У 1619 р. був проголошений союзний договір між Голландією і Венецією. Іспанський уряд почав готуватися до війни, але війна так і не почалася

Війна почалася в іншому місці; віце-король Мілану окупував П'ємонт, який мав важливе стратегічне значення для Іспанії, бо знаходився на межі іспанських володінь в Італії та володінь Австрійського дому. Цей короткий конфлікт закінчився підписанням мрирної угоди в Мадриді в 1621 р. Вся ця політика була розрахована на розширення і укріплення іспанського панування в Італії. Одночасно відбувалась війна з турками, яка велась в Адріатичному морі, а також в Егейському та Середземному морях і на Африканському узбережжі Туніса та Алжира. Турки та алжирці часто нападали на іспанське узбережжя, тому уряди англії і Франції змушені були укласти в 1612 р. спеціальну угоду з Іспанією про боротьбу з ніратством. Але ця угода не принесла ніякої користі, бо ні Англія, ні Франція не проявляли особливого ентузіазму у спільних з Іспанією діях.

Таким чином, за часів Пилипа ЇЇІ, який вступив на престол у 1598 р., успадкувавши територію, що складала 1/5 частину світу з населеням 60 млн. чоловік, перелом на гірше, що намітився ще за часів Пилипа II, перетворився на стрімкий занепад, бо король не в змозі був управляти своїми володіннями. Колишня Священна Імперія знаходилась у такому стані, що ледь помітна на карті республіка Сполучених Провінцій Ні­дерландів не лише успішно відстояла свою незалежність від Іспанії, але й почала захоплювати великі території в Ост-Індії, Індонезії, Південній Африці та Південній Америці; заснувала свої торговельні контори, завдала поразки королівському іспано-португальському флоту. Голландці керувалися двома основними цілями: закріпитися в ряді пунк­тів Південної Америки (зокрема,- на Чилійському узбережжі) і заволодіти торгівлею в Азії. Своєї першої мети вони так і не змогли досягти, але на шляху до досягнення другої мети успіхи були досить значними. Голландці поступово закріплювалися на островах Тихого океану на південь від Азії, прагнули привернути на свій бік туземне населення і витіснити португальців з їхніх ринків. У разі необхідності голландці не зупинялись і перед застосуванням військової сили.

Їхній вплив поширився на Бенгалію, Малабару, Молуккські острови, Яву, Борнео, Холо. Іспанці помітили небезпеку і організували з Маніли в 1604 р. військову експедицію, відбили у голландців Молуккські острови І встановили на них своє панування. Боротьба за вплив у цьому регіоні між Іспанцями та голландцями продовжувалась з перемінним успіхом ДОІ615 р., коли іспанці все-таки змогли відстояти свої колонії в Азії. У 1615 р. голландці поновили свої атаки на американське узбережжя. Вони спромоглися раптовим набігом одержати тимчасову перемогу над іспанською ескадрою, але в подальшому їхні наступи закінчувались безрезультатно і вони обмежувались тим, що турбували морські комунікації Іспанії і нападали на окремі кораблі.

4. Ситуація в Іспанії на початку XVII століття

Постійні війни на морі і на суші, пуста королівська казна привели до того, що іспанська армія, не отримуючи платні, ставала страшнішою для мирного населення, ніж для ворогів. Не вистачало також коштів для побудови нових і для підтримки старих кораблів. Флот поступово приходив у занепад. Фінансові труднощі навели авантюристів, що стояли при владі, на думку про конфіскацію майна морисків під приводом їхнього зв'язку з турками і берберами. Так, у 1609-1610 рр.. більше 500 тисяч морисків було вигнано з Іспанії. Цілком очевидно, що зв'язок морисків з турками І берберами був лише приводом, бо протягом всієї своєї Історії не вдалося знайти підтвердження зради і переходу морисків на бік зовнішніх ворогів.

