2020-08-05
106
18.Географічні пояси та природні зони Азії. Висотна поясність.
Азія лежить у межах усіх кліматичних поясів: від арктичного до екваторіального.
1) Арктичний пояс. Характерний для островів Північного Льодовитого океану та його сибірського узбережжя. Тут, у високих широтах, поверхня отримує дуже малу кількість сонячної радіації (60-80 ккал на 1 см2 на рік). Протягом року переважає арктичне повітря з низькими температурами. Узимку, під час полярної ночі, середньо січневі температури становлять до -35 градусів С на узбережжі на сході, а на островах до – 24…-30 градусів С. Улітку чимала частина сонячної радіації відбивається снігом. Багато тепла витрачається на танення снігів та льоду. Літні температури: від 0 градусів до +5 градусів. Переважає похмура погода. Кількість опадів: 200-300 мм на рік (у вигляді снігу) Постійно дмуть північно-східні вітри.
2) Субарктичний пояс. Територія: Східноєвропейська (руська) рівнина, Західносибірська рівнина за Полярним колом, на сході – до 60 градусів пн. Ш. Зима: затяжна і морозна, суровішає із заходу на схід. Літо: холодне, але тепліше, ніж в арктичному поясі.
Виокремлюють два типи клімату:
- Морський
Характерний для західних районів. Велика кількість опадів (500-250 мм). Амплітуда коливань температури незначні (січень: -5….-15 градусів, липень: +5)
- Континентальний
Східні райони. Кількість опадів (до 200 мм). Дуже холодна зима (до – 40 …-45 градусів) та літом (+5 градусів)
Для субарктичного клімату характерні велика хмарність і сильні вітри, пов’язані з проходженням циклонів арктичного фронту.
3) Помірний пояс. Найбільша площа на материку. Простягається до 40 градусної паралелі. Нерівномірність у надходженні сонячної радіації протягом року викликає формування літнього теплого та зимового холодного періодів.
- Континентальний
Поширення: Західний Сибір, Казахстан, Центральна Азія. Переважання протягом року континентальних помірних повітряних мас і посилення меридіональної циркуляції: холодне арктичне повітря проникає далеко на південь, а континентальне тропічне – на північ. Температура: січень (-15…-25) у пн. Регіонах, (-1..-2) у пд.. Липень (+15…+26). Річна кількість опадів: пн. – 600 мм, пд. – менше 200 мм
- Різкоконтинентальний
Поширення: Середньосибірське плоскогір’я. Панування континентальних повітряних мас протягом року. Низькі зимові температури (-25…-45) і відносно високі влітку (+16…+20). Зима: морозна, сонячна, малосніжна. Літо: сонячне й тепле. Середня кількість опадів: менше 500 мм. Полюс холоду Північної півкулі знаходиться в Оймяконській западині (Республіка Саха-Якутія в Росії), де зафіксовано температуру – 71 градус Цельсія.
- Мусонний
На крайньому сході материка. В умовах сезонної мусонної циркуляції. Тепле вологе літо (+10…+20) і суха холодна зима (-15..-35). Влітку панує морське тихоокеанське повітря з Алеутського мінімуму (область низького тиску, центр формування циклонів), узимку – континентальне помірне повітря, що поступає з Азійського максимуму (область високого тиску, центр формування антициклонів). Опади (до 600-800 мм) випадають улітку.
4) Субтропічний пояс. Південні райони Закавказзя, Центральна та Східна Азія. Особливості: позитивні зимові температури та формування мас за допомогою двох типів кліматичних мас: улітку – тропічних, узимку – помірних.
- Континентальний
Межі Малої Азії, Ірану, Вірменії. Відносно холодна зима (температура нижче 0) і спекотне сухе літо (+26…+30). Кількість опадів: 500 мм. Опади випадають взимку (часто у вигляді снігу, але снігового покриву не створюють)
- Мусонний
Літній максимум опадів (до 1000 мм). Зима, в порівнянні з іншими типами клімату цього поясу, холодна і суха (0…+6),літо – спекотне і вологе (+24…+25)
5) Тропічний пояс. Охоплює Аравійський півострів, Месопотамію, південь Іранського нагір’я, басейн нижнього Інду. Панують сухі і спекотні континентальні повітряні маси. Літо (+30…+35), зима (+18…+24). Кількість опадів6 не більше 200, а місцями менше 50 мм. Часто трапляються піщані бурі – самуми.
