Р., Карл II помер. З його смертю в Іспанії припинялась Австрійська династія

11. Культура і мистецтво Іспанії в ХV-ХVII століттях.

У романомовних країнах, за винятком Румунії, XVI століття, як ніяке інше, характеризується пильною увагою до вивчення філології, літератури, історіографії, історії мови, а також до розвитку живопису.

Розквіт філології в епоху Відродження був викликаний тим, що на зміну феодальному устрою приходили швидко зростаючі Інші політичні формації. Держави, які проводили політику централізму, змушені були швидко впроваджувати нову політику стосовно національної мови. Розмовна мова починала посідати нове місце -- місце національної мови. Для початку ця мова повинна була стати єдиною для всіх, хто населяє країну. Звідси виникла потреба у створенні граматики ще дуже молодих національних мов. Необхідно було зафіксувати всі мовні норми від вимови до синтаксису.

Слід підкреслити пріоритет Іспанії в становленні національної мови. Ще в XIII столітті в період царювання Фердінанда ПІ (1230-1252 рр.) кастильська мова була оголошена офіційною мовою Королівського Канцелярією, а в часи Альфонса Х (1252-1284 рр.) цивільні документи і закони в Іспанії уже складались не латинською мовою, а лише Іспанською. (У Франції французька мова стала офіційною і юридичною лише в 1538 р.). Жодному з королівських дворів Європи навіть на думку не спадало складати закони і писати книги вульгарною мовою, як це зробив Альфонс Мудрий, написавши книги "Grande e general Estoria", "Los lіbros del saber de Astronomia las siete partidas". Таким чином, XIII століття " це століття, в якому кастильська мова перетворилась також на писемну для багатьох районів Іспанії. У цей же період було перекладено іспанською мовою Біблію. Також Альфонс Х проводив культурну політику з популяризації праць арабських та єврейських вчених. Іспанські євреї не мали ніякого відношення до середньовічної латинської традиції. Їхньою ритуальною мовою поряд з єврейською була іспанська. Саме через це Існує багато перекладів Біблії на "вульгарну мову" Кастилії в середні віки.

Першою теоретичною працею з кастильської мови, на думку Густава Грьобера, слід вважати книгу Енріке де Вільєна "El arte de trobar" (1433 р.) До наших часів дійшов лише уривок з цієїкниги. Цей твір важливий для нас тим, що автор зробив багато спостережень над фонетикою і орфографією.

Хуан де Мена (1411-1456 рр..) розцінює кастильську мову як "rudo y desierto romance", але він не закликає знову повернутися до латинської. Навпаки, він закликав поетів, щоб вони культивували і ушляхетнювали свою рідну мову. Хуан де Мена сам служить блискучим взірцем у своєму великому епічному творі "ЬаЬегвдїо сіє Гогішіа".

Починаючи з XV століття, в Іспанії збільшується тенденція до удосконалення мови за рахунок латини. У період з XV по XVI століття спостерігається "воскресіння латини" -- це вплив Італійців. До латинізації звертаються навіть ті автори, які дуже мало знають класичну мову. Латинізми проникають у мову рясно, але безладно. Зустріч двох мов завжди руйнує обидві з них. Так, Хуан де Лусена (1463 р.) написав книгу у формі діалогу "El libro de vida beata", в якій перше місце автор віддає кастильській мові, але говорить, що обновляти і збагачувати цю мову слід за рахунок латини.

У середині XV століття вийшов також анонімний словник, в якому добре простежується тенденція автора підкреслювати переваги кас­тильської мови, тому що вона стоїть найближче до латинської. Слова, які досить далеко відійшли від своєї латинської форми, автор вважає зразками корупції мови, в якій є винним простий люд.

Твори Антоніо де Небріхи (1441-1522 рр.) є надзвичайно важливи­ми для іспанської філології, бо вони починають нову епоху в розвитку іспанської лінгвістичної думки і гуманізму. У 1492 р. вийшла перша граматика Романських мов, у передмові до якої Небріха вказує, наскіль­ки важлива єдина державна мова і називає мову "Compaсero del pueblo". Вивчаючи мову, Небріха помітив дуже багато змін в ній і боявся, що кастильська мова через декілька століть перетвориться на іншу мову. Саме тому він створив граматику, фіксуючи мовні норми. Небріха добре знав лінгвістичну теорію Франції та Італії епохи Відродження.

У 1498 р. при папському дворі відбувся диспут між послами Італії, франції, Іспанії та Португалії на тему визначення, яка мова стоїть найближче до латинської. Переміг у цьому диспуті посол Іспанії Гарсіяасо.

У цей період багато уваги приділялось і розвиткові літератури. Зародження літератури збіглося з визвольною боротьбою іспанського народу проти арабів, так званою реконкістою. Початком іспанської літе­ратури вважається усна народна творчість співаків juglares (жартівник). "Пісня про мого Сида" (біля 1140 р.) -- найважливіший пам'ятник іспанського героїчного епосу.