Жорстокі переслідування морисків з боку католицької церкви та іспанської держави не могли не викликати у них обурення і ненависті до всього християнського. Результатом вигнання морисків був повний занепад промисловості, торгівлі, сільського господарства. Особливо постраждало сільське господарство і торгівля. У таких провінціях, як Арагон і Валенсія, обробка землі знаходилась у руках маврів І була добре організована орошувальна система. Тут вирощували такі культури, як цукрова тростина, тутове дерево, виноград, який в середньому давав 60 тисяч діжок вина на суму приблизно 40 тисяч дукатів. Також перестали існувати цілі галузі промисловості: шовкове і вовняне виробництво, а в багатьох містах вовняні мануфактури були закриті, розкрадені і зруйновані.

Вигнання морисків обезлюднило цілі провінції, тисячі сіл. Іспан­ські монархи зобов'язані були давати дворянські титули тим, хто займався обробкою землі. Але через нестачу робочих рук поля залишались пообробленими, штучні водопроводи розвалювались.; Така ситуація склалась в Іспанії, коли в 1621 році на престол вступив Пилип IV. Йому тоді було лише 16 років. Спочатку він прагнув вникати в державні справи з бажанням розібратися в них. Але інтелек­туальні здібності короля були слабкими, а міжнародна обстановка з кінця XVI століття -- дуже складною, і молодий король швидко підпав Е; під вплив своїх міністрів, продовжуючи політичну систему Пилипа ІІЇ. Граф-герцог Оліварес став всесильним фаворитом і фактичним керівником іспанської політики.

Достоїнства Олівареса визначалися в першу чергу тим, що він роз­бирався в ситуації, що склалася, і указував правильний вихід із важкого становища. Він був рішучим поборником завойовницької політики. Енергійний, спритний, розумний і освічений, граф-герцог Оліварес бачив слабкі місця в іспанській державній системі, а також те, що складало силу європейських держав, противників Іспанії. Та, на жаль, він був нетерпимим до тих людей, які багато розуміють, передбачають і планують, але внаслідок відсутності практичних здібностей і невміння перемагати перепони, що зустрічаються, дуже часто ускладнюють ситуацію. Саме ця людина і керувала країною в період правління Пилипа IV.

5. Причини повстання в Каталонії

Пилип IV продовжував завойовницьку політику свого батька Пилипа Ш і повстання в Каталонії дуже тісно пов'язане з тики війнами,

Які король вів з Фландрією, Італією та Францією. Каталонці вбачали порушення своїх привілеїв в тому, що на їхній території знаходились іноземні війська, а також у тому, що адміністративні посади посідали не каталонці. Саме тому каталонці і відмовили у людях для ведення зовнішніх війн.

У 1626 р. на засідання місцевих кортесів прибув Пилип IV, але не зміг отримати фінансової допомоги. У 1629 р. в Барселоні відбулися криваві сутички між солдатами і місцевим населенням.

У 1632 р. в Барселоні король залишив правителем кардинала-інфанта, військова політика якого викликала нове незадоволення. З Мадрида прибув наказ: обкласти місто податком, так званою кінтою1. Проти наказу виступили муніципальні радники та міські общини. Одночасно з цим збільшилась кількість скарг сільського населення на поведінку військ, розкиданих по всій країні.

Обстановка ускладнювалась також інтригами Франції, яка хотіла привернути на свій бік прикордонне каталонське населення і головним чином місцеве панство. У березні 1640 р. Пилип IV видав наказ, який зобов'язував місцеве населення утримувати війська; і нарешті, вийшов наказ про насильницький призов каталонців до іспанської армії, яка знаходилась в Італії.

Повстання почали селяни, які не витримали безчинств найманих іноземних військ, що відступали в 1640 р. із Руссидьйона в середину країни. Цікаво те, що незадоволення селян було виюіикане не стільки присутністю іноземних військ, скільки релігійними мотивами: каталонці вважали іноземних солдатів єретиками і ворогами церкви.

Першими повстали горці Ампурдана в західній частині провінції Херона. Як на заході, так і на півдні провінції почастішали зіткнення між солдатами і селянами, причому і одні і другі допускали великі звірства.

22 травня 1640 р. перед воротами Барселони з'явився добре озбро­єний трьохтисячний натовп селян з прапором, на якому був зображений хрест. Скрізь лунали крики: "Хай живуть фуероси! Хай живе церква! Хай живе король, смерть тирану-правителю!" Від Барселони селяни повернули на Ампурдан; повстання розросталось. По дорозі повстанці убивали офіцерів, що ховалися у церквах, і переслідували королівські війська, які, в свою чергу, чинили жорстокі розправи їю дорозі на Руссильйон. ї 1 червня повстанці пограбували місто Перпиньян.