6) Субекваторіальний пояс. Характеризується мусонним кліматом, який переважає на півостровах Індокитай, Індостан, на більшій частині Індо-Гангської низовини, півдні Китаю. Температура: січень (+16…+24), липень (+24…+28). Чітке чергування вологого і сухого сезонів. Вологий літній період формується під впливом пасатної циркуляції, яка, проходячи над Індійським океаном, насичується вологою.
7) Екваторіальний пояс. Територія поширення: півострів Малакка й острови Малайського архіпелагу. Температура близько + 25 градусів без помітних сезонних коливань, низький тиск. Велика кількість опадів протягом року (2000 мм), які приносять з Тихого океану пн-сх та пд.-сх пасати.
Природні зони Азії різноманітніші, ніж в інших частинах світу. На південь від тайги вони не утворюють суцільної смуги. Це зумовлено насамперед великою протяжністю з півночі на південь, а також атмосферною циркуляцією. Вельми поширені області з висотною поясністю.
На півночі Азії — зона арктичних пустель.
Клімат надзвичайно суворий, зима довга, а літо коротке; майже чотири місяці триває полярна ніч. Рослинність дуже бідна. Термін її росту і розвитку незначний. Де-не-де ростуть мохи й лишайники, невибагливий ломикамінь, яскраві полярні маки. Тонкі стебла рослин стеляться по землі, піднімаючись тільки на 2—3 см. Значні ділянки поверхні не вкриті рослинністю.
Великих тварин небагато: песець, білий ведмідь, північний олень. На короткий літній період сюди прилітає багато водоплавних птахів, які селяться на високих скелястих берегах, утворюючи пташині базари.
Тундра і лісотундра Азії: Для тундри характерна багаторічна мерзлота. Її шар розмерзається влітку на невелику глибину, тільки на 0,5—1 м. Опадів мало, але через низьку температуру випаровування незначне. Крім того, багаторічна мерзлота не пропускає вологу вглибину. Тому тут багато боліт, порослих осокою. Подекуди трапляються карликові берізки та ягідні кущі.
На південь від тундри теплішає, з'являються дерева — низькорослі сосни та ялини з тонкими покривленими стовбурами. Це лісотундра.
Ліси помірного поясу вкривають великі простори Азії. Вони не скрізь однакові, бо на території зони різні кліматичні й ґрунтові умови. У лісовій зоні розрізняють тайгу, мішані й широколистяні ліси.
Тайга. Літо в тайзі тепліше й триваліше, ніж у тундрі, збільшується кількість опадів, з'являються умови для нормального росту дерев. Ґрунти підзолисті. Місцями тайга дуже заболочена, багато торфових та осокових боліт.
У тайзі ростуть ялиця, сибірська сосна, яку називають кедром, а також модрина — єдине хвойне дерево, що на зиму скидає хвою.
Тваринний світ хвойних лісів багатий, особливо на хутрового звіра. Велика кількість різноманітних птахів. У тайгових лісах Азії зосереджені великі запаси деревини. По долинах річок розкинулися заплавні луки, придатні для розведення молочної худоби.
У Східній Азії за мусонного клімату помірного поясу також ростуть мішані ліси. Проте їхня площа менша, ніж у Європі. Склад їх різноманітніший: тут ростуть дуб, липа, а з хвойних — корейський кедр, ялина, сибірська ялиця.
Широколистяні ліси. Як і мішані, вони розміщені окремими ділянками на сході Азії, де багато опадів. Під ними утворилися бурі лісові ґрунти, що містять більше перегною, ніж підзолисті ґрунти тайги. Ліси цієї зони значною мірою вирубані, їх заступили лани пшениці, цукрових буряків, фруктові сади.
