іртиша́, Колгу́єва, Остра́, Псла, д) назви мір довжини, вага, часу тощо: відсо́тка, гекта́ра, гра́ма, ме́тра, мі́сяця, (але ві́ку, ро́ку),

назви місяців і днів тижня: вівто́рка, жо́втня, листопа́да (але листопа́ду — назва процесу),

назви грошових знаків: гроша́, до́лара, карбо́ванця, фу́нта сте́рлінгів, ч; числові назви: деся́тка, мільйо́на,

е) органів і частин тіла: но́са, па́льця, (але шлунку);

є) назви машин та їхніх деталей: автомобі́ля, бурякокомба́йна, ди́зеля,

ж) терміни іншомовного походження, які означають елементи будови чогось, конкретні предмети, геометричні фігури та їх частини: а́тома, като́да, ко́нуса, радіу́са, тощо, а також українські за походженням суфіксальні слова-терміни: відмі́нка, дода́тка, займе́нника, іме́нника, але си́нтаксису, скла́ду, спо́собу.

3. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають іменники чоловічого роду на приголосний, коли вони означають:

а) речовину, масу, матеріал: азо́ту, асфа́льту, атла́су, бальза́му, борщу́, во́дню, во́ску, га́су, але хлі́ба;

б) сукупність предметів або істот, збірність: анса́мблю, батальйо́ну, березняку́, вишняку́, га́ю, гу́рту, зага́лу, сюди належать назви кущових і трав’янистих рослин: барві́нку, бузку́, буркуну́, горо́ху, звіробо́ю, (але вівса́),а також назви сортів плодових дерев: кальві́лю, рене́ту, ренкло́ду та ин.;

в) назви будівель, споруд, приміщень та їхніх частин: вестибю́лю, вокза́лу, да́ху, заво́ду, але бліндажа́, гаража́, корі́вника, курника́, куреня́, млина́, хліва́; -а, я вживаємо також в іменниках — назвах архітектурних деталей: балко́на, карни́за, е́ркера, по́ртика;

г) назви установ, закладів, організацій: інститу́ту, клу́бу, ко́леджу, комісарія́ту, коміте́ту, ліце́ю,

ґ) переважна більшість слів зі значенням місця, простору тощо: абза́цу, ва́лу, байра́ку, екра́ну, кра́ю, але горба́, ху́тора тощо, а також зменшені форми на -к: ліска́, майда́нчика, ста́вка, ярка́;

д) явища природи: ви́хору (ви́хру), вогню́, ві́тру, гра́ду, гро́му, дощу́, жа́ру, землетру́су, и́нею, моро́зу, тума́ну

е) назви почуттів: бо́лю, гні́ву, жа́лю́, стра́ху;

є) назви процесів, станів, властивостей, ознак, формацій, явищ суспільного життя, загальних і абстрактних понять: авра́лу, а́кту, бі́гу, ви́нятку, га́ласу, гри́пу, дисона́нсу, до́гмату, доста́тку, екза́мену, е́кспорту, е́кскурсу, зву́ку, ідеа́лу, інтере́су, але ривка́, стрибка́, стусана́;

ж) терміни іншомовного походження, що означають фізичні або хімічні процеси, частину площі: ана́лізу, електро́лізу, і́мпульсу, си́нтезу, ферме́нту, а також літературознавчі терміни: альмана́ху, е́посу, жа́нру, журна́лу, мі́фу (мі́ту), на́рису, о́бразу, памфле́ту,

з) назви ігор і танців: баскетбо́лу, ва́льсу, волейбо́лу, краков’яку́, танку́, танцю́, але гопака́, козака́, козачка́;

й) більшість складних безсуфіксних слів (крім назв істот): водого́ну, вододі́лу, газопро́во́ду, живо́пису, живопло́ту,манускри́пту,, але електрово́за,паропла́ва;

і) переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): ви́бою, ви́падку, ви́слову, відбо́ю, ві́дгуку, заробі́тку, зато́ру, за́пису,

ї) назви річок (крім зазначених у п. 1), озер, гір, островів, півостровів, країн, областей і т. ин.: Аму́ру, Бу́гу, Га́нгу, До́ну, Дуна́ю, Єнісе́ю, Ні́лу, Ре́йну, Се́йму; Байка́лу, Ельто́ну, Мічига́ну, Сві́тязю, Ча́ду; Алта́ю,

