Тренованість спортсмена

ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«ЗАПОРІЗЬКИЙ ІНСТИТУТ ДЕРЖАВНОГО ТА

МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ»

Факультет управління

Кафедра практичної психології

 

ПСИХОЛОГІЯ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ І СПОРТУ:

Тематичний словник з курсу

 

для студентів усіх форм навчання

спеціальності 7.040101 – Психологія

6.010200, 7.010201 - Фізичне виховання

 

Запоріжжя

2004

Розглянуто кафедрою практичної психології протокол № 6 від 29.01.2004.р.

Рекомендовано науково-методичною комісією факультету управління протокол № від 2004р.

 

Ухвалено до друку Вченою радою Гуманітарного університету «ЗІДМУ» протокол № 11 від 10 червня 2004 р.

 

Уклала: О. А. Черепєхіна, ст. викладач.

Рецензент: Г.О. Горбань, к. психол. н., доцент.

 

ПСИХОЛОГІЯ СПОРТУ

 

Методичні вказівки до вивчення курсу для студентів денної і заочної форм навчання спеціальності 7.040101 – Психологія

 

 

При підготовці метод. вказ. використано таку літературу:

Гогунов Е. Н., Мартьянов Б. И. Психология физического воспитания и спорта: Учеб. пособие для студ. пед. учеб. заведений. – М.: Академия, 2002. – 288 с.;

Практические занятия по психологии: Учеб. пособие для ин-тов физ. к-ры / Под общ. ред. к. психол. н., доцента Д. Я. Богдановой и проф. И. П. Волкова. – М.: Физкультура и спорт, 1989. – 160 с.

ПЕРЕДМОВА

З метою поглиблення у студентів знань у галузі психології спорту важливо насамперед уточнити визначення основних понять, що належать до психологічної сторони спорту і безпосередньо пов'язаних з нею психологічних явищ. Адже недостатня визначеність вихідних понять стримує, а то й зовсім зупиняє просування студента на шляху вивчення дисципліни «Психологія спорту».

Словник призначено для студентів спеціальності 7.040101 - Психологія, для вивчення дисципліни «Психологія спорту», а також для усіх, хто цікавиться цією наукою.

А

АКТИВНІСТЬ ВОЛЬОВА – основними ознаками вольової активності спортсмена є: свідома постановка мети і подолання труднощів, що виникають на шляху до її досягнення. Вольові дії різні як за своєю тривалістю, так і за компонентами.

Розрізняють ряд психічних станів у вольовій активності:

а) вольової активності й пасивності;

б) рішучості й нерішучості;

в) впевненості й непевності;

г) боротьби мотивів;

д) стриманості, нестриманості й каяття.

АЛЬТЕРНАТИВИ МОТИВАЦІЙНІ – необхідність вибору спортсменом одного з двох протилежних взаємовиключних мотивів змагальної діяльності (наприклад, нападати чи захищатися). Види мотиваційних альтернатив:

1. Психотактична альтернатива диктує техніко-тактичний характер дій:

«Нападати чи не нападати?», «Якщо нападати, то як?», «Якщо нападу я, то що буде робити супротивник: захищатися чи відступати, контактувати?» та ін.

2. Притягально-імовірна альтернатива - характеризує протиріччя між рівнем домагань спортсмена і сумнівами у своїх можливостях: «Хочу виграти, але супротивник сильніше!», «Маю виграти, але недостатньо готовий!», «Можу бути першим, але можу і програти» і т.д.

3. Морально-поведінкова альтернатива – визначає морально-етичну сторону діяльності спортсмена: «Треба бути коректним, але спортивно злим», «Для команди доцільний один варіант дій, а особисто для мене – інший».

АНТИЦИПАЦІЯ – передбачення спортсменом майбутніх ситуацій на основі чого для нього відкривається можливість здійснення своєчасних і відповідних ситуацій, дій, з необхідним для спортсмена результатом. Здатність спортсмена діяти у просторі й часі з випередженням подій, обставин, майстерності, реалізованих у минулому – сьогоденні. Це розгорнуте уявлення про те, чого хоче спортсмен (і тренер), до чого він прагне, у напрямки чого діє.

Б

БАГАТОРІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ ЕТАПИ:

1. початкової підготовки;

2. попередньої, базової підготовки;

3. спеціалізованої базової підготовки;

4. максимальної реалізації індивідуальних можливостей;

5. збереження спортивних досягнень.

БАР'ЄРИ ПСИХОЛОГІЧНІ — різновид суб'єктивних труднощів спортсмена, що виявляються, як правило, на змаганнях у спорті вищих досягнень у формі надмірного хвилювання, загостреного почуття відповідальності, нерішучості, нестримного бажання перемоги чи нав'язливих думок про можливу поразку, у розгубленості й пригніченості, у непевності спортсмена в собі тощо. Б. п. формують негативні психічні стани, вони створюються під впливом форсованої підготовки спортсмена, завищеного рівня домагань перемоги, надмірної самостимуляції, несприятливої обстановки змагань, недоліків у психологічній підготовленості спортсмена, його непідготовленості до великих психічних і фізичних навантажень тощо. Нерідко в Б.п. спортсмена винний тренер, який вимагає неможливого чи ігнорує потреби спортсмена. У цих випадках послаблюється воля спортсмена: губиться контроль над собою, своїми думками і почуттями; ускладнюється зосередження, порушуються розподіл і перенесення уваги в технічних і тактичних діях, що в кінцевому підсумку не дає змоги повною мірою реалізувати свої можливості на змаганнях. Щоб попередити виникнення Б.п., тренерові та психологу необхідні психологічна грамотність й індивідуальний підхід до спортсмена.

В

ВИТРИВАЛІСТЬ СПОРТИВНА – фізична, емоційна, психологічна, сенсорна, розумова витривалість спортсмена.

ВИХОВАННЯ ОЛІМПІЙСЬКЕ – освоєння цінностей фізичної культури у зв'язку з пізнанням їх історичного й гуманістичного потенціалу.

ВІДБІР СПОРТИВНИЙ – 1) система організаційно-методичних заходів, які передбачають педагогічні, психологічні, соціологічні та медико-біологічні методи дослідження, на основі яких виявляють здібності підлітків та юнаків для спеціалізації в конкретному виді чи у групі видів спорту. Відповідно діяльність психолога передбачає спортивний відбір за допомогою психологічних засобів.

2) процедура пошуку найбільш обдарованих людей, здатних досягти високих результатів у конкретному виді спорту.

3) вид професійного відбору найбільш обдарованих і підготовлених спортсменів. Розрізняють кілька етапів і різновидів В.с., які у сукупності становлять єдину систему використовувану в у підготовці спортсменів: а) профорієнтація спортивна;

б) первинний відбір; в) вторинний відбір; г) завершальний відбір.