Найтиповіші для широколистяних лісів бук і дуб. Ростуть також граб, липа, клен.
Окрім тварин, характерних для тайги, в широколистяних лісах водяться дикі свині, козуля, благородний олень.
Лісостепи і степи. На південь від лісових зон розпросторилися лісостепи й степи. Суцільної смуги вони не утворюють.
Лісостеп і степ утворилися в умовах жаркого й сухого літа, сухої й порівняно холодної зими.
У лісостепу острівці лісів на сірих лісових ґрунтах чергуються зі степовими ділянками. У степах переважає трав'яна рослинність. Величезне багатство степів — родючі чорноземні ґрунти. Свою назву вони дістали за чорне забарвлення, зумовлене значним вмістом перегною.
У лісостепах і степах серед трав найбільше поширені різні злаки. Рослини пристосовані до кліматичних умов: багато з них устигають вирости, зацвісти й дати плоди до настання літнього сухого періоду.
З поміж тварин переважають гризуни — ховрахи, бабаки, які на зиму впадають у сплячку, польові миші. Великі тварини не збереглися.
Лісостепи і степи майже повністю розорані під лани пшениці, кукурудзи, цукрових буряків та інших культурних рослин. Природна рослинність збереглася тільки в заповідниках і місцях, непридатних для оранки.
На сході Азії, у східній частині плоскогір'я Гобі, лежать сухі степи. Тут суворі малосніжні зими, незначні опади. Тому рослинність бідніша, ніж у європейських степах. Трави низькі, багато ділянок взагалі не мають трав'яного покриву; трапляються засолені ділянки. Каштанові ґрунти сухих степів містять менше перегною, ніж чорноземи.
Напівпустелі й пустелі помірного поясу. Ці зони в Азії обіймають значно більші простори, ніж у Північній Америці. Вони тягнуться від Прикаспійської низовини рівнинами Середньої та Центральної Азії.
У бурих ґрунтах напівпустель і сіро-бурих ґрунтах пустель мало перегною, але вистачає потрібних рослинам солей, тому в багатьох місцях ґрунти засолені, а подекуди сіль навіть виступає на поверхню.
Незначна кількість опадів, сухість повітря в пустелях створюють несприятливі умови для життя рослин. Найбільш безживними є глинясті й кам'янисті ділянки, де немає ґрунтового покриву й рослинності; особливо багато їх у пустелі Гобі. А от піщані пустелі зберігають вологу атмосферних опадів, яку використовують рослини. Там, де цієї вологи бракує, піски теж позбавлені рослинності. Сухістю та безживністю вирізняється пустеля Такла-Макан. Типові рослини пустель помірного поясу Євразії — саксаул, полин, курай, астрагал, гілочки якого вкриті товстим восковим нальотом, що уберігає рослину від випаровування. Саксаул — одне з небагатьох дерев, яке може рости в пустелі. Пустеля — батьківщина полину. Його сіро-зелені кущики ростуть один від одного на відстані до 1,5 м.
У Монголії в напівпустелях і пустелі Гобі ще збереглися кінь Пржевальського, дикі осли кулани, верблюди, яких охороняють від знищення. Ці тварини в пошуках води й корму можуть пробігати великі відстані. Багато в пустелях і різноманітних гризунів.
Населення пустель живе переважно в оазисах і по долинах річок, де на зрошуваних землях вирощує різні сільськогосподарські рослини — рис, пшеницю, ячмінь, бавовник, плодові дерева, овочі.
На південному сході Азії — зона перемінно-вологих (мусонних) лісів. Вона охоплює південну частину Китаю та Японських островів. На відміну від Середземномор'я, літо тут вологе, а зима порівняно суха й прохолодна.
У цих лісах ростуть вічнозелені дерева — магнолія, камелія, камфорний лавр. У них тверде листя, що іноді, як у камфорного лавра, виділяє запашні ефірні олії, завдяки чому зменшується випаровування. Часто трапляється бамбук. Диких тварин тут мало, бо ця зона добре освоєна людиною.
На місці винищених лісів населення вирощує рис, чайний кущ, цитрусові.
