University of Helsinki (Гельсінкі, Фінляндія)

«Я навчалася на спільній магістратурі з перформативних досліджень у двох університетах за програмою Erasmus Mundus. В Університеті Гельсінкі ми вивчали 2 курси за семестр, маючи 1 семінар на тиждень. Однак до нього потрібно було добре підготуватися: прочитати близько ста сторінок літератури, які потім обговорювали чи презентували на семінарському занятті. Сесії як такої не було, натомість були інші форми оцінювання.

По одному з курсів ми мали написати есе на 2 000 слів. З іншого курсу, окрім есе, ми наприкінці семестру захищали портфоліо – потрібно було креативно і змістовно організувати і презентувати інформацію про весь семестр. Спочатку в нас був передзахист портфоліо, після чого надавалося 10 днів на їх остаточне доопрацювання.

В Університеті Уоріка оцінка за семестр складалася з трьох складових. Одну третину ми набирали за рахунок есе (тепер уже на 5 000 слів). Його тема визначалася на початку семестру, окрім того, в кінці семестру на написання звільнялися 2 тижні, тож часу було достатньо. Інша третина – творчий груповий проект. Ми мали у групі створити колективний перформативний проект, у якому би поєднувалася п’єса («Чайка» Антона Чехова) та концепція емансипованого глядача.

Формат кінцевого продукту був довільним. На його підготовку в нас був один місяць. Враховуючи те, що бібліотеки та всі необхідні матеріальні ресурси університету працювали для нас цілодобово, цього часу було цілком достатньо. Останню третину нашого підсумкового бала складала оцінка за творчу практику. Ми проходили її у визначеному місці раз на тиждень протягом двох місяців, а по завершенні писали звіт про неї. І, звісно, з місця проходження практики в університет надсилалися характеристики.

«Усі виконані студентами контрольні завдання були у відкритому доступі на сайті університету, а оцінки за дипломні роботи перевіряв незалежний професор»

Купити бали було неможливо, і я жодного разу не стикалася з подібними явищами. Окрім того, у викладача не було навіть жодної можливості необ’єктивно поставити студенту оцінку. Адже наші есе – це офіційні документи, які завантажуються на сайт університету, а викладачі не лише виставляли бали відповідно до чітко встановлених критеріїв, а й були зобов’язані письмово коментувати есе, таким чином обґрунтовуючи поставлену оцінку. Наші дипломні роботи перечитував незалежний професор з абсолютно іншого навчального закладу (Трініті-коледж, Дублін) і виносив вердикт щодо об’єктивності чи необ’єктивності їх оцінювання».