Спортивна профорієнтація має на меті виявити схильності і найбільш загальні задатки в новачків та оцінити ступінь їх придатності для занять конкретним видом спорту. Первинний відбір використовується на початковому етапі спортивної підготовки і забезпечує залучення до регулярних спортивно-тренувальних занять найбільш здібного контингенту. Вторинний відбір здійснюються після завершення.базового етапу спортивної підготовки. Виявляють перспективних й обдарованих спортсменів, дають рекомендації з індивідуалізації їх підготовки (наприклад, про доцільність подальшої спеціалізації в тому чи іншому виді чи дисципліні, на тому чи іншому місці в ігровій команді тощо). Завершальний відбір проводять на етапі переходу з юнацького спорту у спорт вищих досягнень. Його мета полягає у виявленні темпів приросту спортивної майстерності і, отже, у прогнозі подальших перспектив спортсмена як аматора чи професіонала.

ВІДНОВЛЕННЯ У СПОРТІ – фактор, що дає змогу розробити оптимальний режим роботи й відпочинку спортсмена у спортивному тренуванні.

Г

ГРУПА СПОРТИВНА – група, до складу якої входять не менше ніж 2 та не більше ніж 25 чоловік, об’єднаних загальною метою спортивної діяльності, виконуваної під контролем тренера, інструктора та судді. Ця діяльність характеризується як індивідуальними, так і спільними фізичними зусиллями, спрямованими на досягнення високих особистих та командних результатів, регламентованих часом, статтю, віком, правилами та нормами. У зв'язку з цим слід розрізняти групи спортивні та фізкультурні.

Діяльність фізкультурних груп, хоча й регламентована тривалістю занять, правилами та іншим, усе-таки ж не спрямована на досягнення високого командного чи індивідуального результату, як спорт вищих досягнень. Фізкультурні групи мають на меті зміцнення здоров'я, усунення наслідків розумової та фізичної втомленості, відновлення психічної рівноваги та гарного настрою.

Д

ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОФЕСІЙНА – 1) це складний багатоознаковий об'єкт, котрий становить собою систему, інтегруючим компонентом якої є суб'єкт праці що забезпечує її життєдіяльність і здійснює взаємодію всіх компонентів системи з урахуванням різноманіття ознак, які відображають її специфіку. 2) активність, спрямована на задоволення потреб і соціально обумовлена за метою.

ДІЯЛЬНІСТЬ СПОРТИВНА – активний, спрямований на вищі спортивні досягнення, процес удосконалення майстерності спортсмена.

ДОМІНАНТА - панівний осередок збудження у центральній нервовій системі, що визначає поточну діяльність організму (А.А. Ухтомський, 1923). Основні риси Д.:

1) підвищена збудливість нервових центрів;

2) стійкість їх збудження у часі;

3) здатність до сумації сторонніх роздратувань;

4) інерція.

Створюють Д. різні гуморальні й нервові впливи (тривалі аферентні імпульсації, гормональні перебудови в організмі). Д. уповільнює діяльність інших відділів мозку, впливаючи на них - так зване сполучене гальмування.

ДОСЯГНЕННЯ СПОРТИВНІ – показник спортивної майстерності і здібностей спортсмена, виражений у конкретних результатах. У кожному конкретному випадку, спортивне досягнення визначено обдарованістю спортсмена, ефективністю реалізованої системи підготовки. Найвищі спортивні досягнення є показником, що відбиває можливості людини в даному виді спорту на конкретному етапі його розвитку. Найвищі спортивні досягнення, якщо вони виражені в точних, звичайних мірах, називають спортивними рекордами. В інших видах спорту абсолютно найвищим досягненням є перемога у змаганнях найвищого масштабу.

Е

ЕКСПЕРТИЗА ПСИХОЛОГІЧНА – участь психолога в оцінці нових технологій тренувального процесу дітей, підлітків, молоді і спортивних інновацій, визначення доцільності їх упровадження з психологічної точки зору; сприяння розробці та використанню нових спеціальних психодіагностичних методик для роботи у спортивних установах.

З

ЗАВДАННЯ ДІЇ – модель майбутньої дії в цілому, створена у свідомості спортсмена. Мета тренувального заняття – досягнення ідеально точного втілення завдання дії в матеріал живих рухів.

ЗАПИТ СОЦІАЛЬНИЙ – потреба в певних фахівцях, яка містить соціальні очікування та настанови щодо функціональних обов'язків та професійних ролей спеціаліста; виражаэться в кількості робочих місць, що можуть бути надані фахівцеві (наприклад, психологу у спорті).

ЗАСВОЄННЯ – цілісний процес сприйняття рухів, їх осмислювання, запам'ятовування й оволодіння ними, що даэ змогу спортсмену успішно діяти в різних ситуаціях.

ЗГУРТОВАНІСТЬ ГРУПОВА — властивість групи, що відображує ступінь її психологічної єдності й цілісності. Як показники консолідації групи розглядають зв'язки членів групи: емоційні, функціонально-рольові, ціннісно-нормативні.

У першому випадку З. г. характеризується "індексом" групової згуртованості. "Індекс" З. г. визначається за даними соціометрії й показує відношення кылькосты взаємних виборів до теоретично можливоъ для певної групи (чим більший індекс, тим вища З. г.).

У другому випадку З. г. розглядають як узгодження функціонально-рольових сподывань учасників спільної діяльності.

У третьому випадку З.г. розглядають як ціннісно-орієнтаційну і предметно-ціннісну єдність. Ціннісно-орієнтаційна єдність групи виражається у ступені подібності думок, оцінок, ставлення членів групи до об'єктів (явищ, подій, цілей і цінностей), найбільш значущих для життєдіяльності групи. Предметно-ціннісна єдність групи виявляється у близькості ціннісних уявлень членів групи про предмет спільної діяльності, а також практичною реалізацією цих представлень у конкретних умовах діяльності.

ЗМАГАННЯ СПОРТИВНЕ – 1) невід'ємний засіб діяльності спортсмена, пов'язаний з публічністю виступу, здійснюваного на межі психологічних і фізичних можливостей спортсмена. 2) процес конкурентного зіставлення реальних спортивно-досяжних можливостей спортсменів (спортивних команд), організований у формі регламентованого суперництва, упорядкованої боротьби за першість або за інший доступний результат. З. с. - це більш широке поняття, яке охоплює:

1. змагальну діяльність спортсменів (їх змагання);

2. співучасть (непряма допоміжна, видовищна й інша непряма участь) у змаганні зацікавлених осіб (тренерів, спортивних арбітрів, уболівальників та інших);

3. зумовлені спортивним змаганням відносини між безпосередніми його учасниками (спортсменами) і співучасниками;

4. форми організації змагальної діяльності, поведінка учасників і співучасників змагання і відносини між ними, що додають усьому цьому упорядкованість як цілісній спортивній події.

