Геологічна будова і корисні копалини

Загальні відомості

Серед вчених існують великі розбіжності щодо походження слова "Африка". На увагу заслуговують дві гіпотези: одна з них пояснює походження слова від фінікійського кореня, що означає "відокремлений", тобто вказує на відпадання нового міста (мається на увазі Карфаген) від метрополії (французький історик П. Авезак, французький етнограф А. Дювер'є та ін.); друга гіпотеза стверджує, що слово "Африка" походить від назви одного з стародавніх берберських племен - авриг, або афарик (французький історик П. Гаффарель та інші).

Африка - другий за величиною материк після Євразії.

Його площа становить 29,2 млн. км² (з островами 30,3 млн. км², близько 1/5 площі суші земної кулі).

Населення - 328 млн. осіб (1967).

Африка перетинається майже посередині екватором, окраїнами заходить у субтропічні широти. Крайній північний мис Ель-Аб'яд лежить на 37°20' пн. ш., крайній південний мис Голковий - на 34°52' пд. ш. Довжина з півночі на південь - майже 8000 км, ширина на півночі - 7500 км (мис Альмади - мис Хафун), на півдні - близько 3100 км.

Африка омивається Середземним і Червоним морями, Індійським і Атлантичним океанами. Вузький (120 км) Суецький перешийок, прорізаний однойменним каналом, з'єднує її з Азією. Від Європи Африка відділена Гібралтарською протокою (найменша ширина 13 км).

Береги Африки порізані слабо, часто гористі. Довжина берегової лінії - 30500 км, понад 1/5 площі віддалена від океанів і морів на 1000-1500 км. Великі затоки - Гвінейська і Сидру. Зручних бухт мало. Найбільший півострів Сомалі.

До Африки відносять острови:

на сході - Мадагаскар, Коморські, Маскаренські, Амірантські, Сейшельські, Пемба, Мафія, Занзібар, Сокотра;

на заході - Мадейра, Канарські, Зеленого Мису, Аннобон, Сан-Томе, Принсіпі, По;

віддалені острови - Вознесіння, Святої Єлени, Трістан-да-Кунья.

Рельєф

У рельєфі Африки переважають рівнини, плато і плоскогір'я, що лежать на висоті 200-500 м над рівнем моря (39% площі) і 500-1000 м над рівнем моря (28,1% площі).

Низовини займають лише 9,8% площі, головним чином уздовж прибережних окраїн. За середньою висотою над рівнем моря (750 м) Африка поступається лише Антарктиді і Євразії.

Майже всю Африку на північ від екватора займають рівнини і плато Сахари і Судану, серед яких у центрі Сахари піднімаються нагір'я Ахаггар і Тібесті (м. Емі-Куси, висота 3415 м), у Судані - плато Дарфур (м. Мара, 3088 м).

На північному заході над рівнинами Сахари піднімаються Атлаські гори (м. Тубкаль, 4165 м), на сході уздовж Червоного моря простягається хребет Етбай (м. Ода, 2259 м).

Рівнини Судану з півдня обрамлені Північно-Гвінейською височиною (м. Бинтимані, 1948 м) і плоскогір'ям Азанде; зі сходу над ними піднімається Ефіопське нагір'я (м. Рас-Дашан, 4620 м). Воно круто обривається до западини Афар, де знаходиться найглибша западина Африки (оз. Ассаль, 150 м).

За плоскогір'ям Азанде лежить западина Конго, обмежена з заходу Південно-Гвінейською височиною, з півдня - плоскогір'ям Лунда-Катанга, зі сходу - Східно-Африканським плоскогір'ям, на якому височать найвищі вершини Африки - гора Кіліманджаро (5895 м), гора Рувензорі (5109 м).

Південну Африку займають високі рівнини Калахарі, облямовані з заходу плоскогір'ями Намакваленд, Дамараленд, Каоко, зі сходу - Драконовими горами (м. Табана-Нтленьяна, 3482 м). Уздовж південної окраїни материка простягаються середньовисотні Капські гори.

Перевага на материку вирівняного рельєфу обумовлена його платформною структурою. У північно-західній частині Африки з глибоким заляганням фундаменту і широким розвитком осадового чохла переважають висоти менше 1000 м (Низька Африка); на південному заході Африки характерні висоти понад 1000 м (Висока Африка). Прогинам і виступам Африканської платформи відповідають великі западини (Калахарі, Конго, Чадська та інші).

Найбільше піднята і роздроблена східна окраїна Африки у межах активізованої ділянки платформи (Ефіопське нагір'я, Східно-Африканське плоскогір'я), де простягається складна система східно-африканських розломів. У піднятих областях Високої Африки найбільшу площу займають цокольні рівнини і цокольні брилові гори, що обрамляють западини Східної Африки (у т. ч. Рувензорі) і Катанги. У Низькій Африці цокольні хребти і масиви простягаються уздовж узбережжя Гвінейської затоки, виступають у Сахарі (у нагір'ях Лхаггар, Тібесті, хребет Етбай).

Лавові плато і конуси поширені на Ефіопському нагір'ї і в Східній Африці (Кіліманджаро, Кенія й ін.), вінчають вершини Ахаггара і Тібесті, є в Судані (м. Марра), Камеруні (вулкан Камерун, гори Адамава), перекривають Драконові гори в Лесото.

Геологічна будова і корисні копалини

Майже вся Африка, крім Атлаських гір на північному заході і Капських гір на крайньому півдні, являє собою стародавню платформу, що включає також Аравійський півострів і о. Мадагаскар із Сейшельськими островами. Фундамент цієї Африкансько-Аравійської платформи, складений породами докембрію, здебільшого складчастими і метаморфізованими, виступає у багатьох районах Африки - від Антиатласу і Західної Аравії до Трансваалю. У складі фундаменту відомі породи усіх вікових підрозділів докембрію - від нижнього архею (більше 3 млрд. років) до верхів протерозою.

Консолідація більшої частини Африки завершилася до середини протерозою (1,9-1,7 млрд. років тому); у пізньому протерозої розвивалися лише периферичні (Мавритано-Сенегальська, Аравійська) і деякі внутрішні (Угарта-Атакорська, Західно-Конголезька, Намакваленд-Кібарська) геосинклінальні системи, і до початку палеозою вся площа сучасної платформи була стабілізована.

На ділянках ранньої консолідації відклади пізнього, а місцями навіть раннього або середнього протерозою уже відносяться до платформного чохла. Породи раннього докембрійського фундаменту представлені різними кристалічними сланцями, гнейсами, метаморфізованими вулканічними утвореннями, які на значних площах заміщені гранітами. Для них характерні родовища залізних руд, золота (у зв'язку з гранітами), хромітів (в ультраосновних породах). Великі скупчення золота й уранових руд відомі в уламкових породах основи осадового чохла на півдні Африки. Більш молоді, слабо метаморфізовані породи верхнього протерозою вміщують поклади олов'яних, вольфрамових (у гранітах або поблизу них), мідних, свинцевих, цинкових і уранових руд.

До початку юри відносяться потужні вулканічні виливи і виверження основної (базальтової) магми, найбільше поширені у Південній Африці, але ще зустрічаються і на заході Північної Африки. До цього ж часу (кінець юри) відноситься оформлення сучасних контурів Африки, пов'язане з опусканням по розривах дна Індійського й Атлантичного океанів і утворенням системи периокеанічних прогинів, що містять значні поклади нафти і газу (Нігерія, Габон, Ангола й ін.).