Субтропічні й тропічні напівпустелі та пустелі. На відміну від пустель помірного поясу, середня температура січня тут перевищує 0 °С, а літо ще жаркіше. У тропічних пустелях, розташованих усередині материка, найжаркіший і найсухіший клімат у всій Азії. Середня температура липня в окремих місцях досягає +30 °С. Такі високі температури бувають лише в Сахарі. Дощі випадають рідко, іноді лише два-три рази на рік. Тільки після коротких весняних дощів на сіроземах з'являється рослинність, яка швидко проходить весь цикл розвитку. Рослини в цих зонах такі самі, як у пустелях помірного поясу, подекуди ґрунту взагалі немає. Так, пустеля Руб-ель-Халі на Аравійському півострові являє собою величезний простір сипких пісків. Зовсім неродючі кам'янисті пустелі — розсипи щебеню та гальки. По сухих річищах ростуть акації, а в оазисах, де ґрунтові води підступають близько до поверхні, вирощують фінікову пальму.
Тваринний світ пустель порівняно бідний. В Аравії трапляються швидконогі антилопи, дикий осел онагр. Є й хижаки — смугаста гієна, шакал. Багато гризунів — тушканчиків, піщанок.
У пошуках пасовищ для овець і верблюдів напівпустелями й пустелями пересуваються кочівники — скотарі.
Савани і субекваторіальні ліси. У саванах Азії серед високих трав (переважно злаків) ростуть пальми, акації, тикове дерево, де-не-де трапляються ділянки рідкостійних лісів. У сухий період року деякі дерева, в тому числі тикове й салове, на 3—4 місяці скидають листя. Тик має тверду деревину, яка не гниє у воді.
Субекваторіальні перемінно-вологі ліси вкривають західне узбережжя Індостану, область у нижній течії Гангу і Брахмапутри, узбережжя півострова Індокитай та північну частину Філіппінських островів. У цих місцях опадів значно більше, ніж у саванах, сухий період нетривалий. Тому рослинність зони нагадує розташовані на південь вологі екваторіальні ліси, але деякі дерева в сухий період скидають листя.
Тваринний світ саван і субекваторіальних лісів різноманітний і має багато спільного. У саванах водяться тварини як відкритих просторів, так і лісів. Багато копитних, особливо прудконогих антилоп. У густих заростях уздовж річок Індостану полюють тигри й леопарди. На Індостані та на острові Шрі-Ланка досі водяться дикі слони. Приручених слонів населення використовує на різних тяжких роботах. Всюди багато мавп.
Вологі екваторіальні ліси. Ці ліси в Азії обіймають досить великі території. Кліматичні умови та ґрунти тут загалом такі самі, як і у вологих екваторіальних лісах інших частин світу.
Екваторіальні ліси Азії характеризуються великою різноманітністю рослин і тварин. Самих тільки пальм налічується не менш як 300 видів. Довжина виткої пальми ротанг досягає 200—300 м. Ця тонка ліана з колючками обвиває дерева, утворюючи непролазні хащі. На узбережжі Філіппінських островів і Малайського архіпелагу росте кокосова пальма. В екваторіальних лісах багато різних видів бамбука. Населення використовує його для будівництва жител, виготовлення меблів, паперу, молоді пагони бамбука вживають у їжу.
Серед лісових тварин є такі, яких немає на інших материках. Це деякі види носорогів, диких биків. На великих і малонаселених островах Малайського архіпелагу трапляється людиноподібна мавпа орангутанг (у перекладі означає «лісова людина»).
Висотні пояси в горах Азії. Кількість поясів у горах завжди залежить від того, яка природна зона розташована на рівнині біля підніжжя гір, і від висоти.
Розгляньмо зміну природних поясів на південних схилах Східних Гімалаїв. Завдяки рясним мусонним дощам і неоднаковій температурі на різній висоті Гімалаї відзначаються великим розмаїттям природи. За своїм складом висотні пояси тут нагадують природні зони на рівнинах східної частини Азії.
