Дніпропетровська область

 

Дніпропетровська область — область в Україні. Розташована в південно-центральній частині країни. Утворена 27 лютого 1932 року. Площа області становить 31,9 тис. км² (5,3% площі території України). Населення — 3 502,9 тис. осіб (на 1.01.2004 року). Центр області — місто Дніпропетровськ.

Дніпропетровську область часто називають Надпоріжжям, або Придніпров'ям. Область входить до загальноукраїнського краю Наддніпрянщина. Географічно південна частина області відноситься до Запоріжжя, на відміну від Надпоріжжя. До Надпоріжжя часто відносять лівобережні Присамар'є (Посамар'я) й Приорілля (Поорілля). Захід області називають Криворіжжям, що відноситься до Інгулеччини.

 

Історія

 

Заселення краю, як свідчать результати археологічних досліджень, розпочалося близько 100 тис. років тому. Уздовж берегів Дніпра і Самари (у межах Верхньодніпровського, Дніпропетровського, Солонянського, Павлоградського та Петропавлівського районів) існує близько 80 місць, де знайдені кременеві знаряддя праці, поселення епохи палеоліту.

Скіфські і половецькі баби біля Історичного музею імені Дмитра Яворницького (Дніпропетровськ)

Територія області густо заселяється в епоху бронзи (ІІІ — початок І тисячоліття до н. е.). У VIII столітті до н. е. у степові райони Дніпропетровщини зі сходу прийшли скіфські племена. В цей час виникають перші залізодобувні рудні Криворіжжя.

У подальшому придніпровські степи бачили багато войовничих народів, серед яких: сармати, готи, гуни, авари, болгари, угорці (які переселялися до Паннонії), хазари, печеніги, половці.

У VI—VIII століттях на берегах Дніпра в межах області виникають перші оселі літописних слов'ян. У період Київської Русі (ІХ-ХІІ століття н. е.) по річці Дніпро проходив один з головних торгівельних маршрутів середньовічної Східної Європи «З варяг у греки», який поєднував Балтійські країни з Кримом та столицею Візантії — Константинополем. Також по Дніпру йшли на Візантійські прибережні міста і варязькі дружини з київськими князями на чолі. На теперішньому Монастирському острові у межах сучасного Дніпропетровська існував візантійський монастир, де зупинялись правителі Русі Ольга та Володимир. Біля Дніпровських порогів печеніги підступно вбили князя Святослава, який повертався з походу на Балкани. Тут зібрались руські князі і разом рушили на схід, щоб зійтися у смертельному бою з полководцями Чингізхана на Калці у 1223 році. Монголо-татарська навала 1239—1242 років спустошила Придніпров’я. Ця територія стала місцем кочовищ азіатських орд і надовго дістала назву «Дикого поля».

 

Географія

 

Протяжність області з півночі на південь — 130 км, із заходу на схід — 300 км. Межує на півночі Полтавською і Харківською, на сході з Донецькою, на півдні із Запорізькою і Херсонською, на заході з Миколаївською і Кіровоградською областями.

 

Рельєф

 

Рельєф області хвилясто-рівнинний (висоти 100—200 м). На північному заході знаходиться Придніпровська височина (висота до 192 м), яка поступово знижується в південно-східному напрямку і обривається до долини Дніпра крутим уступом. На крайньому півдні височина поступово переходить у Причорноморську низовину. Лівобережна частина області зайнята Придніпровською низовиною, на крайньому південному сході області простягається Приазовська височина. Територія області розчленована глибокими долинами річок, балками і ярами.

 

Клімат

 

Клімат — помірно континентальний. Середня температура січня становить від −5 °C в південно-західній частині до −6,5 °C на північному сході; липня — відповідно +23,5 °C та +22 °C. Опадів за рік випадає від 450 мм на півдні до 400 мм — на півночі. Термін вегетаційного періоду — 210 днів.

 

Водоймища

 

В області протікають 217 річок, з них 55 довжиною понад 25 км. Головна водна артерія — Дніпро — перетинає область з північного заходу на південний схід. Його притоки — Оріль, Самара з Вовчою (ліві), Базавлук, Мокра Сура, Інгулець із Саксаганню. У межах області знаходяться частини Дніпродзержинського, Дніпровського і Каховського водосховищ. Побудовано 100 невеликих водосховищ і 1400 ставків. На території області споруджено канал Дніпро—Кривий Ріг, проходить траса каналу Дніпро—Донбас.

 

Природно-рекреаційний потенціал

 

На території області зустрічається 144 види тварин, занесених до Червоної книги України. До Європейського Червоного списку відносяться 38 регіональних видів. Сучасна мережа природно-заповідного фонду області становить 116 об'єктів загальною площею 26167 га, що становить 0,8% від її площі.

 

Корисні копалини

 

Мінерально-сировинна база характеризується широкою різноманітністю видів і значними запасами деяких корисних копалин. В області виявлено близько 300 родовищ та значні запаси паливно-енергетичної сировини — вугілля, нафти, газу і газоконденсату, а також талько-магнезитової, каолінової, уранової, будівельної та ін. Родовища залізної (Кривий Ріг) та марганцевої руди (м. Марганець та                                    м. Орджонікідзе) — світового значення.

У результаті геологорозвідувальних робіт виявлено золоторудні родовища в Солонянському та Нікопольському районах.

 

Адміністративно-територіальний поділ

 

До складу області входять 13 міст обласного значення, 22 райони, 7 міст районного значення, 46 селищ міського типу, 1369 сіл, та 69 селищ. Загалом 1504 населених пунктів. Адміністративний центр місто Дніпропетровськ.

 

Населення

 

Загальна кількість наявного населення Дніпропетровської області на 1 січня 2008 року становить 3398,4 тис.осіб, у тому числі міське населення — 2836,2 тис.осіб, сільське населення — 562,2 тис. осіб. Загальна кількість постійного населення становить 3395,1 тис. осіб.

