Поняття та правове значення позовної давності

Тема 15. Строки здійснення та захисту цивільних прав

 

Питання до теми:

1. Поняття строків і термінів у цивільному праві та їх значення.

2. Обчислення перебігу строків у цивільному праві.

3. Види строків.

4. Строки здійснення цивільних прав та виконання обов’язків.

5. Поняття та правове значення позовної давності.

6. Види строків позовної давності.

7. Перебіг строків позовної давності.

8. Наслідки спливу строку позовної давності.

 

 

1. Поняття строків і термінів у цивільному праві та їх значення.

 

Виникнення, здійснення та захист цивільних прав цивільне за­конодавство пов'язує з перебігом певних відрізків часу (строків), настанням зазначених у договорі чи у законі дат (термінів), певних подій тощо. У системі юридичних фактів строк займає особливе місце. Його властивості дозволяють характеризувати його як особливу категорію, наближену до відносних подій (оскільки встановлюється волею осіб, а настає (минає) так само незалежно від волі людей, як і перебіг часу взагалі).

Стаття 251 ЦК України надає визначення понять "строк" та "термін" у ци­вільному праві.

Строк — це певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін — це певний момент у часі, з настанням якого пов'яза­на дія або подія, яка має юридичне значення.

Терміни доцільно розглядати як складову строків. Терміни встановлюють граничні межі строків (наприклад, момент початку перебігу того чи іншого строку та його закінчення). Проте вони можуть мати і самостійне значення. Так, терміни визначають моменти виникнення тих чи інших прав і обов’язків учасників правовідносин.

Значення строків у цивільному праві полягає у тому що:

- вони є юридичними фактами і як такі є підставами для виникнення, зміни та припинення цивільних прав та обов’язків;

- детермінують правові властивості фізичної особи як суб’єкта права, тобто впливають на вид та зміст дієздатності;

- визначають період існування цивільних прав;

- дисциплінують учасників цивільних правовідносин;

- упорядковують цивільний обіг

- створюють визначеність і стійкість правових зв'язків

- забезпечують своєчасний захист прав і інтересів суб'єктів цивільних правовідноси;

- вносять чіткість в роботу судів.

Обчислення перебігу строків у цивільному праві.

 

Визначення порядку плину строку має велике практичне значення, тому що це орієнтир і правильності його числення, і установки закінчення, а виходить, і тих юридичних наслідків, які можуть виникнути.

Відповідно до ст. 252 ЦКУ строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Наприклад, якщо договір укладено терміном на 1 рік, перебіг строку починається з наступного дня після підписання договору (наприклад, договір укладено 1 травня 2011 року, тоді він починає діяти з 2 травня).

Визначення моменту закінчення строку залежить від одиниці часу, що використовується для обчислення строку:

1) строк, визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку;

2) строк, визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа то строк спливає в останній день цього місяця.

До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.

Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.

3) строк, визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ст.254 ЦК України). Наприклад, у разі коли закінчення строку припадає на суботу, вважається, що він закінчується в понеділок.

Неробочими є загальновихідні дні (субота і неділя при п'ятиденному робочому тижні і неділі — при шестиденному), святкові дні (1, 2 січня, 7 січня, 8 березня, 1, 2 травня тощо), у тому числі перенесені Урядом України вихідні дні. При збігу вихідного і святкового днів вихідний переноситься на наступний після святкового робочий день.

Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Однак якщо та чи інша дія повинна бути зроблена особисто в організації чи установі, то строк минає в ту годину, коли в ній за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Так, у банках рахунки клієнтів обслуговуються з 12 до 16 годин, отже, строк минає в 16 годин.

Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно (ст.255 ЦК України). При цьому важливо отримати документ, що посвідчує цю дію, і таким чином підтверджує ту обставину, що строк не пропущений.

Згідно з ч.4 ст.87 ЦПК України останній день строку триває до 24 години. Отже, не вважається простроченням вчинення дії (реалізації права, виконання обов'язку) до 24 години останнього дня.

 

Види строків.

 

1. За способом їх встановлення розрізняються строки, що визначені (ст. 251 ЦК):

1) законом - безпосередньо визначені законом, чи іншим нормативним актом. Так для визнання фізичної особи безвісти відсутньою, необхідно, щоб у місці її проживання про неї не було відомостей протягом одного року (ч.1 ст.43 ЦКУ).

2) правочином – встановлені одностороннім правочином, здебільше договором сторін. Так продавець зобов’язаний передати покупцеві товар у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги встановити цей строк (ст. 663 ЦКУ), відповідно до загальних правил про строк виконання зобов’язання (ст.530 ЦКУ);

3) судом. Це може бути виражено у фразі рішення суду вступає у дію негайно, наприклад по виплаті заборгованостей по заробітній платі, чи у певний період;

4) адміністративним актом - встановлені таким адміністративним актом, який має цивільно-правове преюдиційне значення. Такі строки можуть встановлюватися для проведення публічних торгів, укладення договорів на поставку товарів для держаних чи регіональних потреб.

 2. За правовими наслідками строки поділяються на:

 1) правовстановлюючі або правостворюючі. Це строки, з якими пов'язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов'язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18 років) законодавець пов'язує виникнення цивільної дієздатності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові самостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права;

 2) правоприпиняючі. Це строки, з перебігом яких законодавець пов'язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов'язків. Так, після закінчення певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя.

