Північна Америка. Контрастність країн регіону. Місце і роль США в Америці

Лекція №8

ТЕМА:КРАЇНИ АМЕРИКИ

План лекції

Загальний огляд регіону Америки. Контрастність країн регіону. Місце і роль США в Америці.

США. ЕГП населення найбільші міські агломерації та урбанізовані райони.

Канада. ЕГП. Формування території. Природні умови.

Країни Латинської Америки. Центральна та Південна Америка. ЕГП та склад території.

Північна Америка. Контрастність країн регіону. Місце і роль США в Америці.

    Європейці, що прийшли слідом за Колумбом, швидко побачили казкові можливості Нового Світу, і минуло зовсім небагато часу, як тисячі представників Старого Світу, покинувши будинки, сім’ї і свої заняття, почали переселятися до незнаних земель. Через п’ять століть ми можемо оцінити результат діяльності переселенців і їх нащадків — країни Америки (розвинені і ті, що розвиваються) стали потужною силою на світовій арені.

    З точки зору соціально-економічної географії Америка складається з двох великих історико-географічних регіонів — Англо-Америки (Північної Америки) і Латинської Америки. До складу  Англо-Америки входять США, Канада і острівне володіння Данії — Ґренландія, а також розташовані в Атлантичному океані острови — Бермудські, Сен-П’єр і Мікелон. Латинська Америка включає всю групу держав, розташованих на південь від США — це Мексика, країни Центральної Америки (перешийок між материками), острови Вест-Індії і держави Південної Америки з прилеглими до неї островами.

    Рівні розвитку країн Англо-Америки і Латинської Америки дуже різняться. Англо-Америка і особливо США — найпотужніший в економічному плані регіон світу, що посідає 1-е місце за виробництвом продукції обробної і видобувної промисловості (41 %) і за виробництвом продукції сільського господарства (близько 40 %). Країни Латинської Америки є такими, що розвиваються, хоч останнім часом тут можна виділити держави з більш високим рівнем розвитку промисловості. Це так звані нові індустріальні країни Латинської Америки: Мексика, Бразілія, Аргентина, Венесуела. У цьому ж регіоні розташована одна з небагатьох держав, що зберегли соціалістичний лад,— Куба. Регіон долає важку спадщину багатовікової колонізації — економічну відсталість, латифундизм, підлегле становище в системі міжнародного поділу праці. Країни Латинської Америки відіграють роль аграрно-сировинних додатків розвинених держав, є важливою сферою вкладення капіталу і ринком збуту готової продукції.

    Характерною ознакою Америки є наявність низки інтеграційних об’єднань. Найбільшою міжнародною організацією є Організація американських держав, що поєднує 30 країн регіону. У 1973 р. створене Карібське співтовариство (КАРІКОМ), його мета — спростити господарські пов’язки між Карібськими країнами. Із 1983 р. на основі Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі утворена Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛАІ). Найбільше економічно потужне об’єднання було створене в 1992 р., коли США, Канада й Мексика утворили Північноамериканську асоціацію вільної торгівлі (НАФТА). Інтеграційні процеси допомагають більш раціонально використати сировинні, фінансові, трудові та виробничі ресурси Америки.

    Вирішальну роль в економічному і політичному житті регіону і всього світу відіграє наймогутніша в економічному і військовому аспектах країна — США. За підтримки держави міжнародні монополії США практично повністю контролюють країни Америки, проникаючи до їх економіки шляхом придбання акцій місцевих фірм, заснування філіалів своїх фірм, перенесення туди частини виробництв багатьох товарів, використання дешевої робочої сили і багатьох сировинних ресурсів. США використовують своїх сусідів для виконання певних функцій обслуговування: переробки привізної нафти, реекспорту нафтопродуктів, виробництва алюмінію, «квартирантства» найбільших монополій, що уникають великого оподаткування чи розукрупнення тощо. До портів Панами приписано більше американських торговельних суден, ніж до всіх портів США. Останнім часом багато держав регіону дедалі наполегливіше намагаються звільнитися від надмірної опіки США і збільшити свою частку прибутку від експлуатації власних ресурсів.

     До приходу європейців територію Північної Америки населяли індіанці, а Аляску — ескімоси. Наприкінці XV ст. берегів Північної Америки досяг мореплавець Джон Кабот. Це поклало початок європейській колонізації материка, у  якій брали участь іспанці, голландці й французи, однак найбільших успіхів досягли англійці.

    На початку XVII ст. Англія вже мала велику територію на східному узбережжі континенту. У XVIII ст. в американських колоніях розгорнувся потужний рух, спрямований на здобуття самостійності. У ході війни за незалежність американська армія, яку очолював Джордж Вашинґтон і яка складалася з добровольців, здобула перемогу. 4 червня 1776 р. була прийнята Декларація незалежності США, а через 11 років — конституція нової держави. У наступні кілька десятиліть територія країни збільшувалася як за рахунок покупок (Франція продала колонію Луїзіана, Росія — Аляску й Алеутські острови), так і завдяки захопленням (у Мексики був відібраний штат Техас). У другій половині XIX ст. колонізація охопила Великі рівнини, гірський Захід і Тихоокеанське узбережжя.

    Із часом загострилися суперечності між промисловою й фермерською Північчю й рабовласницьким Півднем, що призвели до громадянської війни 1861–1865 рр. Перемогу здобули жителі Півночі, яких очолював президент Авраам Лінкольн. Це дало можливість об’єднати країну, призвело до знищення рабства й послужило поштовхом до швидкого економічного розвитку.

    У 1917–1918 рр. США брали участь у Першій світовій війні на боці Антанти. Після війни, що переважно велася на європейській території, США посіли провідне місце серед держав світу. У 1929 р. в країні вибухнула жорстока економічна криза — «Велика депресія», що супроводжувалася падінням виробництва, соціальними потрясіннями, ростом безробіття й злочинності. Кризу вдалося подолати за допомогою відомих під назвою «Новий курс» реформ, проголошених президентом Франкліном Рузвельтом, що чотири рази переобирався на цю посаду. Після Другої світової війни США захопили світове лідерство, якому протистояв СРСР. Між цими країнами велася «холодна війна», що закінчилася з розпадом СРСР в 90-х роках ХХ ст. США воювали у Кореї (1950–1953 рр.), потім у В’єтнамі (1965–1973 рр.), пізніше американська армія брала участь у військових операціях у Кувейті, на Балканах. Після жахливого терористичного акту 11 вересня 2001 року США ведуть активну боротьбу зі світовим тероризмом.

.