Примітка. У ряді іменників зміна закінчення впливає на значення слова:

алма́за (коштовний камінь) – алма́зу (мінерал), а́кта (документ) — а́кту (дія),

апара́та (прилад) — апара́ту (установа),

бло́ка (у техніці)— бло́ку (об’єднання держав),

буряка́ (одиничне) — буряку ́ (збірне),

ва́ла (деталь машини) - ва́лу (насип),

елеме́нту (абстрактне) — елеме́нта (конкретне),

інструме́нта (одиничне) — інструме́нту (збірне),

ка́меня (одиничне) — ка́меню (збірне),

кли́на (предмет)— кли́ну (просторове поняття),

по́яса (предмет) — по́ясу (просторове поняття),

раху́нка (документ) — раху́нку (дія),

со́няшника (рослина) — со́няшнику (насіння),

те́рміна (слово) — те́рміну (строк),

фа́ктора (маклер) — фа́ктору (чинник) і інш.

 

Кличний відмінок в українській мові

Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формою називного відмінка: сестри, брати, але для деяких слів також продовжує існувати архаїчна форма із закінченням -ове: сестрове, братове. Серед таких слів єдиним загальновживаним та нормативним є звертання "панове" (кличний відмінок від "пани"). Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване

I відміна

У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення

1. -о (тверда група): дружино, перемого, сестро;

2. -е (м’яка та мішана групи): воле, земле, Катре;

3. -є (іменники м’якої групи після голосного та апострофа): Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є, а також Іллє;

4. -ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю, татусю.

II відміна

Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.

1. На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок,-ко), власні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж):батьку, синку, критику, супутнику, Людвіґу, читачу, товаришу; також ді́ду, та́ту, си́ну й под.

2. Закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, розмаю, ясеню, бійцю, знавцю, царю, кобзарю.

3. Закінчення -е має іменник: Ігоре.^[1]

Також на -е:

- закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне),

- частина іменників м’якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець),

- іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).

III відміна

Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення

-е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.

IV відміна

Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками.

Звертання з двох слів

Якщо звертання складається:

1. з імені та по батькові - обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.

2. з іменника та імені - обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.

3. з іменника та прізвища - прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.

4. прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.

 

 

Числівники граматично пов’язуються з іменниками. Числівники керують іменниками або узгоджуються з ними.

1.При числівниках два, три, чотири, обидва іменники вживаються у формі називного відмінка множини: два підручники, три студенти, чотири столи, обидва клени. При сполученні з цими числівниками іменників із суфіксом -ин, який зникає у формах множини, останні набувають форми родового однини: два громадянина, три селянина, чотири киянина. У непрямих відмінках числівники два, три, чотири, обидва узгоджуються з іменниками: двох підручників, трьом хлопцям, обома черевиками.

2.Усі інші кількісні, а також збірні числівники керують іменниками у родовому відмінку множини: п’ять книжок, шістсот сторінок, двоє студентів. У непрямих відмінках числівники узгоджуються з іменником: у п’яти зошитах, двадцятьом журналістам.

3.Числівники тисяча, мільйон, мільярд вимагають від іменників родового відмінка множини у всіх формах: мільйон жителів, мільйона жителів..., тисяча кілометрів, тисячі кілометрів...

4.Керування складених числівників визначається останнім словом: тридцять один учень, двадцять два мешканці, сто п’ятдесят мешканців, три тисячі львів’ян.

5.Дробові числівники у всіх відмінках вимагають від іменника родового відмінка однини: одна друга площі, однієї другої площі..., десять сотих гектара, десяти сотим гектара..., вісім цілих три п’ятих кілометра, восьми цілих трьох десятих кілометра...

6.У мішаних дробах, що включають у себе елемент з половиною, з чвертю, характер керування визначається числівником, який виражає цілу частину: один з половиною літр, два з половиною метри, п’ять половиною кілометрів.

7.Числівникові форми півтора, півтори вимагають від іменників родового відмінка однини. При цьому форма півтора сполучується з іменниками чоловічого і середнього роду, форма півтори - з іменниками жіночого роду: півтора тижня, півтора вікна, півтори сесії.

8.У сполученнях, що позначають дати, типу Восьме березня, Перше вересня, відмінюється тільки перша частина: до Восьмого березня, присвячено Першому вересня.