Інакше кажучи, поняття «спортивне змагання» у широкому значенні, належить до багатоаспектного явища спортивного життя, що має у своїй основі змагання спортсменів і зумовлене відносинами його безпосередніх учасників і співучасників, поведінка яких організована у належних у спорті формах.

ЗУСИЛЛЯ ВОЛЬОВЕ У СПОРТІ – свідоме напруження психологічних і фізичних можливостей спортсмена з метою подолання перешкод; специфічний механізм волі, за допомогою якого здійснюється подолання перешкод, зумовлених різними за змістом і ступенем труднощами.

І

ІНФОРМАЦІЯ, що надходить до спортсмена під час виконання рухової діяльності, поділяється на наступні компоненти:

1. Сигнально-мотиваційна інформація - забезпечує мотивацію рухових дій, пусковий сигнал до дії, упізнання й оцінювання спортсменом небезпечної ситуації у разі її виникнення.

2. Інформація зворотного зв'язку – належить до контролю над виконанням рухів (тілом і його частинами, переміщенням снарядів, партнерів і суперників, розвитком ситуації тощо.).

3. Фонова інформація – інша інформація, пов'язана з нагромадженням різного роду знань, оцінювання й орієнтацією спортсмена в навколишньому середовищі.

4. Неважлива інформація та інформація, що збиває, – ускладнює раціональну рухову діяльність спортсмена.

К

КАР'ЄРА СПОРТИВНА – багаторічна спортивна діяльність, націлена на високі досягнення і пов'язана з постійним самовдосконаленням людини в одному чи кількох видах спорту.

КВАЛІФІКАЦІЯ СПОРТИВНА – стійка характеристика спортсмена, що узагальнює підсумки виступів на спортивних змаганнях за певний відрізок часу. Її оцінюють за середнім рівнем спортивних результатів, величинами найкращих і найгірших результатів і різницею між ними, кількістю результатів, близьких до накращих, середніх і найгірши, особливостям змагань, на яких досягнуто результати.

КОМПЕНСАЦІЯ У СПОРТІ – активізація одних специфічних умінь і якостей спортсмена з метою компенсації слабких сторін підготовленості для досягнення оптимального результату діяльності. Найбільш типові варіанти компенсації:

1. недоліки тактичного мислення компенсуються швидкістю рухових реакцій, стійкістю і розподілом уваги, почуттям часу, дистанції, моменту та ін.;

2. недоліки розподілу уваги компенсуються швидкістю сприйняття і розумових операцій, точністю м'язово-рухової диференціації;

3. недоліки перенесення уваги компенсуються швидкістю рухових реакцій, здатністю точно прогнозувати зміни ситуації, почуттям часу та ін.

КОНСУЛЬТУВАННЯ ПСИХОЛОГІЧНЕ – 1) зміст цієї роботи полягає у консультуванні спортсменів та їх тренерів з питань психологічного компонента тренувального та змагального процесів; створенні сприятливих психологічних умов для розвитку особистості спортсмена; у наданні допомоги при вирішенні проблем психологічного характеру у спортсменів, тренерів та керівників спортивних закладів; консультування може проводитися в індивідуальній чи груповій формі. 2) організація і супровід процесу усвідомлення і вирішення суб’єктами спортивної діяльності своїх проблем психологічного характеру.

КОНТРОЛЬ ПСИХОЛОГІЧНИЙ – у спортсменів припускає наявність самостійних систем знань:

1. система знань психологічного контролю – ідеальних рухів, дій, тренувального процесу;

2. система знань психологічного контролю – процедури виміру чи надання числа і міри руховим проявам спортсмена.

КОНФЛІКТНІСТЬ СПОРТИВНА – результат дій на спортсмена специфічних змагальних умов, що призводять до стресу. Види спортивної конфліктності:

1. знаково-змістова конфліктність – характеризується зовнішнім розходженням характеристик поведінки супротивника і її внутрішнього змісту, прагненням сховати справжній зміст дій маскуванням, помилковими рухами та ін.;

2. чуттєво-візуальна конфліктність визначається різнохарактерністю діяльності і різночитанням сприйняття різних аналізаторів. Так, руховий аналізатор може свідчити про один характер дій, а зоровий - про інший.

КУЛЬТУРА ОЛІМПІЙСЬКА – це специфічна форма життя, що включає духовний зміст спорту. Вона несе в собі історичний, світоглядний аксеологічний потенціал, у результаті чого зростає рівень олімпійської освіти, зміст якої має визначатися опануванням цінностей олімпійської культури.

КУЛЬТУРА СПОРТИВНА – складова загальної культури людства. Установи і блага, створені для інтенсивного використання фізичних вправ у рамках змагальної діяльності, що має на меті першість і рекорди унаслідок фізичного і духовного удосконалювання людини.

КУЛЬТУРА ФІЗИЧНА – сукупність суспільних ідей, вдань, заходів, досягнень і факторів, істотних для фізичного удосконалювання людини. Фізична культура складається з трьох органічно пов'язаних між собою частин:

1) фізичне виховання – процес управління фізичним розвитком і фізичною освітою людини, за допомогою фізичних вправ, сил природи з метою розвитку необхідних для життя і діяльності фізичних якостей, рухових навичок і умінь;

2) спорт ігрової діяльності, спрямований на розкриття рухових можливостей людини, в умовах суперництва;

3) фізична рекреація – органічна частина фізичної культури, спрямована на використання фізичних вправ і природних сил з метою відновлення працездатності, активного відпочинку, розваг індивіда.

Л

ЛІДЕР У СПОРТИВНОМУ КОЛЕКТИВІ – особистість, яка завдяки своїми особистісним якостям впливає на інших при вирішенні спортивних завдань. Такий спортсмен ясно розуміє завдання віддаленого і найближчого майбутнього команди, бачить шлях їхнього оптимального рішення і діє на більш високому рівні, ніж інші члени команди (лідер-виконавець, універсальний лідер і т.д.).

М

МАЙСТЕРНІСТЬ І ТВОРЧІСТЬ ТРЕНЕРА ПЕДАГОГІЧНА – це високий рівень професійної діяльності тренера. Зовні вона виявляється в успішному творчому рішенні різноманітних педагогічних завдань, в ефективному досягненні цілей навчально-виховної роботи у спорті. З "внутрішньої сторони" педагогічна майстерність — цефункціонуюча система знань, навичок, умінь, психічних процесів, властивостей особистості тренера, що забезпечують виконання педагогічних завдань. Діяльність педагога-майстра характеризується педагогічною доцільністю, індивідуально-творчим характером за змістом й оптимальністю у виборі засобів. Високий рівень розвитку ряду професійних умінь зумовлює майстерність. У цьому значенні майстерність не завжди збігається з творчістю. Багато знахідок можуть народжуватися у молодих тренерів, які не повністю опанували майстерність, що структурно визначає такі складові: педагогічна спрямованість особистості, професійні знання, здібності до педагогічної діяльності, педагогічна техніка.

