Расцвет изобразительного искусства: древнерусские мозаики, фрески, книжная миниатюра, иконопись

У Софії Київській чудово збереглися мозаїки і фрески,створені в 30-40 роки 11-го ст.-тя грецькими майстрами й їхніми місцевими учнями.Як матеріал(золото,кубики кольорового скла і смальти),так і стиль живопису мали навіювати людині,яка молиться,думку,що світ,до якого вона потрапила,абсолютно реальний та істинний.Для стилю мистецтва 11-го ст.-тя характерне те,що зображення не маскують масив стіни,не стирають його,а органічно зливаються з поверхнею склепінь,арок,стовпів,виявляючи іх тектонік.наступне новаторство-сполучення фресок та мозаїк.значне місце належить орнаментам,які репрезентовані зовсім не візантійським характером. Велика кіл-ть орнаментів як в інтер єрі,так і в екстер єрі надала Софії власне київського колориту,стала специфічною нац-ю рисою.Інтер єр має цілий ряд особливостей.головна його прикмета-складність розв язання простору і нерівномірність освітлення.Весь мозаїчний розпис храму,взятий у цілому,утворює струнке ціле,глибоко продуману систему,яка символізує ідею церкви вічної.Особливе місце у системі розписів посідають фрески на світську тематику,до яких належить композиція «сім я ярослава мудрого»,а також розписи в північних і південних вежах.Таким чином,розписи Софії Киї-ї,зберігаючи всю мальовничість і лінійну вишуканість зрілого візантійського стилю,несуть відбиток демократичності,простоти,навіть простонародності давньоруського мистецтва.Прекрасні фрески мав Михайлівський Золотоверховний собор 11-13-го ст.-тя,більшість яких загинула під час його зруйнування в радянські часи.Ще значного розвитку набуло станкове малярство(твори образотворчого мистецтва,що мають самостійний характер).Осібним видом мистецтва була книжкова мініатюра.Рукописні книги були дуже дорогими,їх переплітали в міцні оправи з металевими замками,прикрашали численними ініціалами,заставками,мініатюрами.(«Ізборник святослава»,»Трирський псалтир»,Борис і Гліб»)найпош-й вид мистецтва-декоративно-ужиткове мистецтво,у яке входить язичеська й епічна тематика.з худ=х ремесел найвідоміша металопластика,інші ж-кісткорізьбляне,деревообробне,ткацьке-відомі менше.ще ливарство(великий хорос,знайдений на Подолі)широкі браслети,на яких птахи,звірі,казкові персонажі,танцюристи,музиканти.Застосовувалась техніка скані,штампування і тиснення.

Устное народное творчество Киевской Руси. Былинный эпос

Важливим явищем культурного життя Київської Русі стала поява літератури: історичної, філософсько-публіцистичної, юридичної, художньої та церковної. Виникнення і розвиток давньоруської літератури тісно пов'язані з соціально-економічними, політичними та культурними успіхами Русі, поширенням писемності в усіх сферах суспільного життя.
Ще до виникнення писемності у східних слов'ян існувала багата усна народна творчість: обрядові пісні, перекази, замовляння, заклинання, епічні та ліричні пісні. Особливого поширення набули за давнини епічні пісні-билини, що виконувались під музику в речитативно-декламаційній формі.
Розвиток фольклору на Русі був тісно пов'язаний з віруваннями народу, які до введення християнства мали анімістично-магічний характер. Стійкість обрядів і поезії та пов'язаної з ними язичницької релігії міцно трималися в народних масах, незважаючи на вплив нової християнської релігії. Поступово старі традиції і обряди пристосувалися до церковних свят і обрядів, що призвело до виникнення двовір'я, тобто співіснування двох релігійних світоглядів народу.
Язичницька релігія створювала не тільки обряди, а й стала підґрунтям для створення поетичних форм обрядового фольклору, одним з найстаріших видів якого є міфи. Бони були поширені і за часів Київської Русі, про що свідчать їх уривки у писемній та усній передачі. Усна народна творчість мала великий вплив на давньоруську літературу, на її форму, мову та стиль. Особливо це позначилося на історичних творах найбільш ранньої літературної форми на Русі. Виникнення історичної літератури, зокрема літописання, тісно пов'язане з розвитком суспільної свідомості, інтересом до минулого своєї країни, намаганням визначити місце Русі серед інших країн і народів. Усну народну творчість формували думи, балади, історичні пісні, обрядові, родинно-побутові ліричні пісні, казки, загадки, прислів’я, приказки. В усній народні творчості відомі такі думи, як:
“Дума про козака Голоту”, “Дума про Марусю Богуславку”. Де висвітлено легендарний образ полонянки, її героїчний вчинок. Показ страждань козаків-невільників, осуд насильства людини над людиною, “Дума про Самійла Кішку, “Хмельницький і Барабаш”. Билинні наспіви дуже подібні до плавної, співучої народної мови. Основа їх музичної побудови — короткі поспівки, що повторюються багато разів. Билини виконували спокійно й наспівно один або кілька співців у супроводі гуслів або інших інструментів.Билини беруть початок в епосі стародавньої Русі. Богатирі билинного епосу — Ілля Муромець, Добриня Микитич, Альоша Попович, Садко та інші.Термін «билина» у 30-40-х роках XIX століття ввів російський фольклорист Іван Сахаров. Він запозичив його зі «Слова о полку Ігоревім» Найвідоміші оповідачі билин: Трофим Рябінін,Марія Кривополєнова, Василь Щегольонок, Марфа Крюкова. В українському і білоруському фольклорі билинні сюжети зустрічаються в казках і легендах.