Біля підніжжя Східних Гімалаїв випадає дуже багато дощів. Тут розташовані тераї — непросихаючі низовини, де ґрунти дуже заболочені. На них ростуть високий бамбук, різні пальми, що утворюють густі зарості, перевиті ліанами. У цих заростях водяться дикі слони, носороги, буйволи; з хижаків — тигри, плямисті й чорні леопарди; багато мавп, змій.
З висотою природа змінюється. Заболоченість зменшується, ростуть густі вологі ліси в основному з таких самих дерев, як у розташованих нижче тераях.
Вище від 1500 і до 2000 м. простягається пояс вічнозелених субтропічних лісів із дуба, каштана, клена, магнолії. На висоті 2000 м. ці ліси поступаються місцем лісам із листопадних порід з домішкою хвойних. Через велику вологість на ґрунті й деревах дуже багато мохів і лишайників.
Біля верхньої межі лісу тягнеться пояс хвойних лісів, який складається переважно з гімалайської сосни, ялиці, ялівцю. Взимку тут довго лежить сніг і тримаються морози.
Вище від 3500 м. опадів буває багато, але температури невисокі. Тут починається пояс чагарників і високогірних лук. Серед чагарників ростуть рододендрони з різнобарвними квітками. Влітку луки вкриті яскравим килимом квітучих трав — маків, примул, тирличу. Поступово й трави стають нижчими. Приблизно з висоти 4500 м починається пояс багаторічних снігів і льодовиків. Кліматичні умови тут украй суворі.
Підніжжя та вологі схили гір у багатьох місцях розчищені від лісу під посіви рису, посадки чайного куща. На високогірних луках випасають худобу — овець, яків — невибагливих тварин, добре пристосованих до життя в горах.
19.Фізико-географічне районування Азії. Поділ території Азії на фізико-географічні країни.
В Азії прийнято виділяти наступні фізико-географічні райони:
· Східна Азія (Корейській півострів, Японські острови, східна частина Китаю)
Має вихід до Тихого океану в помірному, субтропічному і тропічному поясах. Рельєф: співіснування гір та рівнин. Більша частина Східної Азії знаходиться в зоні Західно-Тихоокеанського геосинклінального поясу. Наявний вулканізм та сейсмічна активність. Клімат: мусонний, дуже часто проходять тайфуни. Рослинність представлена лісами, а в районах з низькою вологістю – лісо степами і степами.
· Західна Азія (Пд. Кавказ, Передньоазіатські нагір’я)
Багато пустель та напівпустель, сухих степів. Краще зволожені береги Середземного0 Чорного та пд.. Каспійських морів, також, пл.-зх Аравійського півострова та деякі гірські регіони. Багато нафти.
· Північна Азія (Сибір, пн-сх Євразії). Протягується від Уральських гір до Тихого океану. Та від Північного Льодовитого океану до південного кордону. Майже вся територія покрита тайгою.
· Середня Азія (Памір, Тянь-Шань, Туранська низовина); Природа Середньої Азії визначається насамперед посушливістю клімату. Велика частина території зайнята пустелями і напівпустелями.
З точки зору кліматології в Середній Азії можна виділити три пояси:
Північний (центр Актюбінської області-Тургай-Жезказган-Балхаш) з суворими сніжними зимами (висота сніжного покриву в кінці зими 30-40 см) і теплим, але досить дощовим літом (в порівнянні з більш південними районами Середньої Азії); максимум опадів випадає влітку (часті дощі і грози). У рослинному плані це сухі степи і напівпустелі.
Середній (Актау-південь Актюбінської області-Аральськ-Байконур-Кизилорда-Тараз) з досить морозними, але малосніжними взимку (висота сніжного покриву в кінці зими 5-10 см) і сухим жарким літом (трапляються зливи і грози, але нечасто, всього 2 -3 дні на місяць). Максимум опадів випадає в лютому-березні. Рослинність: північні і середні (полинно-бояличовие) пустелі, на півдні поясу масиви черносаксаулових лісів.