МЕДИЦИНА СПОРТИВНА — наука, що вивчає позитивні й негативні впливи різних ступенів фізичного навантаження (від гіпо- до гіперкінезії) на організм здорової і хворої людини з метою визначення оптимального ступеня фізичної активності для поліпшення і зміцнення здоров'я, підвищення рівня функціонального стану, зростання спортивних досягнень, а також профілактики й лікування різних захворювань.

МЕТА КОЖНОЇ ДІЇ СПОРТСМЕНА – одержання мінімального приросту позитивних змін у системі рухів, удосконалювання здібностей, що відповідають властивостям рухів, які спортсмен бажає удосконалювати.

МЕХАНІЗМ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ РУХІВ – має 2 сторони: 1 - стосовно подолання чи відстеження надлишкових чи малоефективних способів регуляції рухів і перетворення виділеного оптимального варіанта рішення рухового завдання у керовану систему; 2 - стосовно удосконалення процесу вирішення рухового завдання, виділеного як оптимальний варіант.

МИСЛЕННЯ ТАКТИЧНЕ (ОПЕРАТИВНЕ) – такий вид мислення, у процесі якого спортсмен орієнтується на встановлення оптимального зв'язку між процесом вирішення рухового завдання й умовами, у яких він діє.

Н

НАВАНТАЖЕННЯ СПОРТИВНЕ – вплив фізичних вправ на організм спортсмена, що викликають активну реакцію його функціональних систем.

НАВИЧКА РУХОВА – автоматизований спосіб управління рухами у цілісній руховій дії спортсмена. При цьому автоматизованим рухом стає такий, у якому рухова частина виконується за рахунок управління нижчими відділами ЦНС, а значеннєва – вищими.

НАВИЧКИ СПОРТСМЕНА – усталені способи заучених дій. До утворення навичок веде побудова рухів, пошуки і визначення оптимального способу вирішення рухового завдання, визначення змісту, образу рухів і провідних дій мотивації.

НАПРУЖЕНІСТЬ ТРЕНУВАННЯ ПСИХІЧНА – пов’язана з підвищенням функціонування уваги спортсмена, спрямованої на сприйняття рухів, з їхнім проектуванням, максимальною напруженістю символічного мислення і фізичною напруженістю у вирішенні рухового завдання.

О

ОРІЄНТАЦІЯ СПОРТИВНА – визначення перспективних напрямів досягнення вищої спортивної майстерності спортсмена, засноване на вивченні задатків і здібностей формування їх майстерності.

ОСВІТА ПСИХОЛОГІЧНА – підвищення рівня психологічної компетентності основних суб'єктів діяльності у спорті (спортсменів і тренерів), а також директорів закладів фізичної культури та спорту.

П

ПЕДАГОГІКА СПОРТУ — галузь педагогіки, що виокремилася в самостійну науку і навчальну дисципліну в ряді східноєвропейських країн. У Росії близько п'ятнадцяти останніх років П. с. досить інтенсивно розвивається, але офіційний статус науки ще не набула (див. додаток Б).

ПЕДАГОГІЧНА ТВОРЧІСТЬ ТРЕНЕРА – це насамперед активний процес праці педагога-тренера, спрямований на пошуки більш раціональних шляхів навчально-виховної роботи, ефективного рішення педагогічних проблем. Це такий стан педагогічної діяльності, коли педагог працює не "сліпо", а багато чого досліджує і на основі вже досягнутого наукою і практикою проектує, створює свій досвід. Сутність П. т. т. полягає у створенні нових засобів впливу на спортсменів. Педагогічні винаходи тренера можуть бути як у галузі "композиції" змісту інформації у навчально-тренувальній діяльності, так і в галузі добору й організації нових форм і методів навчання й виховання, у засобах вирішення педагогічних завдань, у винаході технічних засобів навчання.

ПЛАНУВАННЯ В СИСТЕМІ СПОРТИВНОЇ ПІДГОТОВКИ – процес, що охоплює питання організації та побудови спортивного тренування, змагальної діяльності, застосування позатренувальних і позазмагальних факторів підвищення працездатності й результативності спортсмена для участі у змаганнях. Науково обґрунтоване планування забезпечує високу ефективність підготовки, дає змогу врахувати індивідуальні особливості тих, хто займається спортом, матеріально-технічні, психологічні, кліматичні та інші умови.

ПРИМХЛИВІСТЬ – характеристика поведінки спортсмена, що відображає стан психічного перенапруження. Примхливість часто виникає в тренувальному процесі при перенесенні спортсменом незвичних для нього тривалих і великих за обсягом фізичних навантажень. Примхливість виявляється в невдоволенні спортсмена умовами тренування й обсягами навантажень, вимогами тренера, побутовими умовами тощо. Примхливість виражається у словах, жестах, інтонаціях спортсмена, у його поведінці. Одна з істотних ознак примхливості - необґрунтованість претензій і невдоволення, часта зміна "об'єктів" невдоволення.

Власне кажучи, примхливість є свідомим чи неусвідомленим засобом самовиправдання спортсменом власної слабкості, утоми, небажання виконувати необхідні навантаження. Примхливість - це реакція на дискомфортну для спортсмена ситуацію і форма психологічної розрядки, засіб зняття напруженості.

Примхливість як ознака стану нервозності має коректуватися психологом різними засобами і, в першу чергу, роз'ясненням причин такого стану. Психолог повинен навчити спортсмена контролювати і регулювати стан психічного напруження.

ПРИНЦИПИ ТРЕНУВАННЯ – основні положення, що лежать в основі тренування спортсмена, і закономірні якості тренувального впливу і реакції на них організму спортсмена, а також між різними складовими змісту спортивного тренування: спрямованість до вищих досягнень, поглиблена спеціалізація, безперервність тренувального процесу, поєднання поступовості збільшення навантаження і тенденції до максимальних навантажень, варіативність і хвилеподібність навантажень, циклічність тренувального процесу, єдність і взаємозв'язок структури змагальної діяльності та структури підготовленості.

ПРОГНОЗУВАННЯ – розробка прогнозу у спорті форма конкретизації спортсменом передбачення перспектив розвитку того чи іншого процесу або явища, характерного для спортивної діяльності. Завдання прогнозування полягає у виявленні ймовірного розвитку конкретного явища, що найбільшою мірою відбиває передові тенденції, відповідає науковому знанню й визначає процес і досягнення заданого ефекту. Прогнозування тісно пов'язане з управлінням, тому що забезпечує досить обґрунтовані передумови для прийняття управлінських рішень, як у сфері організації спортсмена, так і у сфері спортивної підготовки (у тому числі й психологічної) до змагальної діяльності. Прогнозування поділяють на короткострокове, середньострокове, довгострокове та наддовгострокове.

ПРОГНОСТИКА ПСИХОЛОГІЧНА – створення моделей поведінки спортивної групи та окремого спортсмена, прогнозування їх психічного розвитку в різних умовах тощо.

ПРОФОРІЄНТАЦІЯ СПОРТИВНА — комплекс психопедагогічних заходів щодо виявлення задатків і схильностей до занять певними видами спортивної діяльності. Необхідність П. с. зумовлено виключно високими вимогами сучасного спорту. Головне завдання П. с. полягає у правильному виборі спортивної спеціалізації. Критерієм П. с. виступає ступінь збігу індивідуальних особливостей індивіда з вимогами виду спорту, що обирається. Чим глибше й усебічніше виявляються задатки і схильності, тим точніше може бути зроблений вибір виду спорту для самореалізації. Помилки П. с. зумовлюють негативні наслідки соціалізації особистості. П. с. передує спортивному відбору і базується на науково обґрунтованому прогнозуванні можливостей індивіда у спорті. На відміну від спортивного відбору, що означає вибір найкращих спортсменів, метою П. с. є встановлення відповідності між потенційними здібностями й вимогами певних видів спорту. Правильне здійснення П. с. дає змогу кожному індивіду знайти своє місце в спорті. Профдіагностика спортивних здібностей ґрунтується на знанні змісту спорту й об'єктивно існуючих залежностей між певними властивостями і якостями особистості та потенційними можливостями високоефективної діяльності в екстремальних умовах спортивного змагання.

ПРОЦЕСИ ПСИХІЧНІ — психічні явища в їх динаміці, становленні й розвитку в часі. Зазвичай серед П. п. розрізняють відчуття, сприйняття, уявлення, пам'ять, мислення, уяву, емоції і почуття, волю і мовлення; їх групують у три класи (сфери) психіки — пізнавальні (когнітивні), емоційні та вольові П. п.

ПРОЦЕС УХВАЛЕННЯ РІШЕННЯ СПОРТСМЕНОМ (у ході змагального двобою) складається з таких етапів:

1. Реальну обстановку двобою «переводять» на схему плацдарму.

2. Мету співвідносять у свідомості зі схемою.

3. До обстановки двобою підбирають ті чи інші техніко-тактичні засоби – доктрину.

ПСИХІЧНІ СТАНИ, ВИКЛИКАНІ НАВАНТАЖЕННЯМ РІЗНОГО РІВНЯ: 1) втома – суб'єктивне переживання навантаження від виконаної роботи;

2) стомлення, супроводжується синдромом зупинки на досягнутому рівні і «плато» розвитку рухів;

 3) перевтома – ознака порушення функцій органів і систем від перенапруги і непомірної роботи.

ПСИХОДИНАМІКА СПОРТИВНОЇ ГРУПИ – галузь соціально-психологічних явищ, що характеризують будь-яку спортивну групу. Ці явища визначаються спільною діяльністю спортсменів, їх спілкуванням, різними видами взаємодій (ігрова, спортивно-ігрова, дозвільна, побутова, змагальна тощо). Істотним фактором П. с. г. є керівництво і лідерство, що впливають на динаміку відносин і взаємин у горизонтальному й вертикальному зрізах. Різноманіття та якісний стан групових психологічних феноменів-згуртованості, клімату, сумісності, групових цінностей, норм та ін. — значно зумовлені стилем керівництва і лідерства, сформованістю лідерських процесів, орієнтацією спортивної групи на рівень досягнень тощо. У явищах П. с. г. відбиті насамперед мінливі тенденції спортивної групи як суб'єкта діяльності.

ПСИХОДІАГНОСТИКА ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ – дослідження особливостей вольових зусиль і вольових якостей спортсмена шляхом тестування за допомогою різних методів опитування, спостережень і експериментів. Експериментальне вивчення волі спортсмена проводять у спеціально створених ситуаціях, що потребують переважного прояву певної вольової якості — сміливості, наполегливості чи витримки — з наступною кількісною реєстрацією якості виконання запропонованої рухової дії. Тестові ситуації створюють у природних і лабораторних умовах. Наприклад, моделювання ситуацій ризику спортсмена з використанням і без використання спеціальної апаратури.

ПСИХОДІАГНОСТИКА У СПОРТІ — дослідження й оцінювання спортивно важливих якостей, індивідуальних і особистісних особливостей, настанов і станів психологічної готовності спортсменів до змагань. Психодіагностику здійснють за трьома напрямками (див. додаток В).

ПСИХОДІАГНОСТИКА У СПОРТІ – інструментальне обстеження спортсмена з метою якісного і кількісного опису окремих психологічних параметрів і їх тимчасових зв'язків.

ПСИХОЛОГ СПОРТИВНИЙ — психолог-професіонал, який спеціалізується в галузі психології спорту, володіє теоретичними знаннями, методами й навичками психодіагностики, психорегуляції та ін., уміє тактовно і вчасно надавати спортсмену і тренеру корисну інформацію (див. додаток Г).

ПСИХОЛОГІЧНА ПІДГОТОВКА СПОРТСМЕНІВ ДО ЗМАГАНЬ – комплекс заходів, спрямованих на оптимізацію психічного стану спортсмена перед стартом в умовах тренування; складання психологічних характеристик спортсменів.

ПСИХОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ У СПОРТІ — це комплекс заходів, здійснюваних психологом і спрямованих на спеціальний розвиток, удосконалювання й оптимізацію систем психічного регулювання функцій організму, поведінки і діяльності спортсмена з урахуванням виду спорту (див. додаток З).

ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ СПОРТСМЕНА — галузь спортивної психології, предметом якої виступає спортсмен як особистість і суб'єкт спортивної діяльності. При вивченні П. о. с. розрізняють такі чотири комплекси психологічних якостей і властивостей: темперамент, характер, здібності і спрямованість (мотивація). Виділяють також загальні риси особистості спортсмена, що характеризують його як представника конкретної команди і суспільства з певним політичним ладом і культурою: систему ролей, позицій, відносин даного спортсмена з партнерами і суперниками, із тренерами, суддями. Ядро П. о. с. – її індивідуальність - неповторна цілісність психічних рис, що відрізняє даного індивіда від інших людей. П. о. с. вивчає спортсмена як суб'єкта й індивідуальність.

ПСИХОЛОГІЯ ПЕРЕМОГИ — цей стан піднесених почуттів характеризує самоствердження "Я" спортсмена, а у ряді випадків і еквівалентний "МИ", коли здобуто командну перемогу. Почуття "МИ" переживають як відчуття єдності з колективом-командою. Емоції та почуття переможця можуть бути охарактеризовані як гордість спортсмена за себе і за свою команду (див. додатки Д, Е).