Мадагаскар відокремився від континенту наприкінці палеозою. У цей же час відбувається інтенсивне занурення сучасного узбережжя Тунісу, Лівії з утворенням покладів нафти у крейдових і еоценових відкладах. У середині і кінці крейди значна трансгресія охопила Сахарську плиту: виникли морські протоки, що з'єднали Середземне море з Гвінейською затокою і проіснували до середини еоцену.

Африка має великі запаси:

залізних руд (загальні запаси оцінюються приблизно у 16-23 млрд. т),

марганцевих руд (близько 400 млн. т),

хромітів (500-700 млн. т),

бокситів (3,3 млрд. т),

міді (достовірні і ймовірні запаси близько 48 млн. т),

кобальту (0,5 млн. т),

фосфоритів (26 млрд. т),

олова,

сурми,

літію,

урану,

азбесту,

золота (Африка дає близько 80% сумарного видобутку), платини і платиноїдів (близько 60% видобутку),

алмазів (98% видобутку).

Після 2-ї світової війни на території Африки (переважно в Алжирі, Лівії і Нігерії) виявлені великі запаси нафти (загальні запаси оцінюються в 5,6 млрд. т) і природного газу.

Клімат Африки

Клімат Африки визначається положенням більшої її частини між тропіками і характеризується високими значеннями сумарної сонячної радіації (180-200 ккал/см² на рік).

Відповідно, більша частина Африки має високі температури і тому вважається найжаркішим материком. На північному узбережжі Гвінейської затоки і в западині Конго середні температури протягом року 25-26°C. Середні літні температури найбільш високі на півночі Судану, у Сахарі (30-32°C; у західній частині до 38°C); у Ель-Азізії (Лівія) спостерігався максимум температури на Землі 58°C. У субтропічних широтах влітку від 16 до 22°C.

Середні зимові температури під 20° пн. і пд. ш. 16°C; у субтропіках близько 10°C. Теплі течії Мозамбікського і Голкового мису, що омивають східні береги Африки на південь від екватора, підвищують і вирівнюють температури узбережжя; Канарська і Бенгальська холодні течії знижують температури і підсилюють посушливість західних берегів Африки у тропіках.

У Північній півкулі континентальність клімату Африки дуже велика через великі розміри суші і близькість Азії. У Південній півкулі багато опадів випадає на навітряних схилах Драконових гір і Мадагаскару. Основний циркуляційний процес над Африкою - перенесення тропічного повітря пасатами, що відтікають від поясів високого тиску в тропіках до екваторіальної балки низького атмосферного тиску, де панують західні вітри.

Пасатна циркуляція над материком ускладнюється мусонною, котра особливо яскраво виявляється на північному узбережжі Гвінейської затоки і над східною окраїною Африки. Влітку у Північній півкулі екваторіальна смуга західних вітрів лежить між 5° і 18°пн. ш., у зв'язку з чим на північному узбережжі Гвінейської затоки, у Судані і на західних схилах Ефіопського нагір'я випадає велика кількість річних опадів.

Над північно-західною Африкою встановлюється високий тиск відрога Азорського максимуму, від якого відтікає морське тропічне повітря, що швидко прогрівається і не дає опадів на узбережжі Середземного моря і в Сахарі, де формується Сахарський мінімум. Уздовж західного узбережжя дмуть вітри зі східної периферії Азорського максимуму. Через охолодження повітря над Канарською течією і низьке положення пасатної інверсії на узбережжя Сахари дощів майже не випадає. Основне джерело убогого зволоження - приховане зволоження туманами і росами.

У північно-східній Африці від 5° пд. ш. уздовж низинного узбережжя півострова Сомалі дме південно-західний мусон, що спрямовується в Індію. Дощі випадають тільки у внутрішніх гірських районах півострова. У Східній Африці на південь від екватора також випадає дуже мало опадів, тому що вологі вітри, що надходять із західної периферії Південно-Індійського океанічного максимуму, дмуть в основному паралельно до берега і дають опади лише на навітряних схилах плоскогір'я.

У його внутрішніх районах сухо, тому що в Сахарський мінімум перетікає континентальне тропічне повітря з Південно-Африканського максимуму, що встановлюється взимку у Південній півкулі над Південною Африкою у тропічних широтах. Над Сахарою тиск підвищується (Сахарський максимум), сухо; уздовж Атлантичного узбережжя зберігається несприятлива для випадання опадів циркуляція.

На східні схили хребта Етбай і Ефіопського нагір'я убогі опади з Червоного моря приносять північно-східні вітри, що відтікають від зимового максимуму, що знаходиться над Аравійським півостровом. У Східній Африці на південь від 5° пд. ш. опади випадають переважно на східних схилах плоскогір'я, а також у його західних гористих районах, де зустрічаються мусонні потоки з Індійського й Атлантичного океанів. У Південній Африці пасати з Індійського океану приносять рясні опади на східні схили Мадагаскару і Драконові гори аж до субтропічних широт.

Уздовж західної окраїни Південної Африки від 6° пд. ш. до субтропіків діє антициклональна циркуляція східної периферії Південно-Атлантичного максимуму, особливо стійка в тропічних широтах, де зберігається виняткова посушливість. За сезонними особливостями циркуляції, температури і випадання опадів на узбережжя Гвінейської затоки і в западині Конго виділяється постійно вологий і жаркий екваторіальний тип клімату (5-7° пн. ш. до 2-3° пд. ш.). Тут знаходиться найвологіше місце Африки - Дебунджа (біля підніжжя гори Камерун, 9655 мм у рік); в інших районах випадає не менше 1500 мм.

На півночі і півдні екваторіальний клімат поступово переходить у субекваторіальний (екваторіальних мусонів) з літніми вологими і зимовим сухим сезонами. Тривалість останнього зростає з 2 до 10 місяців, а річні суми опадів зменшуються з 1800 мм до 300 мм. На північ від 20° пн. ш. і на південь від 18° пд. ш. клімат Африки тропічний, у Північній півкулі пустельний, дуже сухий.

У Сахарі кількість опадів зменшується до 100 мм і менше на рік; Східна Сахара - найсухіший район Африки (10-20 мм опадів на рік). Уздовж західного узбережжя клімат океанічний пустельний з високою відносною вологістю повітря. У Південній півкулі в тропічному поясі три сектори: на заході - океанічний пустельний, у центрі - континентальний помірно посушливий і посушливий, на сході - морський пасатний з літнім максимумом опадів.

Окраїни Африки лежать у субтропічних кліматичних поясах. На півночі Африки клімат середземноморський: на навітряних схилах Атласу - типовий, у його внутрішніх районах і на узбережжі Лівії та ПАР - напівпустельний і пустельний. У Південній Африці типово середземноморський клімат, спостерігається на південно-західних навітряних схилах Капських гір, мусонний субтропічний з літнім максимумом опадів - на південно-східній окраїні; у внутрішніх районах - напівпустельний і пустельний.

Внутрішні води

Для Африки в цілому характерний великий річний стік (5390 км³), за обсягом якого вона поступається лише Азії і Південній Америці. Річкова мережа найбільш густа в екваторіальному кліматі; у пустелях і на піщаних рівнинах Калахарі рік майже немає. Континентальний вододіл проходить уздовж східної піднесеної частини Африки, у зв'язку з чим басейну Атлантичного океану належить 36,5% площі Африки, басейну Індійського океану 18,48%, басейну Середземного моря 14,88%.