Південний (Туркменія і Узбекистан, Південно-Казахстанська область) з теплою м'якою субтропічної взимку (сніг випадає рідко і лежить зазвичай всього декілька днів), дощової навесні і дуже жарким сухим літом (з червня по вересень опадів практично не випадає). Максимум опадів у квітні-травні. Рослинність: південні ефемероідним пустелі, в пісках місцями масиви белосаксаулових лісів.
Гірський Таджикистан, Киргизія.
Багато опадів випадає тільки в горах. Стікають з гір річки дозволяють зрошувати значні території (Ферганська долина, Голодний степ, зона Каракумського каналу). У той же час великий забір води для зрошення привів до майже повного зникнення Аральського моря.
Головні річки в Середній Азії - Амудар'я і Сирдар'я, що впадають в Аральське море, а також Або, що впадає в озеро Балхаш.
· Південно-Східна Азія (півострів Індокитай і Малайський архіпелаг);
· Південно-Західна Азія (Аравійський півострів і Левант);
· Південна Азія (півострів Індостан і острів Шрі-Ланка (архіпелаг Мальдиви).
23. Характеристика Алтайсько-Саянської гірської країни. Алтайсько-Саянская гірська країна знаходиться в центрі Азії і займає середню частину південного пояса гір, що простягнувся від Карпат до берегів морів Тихого океану. Вона складається з Алтаю, Кузнецького Алатау, Салаирского кряжу, Кузнецької улоговини, Західного і Східного Саян, Східно-Тувинської нагір'я і Тувинської улоговини. Межі Алтайському-Саянське гірської країни визначені розломами, зміщенням блокових структур в результаті багаторазових тектонічних рухів. Кордон з Західно-Сибірської рівниною проходить по скидний уступам висотою 300-500 м; на північному сході - по уступах в 400-500 м до Средньо-сибірского плоскогір'я. На південному сході Східний Саян межує з Байкальською гірською країною в зоні Байкальського рифта по Тункинских грабенах. По південних хребтах і міжгірській улоговині (озера Зайсан і Убсу-Нур) Алтаю і Саян проходить державний кордон з Монгольською та Китайською Народною Республікою. Алтайський-Саянская гірська країна являє собою велику блокову морфоструктуру зі складним гірсько-улоговинним рельєфом.
Загальний орографічний малюнок Алтайському-Кузнецької області має форму "віяла", розгорнутого на захід і північний-захід. Це обумовлює вільне вторгнення повітряних мас з північного заходу, а також проникнення степових комплексів у внутрішні частини Алтаю. У Саянах і Тувинському нагір'ї переважають два напрямки гірських систем - північно-західне і північно - східне. Тож Саяни утворюють гірську дугу, опуклість якої звернена на північ. Центральні хребти всієї дуги піднімаються до 2500-3000 м; на північ і південь висоти знижуються до 900 м.
Саяни складається з двох гірських систем: Західного Саяну,що має круті схили до Минусинскої і Тувинської котловин. Хребет прорізаний вузькою порожистою долиною Єнісею. Східний Саян простягається з північного заходу - від лівобережжя р.Єнісею - на південний схід до Тункинских грабтів. Він розташований між Середньосибірським плоскогір'ям і міжгірними улоговинами - Минусинскою і Чулим-Єнісейською, а також Східно-Тувинським нагір'ям. Східний Саян служить вододілом між басейнами річок Ангари і Єнісею. Найбільша його висота - г. Мунку-Сардик (3491 м) знаходиться в південно-східній частині. На стику Західного і Східного Саяну утворився гірський вузол з вершиною - піком Грандіозним (2922 м). Алтайський-Саянських скласчасто-брилові геоструктури обрамлюють з південного заходу Сибірську платформу. Їх відносять до великої гетерогенної споруди, що утворились в різні ери і періоди. Найбільше стародавніх горотворних рухів відбувалися в кінці рифея - початку кембрію. В результаті їх створилися на сході Саян-байкальский складчасті пояси. До них відійшли в серединьому кембрію - початку девону структури складчастості Каледонії: вони сформували Саяни і значну частину Алтаю. Остання складчастість (з пізнього девону до кінця пермі) - герцинської, або варісської, проявилася на заході Алтаю. В кінці каледонского горотворення у зв'язку з рухом земної кори і виникненням розломів залягали на різновіковій складчастій підставі великі міжгірські западини і прогини (Чулим-Єнісейська, Мінусинська, Тувинська).