ПСИХОЛОГІЯ РЕКОРДУ. Рекорд — це найвище спортивне досягнення, що демонструє максимум функціональних можливостей спортсмена: м'язових, біомеханічних і біоенергетичних, психологічних — у конкретному виді спортивної діяльності. При досягненні рекордного результату можна говорити про оптимальне поєднання інтелектуальних, емоційних і вольових компонентів діяльності спортсмена. При цьому безпосередньо в процесі встановлення рекорду найперше значення мають мотивація досягнення успіху, рівень домагань і підготовленості, можливості емоційно-вольової регуляції діяльності спортсмена (див. додаток Ж).

ПСИХОЛОГІЯ СПОРТУ – 1) галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності прояву та розвитку психіки людини в умовах спортивної діяльності. Психологія спорту розробляє психологічні основи навчання й виховання спортсменів в умовах змагального процесу, розкриває закономірності вироблення спортивних навичок та вмінь, досліджує поведінку спортсменів в умовах змагального процесу, розкриває закономірності формування вольових та моральних якостей, необхідних для досягнення перемоги у спортивних змаганнях; 2) спеціальна галузь психологічної науки, предметом якої є психологічні особливості спортивної діяльності в її різноманітних видах і психологічні особливості особистості спортсмена. Психологія спорту як спеціальна галузь психологічної науки вивчає закономірності прояву й розвитку психіки діяльної особистості у специфічних умовах фізичного виховання і спорту.

Основними завданнями П. с. є такі:

1. Підвищення ефективності тренування спортсмена за рахунок формування рухових навичок і умінь, створення психологічних умов для досягнення високих показників сили, витривалості, спритності рухів, розвиток спеціалізованих видів сприйняття (почуття часу, дистанції) тощо.

2. Психологічна підготовка до змагань.

3. Довільна психічна регуляція.

4. Формування особистості спортсмена в колективній діяльності і при спілкуванні з тренером.

ПСИХОЛОГІЯ СПОРТУ В ІСТОРІЇ СРСР – термін "Психологія спорту" (П. с.) уведено засновником сучасних Олімпійських ігор французом П’єром де Кубертеном. У виникненні й розвитку П. с. провідну роль відіграли А.Ц. Пуні та П.А. Рудик, їх можна вважати засновниками П. с. у СРСР. Перша публікація належить В.Я. Чижеві (1982) (див. додаток А).

проблеми психології спорту як науки

 

 Психологія діяльності                                               Психологія спортсмена

 спортсмена

 

           

 

 

Психологічні основи спортивної майстерності

ПСИХОЛОГІЯ ТАКТИЧНОГО ДВОБОЮ. Усякий двобій становить собою суперництво двох інтелектів, що поставили собі за мету досягнення перемоги над суперником. У боротьбі за перевагу обидві сторони шукають явні й неявні шляхи до створення і реалізації якої-небудь переваги. Кожен із тих, хто змагається, заздалегідь готується до двобою, намічаючи свій тактичний план-задум боротьби. Суперники омірковують слабкі й сильні сторони один одного, намічають свої контрддії, що спираються на врахування усіх відомих їм факторів. З моменту початку змагання тактичний задум починає здійснюватися. Реалізація плану-задуму становить головний і найбільш складний зміст П. т. д. Суть його полягає у розгадуванні задуму суперника і реалізації шляхів для його руйнування й використання для власної вигоди. При цьому істотну роль у П. т. д. грає вибір ефективного психологічного стилю ведення двобою. Вичікувальний, пасивний стиль найменш прийнятний, тому що призводить до втрати ініціативи. Нав'язування своєї волі, постановка перед суперником різноманітних і багато в чому несподіваних завдань дають змогу захопити лідерство і домогтися успіху.

ПСИХОМЕТРІЯ (У СПОРТІ) — система вимірювальних процедур, метою яких є побудова психометричних шкал, що вимірюють індивідуально-психологічні особливості і властивості особистості спортсмена. П. у більш вузькому значенні —це вимірювання тимчасових характеристик психічних процесів, і в цій якості П. включає методи психофізики. Найважливішою ознакою психометричних процедур є їх стандартизованість, що передбачає проведення досліджень при якомога постійніших зовнішніх умовах.

В останні роки (Ю.М. Забродін, Б.Ф. Ломов та ін.) намітилася тенденція створення психометричних процедур і математичних моделей, що дають змогу враховувати як змінні стимульної ситуації, так і суб'єктивні, індивідуальні особливості випробовуваних.

ПСИХОПАУЗА — відпочинок, спрямований на активізацію процесів відновлення і працездатності спортсмена. П. вводять у тренувальні заняття як обов'язкову його складову. За 2-годинне тренування рекомендовано робити 2-4 паузи тривалістю до 5 хвилин. П. може бути активною (у русі) чи пасивною (без руху). Активна П. містить у собі 4 фази: 1) протягом 30 с з виконують спеціальні фізичні вправи, що включають завдання на розтягування конкретних м'язів, потім їх статичне напруження і, нарешті, довільне розслаблення; 2) розслаблення, за період тривалістю до 2 хвилин потрібно домогтися відчуття спокою, відпочинку, психічної волі, релаксації; 3) ідеомоторне тренування в період П., основною у цій фазі є концентрація уваги на уявному виконанні спортивних рухів.

ПСИХОПРОФІЛАКТИКА У СПОРТІ – діяльність психолога, спрямована на своєчасне попередження відхилень у становленні особистості спортсмена, міжособистісних відносинах у спортивних групах, запобігання конфліктів між спортсменами та тренерами тощо.

ПСИХОФІЗІОЛОГІЯ СПОРТУ ДИФЕРЕНЦІАЛЬНА — наукова дисципліна, що вивчає типологічні особливості спортсменів у зв'язку з успішністю діяльності і стилем їх поведінки і діяльності. Теоретичними основами П. с. д., що слугували її зародженню, стали вчення І.П. Павлова про загальні і спеціальні типи вищої нервової діяльності, вчення Юнга і Кречмера про конституціональні типи, дослідження школи Б.М. Теплова про властивості нервової системи і школи В.С. Мерліна про властивості темпераменту і стилі діяльності (див. додаток И).

Р

РЕАБІЛІТАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНА — робота психолога з надання психологічної допомоги спортсменам і тренерам після перенесеного стресу, тяжкої хвороби, фізичної травми чи вимушеної тривалої відсутності у спорті.

РЕФЛЕКСИВНА ВЗАЄМОДІЯ УЧАСНИКІВ ЗМАГАНЬ – передбачає, що кожний з учасників змагання (спортивного двобою) відображає у своєму мисленні міркування інших учасників, суперників і партнерів і після цього приймає рішення.

РОБОТА КОРЕКЦІЙНА У СПОРТІ – система засобів впливу психолога на особистість спортсмена чи тренера, що сприяють їх психологічній і поведінковій гармонізації, усуненню відхилень в індивідуальному розвитку та поведінці, а також усуненню їх психологічних проблем.

