Наслідки спливу строку позовної давності

Сплив позовної давності погашає право на позов у матеріальному значенні, тобто можливість примусового здійснення суб’єктивного цивільного права за допомогою позову. Тобто сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК).

Іншими словами, якщо при розгляді справи з'ясовується, що позивачем пропущений строк позовної давності, суд повинен відмовити в позові, хоча б з обставин справи витікало, що позивач володіє відповідним правом і це право порушене відповідачем.

Разом з тим, ч. 3 ст. 267 ЦК України установлює правило, за яким позовна давність застосовується судом тільки за заявою сторони в справі.

Тобто право на позов у процесуальному значенні не залежить від збігу тих чи інших строків і не погашається сплином позовної давності. Тому суддя зобов’язаний прийняти заяву про захист цивільного права або інтересу незалежно від спливу позовної давносіт (ч. 2 ст. 267 ЦК України). В тому випадку, коли буде встановлено факт пропуску позовної давності і не знайдено підстав для її відновлення, суд відмовить особі в позові (п. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом, зі сплином строку позовної давності втрачається можливість отримати захист порушеного матеріального суб’єктивного права у примусовому порядку за допомогою позову (вимагати виконання обов’язку боржником за допомогою примусу). Не можна, однак виключати, що боржник сам виконає свій обов’язок, не дивлячись на пропуск позовної давності. Це може відбутися по причині неосвіченості про сплив позовної давності або навмисно. Але які б причини не були особа, яка виконала зобов’язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності (ч. 1 ст. 267 ЦК України).

При визначенні наслідків спливу позовної давності слід розрізняти вимоги основні, тобто такі, що існували до порушення (наприклад, вимога про погашення боргу) та вимоги додаткові, встановлені для забезпечення прав від можливих порушень (наприклад, стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо). Для кожної вимоги позовна давність перебігає самостійно. Основна вимога продовжує захищатися позовною давністю навіть, якщо основної вимога вже погашена давністю. Але коли позовна давність спливла для основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (ст. 266 ЦК України).

Додатковою гарантією для осіб, цивільне право чи інтерес яких порушено, є встановлення в ст. 268 ЦК України переліку вимог, на які не поширюється позовна давність.

Зокрема, позовна давність не поширюється:

1) на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом;

2) на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про ви­дачу вкладу (наприклад, за договором банківського вкладу (депози­ту) - ст. 1058 ЦК України);

3) на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ін­шим ушкодженням здоров'я або смертю (наприклад, ст.ст. 1162, 1166, 1168 ЦК України);

4) на вимогу власника або іншої особи про визнання незакон­ним правового акта органу державної влади, органу влади Авто­номної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право (ст. 393 ЦК України);

5) на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страхови­ка про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) — ст. 990 ЦК України.