 3. За ступенем самостійності сторін у встановленні строків:

 1) імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домовленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки);

 2) диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені законом, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Наприклад, відповідно до ч.З ст. 530 ЦК, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

 4. За способами визначення — строки, які визначаються:

 1) календарною датою (строк повернення боргу);

 2) певним періодом часу (поставка продукції — поквартальна, щомісячна);

 3) вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання навігації — за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

 5. За ступенем визначеності:

 1) визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане:

а) абсолютно визначені строки указують на точний момент або період часу, з якими пов'язуються юридичні наслідки. До них відносяться, наприклад, строки та терміни, позначені календарною датою або конкретним відрізком часу.

б) відносно визначені строки характеризуються меншою точністю, проте також пов'язані з яким-небудь конкретним періодом або моментом часу. Наприклад, якщо це пов'язано з певною подією, яка обов'язково настане, або з бажанням кредитора (наприклад, строк повернення боргу «за першою вимогою»).

2) невизначені строки мають місце тоді, коли законом або договором взагалі не встановлений який-небудь часовий орієнтир, хоча і передбачається, що відповідне правовідношення має часові межі. Так, майно може бути передане в тимчасове безвідплатне користування або в оренду без вказівки на конкретний термін такого користування.

6. За призначенням:

1) строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого володар суб'єктивно го права може реалізувати можливості, закладені в суб'єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторонами. Наприклад, строки придатності, зберігання, гарантійні строки;

 2) строки виконання зобов'язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду);

 3) строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі порушення і отримати цей захист (строки позовної давності).

 

1. Строки здійснення цивільних прав та виконання обов’язків.

Строки здійснення цивільних прав – період в часі, на протязі якого управоможена особа може здійснити певну юридичну можливість і реалізувати належне їй право шляхом заявлення вимог до носія відповідного юридичного обов’язку.

1. Строки існування права – строки дії суб’єктивного цивільного права, що забезпечують надання управоможеним особам певного часу для реалізації їх прав.

Інакше це строк, на протязі якого зберігається правовий зв’язок, а управоможена особа може реалізувати своє право. Наприклад, особа може претендувати на її утримання батьками до досягнення повноліття, а якщо навчається по очній формі навчання – до 23 років.

2. Гарантійний строк – строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг.

Гарантійні строки встановлені для проданих товарів за договором купівлі-продажу (ч.2 ст.675 ЦКУ і особливо ст. 676), ЗУ “Про захист прав споживачів”, правилами продажу окремих видів товару, наприклад взуття. Гарантійні строки можуть встановлюватися для переданих речей по договору найма (ст.768 ЦКУ) чи договору підряду (ст.859-860 ЦКУ).

Різновидом гарантійних строків є строк служби - календарний строк використання продукції за призначенням, починаючи від введення в обіг чи після ремонту, протягом якого виробник (виконавець) гарантує її безпеку та несе відповідальність за істотні недоліки, що виникли з його вини.

Строк служби товару обчислюється з дня його продажу споживачу, а якщо його встановити неможливо — з дня виготовлення. В цілях забезпечення можливості використання товару за призначенням виробник зобов'язаний організувати ремонт і технічне обслуговування товару, а також випуск і поставку в торгові і ремонтні організації в необхідних для ремонту і технічного обслуговування обсягах і асортименті запасних частин протягом строку виробництва товару і після зняття його з виробництва протягом строку служби товару, а за відсутності такого — протягом 10 років з дня передачі товару споживачу.

Строки придатності - строк (термін), визначений нормативно-правовими актами, нормативними документами, умовами договору, протягом якого у разі додержання відповідних умов зберігання та/або експлуатації чи споживання продукції її якісні показники і показники безпеки повинні відповідати вимогам нормативно-правових актів, нормативних документів та  умовам договору.

Враховуються при торгівлі продуктами харчування, медичними препаратами тощо.

Строки виконання юридичних обов’язків – періоди на протязі яких зобов’язані особи повинні виконати свої обов’язки під страхом застосування до них негативних наслідків: заяви претензії, подання позову про примусове виконання обов’язку в натурі і притягнення до цивільно-правової, а часом адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Здебільше такі строки встановлюються угодою учасників цивільних правовідносин, зокрема сторонами договору. Вони можуть бути встановлені моментом заявлення вимоги. У такому разі з моменту заявлення вимоги зобов’язаній стороні надається пільговий строк – строк для добровільного виконання заявленої вимоги при виконанні юридичного обов’язку. Сам пільговий строк може бути законний або договірний. Законний семиденний пільговий строк встановлено для виконання зобов’язання, строк виконання якого визначено датою заявлення вимоги.

 

Поняття та правове значення позовної давності.

 

Позовна давність — це строк, в межах якого особа може звер­нутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або ін­тересу (ст.256 ЦК України).

Правила про позовну давність носять імперативний характер. Це означає, що сторони не можуть своєю угодою встановлювати порядок обчислення позовної давності, початок її перебігу, обставини, ще переривають чи зупиняють перебіг позовної давності. Позовна давність також не може бути скорочена за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 259 ЦК).

Новелою інституту позовної давності стала норма ст. 259 ЦК, згідно якій позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності має укладатись у письмовій формі.

Значення інституту позовної давності:

1) зазначений інститут стимулює договірну дисципліну, активність сторін при здійсненні своїх прав та обов’язків, посилює взаємний контроль за виконанням останніх.

2) він упорядковує майнові відносини, вносить ясність і визначеність в існування, припинення та зміну цивільних правовідносин, тобто сприяє стабілізації цивільного обігу.

3) інститут позовної давності полегшує встановлення судами об’єктивної істини по справі і таким чином, сприяє винесенню вірних судових рішень.