Стік здійснюється в основному п'ятьма головними ріками: Конго, Нілом, Нігером, Замбезі і Оранжевою, басейни яких охоплюють близько 1/3 площі Африки. З них Конго за обсягом річного стоку (1230 км³) поступається лише Амазонці, а Ніл - найдовша ріка на землі (6671 км). Безстічні басейни й області внутрішнього стоку охоплюють 30,5% площі Африки. У результаті підвищення сухості клімату скорочувалися в розмірах або зникали стародавні озера, в які стікали стародавні ріки.

Такі озера існували в Сахарі (Палеосахарське море й ін.), у Чадській улоговині (Палеочадське озеро). Живлення більшості рік переважно дощове. Ґрунтове живлення переважає у напівпустелях і пустелях. Розподіл поверхневого стоку дуже нерівномірний. Найбільшої величини шар стоку (1000-1500 мм у рік) сягає у районах надлишкового зволоження і виходів на поверхню кристалічних порід і латеритних шарів (північно-західне узбережжя Гвінейської затоки, східні схили Мадагаскару); у западині Конго шар стоку 500-600 мм. У субтропічних широтах стік збільшується до 200 мм. Майже всі ріки Африки мають значні сезонні коливання стоку. У більшості рік стік буває переважно влітку і восени. Взимку стік переважає на північно-західних і південно-західних окраїнах, в областях з середземноморським кліматом. 37% площі Африки має епізодичний стік.

В Африці виділяють ріки таких типів:

1 - екваторіальний тільки з дощовим живленням і рівномірним стоком;

2 - суданський (найбільш поширений) з перевагою дощового живлення і літнього й осіннього стоків;

3 - сахарський, до якого належать тимчасові або епізодичні водотоки (у Сахарі називаються уедами);

4 - середземноморський з дощовим і частково сніговим живленням і різким скороченням або припиненням літнього стоку.

Усі великі ріки Африки - транзитні, мають складні режими.

Майже всі великі озера Африки лежать у тектонічних западинах на Східно-Африканському плоскогір'ї; вони довгі, вузькі і дуже глибокі. Озеро Танганьїка - друге у світі за глибиною (1435 м) після Байкалу. Найбільше в Африці озеро Вікторія (площа 68 тис. км²) - друге після озера Верхнього (США) прісноводне водоймище Землі. Озеро Тана, утворене в результаті підгачування долини лавовим потоком, - найбільше на Ефіопському нагір'ї.

В аридних областях Африки переважають реліктові озера внутрішнього стоку, з відносно невеликими глибинами, плоскими берегами, солоною водою (крім солонуватого озера Чад, що має підземний стік у западині Боделе). У північно-західній частині Сахари і в Атласі тимчасові солоні озера називаються шоттами, або себхами. Ґрунтові води залягають на невеликих глибинах під руслами тимчасових водотоків; підземні утримуються головним чином у континентальних нижньокрейдових піщаниках Сахари і Північного Судану, у Південній Африці накопичуються у тріщинах корінних порід, у піщаниках і закарстованих вапняках системи Карру.

За потенційними запасами гідроенергії (700 млн. кВт, близько 20% світових) Африка поступається тільки Азії. Найбільшими запасами володіють басейни Конго (390 млн. кВт) і Замбезі (137 млн. кВт), але використовується менше 1%. На території Африки, що одержує в середньому близько 800 мм опадів на рік, є можливість використовувати для зрошення поверхневі, ґрунтові і підземні води.

Зрошувані землі становлять не більше 5% всіх оброблюваних площ і зосереджені переважно у долинах Нілу (ПАР, Судан), Нігеру (Малі) і в ПАР. Транспортне значення рік Африки невелике через порожистість багатьох ділянок русел.

Ґрунти

Для всієї Африки між тропіками характерний латеритний процес ґрунтоутворення. В екваторіальному кліматі під вологими вічнозеленими лісами розвинуті ґрунти червоно-жовті латеритні, для яких характерна хороша аерація і водопроникність. Лише в західній частині западини Конго, де стік рік дуже уповільнений, велику площу займають латеритні глейові і тропічні болотні ґрунти.

З півночі і до півдня від зони червоно-жовтих ґрунтів лежать зони червоних ґрунтів, що розвиваються при сухому сезоні до 5 місяців під змішаними листопадно-вічнозеленими лісами і вологими саванами. На вододільних рівнинах у багатьох місцях ерозія оголює їх нижні горизонти, що насичені залозистими конкреціями й утворюють панцирні латеритні кори. При підвищенні сухості клімату під сухими саванами і напівпустелями з'являються червоно-бурі і червонясто-бурі ґрунти з карбонатними конкреціями. Найбільше вони розвинуті у Східній Африці у зв'язку з посушливістю її клімату.

В улоговинах Судану, Східної і Південної Африки значні площі займають чорні гідроморфні і тропічні болотні ґрунти. На півдні Східної Африки і в Південній Африці під рідколіссями знаходяться великі масиви червоно-коричневих ґрунтів, більш гумусованих, аніж ґрунти саван. Пустельний процес ґрунтоутворення протікає в субтропічних і тропічних пустелях. Ґрунти пустель примітивні, щебенисті або галечникові. Розвинуті стародавні сольові кори, що бронюють рельєф, і молоді, що утворюють солончаки.

Ґрунти оазисів - солончакові і лучно-солончакові. На субтропічних окраїнах Африки у середземноморському кліматі ґрунти коричневі (у більш вологих районах) і сіро-коричневі (у більш сухих), збагачені карбонатами і гіпсом. У напівпустелях і пустелях - сіроземи. На південному і південно-східному узбережжі в мусонних субтропіках у коричневих ґрунтах з'являється червонуватий нижній горизонт.

В Африці використовується близько 1/5 придатних для оранки земель, площа яких може бути розширена при дотриманні правильної агротехніки, оскільки поширена примітивна вирубно-вогнева система землеробства, що призводить до швидкого виснаження родючості і до ерозії ґрунтів.

Найбільш родючі чорні тропічні ґрунти, що дають гарні врожаї бавовнику і зернових, і ґрунти на вулканічних породах. Жовті, жовто-червоні ґрунти, що містять до 10% гумусу, і червоні ґрунти з 2-3% гумусу потребують регулярного внесення азотистих, калійних, фосфорнокислих добрив. Коричневі ґрунти містять 4-7% гумусу, але їх використання ускладнене переважним поширенням у горах і необхідністю зрошення при сухому літі.

Рослинність

У флорі Африки, вивченої далеко не повністю, понад 40 тисяч видів і 3700 родин (900 ендемічні) квіткових рослин. Північна частина Африки входить у Голарктичну флористичну область. Територія Африки на південь від Сахари належить Палеотропічній області, на південному заході Африки виділяється Капська флористична область.

Флора Атласу і північного узбережжя Лівії і ПАР належить Середземноморській підобласті Голарктики і має багато спільного з флорою Південної Європи (суничне дерево, ладанник) і Західної Азії (атласький кедр, євфратська тополя). Флора островів Мадейра, Канарських і Зеленого Мису (переважно лісова) утворює Макаронезійську підобласть Голарктики з найбільшою кількістю ендеміків на Канарських островах (драконове дерево й ін.).