За результатами Всеукраїнського перепису населення 2001 р., кількість чоловіків становить 1643,3 тис. осіб, або 46%, жінок — 1924,3 тис.осіб, або 54%. На території області проживають представники понад 130 національностей і народностей.

Українську мову вважали рідною 67% населення області, російську мову визначили як рідну 32% населення.

 

Запорізька область

 

Запорізька область утворена 9 січня 1939 року. Розташована вона на південному сході України, займає головним чином лівобережну частину басейну нижньої течії Дніпра. На півночі і північному заході граничить з Дніпропетровською областю, на заході з Херсонською областю, на сході з Донецькою областю, а на півдні її побережжя омиває Азовське море, берегова лінія якого в межах області перевищує 300 км. Протяжність з півночі на південь 208 км., із заходу на схід 235 км.

Географія

 

Територія області займає 27,18 тис. кв. км, що становить 4,5% території України.

Для області характерний рівнинний ландшафт. Ґрунти переважно чорноземні.

Знання рельєфу Запорізької області в наші дні має особливо важливе значення в зв’язку з проблемою меліорацією степу та його інтенсивнішого використання.

Територія Запорізької області в цілому має рівнинну поверхню, але на ній помітно виділяється підвищенні та зниженні ділянки, які за своїми формами, походженням і віком відрізняється одна від одної.

Найбільше підвищена місцевість у середньо – східній частині області. Це так звана Приазовська височина. Яка простягається на схід і на території Донецької області стискається з донецьким кряжем. На півдні, між приазовською височиною і Азовським морем, розташована західна частина Приазовської берегової рівнини, яка західніше р. Молочної переходить у Причорноморську. Ця остання в північно-східному напрямі зливається із запорізькою внутрішньою рівниною, яка межує з південно – східними окраїнами Придніпровської височини.

Таким чином, територія Запорізької області складається з двох виразних геоморфологічних частин: окраїн Приазовської і Придніпровської височин, що геоструктуро відповідають південно – східній частині Українського кристалічного масиву, і окраїн приморських (Приазовської і Причорноморської) рівнин, які розташовані в межах Причорноморської западини. Ці дві геоморфологічні одиниці ніби зв’язуються третьою – Запорізькою внутрішньою рівниною.

Приазовська височина – головний вододіл області. З нього беруть початок ріки дніпровської системи і Азовського басейну. Цей вододіл являє собою рівнинний степ. На території Куйбишевського району знаходиться найвища точка області – природна гора Могила – Бельмак, яка підноситься над рівнем моря на 327 м. від неї в напрямі на захід по вододільній лінії простягається ще ціляй ряд таких природних підвищень. Це Могила – Токмак, Салтичія, Зелена, Корсак, Куксунгур, Камяна. Усі ці підвищення -могили являють собою рештки кристалічних порід, що становлять основу нині цілком зруйнованих, але колись могутніх гір.

Північний схил Приазовської височини крутіший і вужчий, а південний - похилі ший і більш видовжений. Тривала водна ерозія розчленувала вододіл та схили підвищення і сформувала на них річкові долини, численні балки і невеликі яри. Врізуючись у стародавні відклади, долини іноді досягають значної глибини. Кристалічні породи нерідко утворюють пороги і водоспади в руслах рік, а на схилах химерні скелі, які надають ландшафту химерного вигляду.

Найбільше розчленування поверхні Приазовської височини спостерігається в басейнах рік Обиточної і Берди. Значне воно і в останній частині височини. Це привило до утворення другорядних вододілів, найважливіші з яких розташовані між бардою і Кальміусом, Обиточною і Лозоваткою та Лозоваткою і Молочною. Висота цих вододілів від 50 до 100 м. Дно річкових долин і балок в області головного вододілу значно нахилене. Долини тут вузькі, а заплавні тераси відсутні. Це свідчить про сучасне повільне підняття Приазовської височини і зв’язане з ним оновлення рельєфу. Їх можна зустрічати не лише в річкових долинах, а й у балках. Такі утворення особливо характерні для приморської низовинної смуги.

Приазовська височина на південь поступово переходить у Приазовську берегову рівнину. Межа між ними встановлюється по південних виходах кристалічних порід – по лінії с. Осипенко (на р. Берді), північніше с. Ольгине, через Андріївку. Основний елемент рельєфу – долинно – балочні форми, важливою особливістю яких є терасованість схилів. У долинах рік Корсак і Домузли можна бачити перші надзаплавні тераси, а по Молочній, Обиточній і Берді – перші і другі. Так, долина р. Берди в області рівнини має широку (до 4 км) заплавну терасу і дві надзаплавних. Останні спостерігаються у вигляді окремих фрагментів. Через асиметрію долини р. Молочної правобережні ерозійні тераси дуже зруйновані. Проте на цьому схилів в середній течії ріки поширені зсувні тераси.

На узбережжі Азовського моря розвинені зсувні утворення, які створили два своєрідних геоморфологічних ландшафти в районах Ногайськ – Бердянськ і Ботєве – Приморський Посад. На захід від гирла р. Корсак зсувні явища привели до утворення системи добре виявлених псевдо терас, з яких перша, що утворилась наприкінці ХІХ ст., зсунулась у море і розмита ним, а друга ще тільки формується. На початку 1957 р. тут відбулося нове сповзання узбережжя, яке супроводи лось бурхливим переміщенням верхньої товщі порід у вертикальному напрямі.

Крім ерозійних і зсувних явищ, спричинених дією наземних і підземних вод, для цього района характерна активна геологічна діяльність моря. Вона виявляється в інтенсивному руйнуванні берегового уступу і просуванні моря в бік суші. Це особливо виразно спостерігається на південно – західному узбережжі області, де поблизу Молочного лиману на очах одного покоління море відвоювало значну частину території приморського села.

Помітний наступ моря на сушу обумовлюється повільним віковим опусканням Приазовської берегової рівнини. Цим пояснюється й утворення лиманів у гирлових частинах Приазовських рік. Внаслідок акумулятивної діяльності моря виникло ряд кіс: Бердянська, Обиточна і Федотова з своїм продовженням – островом Бірючим.

Приазовська берегова рівнина поступово зливається з Причорноморською. Умовною межею між ними є ріки Білозерка й Молочна. Основною особливістю Причорноморської рівнини є майже ідеальна рівнинність місцевості. Тут ледве помітно різноманітять поверхню тільки невеликі, мілкі, блюдце подібні пониження - поди. Вони зосереджені між верхів'ями рік Білозерки та Великий і Малий Утлюк, де на площі понад 600 кв. км розташована група 50 подів.

Ця частина Причорноморської рівнини в межах області найбільше піднята над рівнем моря. Абсолютні висоти досягають 85 – 100 м, а на правому березі ріки Молочної до 115 м. У південно – західному напрямі поверхня поступово знижується. Найбільш помітне розчленування рельєфу спостерігається в верхів'ях ріки Білозерки та на правому березі р. Молочної, прорізаному численними короткими, але глибокими балками і ярами.

Хоч Запорізька внутрішня рівнина і є продовженням Причорноморської, проте за своїм походженням відрізняється від неї. Вона відповідає зниженню кристалічних порід у фундаменті українського кристалічного масиву, яке поділяє його на Приазовську і Придніпровську частини. Це зниження виповнене морськими осадами, сучасна поверхня яких є однією з найбільш рівнинних на Україні. Рівнина має похил з півдня на північ. Найбільші висоти (до 240 м) розташовані на межі з Приазовською височиною, а найменші (до 65 м) – за межами області в долині річки Самари. По цій рівнині протікають невеликі ріки системи Дніпра, які беруть свій початок на Приазовській височині. У західній частині рівнина оконтурена долиною Дніпра, озероподібне розширення якої тут обмежене рікою Конкою. Тепер воно заповнене водами Каховського водосховища.

На лівому схилі цього водосховища від с. Балки до Кам'янки – Дніпровської виділяється довга й широка надзаплавна дніпровська тераса, яка відома під назвою Кам'янського поду. На цьому між селами Іванівкою і Водяним та Кам'янкою – Дніпровською розташовані масиви піщаних Кучугур, які мають типово дюнний характер.

Долини рік, що прорізають Запорізьку внутрішню рівнину, мають, як і долина Дніпра, озероподібні розширення. Так, наприклад, на р. Конка з її широкою і мілкою долиною одне розширення знаходиться поблизу м. Оріхова. Воно тяниться на 8 км і досягає в ширину 2 км. Далі долина різко звужується і знову розширюється біля села с. Комишевахи, утворюючи друге, трохи менше за попереднє озероподібне розширення, яке біля с. Малокатеринівки відкривається в широку долину Дніпра. Такі розширення спостерігаються також по річкових долинах рік цієї рівнини Жеребець, Гайчур і Терса. Можливо, тут існували озерні басейни, які в більш вологі періоди були з’єднані суцільними водними потоками, що утворились у ріки.

У межі Запорізької області своєю південно – східною окраїною вдається Придніпровська височина. Її хвиляста поверхня поступово знижується в бік Дніпра. Поблизу правого берега вона має підвищення до 125 – 140 метрів, а на лівому – 110 – 125 м.

Ріка Дніпро, прорізавши цю височину, у минулому утворювала в своєму руслі дев'ять відомих дніпровських порогів. Тепер вони лежать на дні озера яке створене підпором води дніпровської греблі, побудованої на останньому порозі.

Дніпро, вирвавшись із тісних гранітних обіймів кристалічного масиву, за порогами утворює найбільший на Дніпрі острів, названий Хортицею. Він, як величезний корабель з кристалічних порід, поділяє ріку на два рукави – Старий і Новий Дніпро. Ці породи виходили і в руслі нижнього Дніпра, утворюючи забори і перекати, а в руслах пересихаючих рік - окремі скелі.

На правому схилі долини Дніпра спостерігається надзаплавні тераси, які у вигляді окремих островів добре виявлені в районі сіл Розумівки й Біленького.

Південніше с. Біленького на правому схилі долини Дніпра розвинені зсувні тераси, які являють собою хаотичне скупчення різних уступів, що заросли чагарниками.

Запорізьке правобережжя Дніпра значно розчленоване балками та ярами.

Водоймища

 

Головна річка – Дніпро з великим Каховським водосховищем. Найбільшою його притокою є Конка (149 км). Вздовж узбережжя Азовського моря – лимани та солоні озера. На території області протікає 109 річок завдовжки понад 10 км. кожна. У межах області розташовано 846 озер та 27 водосховищ.

 

Клімат

 

Помірно континентальний, зі спекотним літом і малосніжною, переважно теплою зимою, характеризується чітко означеною посушливістю. Середня температура липня +23 °C, січня –4 °C. Максимум опадів буває влітку, часті зливи. У квітні-травні – суховії, періодично – «чорна буря». На рік у середньому припадає 225 сонячних днів, рівень опадів становить 448 мм.

 

Природно-рекреаційний потенціал

 

Бердянськ – рівнинний приморський кліматично-грязьовий курорт, розташований на узбережжі Азовського моря. Природні лікувальні ресурси – солоні озера з великими запасами лікувальних грязей, а також просторі піщані пляжі, південний морський та степовий клімат. Кирилівка – приморський кліматично-грязьовий курорт, розташований у степовій зоні на узбережжі Азовського моря. Значні запаси лікувальних грязей залягають на дні Утлюцького та Молочного лиманів. Функціонують численні санаторії, водогрязелікарні, будинки та бази відпочинку. 299 територій і об'єктів природно-заповідного фонду; 181 заказник, 95 пам'яток природи, 3 заповідні урочища, 20 парків - пам'яток садово-паркового мистецтва.

 

Корисні копалини

 

Мінеральні ресурси представлені багатими покладами рудних корисних копалини, зокрема залізних і марганцевих. Частка регіону в сумарних запасах мінеральної сировини в Україні складає:

пегматит – 88,06%,

апатит – 63,42%,

марганцева руда – 69,1%,

вторинні каоліни – 22,9%,

вогнетривкі глини – 8,6%.

 

Флора

 

У сьогоденні береги Дніпра в Запоріжжі, острів Хортиця рясніють зеленю дерев. Але якщо Ви маєте можливість уважно вивчити фотографії Запоріжжя часів будови ДніпроГЕСу, побачите голі береги, над якими, до обрію тягнеться в усіх напрямках дикий степ. Зарості дерев зустрічалися лише в балках, ярах, руслах річок та струмків. Старожили Запоріжжя - дуб, верба, дика груша, липа, глід. Аморфа кущова Amorpha fruticosal L - рослина, що зараз зустрічається скрізь по піщаних та кам'яних берегах Дніпра та густо захаращила плавні острова Хортиця, насправді не є характерною для місцевості Запоріжжя. Цю рослину завезено із Північної Америки та розповсюджено в 20-х роках 20 століття для укріплення берегової смуги, запобігання її руйнації внаслідок зміни рівня води. Зараз ця рослина є полновластним господарем дніпровських берегів та формує їх зовнішній вигляд.

 

Адміністративно-територіальний поділ

 

20 адміністративних районів, 5 міст обласного підпорядкування (Запоріжжя, Мелітополь, Бердянськ, Токмак і Енергодар), 9 міст районного підпорядкування, 23 селища міського типа, 921 сільський населений пункт. Адміністративний центр місто Запоріжжя.

 

Населення

 

Чисельність наявного населення області за станом на 01.01.2005 склала 1877,2 тис. осіб (4 % населення України, 9 місце).

Кількість міського населення, склаладає 1458,2 тис.осіб, або 76% загальної чисельності по області, сільського – 471,0 тис.осіб, або 24%.

Кількість чоловіків становить 886,6 тис.осіб, або 46%, жінок – 1042,6 тис. осіб, або 54%.

Загальна кількість постійного населення області станом на 5 грудня 2001 року складала 1926,8 тис.осіб, в тому числі міське населення – 1452,8, або 75,4, сільське – 474,0 тис.осіб, або 24,6 %; чоловіки – 884,2 або 45,9%, жінки – 1042,6 тис.осіб, або 54,1%.

Особливістю національного складу населення області є його багатонаціональність. На території області проживають представники понад 130 національностей і народностей. У національному складі населення області переважна більшість українців, чисельність яких становить 1364,1 тис.осіб, або 70,8% загальної кількості населення.

Мовний склад населення області характеризувався такими даними: українську мову вважають рідною 50,2 %. Російську мову визначили як рідну 48,2 % населення.

Чисельність населення, яке має вищу та повну загальну середню освіту, складає 1203,1 тис.осіб.

Кількість чоловіків та жінок, які перебувають у шлюбі, склаладає 952,7 тис.осіб.

 

Економіка

Промисловість

Промисловий і будівельний бум мав місце на початку 30-х років ХХ ст. з уведенням в експлуатацію Дніпровської гідроелектростанції. У регіоні був створений потужний металургійний комплекс, подальшого розвитку дістало машинобудування. Запоріжжя стало одним з найбільших промислових центрів України і Східної Європи.

Нині промисловість Запорізької області - потужний індустріальний комплекс. У структурі промислового виробництва регіону найбільшу питому вагу мають чорна металургія, електроенергетика, машинобудування та металообробка, кольорова металургія. У регіоні виробляється четверта частина усієї електроенергії країни, основним виробником якої є Запорізька атомна станція. У структурі виробництва товарів народного споживання частка продовольчих товарів складає 56%. Загалом у регіоні на самостійному балансі перебувають 357 промислових підприємств, функціонує 875 малих промислових підприємств.

Серед ста найбільших промислових підприємств України в верхній частині списку стійко зберігають своє місце «Запорожсталь», що є єдиним в Україні підприємством по виробництву тонколистового прокату з неіржавіючих і легованих сталей, високоекономічних гнутих профілів, консервної жерсті, тонколистового прокату з полімерним покриттям; «Дніпроспецсталь» і «Запорізький завод феросплавів». У обласному машинобудуванні слід виділити СП «АвтоЗАЗ-Daewoo», створене на базі Запорізького автомобільного заводу «АВТОЗАЗ», а також Мелітопольського моторного і ряду суміжних заводів спільно з південнокорейською фірмою «Daewoo Heavy Industries». Що веде підприємство області по виробництву засобів оборони державне підприємство «Іскра». Продукція підприємства має попит на зовнішніх ринках. Запорізький абразивний комбінат провідне підприємство країни по виробництву інструменту на основі синтетичного корунду. ВАТ «Запорожтрансформатор» спеціалізується на виробництві унікальних силових трансформаторів по індивідуальних замовленнях і є найбільшим серед всіх країн СНД. Хімічну промисловість в області представляють 8 підприємств, найбільший з них ПО «Кремнійполімер», провідний виробник в Україні каучуків і пластиків на основі кремнийполимера.

 

Сільське господарство

Запорізька область проводить близько 3,5% валової продукції сільського господарства України. У області виробляється понад 13% загальноукраїнського виробництва соняшнику. Площа сільськогосподарських угідь області складає 2246,3 тис. га, або 5,4% сільгоспугідь України. В усіх агрокліматичних зонах наявні сприятливі умови для вирощування овочів та баштанних культур.

 

Фінансові заклади

Запорізька область володіє досить розвиненою фінансово-кредитною інфраструктурою. В регіоні працює 53 банки і банківських установ, з яких 5 є регіональними самостійними банками. Такі регіональні банки, як «Індустріалбанк», «Металург» та «АвтоЗАЗбанк», відповідно до своїх загальних активів (понад 20 млн. дол.) віднесені до групи «великих банків» України. Більшість банків регіону (такі, як «Індустріалбанк», «Металург», «Укрексімбанк», «Вабанк», «Муніципальний», тощо) мають кореспондентські відносини з провідними банками Європи та світу, що свідчить про довіру до фінансово-кредитної системи області з боку іноземних партнерів, а також гарантує подальший розвиток цієї сфери народного господарства.