У літературі середніх віків особливе місце посідає вчена церковна література. Родоначальником релігійної поезії був Г. де Берсео. У створенні кастильської прози важливу роль відіграв, як це підкреслювалось вище,,АльфонсХ Мудрий.

У середньовічній літературі Іспанії відомі романи "Книга про Аполонію^ (ХЦ-ХПІ ст.), "Книга про Олександра" (кінець ХIII ст.), "Лицар Сифар" (біля ХТО ст., але надрукований вперше в 1512 р.). Помітним явищем в іспанській літературі XIV століття стала книга X. Мануеля "Граф Луканор" (1328-1335 рр.), для якої характерні гуманістичні мо­тиви. Останній видатний поет середньовіччя -- X. РуЇс. Реалізм його "Книги про благу любов" вплинув на подальший розвиток іспанської літератури.

У XV столітті розвивається народна творчість. Ліричними віршами в народному дусі прославився І. Лопес де Мендоса (маркіз де Сентільяна). В епоху Відродження Гарсіласо де ла Вега ввів в іспанську^ поезію форми італійської ренесансної поезії. З прозових творів поширився лицарський роман і почала формуватися іспанська національна драма. Прозу представляли пасторальний (X. Монтемайор), "мавританський" і "шахрайський" романи (анонімна повість "Ласарільйо із Тормеса" 1554 р., роман "Життєпис шахрая Гусмана де Альфараче" 1599-1604 рр. М. Алемана-і-де-Енеро; "Історія життя шахрая на ймення Паблос" 1626 р. Ф.Кеведо-і-Вільєгаса, та інші). Вершиною іспанського Відродження була творчість М. де Сервантеса. Його роман "Дон Кіхот Ламанчський" (1605-1615 рр.) -- це своєрідна енциклопедія іспанського життя XVII століття.

Драматург Лопе де Вега завершив створення національного театру. До його школи належали X. Руіс де Аларкон-і-Мендоса, Тірсо де Моліна. У XVII столітті головну роль у драматургії відіграв Кальдерон де ла Барка І його школа.

Професійний театр, родоначальником якого був драматург і артист Лопе де Вега, виник у XVI столітті, а в кінці цього століття в Мадриді, Севільї, Валенсії, Барселоні, ГранадІ та інших містах були створені перші постійні театри-коралі.

Історія іспанського мистецтва починається з часів реконкісти. У цей період створюються мініатюри для рукописів, розфарбовані дерев'я­ні 'статуетки, малювання (розписи). Високого -рівня розвитку досягло декоративно-прикладне мистецтво -- різьблення по дереву і по каменю, іспано-мавританська майоліка (ХІV-ХV ст.). У XV столітті іспанське мистецтво переживає значний підйом. Багато уваги художники приділя­ють реальній дійсності^ але поряд з цим велике місце в їхній творчості посідають містично-релігійні сюжети.

Реалістичні тенденції особливо виявили себе у портретному живописі (Хуан Пантоха де ла Крус, А. Санчес Коельйо). Національне мистецтво Іспанії розквітло в останні десятиліття XVI століття. Реалістичні тенденції іспанського образотворчого -мистецтва на межі XVI і XVII століть особливо характерні для творчості майстрів, які працювали в Севільї І Валенсії: Ф. Еррера Старший, Ф.Рибальта, Ель Греко; скульптори Х.Мартінес Монтаньєс, П. де Мена, А.Кано.-

У XVII столітті повністю сформувалась школа Іспанського націо­нального живопису і посіла одне з провідних місць у розвитку євро­пейського мистецтва (X. Рібера, Ф.Зурбаран, Д.Веласкес). У другій по­ловині XVII століття у творчості окремих художників простежуються риси ідеалізації і декоративізму (Б.Е.Мурильйо).

Особливо палко любив живопис Пилип II. Він був другом і заступником ТІціана Вечелліо, венеціанського художника, який на двох полотнах зобразив Пилипа. Крім того, написав такі картини, як "Даная", "Адоніс", "Венера і музика", "Венера і амур" та декілька картин на релігійні сюжети.

Крім Тіціана, Пилип II водив дружбу з голландським художником Антоніо Моро, який був на службі у короля; а пізніше з Санчесом Коельйо, іспанським художником. Санчес Коельйо був дуже інтелігентною людиною і король віддавав йому перевагу перед придворними. Заслугою Пилипа II можна вважати створений ним Ескоріал. Там працювало багато художників: італійців, іспанців та художників інших національностей.

Не менш цікавою була І архітектура ХУ-ХУІІ століть. Так, у XV столітті розвинувся національний стиль іспанського Відродження -платереско, для якого є характерним багате скульптурне оздоблення. Прикладом цього стилю є' колегія Санта-Крус у Вальядоліді (1487-91 роки, архітектор Е. де Егас) та палац Саза сіє Іоз Рісоз в Сеговії (XVI ст.). До середини XVII століття затвердився простий і суворий стиль "еререско"', названий на честь придворного архітектора X. Б. де Еррери, який побудував двірсько-монастирський ансамбль Ескоріал. Такими були культура і мистецтво Іспанії у ХV-ХVІІ століттях.

Пояснення до теми: