Об’єднання українських земель після закінчення Другої світової війни

На початку 1944 р. почалося визволення Правобережної України. У лютому була проведена Корсунь-Шевченківська операція, де потрапило в оточення значне угруповання вермахту. Однак його більшій частині вдалося вирватись з оточення через недбалі дії командувачів 1-м і 2-м Українськими фронтами Ватутіна і Конєва. Радянські війська у січні-березні 1944 р. оволоділи Житомиром, Бердичевом, Кіровоградом, Рівним, Луцьком, Кривим Рогом. Новий радянський наступ розпочався у березні 1944 р. і тривав до травня. Були звільнені Миколаїв, Одеса, Тернопіль, Кам'янець-Подільський, Кримський півострів. Під час проведення Львівсько-Сандомирської операції 27 липня 1944 р. був звільнений Львів, а пізніше Станіслав. Східно-Карпатська операція у жовтні 1944 р. завершила визволення України вигнанням німецьких та угорських військ із Закарпаття. Звільнивши Україну, радянські фронти продовжували бойові дії за кордонами СРСР, виганяючи окупантів із Східної і Центральної Європи, переможно закінчивши війну 9 травня 1945 р.

73. Радянiзацiя захiдних областей Укра'iни. Лiквiдацiя повстанського руху.

В умовах, коли Наддніпрянщина переживала трагедію голоду 1946-1947 рр. і труднощі відбудови, в Західній Україні розгорнулася Насильницька і всеохоплююча радянізація всіх сторін соціально-економічного і культурного життя краю. До здійснення радянізації Західної України активно залучалися працівники партійно-комсомольського, державного апарату, службовці правоохоронних органів, державної безпеки, культури й освіти з інших регіонів Радянського Союзу, переважно зі Східної України, їх направляли на заводи, фабрики, у радянські установи, партійні, комсомольські органи, МТС, школи, вузи, технікуми тощо. Утворювалась мережа партійних і комсомольських організацій, формувалися професійні спілки.У грудні 1945 р. ЦК КП(б)У створив спеціальний відділ по західних областях. За короткий час було створено радянський, партійний, господарський і карально-репресивний апарат, який контролював усі сфери життя західних українців. Представників місцевого населення в цьому апараті було мало.
У 1946 р. з 16129 номенклатурних посад у західних областях України місцеві жителі обіймали лише 2097, тобто 13%. Більшовицький центр їм не довіряв і керував краєм за допомогою вимуштруваних на сході, але чужих місцевому населенню кадрів. По суті це була колоніальна адміністрація.

У 1945-1946 рр. боротьба УПА з органами МВС-МДБ, військами, винищувальними загонами та групами самозахисту з місцевих активістів досягла апогею. Повстанці мусили змінити свою тактику. Великі підрозділи, чисельність яких становила 400-500 чол., були переформовані в дрібні загони, що дислокувалися в лісах. В сільській місцевості була створена густа мережа підпільних боївок. Радянська влада, і то не скрізь, існувала тут лише вдень.На початку 1946 р., забезпечивши вирішальну перевагу в живій силі і техніці, війська НКВС повели новий наступ проти УПА.
Протягом 1945—1949 рр. радянське керівництво п'ять разів оголошувало амністію для учасників повстанської боротьби. З метою припинення цієї діяльності у 1956 р. була оголошена чергова амністія. Однак і на цьому боротьба не закінчилася. Радянізація західних областей України відбувалася досить повільно.

УРСР в перiод десталiнiзацiї (1953-1964рр): напрямки реформування.

Здійснювалися реформи, що певною мірою сприяли розвитку економіки, освіти, науки. Певною мірою розширювалися права національних республік. Збільшено асигнування на забезпечення науково-технічного прогресу, підвищено самостійність колгоспів і радгоспів, сільське господарство вперше стало рентабельним. Але, на жаль, усе це робилося значною мірою за старими рецептами, переважно екстенсивним шляхом. Іншою серйозною вадою було те, що, як і раніше, продукція народного господарства тільки на внутрішньому ринку і частково в країнах „соціалістичного табору” та деяких слабкорозвинутих країнах світу. Її якість не відповідала світовим стандартам. У цей час Україна виступала одним з основних виробників сільськогосподарської продукції. Проте село на середину 50-х років залишалося ще напівзруйнованим, а колгоспники – безправними. Увага спрямовувалася на нарощування кількісних факторів, розширення площ під зернові культури. В УРСР удвоє збільшилися посівні площі під кукурудзу. Загострилися проблеми в розвиткові тваринництва. Значно зросли асигнування на освіту і охорону здоров’я, скорочено тривалість робочого дня до 7год. Хрущовська „відлига” сприяла національно-духовному пробудженню і культурному розвитку України. Розширилася сфера вживання української мови, збільшилося видання українських книжок. Розпочалось видання фундаментальних наукових праць, що піднімало престиж української науки і культури.Проте ці заходи були непослідовними. У 1958 р. був прийнятий закон про зв’язок школи з життям, за яким, зокрема, батьки не мали права відмовитись від вивчення їхніми дітьми російської, англійської чи німецької мов, однак могли відмовитись від української і в результаті українська мова втрачала престиж. Ідеологічна і політична практика сталінізму набирала відкрито великоруських шовіністичних рис. Це завдало значної шкоди всьому українському суспільству.
Отже, десталінізація і „хрущовська відлига” носили поверховий характер і не зачіпали основ командно-адміністративної системи (залишились монополія КПРС на владу і недоторканою марксистсько-ленінська ідеологія, зберігалися основні функції політичної поліції (КДБ). Рівень життя народу підвищувався повільно. Виникли серйозні труднощі з хлібом. У країні зростало невдоволення. Загострювалась ситуація і в партійному керівництві. Стиль та методи керівництва М. Хрущова викликали роздратування значної частини партноменклатури, яка за роки сталінського режиму звикла до гарантованості свого панівного становища і не бажала цього втрачати.