Флора Сахари (злаково-чагарникова), дуже бідна на види (близько 1200), відноситься до Північно-Африкансько-Індійської підобласті Голарктики. Палеотропічна область включає в екваторіальному кліматі Гвінейську підобласть лісової гігротермальної флори.

Її оточує широка підобласть судано-замбезійської флори саван, рідколісь і чагарників. У ній особливо виділяється афроальпійська флора гірських вершин Східної Африки і Камеруну, подібна за складом, незважаючи на територіальну роз'єднаність. Сукулентна флора пустель і напівпустель Південної Африки відноситься до Південно-Африканської флористичної підобласті. Флора Мадагаскару і сусідніх островів виділяється у Мадагаскарську підобласть, багату на ендеміки (сейшельська пальма, дерево мандрівників).

Вічнозелена флора Капської області високо ендемічна і представлена переважно чагарниками. Для неї характерна відсутність злаків. Межі і типи рослинності Африки визначилися наприкінці пліоцену, з встановленням сучасного співвідношення тепла і вологи, але у результаті діючої протягом століть примітивної вирубно-вогневої системи землеробства, знищення лісів і випасу худоби природний рослинний покрив сильно порушений. Багато рослинних формацій є вторинними.

Велика частина саван Африки виникла на місці зведених лісів, рідколісь і чагарників, що представляли природний перехід від вологих вічнозелених лісів до пустель. Тепер савани займають близько 37% площі Африки, ліси - близько 16% і пустелі - понад 39%.

Вологі вічнозелені екваторіальні ліси займають найбільшу площу вздовж узбережжя Гвінейської затоки (від 7° пн. ш. до 12° пд. ш.) і в западині Конго (від 4° пн. ш. до 5° пд. ш.) - у спекотному і постійно вологому кліматі. На північній і південній окраїні вони переходять у змішані (листопадно-вічнозелені) і листопадні ліси, що втрачають листя на сухий сезон (3-4 місяці).

Тропічні вологі ліси (переважно пальмові) ростуть на східному узбережжі Африки і на сході Мадагаскару; змішані листяно-хвойні ліси - на південно-східній мусонній окраїні Африки; вічнозелені твердолистяні ліси (переважно з коркового дуба) - на навітряних схилах Атласу. Схили гір до 3000 м вкривають гірські ліси, у поясах з найбільшою кількістю опадів вони низькорослі, з наявністю мохів і лишайників.

Савани обрамляють лісові масиви Екваторіальної Африки і простягаються через Судан, Східну і Південну Африку за південний тропік. Залежно від тривалості сезону дощів і річних сум опадів у них розрізняють високотравні, типові (сухі) і опустелені савани.

Високотравні савани займають простір, де річна сума опадів становить 800-1200 мм, а сухий сезон триває 3-4 місяці, вони мають густий покрив високих злаків (слонова трава до 5 м), гаї і масиви змішаних або листопадних лісів на вододілах, галерейні вічнозелені ліси ґрунтового зволоження у долинах. У типових саванах (опадів 500-800 мм, сухий сезон 6 місяців) суцільний злаковий покрив не вище 1 м (види бороданю, темеди й ін.), із стародавніх порід характерні пальми (віялова, гифена), баобаби, акації; у Східній і Південній Африці - молочаї. Велика частина вологих і типових саван вторинного походження.

Опустелені савани (опадів 300-500 мм, сухий сезон 8-10 місяців) мають розріджений злаковий покрив, у них поширені зарості колючих чагарників (переважно акацій).

Пустелі займають найбільшу площу у північній частині Африки, де знаходиться найбільша у світі пустеля

Сахара

Рослинність її склерофільна, вкрай розріджена; у північній Сахарі злаково-чагарникова, у південній - чагарникова; зосереджена головним чином уздовж русел рік і на пісках. Найважливіша рослина оазисів - фінікова пальма. У Південній Африці пустелі Наміб і Карру в основному сукулентні (характерні родини: мезембріантемум, алое, молочаї). У Карру багато акацій.

Субтропічні окраїнні пустелі Африки переходять у злаково-чагарникові напівпустелі; на півночі для них типова ковила альфа, на півдні - численні цибулинні. Дуже великі і різноманітні рослинні ресурси. У вічнозелених лісах Центральної Африки ростуть до 40 порід дерев, які мають цінну деревину (чорне, червоне й ін.); із плодів олійної пальми одержують високоякісну харчову олію, з насіння дерева кола - кофеїн та інші алкалоїди.

Африка - батьківщина кавового дерева, що росте у лісах Ефіопського нагір'я, Центральної Африки, Мадагаскару. Батьківщиною багатьох хлібних злаків (у т. ч. засухостійкої пшениці) є Ефіопське нагір'я.

Африканське сорго, просо, ароуз, рицина, кунжут увійшли в культуру багатьох країн. В оазисах Сахари одержують близько 1/2 світового збору плодів фінікової пальми.

В Атласі найважливіші рослинні ресурси - атласький кедр, корковий дуб, маслинове дерево (плантації на сході Тунісу), волокнистий злак альфа. В Африці акліматизувалися і вирощуються бавовник, сизаль, арахіс, маніок, дерево какао, каучуконос гевея.

Тваринний світ Африки різноманітний і багатий; вивчений ще не повністю. З хижих у саванах живуть леви, леопарди, гепарди, рись, гієни. Дуже багато термітів, поширена муха цеце. У ХІХ столітті і особливо на початку ХХ кількість багатьох великих тварин різко скоротилася, а деякі зникли зовсім внаслідок винищування європейцями.

Лише в 50-х рр. почала розширюватися мережа заповідників (національних парків, резервацій), у яких тварини охороняються, а кількість їх регулюється. Найбільші заповідники: Національний парк Крюгера (ПАР), Киву (Демократична Республіка Конго, Руанда).

Ресурси тваринного світу Африки мають велике практичне значення: крім цінних шкур і слонової кістки, в останні роки почали використовувати м'ясо диких копитних тварин - бегемотів, слонів, антилоп, що живуть у заповідниках. Ці тварини невибагливі в їжі і переносять укуси мухи цеце, через яку на 1/4 площі Африки розведення європейських порід худоби неможливе.