РОБОТА ПСИХОДІАГНОСТИЧНА – діяльність психолога, спрямована на використання спеціальних методів діагностики особистості та міжособистісних відносин для виявлення індивідуальних якостей спортсмена та тренера і їх проблем, а також особливостей спортивних груп за різними показниками та умовами тренувального процесу. Для успішного виконання психодіагностики психологу у спорті необхідне знання теорій психології – психодіагностичні знання; особливостей спортсменів (виду спорту), з якими проводиться психодіагностика; високий рівень володіння певними тестами та методиками; уміння коректно інтерпретувати отримані результати, оформлювати висновки та рекомендації, а також программ корекції, розвитку та профілактики на основі даних психодіагностики.

РОБОТА РОЗВИВАЮЧА У СПОРТІ – системна робота психолога з метою розвитку в особистості спортсмена (тренера) необхідних психологічних якостей, здібностей.

С

САМОРЕГУЛЯЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНА — сукупність методів активного самовпливу з метою оптимізації психічних і фізичних функцій спортсмена.

СИСТЕМА СПОРТИВНОГО ТРЕНУВАННЯ – сукупність знань, принципів, методів і спортивних досягнень, а також сама практична діяльність з організації й управління тренувальним процесом. Структурними одиницями цього поняття є система спортивного тренування в окремих видах спорту, у групах споріднених видів спорту.

СПРИЙНЯТТЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНІ – виникають у конкретних умовах спортивної діяльності, що викликає у спортсмена виникнення і розвиток глибоких специфічних відчуттів, пов'язаних зі спеціалізацією. Специфіку таких сприйняттів визначають особливості виду спорту, у якому спеціалізується спортсмен. У спортивній практиці ці спеціалізовані види називають «почуттями» (див. додаток К).

СПОРТ (у вузькому значенні) – діяльність, що історично виділилася і сформувалася переважно у сфері фізичної культури у вигляді змагань як спосіб регламентованого протиборчого виявлення, оцінювання людських можливостей у самій цій діяльності, а разом з тим і якісно діючий засіб максимізації сил (здібностей, умінь) мистецьки користатися ними для реалізації досягнення мети (додаток Л); (у широкому значенні) – охоплює власне змагальну діяльність, підготовку до досягнень у ній, а також специфічні міжлюдські відносини й поведінкові норми, що виникають на основі цієї діяльності.

СПОРТ ВИЩИХ ДОСЯГНЕНЬ – специфічний вид людської діяльності, де об'єктом свідомості та волі людини є перш за все її власне тіло, а також відбувається злиття суб'єкта та об'єкта діяльності, що зумовлює велику роль потреб і мотивів спортсмена в досягненні спортивних результатів. Спорт вищих досягнень збігається зі станом максимальної реалізації спортивних можливостей спортсмена.

СПОРТ МАСОВИЙ – спорт, у якому змагання і високий спортивний результат мають місце, але більшою мірою його розглядають як засіб фізичної виховання, фізичній рекреації і рухової реабілітації.

СПОРТ ОЛІМПІЙСЬКИЙ – спорт, що має у своїй основі високі гуманістичні традиції, що реалізують ідеали олімпізму.

СПОРТ ПРОФЕСІЙНИЙ – спорт, зумовлений комерційними інтересами, є матеріальним джерелом існування спортсмена.

СПОРТИВНИЙ РЕЗУЛЬТАТ – кількісний і якісний рівень показників у спорті; залежно від специфічних особливостей виду спорту спортивні результати можуть бути виражені різними показниками: перемогою, здобутою в змаганні їх серії (бокс, боротьба, фехтування, спортивні ігри та ін.); одиницями виміру часу, простору і мас (плавання, важка/легка атлетика тощо) кількістю балів, набраних спортсменами по оцінках суддів (спортивна гімнастика, фігурне катання та ін.).

СИСТЕМА ФІЗИЧНОГО І СПОРТИВНОГО ВИХОВАННЯ – сукупність ідей, методів і способів, структурно організованих за єдиними принципами, з метою реалізації певних політичних, біологічних і соціальних ідей у сфері фізичного виховання і спорту.

СОЦІОЛОГІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ — наука про закони розвитку і функціонування соціальних спільностей, відносин у них, структур, систем і організацій у сфері фізичної культури і спорту як суспільних явищ. Вивчає такі проблеми: фізична культура і спорт та збереження світу; спосіб життя; система і її цінності; науково-технічна революція; вільний час; масові комунікації; конфліктні ситуації; соціальні функції фізичної культури; фізкультура і праця; зв'язок фізичної культури з іншими соціальними інститутами; фізична культура, вік, здоров'я; зв'язок фізичної культури з розумовим, етичним і естетичним вихованням; роль фізичної культури у формуванні всебічно і гармонійно розвинених людей; методика і техніка соціологічних досліджень у спорті; фізична культура як частина загальної культури і культурної революції; сучасний олімпійський рух; фізична культура, негативна поведінка і злочинність.

СПОРТИВНА ЕРГОНОМІКА. Об'єктом дослідження у спортивній ергономіці є система "спортсмен — інвентар — знаряддя — середовище". Системоутворюючим фактором може бути результат, а система оптимізується на основі підвищення якостей і погодженості її елементів відповідно до зовнішнього і внутрішнього середовища, віку, статі і класифікації спортсмена. Спортивна ергономіка — галузь загальної ергономіки, яка виникла у 1980-х роках у зв'язку з проникненням науково-технічного прогресу у виробництво спортивного інвентарю, снарядів, взуття, покриттів. Широко розвивається за кордоном при спортивних фірмах і центрах. Мета ергономіки — удосконалювання спортивної діяльності людини при збереженні здоров'я і розвитку особистості.

СПОРТ МАСОВИЙ – система спортивних занять так чи інакше модифікується (будується з певними особливостями) стосовно специфіки тієї чи іншої сфери; має фізкультурно-оздоровчу спрямованість.

СПОРТ ШКІЛЬНИЙ — практика використання спорту в шкільній системі загальної освіти, де спортивні заняття підлеглі, насамперед, загально педагогічним принципам і будуються відповідно до єдиної логіки й умов організації багатоскладового навчально – виховного процесу.

СПОРТ ПРОФЕСІЙНО-ПРИКЛАДНИЙ – практика використання спорту в прикладній підготовці до обраної професійної діяльності (виробничої, військової, службової тощо).

СПОРТ ФІЗКУЛЬТУРНО-КОНДИЦІЙНИЙ — спорт зрілих контингентів населення, у яких не домінують чисто спортивні настанови, заняття будуються головним чином по типу фізкультурно-спортивного тренування, що сприяє збереженню набутої раніше кондиції, із суворого регламентованою участю в змаганнях.

СПОРТ ОЗДОРОВЧО-РЕКРЕАТИВНИЙ – практика використання елементів спорту як засобу і методу досягнення ефекту здорового відпочинку – розваги, активного відновлення оперативної працездатності й організації цікавого, емоційно насиченого дозвілля. Зрозуміло, ця практика тільки дуже умовно може бути віднесена до спорту, оскільки в ній виражені лише деякі його типові риси, причому у вкрай модифікованому видгляді.