Один зі світових лідерів фінансової діяльності – фінансова група «Райффайзенбанк» відкрила своє представництво в м. Запоріжжі.

Страхову діяльність в області здійснює 13 місцевих страхових компаній та 50 філій, представництв, відділів, з яких 20 – структурні підрозділи з інших регіонів України.

Додатково страхування експортних кредитів спирається на автоматичне перестрахування провідних німецьких, французьких та американських компаній, таких як концерн «Герлінг», групи «Скор», «Сент-Пол», «Ерк-Франкона». Сумарні страхові фонди партнерів Транснаціональної страхової групи «Індержстрах» складають десятки мільярдів доларів.

Партнерські взаємовідносини провідних регіональних страхових компаній із найбільшими страховими та перестраховочними компаніями України та світу дозволяють приймати на страхування великі майнові й фінансові ризики підприємств регіону та інвесторів

 

Транспорт та зв’язок

Основні залізничні вузли – Мелітополь, Запоріжжя, Бердянськ. Розвинений автомобільний транспорт.Мережа шосейних доріг довжиною 6683,0 км. зв’язує всі населені пункти області.Через територію регіону проходить ряд стратегічних трас, таких як: Одеса-Мелітополь-Новоазовськ, Харків-Сімферополь-Севастополь, Бориспіль-Дніпропетровськ-Запоріжжя. Велике значення має морський транспорт (головний порт області – Бердянськ). Здійснюються вантажно-пасажирські перевезення по Дніпру та Каховському водосховищу. Повітряні лінії зв’язують Запоріжжя з багатьма великими містами України. Аеропорт має статус міжнародного і займає одне з провідних місць в Україні за інтенсивністю потоку пасажирів. Аеропорт м. Бердянська також має статус міжнародного та є складовою частиною розвинутої транспортної інфраструктури регіону.

В області розвинуті всі види зв’язку. Регіон має розгалужену телефонну мережу. Активно розвиваються системи мобільного та пейджингового зв’язку, впроваджено цифрові телефонні станції. Глобальна мережа «Інтернет» у режимі «он-лайн» використовується у всіх галузях господарського життя. Є декілька потужних серверів електронної пошти. Запорізька область посідає перше місце серед регіонів України за показниками телефонізації на душу населення.

 

Освіта

 

В області діє 672 загальноосвітні навчальні заклади. Дошкільних закладів 630, у яких виховується більше 40 тис. дітей. Діє 42 професійно-технічні навчальні заклади та 35 державних вищих навчальних закладів, в яких навчається понад 75 тис. студентів, у тому числі з різних країн світу.

Вищі навчальні заклади (такі, як Запорізький національний технічний університет, Запорізький національний університет, Запорізька державна інженерна академія та інші) готують висококваліфіковані кадри спеціалістів із сучасною підготовкою для промисловості, освіти, медицини, культури регіону тощо. Підготовку спеціалістів для агропромислового комплексу в області здійснює 7 навчальних закладів, з них – один вищий III-IV рівня акредитації (Таврійська державна агротехнічна академія) та 6 закладів І-ІІ рівня акредитації.

Культура

 

Діяльність установ культури спрямовується на розвиток української культури та культури всіх національних груп, що проживають на території області. 533 масові бібліотеки. Книжковий фонд – 9,7 млн. примірників. Визнаний лідер бібліотечної справи - Обласна універсальна наукова бібліотека, її бібліотечний фонд складає 1,5 млн. примірників, з них 10 тис. рідкісних видань. 19 музеїв, 1 цирк, 5 театрів (у тому числі, 3 обласних, 2 муніципальних), філармонія, симфонічний оркестр, який вважається одним з кращих в Україні, 74 дитячих школи естетичного виховання.

 

Релігія

 

24 грудня 1994 на засіданні Священного Синоду УПЦ МП вирішено освятити Мелітопольський чоловічий монастир Святого Савви Освяченого[1]. Це перший монастир, заснований на території Запорізької та Мелітопольської епархії. При монастирі працює центр реабілітації алкоголіків і наркоманів.

Туризм

 

Найцікавіші об’єкти туризму:

Національний заповідник «Хортиця»;

Антропоморфні стели ІІІ–ІІ тис. до н.е.;

Кам’яні баби ХІ–VIII ст. до н.е.;

Козацька фортеця на острові Хортиця, реконструкція XV–XVIII ст.;

Святомиколаївський кафедральний собор 1836 р.;

Земська управа 1912 р. - нині Запорізький краєзнавчий музей;

Запорізький 700-річний дуб;

Музей історії запорозького козацтва;

Давні могили;

Захаріївська фортеця 1770 р.;

Собор св. О.Невського XVII ст.;

Історико-археологічний заповідник «Кам’яна могила»;

Краєзнавчі музеї;

Музей народної творчості та етнографії;

Дніпрогес - гребля гідроелектростанції, побудованої в 1927-1932 роках.

 

Донецька область

 

Донецька область (в 1938—1961 роки — Сталінська, з 1941 до 1943 року — Юзівська) — адміністративно-територіальна одиниця України. Утворена 2 липня 1932 року. Площа — 26 517 км² (4,4% загальної території України). Населення — ▼ 4 449 636 осіб на 1 липня 2010 року. Адміністративний центр— місто Донецьк.

 

Географія

 

Область розташована на південному сході України в межах Донецького кряжа, Приазовської височини та частково Придніпровської низовини. На заході межує із Запорізькою та Дніпропетровською, на північному заході з Харківською, на північному сході та сході з Луганською областями України та з Ростовською областю Росії. Із півдня область омивається Азовським морем.

Довжина області з півночі на південь — 255 км, із заходу на схід — 180 км. Загальна довжина меж області складає 1 526 км, з них: сухопутні — 1 376 км, морські — 140 км. Найвище місце області — курган Могила-Гостра (331 м), розташований поблизу селища Польове Шахтарського району, найнижче місце (− 0,4 м) — рівень води в Азовському морі.

Крайня північна точка області — висота 195 м в Краснолиманськом районі, південна — село Білосарайська Коса Першотравневого району, західна — поблизу селища Комишуваха Великоновосілківського району, східна — поблизу села Верхній Кут Шахтарського району.

Географічний центр області знаходиться в селищі Піски Ясинуватського району.

 

Населення

 

Донецька область — найбільш густонаселений регіон України. Тут мешкає близько 9% загальної чисельності населення країни. Область — промислова частина Донбасу з переважаючим міським населенням. Населення характеризується багатонаціональністю — тут мешкають представники понад 120 етносів: українці, росіяни, греки, євреї, німці, татари та інші.

Національності області (2001, тис. чол.):

українці — 2744,1 (56,9%)

росіяни — 1844,4 (38,2%)

греки — 77,5 (1,61%)

білоруси — 44,5 (0,92%)

татари — 19,2 (0,4%)

вірмени — 15,7 (0,33%)

євреї — 8,8 (0,18%)

Найбільші міста області: Донецьк (987 тис. чол., оцінка, 2005), Маріуполь (482), Макіївка (377), Горлівка (279), Краматорськ (176), Слов'янськ (121), Єнакієве (99) та інші.

Міське населення (2006) — 90,3%

Економічне зайняте населення — 1724070 (2001), у тому числі 23,9% — у обробній промисловості, 13,9% — у добувної, 11,6% — в торгівлі та ремонті, 7,9% — в транспорті, 7,5% — в освіті, 7,3% — в охороні здоров'я, 6,7% — в сільському та лісному господарстві.

Освіта економічне зайнятого населення — 20,4% — повна вища освіта, 0,7% — базова вища, 30,2% — неповна вища, 40,6% — повна загальна освіта, 7,2% — базова загальна, 0,8% — початкова загальна, 0,1% — без початкової освіти.

На 1 липня 2010 року населення становило 4449,6 тис. чол, таким чином зі збереженням тенденції населення області буде становити менше 4 мільйонів осіб вже в 2020 році. Виходячи з розподілу населення області за віком зміна падіння населення буде різко пришвидшуватися з 2010 до 2030 року і дещо сповільниться в 2030-х роках.

Найвищу народжуваність показують вікові сегменти від 20 до 35 років. Наразі кількість населення відповідного віку становить 1047 тис. осіб. Частина населення віком від 0 до 15 років на 1 січня 2010 року становить 539 тис. осіб, що за 20 років (буде базою для народжуваності області) з кількістю осіб близько 480 тис, що в 2.2 рази менше ніж теперішні сегменти. Область чекає різке зниження народжуваності населення яке продовжиться до 2030-х років. Слід зазначити що кількість населення яка народилася в часи Радянського Союзу становить надзвичайно велику частину населення області - 76%. Частина ж населення яка народилася до кінця Другої Світової Війни - 17%.

Природні умови

 

Клімат регіону - різко континентальний з досить спекотним засушливим літом і порівняно холодною зимою.

Донецька область має багаті природні ресурси. Тут є дивовижні місця і лікувальні джерела. Бальнеологічне значення мають Слов'янські солоні озера і джерела мінеральних вод. Національну цінність складають дві заповідні зони — Хомутовський степ і Святогір'я. В останньому створено Національний парк України „Святі гори». Унікальні природні лікувальні властивості має соляна шахта в м. Соледарі, де створений спелеологічний санаторій. Азовське узбережжя за оздоровчим ефектом — прекрасна рекреаційна зона.

Область багата плодючими чорноземами, має велику мінерально-сировинну базу. Головні корисні копалини — кам'яне вугілля (запаси оцінюються в 25 млрд тонн), кам'яна сіль, вапняки, вогнетривка глина, калійна сіль, ртуть, крейда, гіпс, азбест, графіт та інші — всього близько 100 найменувань, включаючи залізну руду і рідко-земельні метали.

 

Економіка

 

Початками промислового Донбасу слід вважати Соляні промисли Донеччини у 17-18 ст.

Наявність в Донецькому регіоні власних паливно-енергетичних і мінерально-сировинних ресурсів, близькість залізорудних родовищ Криворізького басейну, вихід до моря, сприяли формуванню великого промислового комплексу з високою концентрацією галузей важкої промисловості, створенню досить розвинутої виробничої, наукової і соціальної інфраструктури, високого ступеня урбанізації.

Вагоме місце в економіці Донеччини посідає промисловість. Область виробляє п'яту частину загальнодержавного обсягу промислової продукції, посідає перші та провідні місця в Україні з виробництва цілого ряду основних видів промислової продукції, з обсягу експорту. Тут сконцентровано понад 2000 промислових підприємств гірничовидобувної, металургійної, хімічної галузей, енергетики, важкого машинобудування і будівельних матеріалів, експлуатується близько 300 родовищ корисних копалин.

В структурі промислового виробництва переважають металургійний (49%) та паливно-енергетичний комплекси (23,5%). 2 найбільших промислових центра виробляють більш ніж половину загального обсягу промислового виробництва області: Донецьк (18%), Маріуполь (37%).

 

Промисловість області

Чорна металургія з повним циклом виробництва:

Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча (8283,9 млн грн валового доходу); Металургійний комбінат «Азовсталь» (5470,3); Донецький металургійний завод, ДМЗ (3366,8); Єнакієвський металургійний завод, ЄМЗ (1541,9); Макіївський металургійний комбінат, ММК (808,6) тощо.

Економіка області представлена також потужним агропромисловим комплексом. Динамічно працюють харчова і переробна промисловість: товаровиробничий комплекс, розвивається торгівля.

Регіон відрізняється високою транспортною засвоєністю території. Транспортна система представлена майже усіма видами транспорту — залізничним, автомобільним, авіаційним та морським. У місті Донецьку будується метро.

 

Екологія

 

Нинішню екологічну ситуацію в Донецькій області можна визначити як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу України. Відбувалися структурні деформації народного господарства, коли перевага в області надавалася розвитку сировинно-видобувних, енергогенеруючій, металургійній, хімічній та іншим найбільш екологічно небезпечним галузям промисловості. В поєднанні з недостатністю правових та економічних механізмів захисту природного середовища, низькою забезпеченістю та ефективністю захисних споруд, а також з низьким рівнем екологічної свідомості суспільства це призвело до небезпечного екологічного стану у Донецькій області. В незалежній Україні на державному рівні визнано, що необхідно здійснювати таку політику в сфері охорони довкілля, яка б забезпечувала стійкий з екологічного погляду розвиток, ефективне зниження та попередження негативних впливів на навколишнє середовище.

 

Культура

Релігія

На території Донецької області станом на 1 січня 2006 року з правом юридичної особи діє 1367 релігійних організацій, а саме: 1308 релігійних громад, 18 релігійних центрів і управлінь, 9 монастирів, 1 лавра, 20 місій, 1 братство, 10 вищих духовних навчальних закладів. У 2005 році зростання релігійної мережі відбулося на 43 юридичні особи. Це є на рівні 2004 року, але значно менше в порівнянні з попередніми роками (у 1991 році діяло 216 релігійних громад, у 1992 р. зареєстровано 49 громад, у 1993 р. — 40, у 1994 р. — 59, у 1995 р. — 59, у 1996 р. — 86, у 1997 р. — 96, у 1998 р. — 85, у 1999 р. — 120, у 2000 р. — 160, у 2001 р. — 115, у 2002 р. — 79, у 2003 р. — 61). При цьому ускладнення релігійної мережі на Донеччині продовжує зростати, релігійна карта області дуже строката — 49 конфесійних напрямків: 95,7 % всіх релігійних організацій області складають християнські конфесії. В області також діють 22 мусульманських, 18 іудейських, 10 буддійських релігійних організацій, 6 релігійних громад міжнародного товариства свідомості Крішни, 4 релігійні громади Всесвітньої чистої релігії, 2 релігійні громади «Наука Розуму» та по одній релігійній громаді РУНВіри, Церкви Нового Єрусалиму, індуїстського тантризму та Церкви Останнього Заповіту (Віссаріонівці). Свою діяльність на Донеччині продовжують послідовники бахаїзму, Церкви Об'єднання (муністи), Саї-Баби, Трансцедентальної Медитації ™ тощо, які поки що не вирішили питання набуття прав юридичної особи.

 

Давні пам'ятники

1. Руїни хрестоподібної купольної церкви 1792 р. в степу на території села Олександро-Шульгіного Констянтинівського району. Ззовні стоять дорійські, а всередині коринфські колони. На коринфських частково збереглися розписи.

2. Однокупольний храм Одигітрійської Богододиці з перелому XIX—XX ст. у візантійському стилі у селищі міського типу Грузько-Ломівка на залізничній лінії між станціями Макіївка-Моспине.

За переказами ікону Богородиці, названу Одигітрією, намалював євангелист Лука. Нею благословляв візантійський імператор Костянтин IV Мономах (1042—1054) дочку, коли вона вінчалася з князем Всеволодом, сином Ярослава Мудрого. На початку XII ст. син Всеволода Володимир Мономах переніс цю ікону до Смоленська.

3. Кам'яна Святопокровська церква XIX ст. на місці запорізької дерев'яної в селищі Зайцевому, що в межах Горлівки.

4. Миколаївський собор, відбудований 1905 р. в псевдоруському стилі в селищі Штерівка м. Горлівки.

5. Церква Олександра Невського з 1897 р. в Слов'янську біля залізничного вокзалу. Має три престоли: Миколая Чудотворця, Олександра Невського й московського митрополита Олексія.

6. Цвинтарна церква Всіх святих з початку XX ст. біля Артемівського автовокзалу.

Чимало церков, на жаль, було зруйновано в 1930-их роках. серед них і кам'яну Миколаївську церкву в Ясенівці з 18-ти метровою (по висоті) дзвіницею. Загальна висота цієї церкви — 40 метрів. Долішню її частину змуровано з природного каменя. Товщина стін біля півтора метрів. Решта 18 метрів була дерев'яна. Там висіло шість дзвонів. При пожежі. або, як треба було зібрати нарід, можна було бити, не піднімаючися на дзвіницю. В безвітряну погоду звук головного дзвона лунав на 15 кілометрів. Стіни і стелю всередині церкви було розмальовано на біло-блакитному фоні.

До давніх пам'ятників належать також Савур-Могила, Архангельська могила та інші.

 

Пам'ятники, XX століття

В Донецьку поховано борця проти самодержав'я В Флеровського (1829—1918). На його могилі в сквері його імені стоїть обеліск із рожевого донецького полірованого граніту, на якому відлито бронзовий барельєф і вінок. Флеровський проїхав під конвоєм 19 тисяч верст, а 3500 верст пройшов пішки, сидів у 32 острогах, декілька років у одиночках. До Юзівки приїхав з підірваним здоров'ям у 1897 р.

На проспекті РККА («рабоче-крестьянской красной армии») поховано відважних повітреплавателів, які вивчали стратосферу: П. Батенка, Д. Стовбуна, Я. Українського і С. Кучумова. На їхній могилі на постаменті установлено двометрову фігуру стратонавта, що дивиться у безкраї простори повітряного океану. На меморіальній дошці бронзові барельєфи чотирьох героїв.