Складчасті комплекси пронизані палеозойськими гранітоідамі.В кайнозі зруйнування Алтайсько-Саянських споруд випробували нові тектонічні рухи, що виразилися в плавному піднятті, утворені розломами і виникненням вулканів (наприклад, Окинскою групою). По розломах відбулися брилові вертикальні і горизонтальні зміщення: одні ділянки піднялися на 1000-3000 м, а інші опустилися або відстали в піднятті, створивши міжгірські улоговини і долини. В результаті неотектонічних рухів сформувалися на складчастих палеозойських поясах відроджені складчасто-брилові високогір'я, нагір'я, середньогір'я, низькогір'я і міжгірські улоговини. Ці морфоструктури були змінені зовнішніми процесами, так як підйом території викликав посилення ерозії, похолодання клімату, розвиток заледеніння. Давні зледеніння зазнали майже всі гори. При більш сухому кліматі відбувалося в передгір'ях утворення лісових відкладень на вододілах і в долинах (наприклад, в межиріччі Бії і Катуні). Зовнішні процеси створили складний і різновіковий комплекс ерозійно-денудаційних і нівально-льодовикових морфоскульптур, які перебуваючи на різних рівнях, створюють морфологічну поясність (3 пояса).
Клімат Алтайсько-Саянської гірської країни різко континентальний. Він характеризується дуже холодною зимою і прохолодним літом. На його формування істотний вплив мають західні повітряні маси, з якими пов'язано випадання основної кількості опадів, а також континентальне повітря помірних широт в передгір'ях Алтаю і Саян. Важливе значення мають орографічні умови, що визначають різкі кліматичні контрасти (нерівномірне випадання опадів на території, вертикальна кліматична поясність, інверсії температури, розвиток гірничо-долинних вітрів - фенів).
Вплив західної циркуляції сильніше проявляється на навітряних схилах і хребтах (вище 2000 м). Це відображено у формуванні різних природних комплексів лісового та високогірного поясів, а також сучасного гірсько-долинного заледеніння. Помітні відмінності в кліматі можна спостерігати в окремих частинах країни. Алтай і Кузнецький Алатау в більшій мірі, ніж Саяни і Тувинської нагір'я, відчувають вплив західних повітряних мас і далі розташовані від центру Азіатського антициклону. Тому клімат Алтаю і Кузнецького Алатау менш континентальний (менша амплітуда річних температур і більше опадів). Найбільшої континентальності клімат досягає в замкнутих улоговинах, особливо в Тувинській. Зимовий режим погоди визначає Азіатський максимум. Середні температури досягають великих меж: від -16... -18 ° С в передгір'ях Алтаю - до -34 ° С в Тувинській улоговині. Взимку дмуть слабкі південно-західні вітри. На схилах гір зимова температура трохи вище, що пов'язано з температурними інверсіями. Найбільша кількість снігу на навітряних схилах Алтаю і Саян (до 150-200 см).
Літо в горах прохолодне, посилюється західним перенесенням і випадають опади, на заході хр. Катунського - до 2500 мм. В улоговинах - близько 200-300 мм, а мінімум - 100-200 мм (в Чуйської і Хемчінской). Середня температура липня в горах близько +10-14,8 ° С, в передгір'ях +16- 18 ° С, в міжгірських улоговинах +19-20 ° С. Річна кількість опадів в найбільш високих хребтах досягає 1200-1500 мм. Кліматичні умови і древньо-льодовикового рельєфу високогір'я сприяють розвитку сучасного заледеніння.