СТАН ПУБЛІЧНОЇ САМІТНОСТІ – визначається умінням «відключатися» від навколишнього оточення і водночас робити його эмоціогенним фактором; одночасно бути в середовищі змагання й зовсім не залежити від його впливу, брати від нього інформацію і бути господарем становища в цій складній обстановці. Цей стан регулюється образами, думками і почуттями спортсмена.

СТАН СПОРТИВНОЇ ФОРМИ – стан готовності спортсмена до досягнення, що забезпечує найвищий прояв тренованості і підготовленості, можливий на даному етапі.

 

Тренованість спортсмена

	Загальна					Спеціальна

СТАН СПОРТСМЕНА ПЕРЕДСТАРТОВИЙ – особливий психічний стан спортсмена, що виявляється у момент готовності до змагань. За ступенем переважного прояву цих процесів можна виділити 4 типи стану змагальної готовності спортсмена (див. додаток М).

СТАТУС СПОРТСМЕНА ПРОФЕСІЙНИЙ — соціально-правове становлення, у яке добровільно ставить себе спортсмен, що уклав контракт чи трудову угоду з роботодавцем. С.с.п. зобов'язує його постійно підтримувати високий рівень своєї спортивної майстерності й виступати на змаганнях за певну винагороду. Факт прийняття С. с. п. є формою продажу своєї робочої сили і юридично становить собою найом на роботу за договором. У своїх трудових угодах спортсмен-професіонал залишається малозахищеним через відсутність правових знань чи підтримки професійної спілки. Щоб правильно користатися С. с. п., спортсмену необхідна професійна консультація юриста.

СТОМЛЕННЯ У СПОРТІ – фактор, який стимулює мобілізацію функціональних процесів спортсменів, визначає межі раціонального обсягу тренувальних впливів і участі у змаганнях, а також забезпечує ефективність протікання адаптації у спортсменів, успішність змагальної діяльності та профілактику переадаптації.

СТРАТЕГІЯ – визначає загальні закономірності підготовки і ведення змагань у спорті.

СТРУКТУРА ВОЛЬОВОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ СПОРТСМЕНА. Виділяють такі якості, як цілеспрямованість (ясне бачення перспективної мети), рішучість і сміливість (схильність до розумного ризику у поєднанніі зі своєчасністю й обдуманістю рішень), наполегливість і завзятість (здатність до мобілізації функціональних резервів, активність у досягненні цілей і подоланні перешкод), витримка і самовладання (легкість розуму; здатність керувати своїми думками і діями в умовах емоційного напруження), самостійність й ініціативність.

СТРУКТУРА СПЕЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ СПОРТСМЕНА включає такі елементи:

1. формування стійкості спортсмена до стресової ситуації тренувальної й особливо змагальної діяльності;

2. ступінь досконалості кінестетичних і візуальних сприйняттів спортсменом різних параметрів рухових дій і навколишнього середовища;

3. здатність сприймати, організовувати і переробляти інформацію в умовах дефіциту часу;

4. досконалість просторово-тимчасової антиципації як форма підвищення ефективності техніко-тактичних дій спортсмена;

5. здатність до формування у структурах головного мозку випереджальних реакцій, програм необхідність якої зумовлена вимогами ефективної змагальної боротьби.

Т

ТАКТ ТРЕНЕРА – поведінка тренера, що будується на основі правильно сприйманих ним соціальних очікувань стосовно нього як тренера і викладача. Це психологічні основи педагогічного такту тренера, соціальні установки тренера і сукупність стереотипів.

ТАКТИКА – цілеспрямовані способи використання технічних прийомів у тактичних діях спортсменів для вирішення змагальних завдань з урахуванням правил змагання, плюсів і мінусів характеристик підготовленості (своєї, партнерів і супротивника), а також умов середовища. У кожному виді спорту способи вирішення тактичних завдань і їх специфіка залежать від правил змагань, особливостей спортивної техніки, традицій виду спорту.

ТРЕНІНГ ПСИХОЛОГІЧНИЙ – сукупність методів активного психологічного навчання, спрямованого на формування, розвиток і закріплення навичок ефективної поведінки спортсменів у певних ситуаціях.

ТРЕНОВАНІСТЬ ЗАГАЛЬНА – змінюється під впливом неспецифічних вправ, що зміцнюють здоров'я, поліпшують фізичні якості і підвищують функціональні можливості органів і систем організму щодо різних видів м'язової діяльності.

ТРЕНОВАНІСТЬ СПЕЦІАЛЬНА – є наслідком удосконалювання конкретного виду м'язової діяльності, обраного предметом спортивної спеціалізації.

ТРЕНУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ СТРУКТУРА – відносно стійкий порядок об'єднання його компонентів (частин, сторін і ланок), їх закономірне співвідношення один з одним із загальною послідовністю. У тренувальному процесі розрізняють 3 рівні структури:

1. мікроструктура - структура окремих спортивних занять і мікроциклів;

2. мезоструктура – структура середніх циклів і етапів тренування, що включають серію цілеспрямованих мікроциклів;

3. макроструктура – структура великих циклів тренування (макроциклів).

ТРЕНУВАННЯ ІДЕОМОТОРНЕ – таке тренування, що дає змогу спортсмену шляхом уявного відтворення зорових і м'язово-рухових уявлень краще засвоїти раціональні техніко-тактичні варіанти виконання рухів, оптимальний режим роботи м'язового апарату, а також сприяє удосконалюванню кінестетичних і зорових сприйняттів параметрів рухових дій і зовнішнього середовища, що супроводжують процес тренування і змагань.

У

УВАГА — організована і цілеспрямована психічна активність, що має сенсорне завдання, і її зміст спрямований на предметну властивість рухів.

Я

ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ СПОРТСМЕНА ВОЛЬОВІ — цілеспрямованість, наполегливість і завзятість, витримка і самовладання, рішучість і сміливість, схильність до ризику, ініціативність.

ЛІТЕРАТУРА

1. Выдрин В.М. Введение в специальность. — 2-е изд. - М.: Физкультура и спорт, 1980. — 119 с.

2. Гогунов Э.Н., Мартьянов Б.И. Психология физического воспитания и спорта: учеб. пособие. — М.: Изд. центр «Академия», 2000. — 288 с.

3. Лубышева Л.И. Социология физической культуры и спорта: Учеб. пособие. – М.: Изд. центр «Академия», 2001. – 240 с.

4. Матвеев Л.П. Основы общей теории спорта и системы подготовки спортсменов. – К.: Олимпийская литература, 1999. – 361 с.

5. Психология физического воспитания и спорта / Н.П. Гуменюк, В.В. Клименко — К.: Высшая школа: 1985. - 311 с.

ДОДАТОК А