Через п'ять днів -на свято тіла Господня у Барселоні повторилися криваві події. Повстання стало початком революції і громадянської війни між центральним урядом і каталонцям, які в масі співчували повстанню. Ця війна увійшла в історію під назвою Сегадорська війна, або війна женців.

У вересні 1640 р.» у місті Тортоса, що залишилось вірним королю, почалася концентрація королівських військ. 7 грудня королівські війська рушили від Тортоси через.усю південну Каталонію, захоплюючи на своєму шляху населені пункти. 23 грудня вони окупували Таррагону, а 26 грудня війська Пилипа IV з'явилися біля Барселони. Почався найжорстокіший період війни.

Сегадорська війна була використана французами для підриву могутності Іспанії: французькі війська і флот поспішили на допомогу барселонцям. Але лише французькі війська вступили в Каталонію, з боку чиновників французького короля ^а його солдатів на місцеве населення звалилось такс ж гноблення, як і з боку віце-королів та військ Пилипа IV.

У 1642-1643 роках французи одержали ряд перемог, але уже 1644 р. був сприятливим для королівської армії Іспанії. Розгромивши французького маршала Ламота, іспанці оволоділи Леридою і фортецями Палау і Росас. Кампанії 1646 І 1647 років проходили з перемінним успіхом. У 1648 р. французи захопили Тортосу, але уже наступного року перевага знову була на боці іспанців. Незадоволення французами та деякі інші причини активізували дії каталонських прихильників короля.

У 1651 р. королівська армія під командуванням сина Пилипа IV дона Хуана Австрійського взяла в облогу Барселону. Пожежа на складах барселонських повстанців у Сан Феліу де Тішольс, яку вчинили солдати Хуана Австрійського, завдала нового важкого удару обложеним. Незважаючи на допомогу французів, повстанці не змогли перемогти урядові війська. Разом з тим, неймовірна жорстокість французів та прагнення почесного і вигідного для них миру не могли не викликати незадоволення і підозри з боку каталонців. Війська Пилипа IV послідовно оволоділи такими пунктами: Матаро, Канет, Каяелья і Баланьєс (вересень 1652 р.), згодом капітулювали Сан Феліу де Гішолїс Паламос. Генеральна депутація, що знаходилась в Манресі, визнала Пилипа [V. 11 жовтня 1652 р. капітулювала Барселона, а 3 січня 1653 р. Пилип IV підтвердив з деякими застереженнями всі каталонські фуероси. Таким чином, військові дії, які тривали 12 років, закінчилися успіхом іспанських військ.

6. Повстання в Португаліє

Граф-герцог Оліварес з самого початку своєї діяльності цікавився португальською проблемою, прагнучи об'єднати весь півострів підоднією короною. У 1635 р., коли віце-королевою Португалії стала герцо­гиня Мантуанська, були введені додаткові податки, які викликали неза­доволення по всій країні. Щоб врятувати ситуацію, Оліварес вирішив замінити всі існуючі до того часу податки одним, але цей податок пе­ревищив всі попередні, разом взяті. Рішення Олівареса португальці роз­цінили як провокацію, розраховану на те, щоб підняти повстання, а по­тім використати його для здійснення намірів графа-герцога про вста­новлення єдності.

У таких обставинах, що склалися в-той період на півострові, іс­панському королю дуже важко було впоратись Із рухом у Португалії. Війна з Каталонією та Францією поглинула кращі іспанські сили, а брак коштів не давав урядові ніякої можливості вести ефективну боротьбу. Новий португальський король Жуан IV заручився союзами з Францією (І червня 1642 р.), Голландією (12 червня) та Англією (січень 1642 р.). Перші дві держави зразу ж прислали в Португалію свої військово-мор­ські сили. Об'єднана голландсько-португальська ескадра почала війсь­кові дії на морі проти іспанського флоту, який і розгромив цю об'єднану ескадру.