Інший — арктичний океан досліджував Георгій Сєдов (1857—1914) родом із Кривої Коси (тепер Сєдове), що біля Новоазовська. Він народився в сім'ї рибалки і був штурманом далекого плавання. В 1903-04 р. брав участь у гідрографічній експедиції до Північного льодовитого океану. В 1909 р. шукав гірло річки Колими, в 1910 — обслідував Хрестову Губу на Новій Землі. 1912 р. вирушив з Архангельська з зимівлею на Нову Землю, а в серпні 1913 р. ходив на Землю Франца-Йосифа. В 1914 р. помер, їдучи на собачих запряжках до Північного полюса, не дійшовши до острова Рудольфа. Похований на мисі Аук. Пам'ятником цій мужній людині є сама назва його рідного містечка — Сєдове.

Після останньої війни радянська влада установляла пам'ятники видатним поетам і письменникам: у Донецьку — Т. Шевченкові, М. Горькому та погруддя О. Пушкіна і І. Франка. А от у Слов'янську «отцы города» зняли пам'ятник нашому Кобзареві з вулиці Т. Шевченка на початку 1970-их років. Біля 20 років валявся він десь на смітнику й тільки протести патріотів змусили владу повернути пам'ятник назад на вулицю Т. Шевченка. В Слов'янську є погруддя Т. Шевченка.

На Донбасі в Горлівці повстали проти царату в 1905 р. робітники. коли 16 грудня царськи солдати відкрили вогонь по учасниках страйку, до багатьох міст вислано телеграми. До ранку з Єнакієвого, Дебальцевого, Харцизька, Ясинуватої, Алчевська, Дружківки, Гришиного й Авдіївки надійшли до Горлівки збройні дружини. Царські війська побоялися. що повстанці отримають допомогу й одступили. Героїв цього повстання увічено пам'янтиком-ансамблем на майдані Революції.

Героям і жертвам громадянської війни присвячено декілька пам'ятників:

— у селищі Нижня Кринка, де 30 грудня 1917 р. білоказаки розстріляли 118 робітників рудника Ясенівський;

— у селищі Кринична, де в 1918 р. білокозаки розстріляли більшовицького комісара Петра Дергачова;

— у Новоекономічному — партизанові громадянської війни Ф. Наумову;

— у Липовому гаю біля автотраси Ханженкове-Красний Октябрь — обеліск у честь першої маївки робітників Дмитріївська й Харцизька.

Після війни увічнено пам'ять про жертви німецького терору:

 — 43 робітників заводу ім. Ілліча, страчених у березні 1942 р.;

 — маріупольського сталевара Макара Мазая, замученого в катівні гестапо;

 — членів Дружківської підпільної організації «Ленінська кузня»;

 — жертв фашизму в Макіївці (пам'ятник встановлено біля входу до парку «Піонерський».

В Донецьку понад 70 пам'ятників і понад 70 меморіальних дощок, присвячених героям другої світової війни 1941-45 рр.

У центрі міста пам'ятники генерал-лейтенантові К. Гурову, гвардії-полковникові Грінкевичу, в парку Ленінського комсомолу — меморіал «Твоїм визволителям, Донбас». В Сніжному відкрито музей бойової слави. За братніми могилами полеглих ходять мешканці Харцизька, Краматорська, Красноармійська, Сніжного, сіл Петропавлівки, Благодатного, Гранітного (до 1946 р. — Старої Карані), Богородичного, Пришиба, Кривої Луки (загинуло 1035 радянських вояків). У Слов'яногірську встановлено меморіальний комплекс воїнам-визволителям, а на розгалуженні доріг на гребні крейдяної гори — пам'ятник лейтенантові В. Камишеву, який з високого дуба коректував вогнем своєї батареї. Знаряд зніс корону дуба, а лейтенанта переховали на місці згину. Там на стовбурі в обрамленні п'ятикутної зірки вирізано обличчя бійця.

Пам'ятники погиблим встановлено також у Єнакієвому, Дмитрові (14 пам'ятників воякам, підпільникам і партизанам), Амросіївці (сквер-пам'ятник) і Новоазовську (десантникам). Там же й у висілку Мелекіному (морякам-десантникам), а також у Слов'яногірську й Сергіївці коло Красноармійська та на підступах до Єнакієвого споруджено меморіальні комплекси. В Макіївці є алея 42 мешканців міста, що стали Героями Радянського Союзу.

В Маріуполі в одному з парків на 10-метровому постаменті стоїть бронекатер, на якому хоробрі десантники штурмували берег. Морякам-азовцям присвячено в парку 50-річчя Жовтня 15-метровий обеліск, прикрашений унизу барельєфами, на яких відображено бойові епізоди. У центральному парку на обеліску висічено на мармурі винищувач, а під ним барельєфи героїв Володимира Семенішина й Миколи Савицького, які збили над Маріуполем 27 ворожих літаків. У цьому приморському місті у вуличному бою загинув 14- річний Толя Балабуха, який кинув гранату у неприятельский бронетранспортер. На місці, де поліг піонер, стоїть пам'ятник.

Обеліски воїнам-визволителям установлено в Карло-Марсовому й на могилі Єнакіївських партизан, а меморіальні комплекси — в селах Удачному й Миколаївці. В Південно-(Южно) Комунарську біля шахти «Юнком» стоїть обеліск на могилі єнакіївських партизан. На тій шахті заступник її начальника І. Сингучов організував партизанський відділ, але перед відступом німців його й інших партизан схопили й після довгих катувань усіх стратили.

Багато пам'ятників, зв'язаних з останньою війною. Це не дивно: оборонні бої велися на захід од Красноармійська й під Горлівкою. Тримати оборону радянським воїнам помагало 19 партизанських загонів. З кінця жовтня 1941 р. до літа 1942 р. фронт проходив по лінії Красний Лиман-Лисичанськ східніше Шахтарського. Під час наступу радянських військ влітку 1943 р. на ворожі війська нападали партизани й підпільники залізничної станції Рутченкове, мешканці робітничого селища Курахівської ДРЕС й робітники шахти No 38. Найжорстокіші бої велися за Савур-Могилу. Під натиском радянських військ впали неприступні позиції німців над Міусом (фронт по Міусу).