Народи Африканського континенту. Африка - континент, на якому знайдені сліди життєдіяльності найдавнішої людини планети. Тому материк вважають батьківщиною людства. В Африці живуть народи всіх трьох головних рас.
Представники європеоїдної раси, а саме її південної гілки (араби, бербери й туареги), населяють північ материка. Вони мають смагляву шкіру, вузький ніс й овальне обличчя, темне забарвлення очей і волосся. Народи Північної Африки говорять арабською і берберською мовами.
На південь від Сахари живуть народи екваторіальної раси (негроїди). Характерним для них є темний колір шкіри. У негроїдів широке плоске обличчя і товсті губи, кучеряве волосся. До негроїдів належать мешканці Східної Африки - тутсі, зріст яких близько 2 м. У вологих екваторіальних лісах живуть пігмеї, максимальний зріст яких 150 см, у басейні Нілу - пілоти з майже чорною шкірою, а на півдні Африки - бушмени і готтентоти, у яких жовтуватий колір шкіри і широке плоске обличчя. Ефіопське нагір'я заселяють ефіопи, що зовні схожі на європеоїдів, але колір шкіри в них зшрпчневий з червоним відтінком. На острові Мадагаскар живуть малагасійці, що належать до монголоїдної раси. У будь-якій країні Африки живуть десятки різних народів і племен, усі вони мають свою мову, традиції, спосіб життя.
Факти сьогодення
.
Кочове плем'я Сахари. У Південній Сахарі мешкає кочове плем'я туарегів. Вони живуть з торгівлі, розводять верблюдів і кіз. Вночі вони сплять у шатрах, зроблених зі шкіри тварин. Назва племені означає «закриті від очей», тому що чоловіки-туареги носять національні костюми з чорної або темно-синьої бавовни і обмотують голови довгими шарфами.
В Африці поширені дві світові релігії: в арабських країнах Північної Африки переважає іслам, у решті країн поширене християнство. В Африці й досі існують численні місцеві релігії.
Формування і розміщення населення. Чисельність населення Аф-;еки почала зростати лише в XIX ст. Нині темпи природного приросту заселення (різниця між народжуваністю та смертністю) на материку гаивищі у світі. Населення Африки збільшується щорічно на 10 млн жіб і становить нині близько 812 млн. Але в африканських країнах їагменша тривалість життя. Понад 40 % африканців живуть у середноьму менше 40 років.
В Африці населення розміщується дуже нерівномірно. Найзасе-лезіші узбережжя океанів і Середземного моря, долини річок, де розташовані великі міста і промислові підприємства, розвинута торгівля. Середня густота населення Африки становить 22 особи на 1 км2. Най-іггіа густота населення в долині Нілу - приблизно 1000 осіб на 1 км2. Селяни становлять 4/5 усього населення Африки.
Країни Африки неоднакові за кількістю населення. У семи з них -Нігерії, Кенії, Єгипті, Танзанії, Демократичній Республіці Конго,Ефіопії та Південно-Африканській Республіці - понад ЗО млн у кожній, що разом дорівнює половині всього населення континенту.
Географія культури
Малолюдна країна. Одна з найменш заселених країн Африки -Конго, в якій проживає менше 3 млн осіб. Вкриті лісами і болотами північні райони країни зовсім малолюдні, хоча саме у глибині лісів збереглися поселення наймалорослішого населення землі - пігмеїв. Основний тип житла тут - прямокутні хижі з двоскатною трав'яною чи листяною покрівлею. У саванах населення цієї країни - банту - мешкає у чималих, діаметром 3,5 м, халупах, в яких замість стін - бортик заввишки 50 см. Підлога в таких помешканнях заглиблена в ґрунт. Основні галузі господарства країни - землеробство, скотарство, заготівля цінних порід деревини.
Сучасна політична карта Африки. Головні держави. Зв'язки України з країнами Африканського континенту

Cучасна політична карта Африки. Географічну карту, на якій показано кордони держав та їхні столиці, називають політичною картою. Майже 50 років тому більшість держав континенту були колоніями могутніх європейських держав. З 60-х років XX ст. африканські народи стали незалежними. Тільки чотири країни, як-от: Південна Африка, Єгипет, Ефіопія, Ліберія - не були колоніями. Всі інші молоді незалежні держави стали на шлях самостійного розвитку переважно після Другої світової війни.
Політично Африка є наймолодшим регіоном світу. Середній вік держав - близько 40 років (вийняток становить Ефіопія, вік якої зонад 2000 років). Нині на Африканському континенті налічують:4 незалежні держави. Важливу роль в урегулюванні всіх конфлікте що виникають на материку, жлзхрає ООН та створена 1963 року Організація Африканської Єдності.
Головні держави, проблеми їхнього розвитку. Єдина розвивана держава на материку -Пїаленна Африка. Решта в Африки належить до
що розвиваються. Для них характерний загальний низький рівень розвитку господарства, що є наслідком тривалого колонізму. Найрозвиненішими серед африканських країн є держави ічної Африки, з якими Україна підтримує тісні зв'язки - торговельні, транспортні, культурні, туристичні.

Північна Африка включає такі країни: Алжир, Лівію, Єгипет, Марокко, Туніс. Це так званий Арабський Захід - найсеніший економічно регіон Африки. Усі країни мають вихід ос Середземного моря, що впливає на їхні торговельні відносини і сзропейцями. Вони є постачальниками нафти і природного газу, туристичних послуг, сільськогосподарської продукції, товарів легкої ловості. Усі країни регіону є членами ООН і Арабської Ліги.
Географія культури
Країни В е л и к ої пустелі. Більшу частину Алжиру охоплює пустеля Сахара. Тому промисловими центрами країни є прибережні міста. Тут виробляють будівельні матеріали й текстиль. Місто Алжир -один із найбільших портів Північноафриканського узбережжя: тут часто можна побачити контейнерні судна та нафтові танкери. Туніс відомий своїми стравами з кускусу. Кускус роблять із пшениці, яку товчуть до дрібних крупин, а потім обробляють парою, щоб вони стали легкими, мов повітряні кулі. Кускус вживають з бараниною або овочами.
Єгипет - найдавніший туристичний центр світу. Уже 2000 років тому сюди подорожували греки й римляни, щоб помилуватися стародавніми храмами й гробницями. Нині щорічно Єгипет відвідує понад 2 млн туристів, щоб побачити такі чудеса світу, як великий Сфінкс, грандіозні піраміди фараонів тощо. Туризм є важливою статтею доходів Єгипту.
Загалом про Африку можна говорити як про найбідніший континент світу. Продовольча проблема в умовах швидкого зростання кількості населення є в Африці однією з найгостріших. Особливо бідними країнами є Габон, Центрально-Африканська Республіка (ЦАР), Чад, Нігер, Ефіопія, в яких переважає відстале сільське господарство. Вирощування однієї сільгоспкультури, низький рівень технічного оснащення, неконтрольоване випасання худоби призводять до ерозії ґрунтів, яка набуває катастрофічних масштабів. Бідою африканського сільського господарства є стихійні лиха: засухи, повені, хвороби рослин, стрімке поширення шкідників.
На тлі зовсім бідних країн помітні успіхи в розвитку господарства мають Замбія, Танзанія, Демократична Республіка Конго. (Знайдіть ці країни на карті.) Попри певні успіхи окремих країн африканські країни загалом були й залишаються найбіднішими країнами світу.

24. Загальна площа: 997 тис. км2
Населення: 68,7 млн. чол.
Столиця: Каїр - 7,84 млн. чол.
Державний устрій: республіка
Глава держави: президент
Законодавчий орган: Народні збори (Мажліс альшаб) та Консультативна рада (Мажліс аль-шура)
Адміністративно-територіальний розподіл: 26 губернаторств (мухафаз)
Офіційна мова: арабська
Грошова одиниця: єгипетський фyнт

Демографія

Середня щільність населення: 68,8 чол./км2
Міське населення: 42,1%
Віковий склад населення: молодше 15 років - 35,4%; 15-65 років - 60,5%;
старше 65 років - 4,1%
Природний приріст населення: 17,5%
Пpoдолжітельнocть життя: чоловіків - 68,7 року; жінок - 73,9 року

Економіка

Аграрно-індустріальна країна, середньорозвинених, що займає 2-e місце в Африці за рівнем економічного розвитку. Значні валютні доходи країні приносять іноземний туризм, грошові перекази єгиптян, що працюють за кордоном, мито за користування Суецьким каналом

Єгипет розташований на стику Африки і Азії, має широкий вихід до Середземного моря. 9б% території - практично незаселені тропічні пустелі (Лівійська, Аравійська, Нубійскaя). B рельєфі пустель переважають плато висотою від 30 до 1000 м, на півночі - великі низовини, у тому числі і що лежать нижче рівня моря (западина Катгара, -133 м), поблизу Червоного моря і на півдні Синайського півострова - гори (максимальна висота - г. Катерин, 6 2637 м). Що залишилася, територія (4%) щільно населена. Це - родючі дельта і долина єдиною в странe річки Ніл і вузька прибережна смуга з средіземномоpcкім кліматом.