У західних передгір'ях Алтаю і Салаирского кряжу закінчується широтна зональність степової і лісостепової природних зон рівнин. Степи із Західного Сибіру заходять на передгір'я Алтаю і в міжгірські улоговини. На решті території Алтайсько-Саянської країни степ поширений ізольовано між гірськими хребтами, покритими тайгою. Під степами сформувались чорноземи і каштанові ґрунти. Гори вкриті переважно тайговими ялицево-смерековими, а також модриновими, модриново-кедровими і сосновими лісами. На найбільш зволожених схилах заходу і півночі Алтаю і Саян під кедрово-ялицево-осиковими лісами (чорнова тайга) утворилися гірські сірі лісові грунти. На внутрішніх хребтах з більш континентальним кліматом під модриновими і сосновими лісами панують підзолисті, буро-тайгові кислі неопідзолені грунти. У Саянській і Тувинській області, де значно поширена багаторічна мерзлота, формувався мерзлотні грунти - тайгові подбури, які часто зустрічаються на схід від Єнісею.Значні площі займає високогірний пояс, що складається з чагарників (єрників), субальпійських і альпійських лугів, гірської тундри, місцями кам'янисті розсипи і льодовикі. Тут можна зустріти кілька десятків видів чагарників, багато з яких дають їстівну ягоду - малина, ожина, смородина, жимолость, лохина, брусниця.
Тваринний світ Алтайському-Саянській країни характеризується великою разнообразіем.Жівотний світ складається з тайгових, гірничо-тундрових і степових видів. Тут зустрічаються мешканці західносибірської тайги: лось, бурий ведмідь, росомаха; представники лісів Західного Сибіру: кабарга, мазав, глухар, кам'яна куріпка; тварини монгольських степів: тушканчик, бабак-тарбаган. Близько 90 видів ссавців, більш 250 видів птахів (гірська індичка, алтайський Сарич, тундрова куріпка). Деякі тварини (кіт манул, тхір перев'язка, журавель красавка і д.) занесені до Червоної книги.
24. Байкальська гірська країна. Байкальська гірська країна охоплює величезну територію від західних берегів Байкалу до Середнього Приамур'я і західних підніжжя хребта Джугджур. Вона являє собою вкрай своєрідну в ландшафтному відношенні територію, що складається з плосковерхівкових хребтів середньої висоти (до 1800-2500 м, рідко вище), нагірїв, плоскогір'їв і тектонічних западин, зайнятих річками та озерами. Гори ці складчасто глибові, так само як і Саяни, Алтай, Тянь-Шань, але відрізняються від них ще більш древнім віком. Це область розвитку байкальської складчастості, що протікала в самому кінці протерозою - початку кембрію; серед корінних порід широко поширені граніти, гнейси, кристалічні сланці. Південно-схід Забайкалля складний більш молодими осадовими відкладеннями, зім'ятими в складки впродовж верхнього палеозою.
Сучасний рельєф Байкальської гірської країни зобов'язаний мезозойської-третичному склепінних підняттів, що супроводився глибокими розломами. З північно-східним напрямком розломів збігається переважний напрямок хребтів і западин, включаючи найбільшу і глибоку з них, зайняту озером Байкал. Північ країни зайнятий системою нагорій - Північно-Байкальський, Патомського, Становим, Алданский. На Становому нагір'я, поднимающемся на висоту майже 3000 м (2999 м), є невеликі льодовики загальною площею близько 15 км2.
Байкальська гірська країна по кліматичного режиму суттєво відрізняється від сусідньої з нею южносібірскіе гірської країни. Протягом усього холодного періоду року тут варто антициклональна погода - ясна і дуже морозна; сніговий покрив має незначну потужність, що призводить до глибокого промерзання грунту і консервації вічної мерзлоти. З останньої пов'язана наявність на півдні Забайкалля, під широтою Харкова і Києва (близько 50 ° с. Ш.), Великого числа багаторічних і сезонних горбів обдимання. Інший характер носить і гірська тайга Забайкалля: панівне значення тут набувають світлі Ліствяги з Даурської модрини, що перемежовуються з не менш освітленим сосновими борами, значення яких в ландшафті особливо велике на південному заході Байкальської гірської країни. У грунтовому покриві верхнього пояса забайкальської тайги переважають поверхнево-озалізнений грунту з різко вираженими кріогенними явищами.
