Литература времён Киевской Руси: летописи

Література дуже швидко розвивалася на Київській Русі.у ній чітко виділяється два напрями:передовсім-це перекладна літ-ра,а також-оригінальна.переважала перекладна.Біблійна літ-ра КР була представлена також апокрифами(твори,що не визнавалися церквою канонічними й заборонялися нею) і житійною літ-рою(агіографічна літ-ра,яка була прямим продовженням біографічних традицій Біблії).-природничо-наукова літ-ра(пов язана з вивченням природи,природознавча літ-ра(анонімний «Фізіолог», «Шестоднев» Іоанна Екзарха)).-історична літ-ра:інтерес укр-в до подій світової історії історії задовольнявся перекладами Біблії та візантійських історичних хронік(хроніки Іоанна Малали). –повісті:цей жанр користувався чи не найбільшою популярністю,був найпоширенішим і найулюбленішим серед читачів(«Александрія»). –оригінальна літ-ра: в цій літ-рі найповніше відтворено народні традиції,національну самосвідомість і прагнення володарів КР відстояти свою і державну незалежність у боротьбі як із зовнішніми ворогами,так і з внутрішньою роздробленістю та відцентровими силами. –паломницька літ-ра:паломництво як суспільне явище на Русі виникло відразу після запровадження та зміцнення християнства.це-ходіння до «святої землі»,до Палестин, «Гробу Господнього». («слово о полку ігоревім», «Слово про погибель Руської землі», «Моленіє» Данила Заточника).Важливою подією в давньоукраїнському письменстві стала поява літописання( записи подій,ведені ченцями в монастирях,поволі вони перетворювалися на літературно-наукові твори).автори літописів висловлювали в них свої погляди,власну ідеологію,редагували в них праці попередників.1-й вітчизняний літопис був написаний у 1037-1039 роках при софійському соборі в Києві і названий ним найдавнішим Київським зводом.2-й за часом творення є Новгородський,складений близько 1050 р.1-й найвидатніший твір-«повість врем яних літ»(літ-но-енциклопед-й твір,у якому читач знаходив відповіді на всі питання історії,що його цікавили) Нестора.У сер.13-го ст. важливим центром літописання стає галицьке місто Холм.

Памятка древнерусского права. «Русская правда»

Першим юридичним кодексом, який регулював правові відносини в Київській Русі на етапі її становлення, став «Устав і закон руський». На думку академіка П.Толочка, він захищав власність багатих від спроб бідних привласнити її. В основу його було покладено принцип поділу людей на вільних і залежних (челядинів).Найстаріший слов янський правовий кодекс 11-12 ст – «Руська Правда» свідчить про довголітню його підготовку й порівняльні дослідження візантійського,західноєвропейського та власного,давньоукраїнського,звичаєвого права. Ця збірка законів князя Ярослава та його наступників лягла в основу Литовського статусу і законодавства гетьманської доби.Вона цікава ще й своєю майже чистою східнослов янською мовою,без церковнослов янських елементів,прозорою будовою речень та словником сьогодні вже не вживаних слів-термінів. Еволюція правових відносин на Русі значною мірою визначалась посиленням персональної відповідальності по-рушників феодальних законів, зростанням розмірів штрафів за порушення прав феодаль-ної власності. Разом з тим, «Правда Ярославичів» обмежувала до певної міри свавілля феодальних землевласників над залежним населенням. їм заборонялося без князівського суду мордувати смердів, знуща-тися над ними. За порушення цієї норми винний платив чотири гривні. Високі штрафи (40 гривень) встановлювалися за вбивство смерда, що працював на землі, яка перебувала у верховній власності держави. Проте за вбивство вотчинного смерда стягувався штраф у розмірі лише 5 гривень. Потрібно зазначити, що у «Розширеній Правді» загалом, як і в «Уставі Володимира Мономаха» зокрема, були закладені норми не лише цивільно-процесуального і кримінального, а й сімейно-шлюбного, спадкоємного та інших галузей права. їх політико-правове значення полягало в тому, що вони забез-печували юридичне узгодження діяльності різних соціальних верств населення Київської Русі. Проте в умовах формування та розвитку феодальної системи суспільства давньоруське законодавство мало виразно окреслений станово-класовий характер, а тому не могло бути об’єктивним та спра-ведливим до всіх верств населення східнослов’янської держави і було своєрідним джерелом соціальних «образ» та «кривд».