2020-08-05
60
«Для початку я хотів би зазначити, що мій досвід не є репрезентативним щодо всієї університетської системи Нідерландів. Я навчаюся в університетському коледжі Утрехта, де рік, на відміну від інших вишів, поділяється на семестри, а не чверті, і в кожному семестрі ми відповідно вивчаємо 4 предмети, а не 2. Сесії як такої в нас немає. Оцінка за курс складається, як правило, з декількох завдань, які включають у себе есе, іспити й відвідування лекцій. У мене був курс, в якому іспит складав лише 20% оцінки, тому на нього взагалі можна було не приходити.
Те, що найбільше відповідає українській ідеї «сесії», в нас називається екзаменаційним тижнем. Він проходить двічі на семестр, під час нього потрібно складати іспити й готувати есе. Формат іспиту завжди залежить від викладача. Як правило, потрібно за півтори години написати короткі есе. Питання з кількома правильними варіантами відповіді трапляються в тестах дуже рідко і, як правило, покликані протестувати знання початкового рівня. Білетів, як в українських вишах, немає. Викладач завчасно попереджає, які теми будуть тестуватися та за якою літературою можна підготуватися.
«За умови наявності лише чотирьох предметів за семестр і достатньої кількості часу для підготовки рівень академічної нечесності суттєво знижується»
У теорії зі списуванням борються, та випадки академічної нечесності трапляються вкрай рідко, тому лишаються непоміченими (принаймні з тих, які мені відомі). Але я знаю людей, які використовують шпаргалки чи виходять із телефоном у туалет. З іншої сторони, за системи, де у студента є достатньо часу, аби підготуватися до чотирьох іспитів протягом семестру, а іспити не мають вирішальної ролі, необхідність подібного «шахрайства» є значно меншою, ніж в інших вишах.
Я з корупцією в університеті не стикався і думаю, що якщо вона й існує, то мова йде про дуже великі хабарі. Викладачі не вимагають грошей за складання предмета й навпаки можуть допомогти студентові: дозволити йому виконати завдання після дедлайну, ламаючи правила університету. З іншої сторони, можливості перескласти предмет немає. Загалом сесія в UCU не надто важка і скоріше є можливістю прочитати за короткий час те, що мав прочитати за семестр».
Ростислав Галелюк
Canadian College (Ванкувер, Канада)
«Після закінчення КНУ мені пощастило потрапити на навчання до найкращого, без перебільшень, міста Канади – Ванкувера. Історична освіта з України не знайшла продовження за кордоном: я обрав прикладну спеціальність – проджект-менеджмент.
Система навчання та здачі іспитів, зокрема, радикально відрізняється від української. Зорієнтована на практичну імплементацію студентами засвоєних знань, канадська система освіти не залишає місця абсурдності. Тут із вишу відраховують за найменший плагіат, акцентують увагу на практиці, групових проектах і (чи не найголовніше) дозволяють справді сфокусуватися на вивченні майбутньої спеціальності. Насамперед я маю на увазі кількість предметів в кожному семестрі.
«У будь-якому канадському виші студенти за одну сесію складають не більше п’яти іспитів, а заліків в українській традиції тут не існує»
Немає значення, чи це невеликий коледж, чи Університет Британської Колумбії, який входить у топ-40 вишів світу і з якого щодня повертається додому мій втомлений бойфренд, − вимоги і стандарти ті ж самі. Кожен семестр тут складають максимум п’ять (так, п’ять, не вісім, не десять, не чотирнадцять) іспитів. Як результат – немає паніки, як коли тобі треба за два тижні скласти вісім заліків. Натомість часу між іспитами для хорошої підготовки більше, ніж достатньо.
Багато чого можна сказати, але всі роздуми ведуть до простих висновків: українська система освіти не робить випускника конкурентоспроможним на міжнародному ринку праці, а тримається на старих корупційних моделях. Як казав товариш, PhD із Кембриджу, «в Україні диплом про вищу освіту можна видавати разом із свідоцтвом про народження». Важко не погодитись, однак легше від цього не стає…
Коли в тебе 15 предметів на сесії, суть яких − перевірити, чи ти вивчив підручник (абсурд, бо у ХХІ столітті інформацію треба вміти аналізувати, а не запам’ятовувати), коли перевантаження непотрібним накладається на ментальність, народжується «рєшалово».
Ніна Ходорівська
The University of Warwick (Ковентрі, Великобританія)