Промисловість. Видобуток нафти і природного газу є домінуючою в промисловості. Ведеться незначна видобуток фосфоритів, залізної руди, марганцю, будівельної сировини. Електроенергія виробляється на ТЕС (75%) та ГЕС, повністю забезпечує внутрішнє споживання. Найбільш розвинені текстильна і харчова промисловість. Зростає значення нафтопереробки. Є великі підприємства металургії, з виробництва будматеріалів (цемент та інші), хімічної промисловості (у тому числі виробництво фосфатів), машинобудування (збірка холодильників, телевізорів, тракторів, легкових і вантажних автомобілів). Багато невеликих ремісничих майстерень з виробництва меблів, одягу, виробів з металу.

Сільське господарство

Основа сільського господарства - зрошуване землеробство. Головні культури: бавовник (світовий лідер з виробництва довговолокнистої бавовни), рис, a також кукурудза, пшениця, цукровий очерет, овочі, фрукти, фінікова пальма (Єгипет один з провідних світових виробників фініків). Для незрошуваних землеробства придатна лише вузька смуга Середземномор'я. Слаборозвинуті тваринництво включає розведення великої рогатої худоби, кіз, овець, птиці.

Транспорт

Довжина залізниць близько 5 тис. км; автодоріг - 64 тис. км. Річкове судноплавство по річці Ніл і оз. Насер. По території країни проходить Суецький канал. Цей судноплавний, безшлюзовий канал, що сполучає Червоне море з Середземним, є важливою міжнародної морської артерією.

Зовнішня торгівля

Більшу частину експорту становлять нафта і нафтопродукти. Експортуються також бавовна, текстиль, сільськогосподарська продукція. Імпортуються: продовольство, продукція машинобудування, лісоматеріали. Головні зовнішньоторговельні партнери: США, Італія, Німеччина, Великобританія, Сирія.

Туризм

Єгипет - один з центрів міжнародного туризму, має значні рекреаційні ресурси. Майже 6 млн. людей щорічно приїжджають до країни, щоб відвідати всесвітньо відомі пам'ятники Стародавньої єгипетської цивілізації, що нараховує майже 6 тис. років. для любителів морського відпочинку - пляжі Середземного моря і цілорічні курорти Червоного моря, одного із самих теплих і солоних на Землі, c унікальним підводним світом.

Площа — 1001,4 тис. км2. Населення — 79,6 млн осіб. Унітарна республіка — 26 мухафаз (губернаторств). Столиця — Каїр. ЕГП Єгипет є найбільшою за кількістю, економічним потенціалом, політичним значенням та найбагатшою на історичну спадщину країною Північної Африки. Частина території країни — Синайський півострів — розташована в Південно-Західній Азії. Єгипет на півночі має вихід до Середземного моря, на сход і — Червоного. На території країни розташований Отецький канал, який з'єднує Середземне і Червоне моря, моря басейнів Атлантичного та Індійського океанів. Держава межує з Лівією на заході, Суданом — на півдні, Ізраїлем та Сектором Ґази Палестинської автономії (територія Ізраїлю) — на сході. Геометрична прямолінійність кордонів держави свідчить про колоніальну спадщину Африки, більшість із них проходять по Лівійській та Нубійській пустелях, майже незаселених територіях. Єгипет, як і сусідні Судан та Лівія, входить до міждержавних організацій — Африканського Союзу, Ліги арабських держав (штаб-квартира в Каїрі), "Ісламської конференції". Єгипет є країною-членом ООН. Єгипет розташований в політично нестабільному регіоні. Із 1960-х рр. Північна Африка є одним із найбільших нафтовидобувних регіонів світу. Перевагою ЕГП Єгипту є наявність власних великих запасів нафти і газу. Сусідня Лівія є членом ОПЕК і має 2 % розвіданих запасів нафти світу.Єгипет сповна використовує переваги свого транспортно-географічного положення між Африкою та Азією. Держава має. змогу розвивати зв'язки з 24 країнами Середземномор'я і басейну Червоного моря. Через міжнародний Суецький канал проходить інтенсивний вантажопотік морського транспорту світового значення між морями басейнів Атлантичного та Індійського океанів. Населення Для Єгипту, як і для інших арабських країн, характерними є високі показники народжуваності (22 на 1000 осіб у 2005 р.), при невисоких показниках смертності (5 на 1000 осіб). Відповідно природний приріст населення стабільно великий і становить 17 на 1000 осіб на рік. Частка дітей і підлітків у віковій структурі населення є також високою — 35 %. Середня тривалість життя єгиптян — 67,1 року. Відповідно в структурі населення незначною є частка населення старшого віку — 4 %. Для Єгипту характерним є від'ємне сальдо зовнішньої міграції (-0,22 на 1000 осіб). Єгиптяни (араби Єгипту) — це 98,9 % населення країни. Вони належать до європеоїдної раси, розмовляють каїрським і нижньоєгипетським діалектами арабської мови (семіто-хамітська мовна сім'я), сповідують мусульманство сунітського напрямку. На півдні Єгипту населення розмовляє нубійською мовою. Особливу етноконфесійну групу єгиптян складають копти, які з II ст. сповідують християнство. Населення в Єгипті розміщене вкрай нерівномірно. Середня густота населення —79 осіб на 1 км2, у долині Нілу цей показник становить 2000 осіб на 1 км2. Більшість його сконцентрована в долині та дельті Нілу. Частила населення проживає в оазисах Нубійської та Лівійської пустель. Більшість.єгиптян живе в сільській місцевості, рівень урбанізації невисокий (45 %). Найбільші міста: Каїр (9,7 млн осіб), Александрія (3,6 млн осіб). Загальна кількість трудових ресурсів становить приблизно 21 млн осіб, із них у сільському господарстві — 43 % , промисловості — 23 %, решта працюють на транспорті, у сферах торгівлі, послуг і зв'язку. Переважна більшість населення країни неграмотна (чоловіки — 2/3, жінки — 90 %). Вищу освіту мають лише 0,4 % жителів. Природні умови і ресурси Основними видами ресурсів, які використовуються в промисловості, є нафта і газ, залізні руди і фосфорити. Як і у всій Північній Африці, вода є дефіцитним ресурсом. Найважливішим джерелом водних ресурсів є річка Ніл (у межах Єгипту — 1600 км, єгипетська назва Ель-Бахр). Окрім плантацій фінікової пальми, інших деревних насаджень немає. Приблизно 94 % території Єгипту — це пустелі. Ландшафти Аравійської, Лівійської і Нубійської пустель представлені кам'янистими, щебеневими, галечниковими, глинистими, піщаними плато і низовинами. Дельта і долина Нілу з наносними ґрунтами займають 4 % площі Країни. На півночі Єгипту — субтропічний клімат, на решті території — пустельний тропічний. Єгипет розташований в межах сухої зони зволоження субтропічного і тропічного агрокліматичних поясів. Тут вирощують теплолюбні культури з тривалим періодом вегетації — бавовник, кукурудзу, цитрусові, рис, фінікову пальму. Єгипет найбагатший на туристичні і рекреаційні ресурси за всі регіони Північної Африки.

25. Рельєф місцевості і водні ресурси.
Нігерія розташована на низькому плато висотою бл. 600 м над р.м. Територія країни розчленована на великі блоки долинами річок Нігер і Бенуе і відокремлена від океану вузьким поясом прибережних боліт. Ширина цього пояса звичайно не перевищує 16 км, за винятком дельти Нігера, де вона досягає 97 км. Складна мережа лагун і проток, розташованих за бар'єром піщаних пляжів, утворить систему захищених мілководних шляхів, по яких невеликі судна можуть пройти від кордону з Беніном на заході до кордону з Камеруном на сході без виходу в океан. Далі в глибині країни чітко виділяються уступ Нсукка-Окігві, що піднімається над долиною річки Крос, плато Джос і Біу, а також гори Адамава. В основному полога поверхня плато, що складається з кристалічних порід на півночі і заході країни та піщаників на сході, в багатьох місцях поцяткована острівними горами (інзельбергами), тобто скелястими останцовими пагорбами з крутими схилами. На північному сході поверхня поступово знижується у бік озера Чад, яке знаходиться на 245 м над р.м.

Води.
Основні річки Нігерії – Нігер, від якого пішла назва країни, і його найбільша притока Бенуе. Головні притоки Нігера і Бенуе – Сокото, Кадуна і Гонгола, а також річки, що впадають в озеро Чад, починаються на плато Джос, яке є гідрографічним центром Нігерії. Судноплавство на цих та інших річках, таких як Імо і Крос, обмежене через пороги і водоспади, а також різкі сезонні коливання рівня води. На Нігері круглий рік підтримується рух суден до міста Оніча (де побудовано міст через річку),а з червня по березень – до Локоджі. У вологий сезон судна курсують до Джеббі. По Бенуе пароплави заходять до Йоли, але навігація здійснюється лише чотири місяці – з липня по жовтень.

Клімат.
На клімат впливають дві повітряні маси – екваторіальне морське повітря, пов'язане з вологими вітрами, і тропічне континентальне повітря, пов'язане з сухим і пиловим вітром харматан, який дме з пустелі Сахара. Виділяють два сезони – вологий (березень – вересень), який на півдні країни розділяється коротким сухим інтервалом у серпні, і сухий (жовтень – лютий). Опадів на півдні випадає більше, ніж на півночі. Середня річна кількість опадів на узбережжі становить 1800–3800 мм, а на північній околиці країни – менш як 25 мм. Виснажлива спека і сильні грози сповіщають початок і закінчення вологого сезону, однак між травнем і серпнем, коли випадає більша частина опадів, сильні короткочасні грози поступаються місцем затяжним дощам. Середні температури високі і приблизно однакові на півночі і на півдні країни. На півдні вологість також висока при постійній спеці, хоч температури рідко перевищують 32° С, тоді як на півночі помітні сезонні відмінності, і під час сухого сезону значні добові коливання температур. На північному сході температури в тіні можуть досягати 38° С. Бувають також заморозки.

Грунти і корисні копалини.
Майже все грунти Нігерії кислі. У ряді місцевостей на сході країни інтенсивне залуження грунтів, сформованих на піщаниках, привело до утворення т.з. «кислих пісків», які легко піддаються обробці, але швидко виснажуються. Грунти крайньої півночі утворилися з пісків пустель і легко руйнуються. Вони різко відрізняються від родючих грунтів, що сформувалися на важких суглинках у заплавах багатьох річок, в поясі какао і в дельті Нігера. У деяких густонаселених місцевостях інтенсивне землеробство і перевипасання худоби викликали ерозію грунтів. Велика територія Нігерії складається з осадових порід, збагачених залізом. Багато родовищ залізної руди, але вони не розробляються. Найбільші родовища знаходяться в Маунт-Патті поблизу Локоджі і в Сокото. У 1980–1990-х в країні видобувалися нафта і природний газ у дельті Нігера і на шельфі, олово і колумбіт (руда ніобія) – на плато Джос поблизу Енугу і вапняк (для виробництва цементу) в Нкалагу, Абеокуті, Сокото, Укпілле і Калабарі.

Рослинний світ.
Мангрові і прісноводні заболочені ліси переважають на узбережжі, але далі змінюються смугою густого тропічного лісу, в якому основними деревними породами є кайя (червоне дерево), хлорофора висока і триплохітон твердосмолий. Олійна пальма зустрічається в дикому стані у вологому тропічному лісі, в густонаселених районах чагарникові хащі цієї пальми витіснили ліс. У північніших районах ліс стає рідшим і змінюється високотрав’ям. Це і є гвінейська савана, в якій ростуть такі дерева, як баобаб, псевдоакація і тамаринд. Відкритіші савани зустрічаються на північ від лінії, що означає північну межу вирощування коренеплодів, а на крайньому північному сході переважають пустинні ландшафти. Там звичні акація (джерело гуміарабіку) і мімоза.

Тваринний світ.
Розміщення тварин залежить від рослинності. У південних болотах і лісах мешкають крокодили, мавпи і змії, тоді як на півночі представлені антилопи (декілька видів), верблюди, гієни, а іноді зустрічаються жирафи і леви. Інші тварини, характерні для тропічних лісів і вологих саван, – слони, газелі, горили і леопарди. У річках водяться численні види риб, крокодили і бегемоти. Вражає різноманіття птахів, особливо на узліссях лісів. Тут мешкають дрохви африканські, грифи, шуліки, яструби, бекаси, перепили, голуби, страуси і довгохвості папуги.

Демографія.
У 2010 році кількість населення становила 158,3 млн. осіб.

Густота населення
Висока густота населення характерна для більшості районів південного сходу, трохи менша – для південного заходу і півночі (штат Кано і північ штату Кадуна). Малонаселений пояс проходить від східної частини штату Квара через долину р. Нігер, центр штату Плато і велику частину території штатів Йобе і Борно.

Етнічний склад.
Протягом останніх двадцяти століть Нігерія пережила наслідки чисельних хвиль міграцій або вторгнень, в основному, з північного сходу. Тому етнічна і лінгвістична ситуація в країні характеризується великою строкатістю. У Нігерії проживає більш як 250 етнічних груп, що мають власну мову і культурні особливості. 80% населення складають десять груп, які чисельно переважають в окремих штатах: хауса і фульбе в штатах Сокото, Кадуна, Баучі, Йобе, Кацина, Джигава і Кано, канурі – в Борно, тів – в Бенуе і Плато, йоруба – в Ойо, Огун, Ондо, Екіті і Лагос, едо (біні) – в Едо, ібо (ігбо) – в Імо і Анамбра, ібібіо-ефік – у Кросс-Рівер і іджо – в Байелса. Хауса, йоруба та ібо становлять близько 60% населення Нігерії.

Народи північних штатів.
Найчисленніші народи Півночі – хауса, фульбе, канурі та тів. Всі вони, окрім тів, - мусульмани. Під час джихаду, релігійної війни на початку ХІХ ст., фульбе встановили свій контроль над землями хауса і створили мусульманську державу – халіфат Сокото. Сокото займав велику частину території північної Нігерії, за винятком населеного канурі Борно на північному сході і земель тів по берегах р.Бенуе. Соціальні відносини серед фульбе консервативніші, ніж у хауса, військова експансія і торговельна діяльність яких привела до того, що мова хауса набула поширення в багатьох районах Західної Африки і стала мовою міжетнічного спілкування на більшій частині території північної Нігерії. Спосіб життя і соціальні стосунки канурі, основного населення шт. Борно, багато в чому визначаються нормами ісламу, але це не є результатом завоювань фульбе. З ХІІІ ст. і до початку колоніального періоду канурі змогли зберегти свою політичну незалежність, будучи етнічним ядром мусульманської держави Канема-Борну, розташованої навколо оз. Чад. Тів, які живуть у штатах Бенуе і Плато, на відміну від сусідів-мусульман, сповідають християнство або зберігають прихильність традиційним віруванням.

Народи східних штатів.
Трьома основними етнічними групами східної Нігерії є ібомовні народи, які живуть у штатах Імо і Анамбра, ібібіо-ефік – у штаті Кросс-Рівер та іджо в штаті Байелса. Традиційний тип поселення всіх трьох народів – невеликі села. Основною формою соціальної організації ібо були об'єднання сіл та родів. Суспільство ібо відрізнялося демократичністю, всі рішення приймалися на раді. Значне місце у пантеоні традиційних божеств ібо належало богині землі Ала, і жреці її культу часто виконували судові та інші владні функції. Мистецтво ібо характеризується великим ступенем експресії. З перенаселених східних районів ібо мігрують в інші частини країни. Виняток становив період громадянської війни 1967–1970 рр. Традиційно ібібіо жили у селах, де владні функції здійснювали світський і релігійний лідери. Кожне село мало певний ступінь автономії, але групи сіл на основі кровно-родинних зв'язків і спільних вірувань об'єднувалися в клани, якими управляли світський і релігійний вождь і рада старійшин. Політична влада здійснювалася таємними общинами, такими як екпо та екпе. Іджомовні народи живуть у районі дельти Нігеру; місця їх розселення у східній частині дельти в штаті Байелса характеризуються невисокою густотою населення. Іджо поділяються на кілька груп: калабарі, окріка, нембе і бонні, але в мовному і культурному відношенні всі вони становлять єдину спільноту. Традиційна соціальна і політична організація іджо дуже схожа на ту, яка була у ібо, різниця полягала в тому, що села іджо рідко були здатні на спільні дії. Більшість сучасних ібо, ібібіо та іджо – християни.

Народи Західної Нігерії.
На північний захід від р.Нігер більшість населення становлять йоруба, які проживають на території штатів Ойо, Огун, Ондо, Екіті і Лагос, і едо- (біні-) мовне населення штату Едо. Йоруба об'єднує спільність мови, традицій і легенда про походження від спільного предка, творця світу Одудуви, проте у них ніколи не було єдиної централізованої держави. Йоруба створили кілька сильних міст-держав. Влада деяких правителів цих держав не обмежувалася межами їх володінь. Оні (правитель Іфе) вважався релігійним главою всіх йоруба, а алафін (правитель Ойо) номінально вважався першим серед рівних йорубських правителів. У традиційних віруваннях йоруба є кілька основних культів, кожен з яких пов'язаний з конкретним божеством, наприклад, з Шанго, богом грому. Йорубські релігійні вірування, поезія і музика, завезені у Новий Світ, вплинули на культуру Бразилії і деяких країн Карибського басейну.
Найпомітнішим вкладом йоруба у мистецтво Західної Африки є скульптура. Починаючи з 1938 року на території Іфе під час археологічних розкопок знайдено кілька бронзових і теракотових голів та фігурок. Найдавніші з них були виготовлені близько 800 років тому. Йорубські скульптури входять до числа світових шедеврів. Останнім часом властива мистецтву йоруба експресивність знаходить яскраве вираження у дерев'яній скульптурі.
Едомовне населення штату Едо відоме перш за все завдяки створеній їх предками Бенінській імперії. Коли наприкінці ХV ст. Бенін перебував у зеніті своєї могутності, його вплив поширювався від берегів р.Нігер до території сучасного Того.

26. Маро кко (араб. المغرب, аль-Магри б; буквально «захід», також Магріб аль-Акса, «далекий захід»), повна офіційна назва Король вство Маро кко (араб. المملكة المغربية, аль-Мамля ка Аль-Магриб я) - держава на північному заході Африки. Марокко - єдина африканська країна, яка на даний момент не є членом Африканського Союзу. Проте ця держава входить до Ліги Арабських держав, Арабська магрибський союз, Франкофонії, Столиця Марокко - Рабат. Найбільші міста: Касабланка, Рабат, Марракеш, Фес, Кенітра.

Океан, різнокольорові гори, гірські озера, евкаліптові, пальмові і туєва лісу, поля і степи, Сахара із її пісками і оазисами - все це Марокко.

Національна мова: арабська (державна), французька, іспанська Національна валюта: марокканський дирхам. Релігія: Іслам є державною релігією Марокко - мусульмани-суніти -99%, християни - 0,8%, іудеї - 0,2%.

Герб являє собою декоративний щит, підтримуваний двома левами, що стоять на задніх лапах. На щиті знаходиться зображення пентаграми зеленого кольору на червоному тлі, над якою - стилізоване зображення сходу сонця над горами Атлас. Герб вінчає королівська корона. Щит знизу прикрашає стрічка, на якій є арабський напис: «Якщо Ви допомагаєте Богу, він допоможе Вам» (араб. إن تنصروا الله ينصركم)

Державний прапор Марокко - державний символ Королівства Марокко, офіційно затверджений 17 листопада 1915. Основні кольори державного прапора Марокко: червоний і зелений. Прапор являє собою червоний стяг пропорцією 2:3, в центрі якого знаходиться п'ятикутназірка зеленого кольору, вписана в коло радіуса, рівного 1 / 4 висоти прапора.

Адміністративно-територіальний поділ

Марокко

Марокко розділена на 15 областей (без урахування території Західної Сахари).

Область	Центр	Площа, кв.км	Населення (2004), тис.чол.
Велика Касабланка	Касабланка	1 615	3 631,061
Східна	Уджда	82 820	1 918,094
Гарб-Шрарда-Бені-Хсен	Кенітра	8 805	1 859,540
Гулімін	Гулімін	71 970	401,984
Дукалла-Абда	Сафі	13 285	1 984,039
Марракеш-Тенсіфт-Ель-Хауз	Марракеш	31 160	3 102,652
Мекнес-Тафілалет	Мекнес	79 210	2 141,527
Рабат-Сале-Заммур-Заер	Рабат	9 580	2 366,494
Сус-Маса-Драа	Агадір	70 880	3 113,653
Тадла-Азілал	Бені-Меллаль	17 125	1 450,519
Таза-Ель-Хосейма-Таунат	Таза	24 155	1 807,113
Танжер-Тетуан	Тетуан	11 570	2 470,372
Фес-Бульмана	Фес	19 795	1 573,055
Шауіа-Урдіга	Сеттат	7 010	1 655,660
Тан-тан	Тан-тан