Тема 7. Освоєння території України

І АГРОЕКОСИСТЕМИ

 

Сільське господарство є найтривалішим і залишається найпотужнішим чинником трансформації наземних екосистем (біогеоценотичного покриву). Протягом тисячоліть людина знищувала ліси, спочатку з метою збільшення площ лук для випасання тварин, а згодом – площ ріллі для вирощування сільськогосподарських культур. За останні 30 років темпи вирубування лісів досягли 20-25 млн.га щорічно, з яких 10 млн. га лісів не відновлюється. Лісистість Землі за цей час зменшилась з 29 до 27%.

Особливої уваги заслуговують процеси деградації грунтів – ущільнення, втрата структури, водопроникності, пористості внаслідок механічного навантаження і зрошувальних меліорацій Загрозливих масштабів набула дегуміфікація грунтів. За 100 років чорноземи втратили в середньому 25 – 30% гумусу. За останні 50 років темп дегуміфікації, порівняно із середньоісторичним, зріс у 24,3 раза і становить 38 млрд. тонн. Вміст гумусу у грунтах України знизився у середньому з 2,2 до 2,6 %.

Сільськогосподарське використання землі характеризується ще кількома рисами негативної динаміки наземних екосистем. Це – водна і вітрова ерозія, опустелювання, зміни, зумовлені зрошенням та осушенням сільськогосподарських угідь, забрудненням поверхневих і підземних вод мінеральними добривами і пестицидами. Втрати від погіршення якості і виснаження грунтів, зменшення кількості сільськогосподарських земель є незворотними, що може виявитися серйозною загрозою економічній стабільності і сталому розвитку внаслідок зниження продуктивності сільськогосподарських угідь.

Щорічні втрати родючого шару грунту внаслідок ерозії складають 600 млн. тонн, гумусу – 20 млн. тонн. Лише для компенсації втрат гумусу потрібно 400 млн. тонн органічних добрив.

Землеробство в Україні ведеться з ігноруванням закону повернення у грунт поживних елементів. Значно зменшилось внесення мінеральних добрив. Потреба у мінеральних добривах забезпечується тільки на 10%, органічних – тільки не 20%.

Існуюча система ведення сільськогосподарського виробництва, яка грунтується на граничному використанні природного біологічного потенціалу землі, пріоритетності економічних вигод, призвела до значних втрат продуктивності земельних ресурсів, зменшення врожайності сільськогосподарських культур і, як наслідок – зниження валових зборів найважливіших видів продукції.

Площа еродованих земель в Україні щорічно збільшується на 100-120 тис.га. При збереженні сучасного стану використання грунтів площа еродованих орних земель до 2010 року збільшиться на 1,2-1,5 млн.га і досягне 11,8-12,1 млн.га. Енерго-економічні збитки внаслідок ерозії грунтів перевищують 9,1 млрд. грн. в рік. Крім того, ерозія грунтів є дестабілізуючим фактором екологічної ситуації у ландшафтах внаслідок порушення їх екологічної стійкості, забруднення та замулення річок, ставків, водосховищ, а також посилення евтрофікації водойм.

Основною одиницею сільськогосподарського виробництва є агроекосистема – створена людиною сільськогосподарська екосистема, базовими структурно – функціональними блоками якої є трансформований грунтовий блок природної первинної екосистеми, посіви сільськогосподарських культур та кліматичні ресурси місцевості.

Порівнюючи агроекосистеми з природними чи напівприродними екосистемами, котрі працюють на енергії сонця, Ю. Одум (1986) вирізняє три основні їх особливості: 1) вони одержуюють допоміжну енергію, яка знаходиться під контролем людини; ця допоміжна енергія надходить у вигляді м’язових зусиль людини і тварин, добрив, пестицидів. зрошувальної води, роботи машин; 2) різноманітність організмів різко знижена, щоби максималізувати вихід необхідного для людини продукту; 3) домінантні види рослин і тварин підлягають штучному, а не природному доборові. Іншими словами, організованість і керування агроекосистеми забезпечується таким чином, щоб спрямовувати якнайбільше сонячної та антропогенної енергії на виробництво продукції. При цьому певні вигоди супроводжуються втратами – ерозія грунтів, забруднення грунтів і водойм пестицидами й добривами, висока вартість пального, підвищена чутливість системи до змін погоди і шкідників.

Основним показником порушеності ландшафту і відхилення його від первісного стану є структура угідь, а площа того чи іншого угіддя в межах ландшафту характеризує глибину антропогенного впливу на територію. Найбільш важливим показником при оцінці еколого-господарського стану ландшафтів з позицій аналізу їх як системного явища і основи обгрунтування стратегії та інтенсивності використання природних ресурсів є сільськогосподарська освоєність території.

Переважаючими процесами цілеспрямованих перетворень природних ландшафтів на території України були заміна лісів, чагарникової рослинності, природних трав’янистих угруповань орними землями. Площа лісів зменшилась із 27 млн. га до 9,48 млн. га, у зв’язку з чим лісистість України найнижча з усіх європейських країн – 14,2%.

З поміж причин, які зумовили зменшення природних екосистем (лісів, лук, степових угруповань) на першому місті стоїть зростання кількості сільського населення при слабо прогресуючій агротехніці (екстенсивне землеробство).

Сучасне сільськогосподарське виробництво характеризується невизначеністю у співвідношенні між сільськогосподарськими угіддями, недосконалістю протиерозійних систем охорони ґрунтів та моніторингу земельних ресурсів. Назване зумовлює не тільки зниження потенційної родючості ґрунтів, але й порушення екологічної стійкості навколишнього середовища, зниження продуктивності сільськогосподарських угідь.

Аналіз даних сучасної структури і співвідношення угідь на території України свідчить, що найбільшою мірою трансформовані рівнинні і передгірські ландшафти.

Природними і напівприродними угрупованнями (ліси, сіножаті, пасовища, водно-болотні угіддя) зайнято 36% території. Сільськогосподарська освоєність території України становить 70,9%, загальна розораність – 53,9%, лісистість – 14,2%. У структурі сільсько-господарських угідь рілля займає 80,7%, природні кормові угіддя – 16,6%, багаторічні насадження – 2,7%. Для порівняння відмітимо, що загальна розораність території США становить 16,9%, Англії – 29,6%, Франції і ФРН – 32%.

Найбільша освоєність території у районах Північного Степу, знижується у Лісостепу і Поліссі. Найменші показники у гірських районах Карпат.

Антропогенна трансформація території (відношення антропогенно-модифікованих територій – сільськогосподарські угіддя, забудовані землі, землі під дорогами, ставками до загальної площі) найбільша у рівнинних ландшафтах (К_а менше 1). Екологічна збалансованість території (відношення лісових, лучних і водно-болотних угідь до кількості орних земель) найвища у гірських ландшафтах і на Поліссі.

 

 

Контрольні запитання

 

1 Що таке деградація грунтів?

2 Які ви знаєте небезпечні процеси, що пов’язані із землекористуванням?

3 Який екологічний стан земельних ресурсів України?

4 Що таке антропогенна трансформація?